80

---

6.5.1. Забезпечення пенсіями

І. 5 листопада 1991 р. Верховна Рада України прийняла За­кон України "Про пенсійне забезпечення" за № 1788-ХІІ. Вводив­ся він у дію з 1 січня 1992 р. — в частині норм, що стосуються призначення й виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону, і з 1 квітня 1992 р. — в повному обсязі. Порівняно з раніше діючими законами це був нормативний акт, побудований на страховій основі. У ньо­му вдалося закласти такі основні страхові ідеї: кожна людина, яка працює за наймом, підлягає обов'язковому (примусовому) пенсійному страхуванню незалежно від її волі та волі робото­давця; всі умови і норми сплати відповідних страхових внесків, а також умови і норми пенсійного забезпечення визначаються законом і ні за яких обставин не можуть бути змінені за угодою сторін чи державного органу; реальний рівень пенсій перебу­ває в нерозривному зв'язку зі страховим стажем і розміром заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески; кошти обов'язкового пенсійного страхування недоторкані, не можуть ні під яким приводом витрачатися на інші потреби, крім пен­сійного забезпечення застрахованих та їхніх сімей, і не підля­гають навіть тимчасовому вилученню; діяльність усієї системи загальнообов'язкового пенсійного страхування є автономною щодо держави і контролюється лише страховиками і застрахо­ваними особами. На жаль, через ряд об'єктивних і суб'єктив­них чинників ці ідеї реалізувати не вдалося.

До цього Закону вносилися зміни. У пункті "з" ст. 13 зазна­чались умови призначення пенсій за віком на пільгових умо­вах водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тро­лейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічних процесах важких і шкідливих виробництв. Для водіїв вимагався в тому числі стаж на зазначеній роботі: для чоловіків — не менше 20 років, для жінок — 15 років. Його було зменшено: для чолові

ків — до 12 років 6 місяців, а для жінок — до 10 років (ЗУ від 15 травня 1992 р. № 2356-ХИ).

Ст. 97 передбачала, що пенсії щороку підвищуються відпо­відно до індексації грошових доходів населення, але не менше як на 2 % заробітку, з якого обчислено пенсію (ст. 64). У всіх випадках зазначене підвищення не може бути менше 2 % мінімальної пенсії за віком. З грудня 1992 р. дію цієї статті було зупинено (Декрет КМУ від 9 грудня 1992 р. № 7—92) і відновле­но з 1 січня 1997 р. (ЗУ від 21 листопада 1996 р. № 534/96-ВР).

Частина 5 ст. 56 закріпила правило, що при обчисленні ста­жу підземної роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (ст. 14), час перебування на інвалідності вна­слідок трудового каліцтва або професійного захворювання, одержаних на цій роботі, включається в зазначений стаж. Цю частину ст. 56 подано в новій редакції і зазначений час перебу­вання на інвалідності зараховується також до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, тобто включена не тільки ст. 14, а й ст. 13 цього Закону (від 22 квітня 1993 р. №3128-ХП).

Далі зазнали змін ст. З, 4, 8, 56 і 77 Закону. Право на трудо­ву пенсію поширювалося на осіб, які працювали за угодами цивільно-правового характеру (п. "а" ст. З, ч. 2, ст. 8, п. "а" ст. 56). У ст. 4 і 77 уточнено назву Закону України "Про пен­сійне забезпечення військовослужбовців" шляхом доповнення його словами "та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" (ЗУ від 17 червня 1993 р. № 3284-ХИ).

У новій редакції довелося дати ст. 16. Право на пенсію по­ширено на осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і не тільки на батьків, а й на дружин (якщо вони не взяли повторний шлюб) померлих (загиблих). До уваги також бралося захворювання, пов'язане з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (ЗУ від 4 лютого 1994 р. № 3948-XII). Заново викладена ст. 53. Норми цієї статті щодо пенсій за вислугу років не поширювалися на пенсії працівників льотно-випробного складу авіації, оскільки в частині 3 для них були встановлені особливі розміри пенсій за вислугу років. Вказа­ним працівникам пенсія обчислюється і з середньомісячного заробітку за роботу, що дає право на пенсію за вислугу років (ч. 1 ст. 64, ст. 65, 66, 69), одержуваного перед її припиненням, і призначається в розмірах, передбачених ч. 1—3, 6 ст. 19, ст. 21 для пенсій за віком і не можуть перевищувати 85 % заро­бітку (ЗУ від 14 листопада 1995 р. № 428/95-ВР).

Знову була піддана правкам ст. 13. Раніше організації вноси­ли плату до ПФУ, що покривала витрати на виплату пенсій. Тепер сюди включили й витрати на доставку пенсій, а слова і цифри "у 1996 р." замінено словами і цифрами "з 1996 р." (ч. 2 ст. 13). Частина 3 ст. 13 передбачала, що, починаючи з 1996 р., призначення й виплата пенсій відповідно до пунктів "б" — "з" цієї статті провадяться підприємствами та організаціями в порядку, що визначається колективним договором (угодою) за рахунок власних коштів. Таке положення не відповідало реалі­ям життя за різних форм власності і його було вилучено. У ч. З (раніше вона була ч. 4) слова і цифри "У період до 1996 р." виключено (ЗУ від 16 травня 1996 р. № 198/96-ВР).

Законом України від 4 червня 1997 р. за № 307/97-ВР вне­сені зміни і доповнення до ст. 19, 64 і 75. Частина 3 ст. 19 доповнена положенням про те, що в умовах кризового стану еко­номіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості. Раніше мінімальний споживчий бюджет визначав KM Украї­ни. Вказана частина дана у новій редакції. Стаття 19 доповне­на частиною 4 про те, що мінімальний розмір пенсії за віком підвищується у зв'язку зі збільшенням величини вартості мінімального споживчого бюджету чи межі малозабезпеченості. Стаття 75 вказувала, що мінімальний розмір пенсії (ст. 19, 29 і 44) і граничні розміри заробітку, який враховується для обчис­лення пенсії (ст. 64), підвищуються у зв'язку зі збільшенням величини вартості мінімального споживчого бюджету. Ця стат­тя була виключена. Одночасно виключено ч. 2 ст. 64. У ній говорилось, що при обчисленні пенсії у процентах до середньо­місячного заробітку для розрахунку пенсії береться заробіток у сумі не вище десятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Заробіток у частині, що не перевищує чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, враховується при при­значенні пенсії повністю. Кожна частина заробітку враховуєть­ся в такому розмірі: в межах п'ятого мінімуму заробітної пла­ти — 85 %, шостого — 70 %, сьомого — 55 % , восьмого — 40 %, дев'ятого — 25 % , десятого — 15 % . Одержаний таким чином заробіток вважається заробітком, з якого обчислено пенсію.

Іншим Законом України від 11 лютого 1998 р. за № 112/98-ВР доповнена ч. 1 ст. 21 пунктом "в", згідно з яким пенсіоне­рам, які набули відповідно до законодавства колишнього Со­юзу РСР право на надбавку до пенсії за роботу після досягнен­ня пенсійного віку в розмірі 10 % основної пенсії за кожний повний рік роботи після призначення пенсії, але не більше 40 %. Ця норма набрала чинності з 1 липня 1998 р.

Хоча ст. 53 редагувалась у 1995 p., її довелося переглядати у 1999 р. У ч. 1 і 2 ст. 53, крім пенсій працівникам льотно-ви­пробного складу авіації, ще вказані, як доповнення, особи льот­них екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілоти, штур­мани, бортінженери, бортмеханіки, бортрадисти, льотчики-наглядачі) і бортоператори, які виконують спеціальні роботи в польотах. У ч. З цієї статті як доповнення вказано, що пенсії цим працівникам не можуть перевищувати 75 % мінімального заробітку для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивіль­них авіацій. При цьому розмір пенсії для цих осіб не може пе­ревищувати дві з половиною величини середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує місяцю, з якого призначається пенсія (ЗУ від 17 листопада 1999 р. № 1222-XIV).

Частина 2 ст. 13 передбачала, що підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду України плату, що покриває витрати на виплату і до­ставку пенсій відповідно до пунктів "б"—"з" цієї статті до до­сягнення працівником пенсійного віку, передбаченого ст. 19 цього Закону, в розмірі 50 % за пенсіями у 1991 p., 60 % — у 1992 p., 70 % — у 1993 p., 80 % — у 1994 p., 90 % — у 1995 р. і 100 % — з 1996 р. Цю частину вилучено відповідно до Закону України від 17 лютого 2000 р. № 1461-ІП.

У ч. 1 ст. 8 було уточнено, що виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України. Ця стаття доповнена части­ною 3, у якій зазначалося, що фінансування витрат на виплату пенсій проводиться по всій території України щомісячно неза­лежно від надходження коштів та соціально-економічного ста­ну конкретних регіонів за рахунок перерозподілу коштів Пен­сійного фонду України в межах країни. Заборонявся розрив у строках фінансування витрат на виплату пенсій у різних адмі­ністративно-територіальних одиницях. Одночасно доповнена ч. 2 ст. 85, що зводиться до того, що виплата пенсій проводить­ся за поточний місяць загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія (ЗУ від 11 липня 2001 р. № 2631-ІП).

Внесено зміни в порядок виплати пенсій особам, які прожи­вають у будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів. Стат­тю 88 доповнено частиною 2. Відповідно до неї різниця між сумою призначеної пенсії пенсіонера, який проживає в будинку-інтернаті (пансіонаті), і сумою пенсії, яка виплачується йому та непрацездатним членам його сім'ї відповідно до ч. 1 ст. 88, перераховуються будинку-інтернату (пансіонату), в якому про­живає пенсіонер, за його особистою письмовою заявою. Зазна­чені кошти зараховуються на рахунки цих установ понад бю­джетні асигнування і спрямовуються виключно на поліпшення умов проживання в них престарілих та інвалідів у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Вказана частина вступила у дію з 1 січня 2002 р. (ЗУ від 29 листопада 2001 р. № 2833-ІИ). Законом України від 5 червня 2003 р. № 951-IV зазначена стаття викладена у новій редакції.

У зв'язку з передачею призначення та виплати пенсій від органів соціального забезпечення до органів, що призначають пенсії (Пенсійному фонду України), були внесені відповідні зміни до ст. 10, 80, 81, 82, 101, 102, 103 (ЗУ від 17 січня 2002 р. № 2981-III).

Одними з останніх були доповнення і зміни до ст. 21, 65, 66, що стосувались розміру пенсій у разі відмови пенсіонера офор­мити пенсію при досягненні пенсійного віку, загального поряд­ку визначення середньомісячного заробітку для обчислення пенсій та видів оплати праці, що враховуються при обчисленні пенсій (ЗУ від 22 травня 2003 р. № 854-IV).

Частина 1 ст. 14, що стосувалась особливостей пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних і відкритих гірничих роботах та в металургії, була доповнена таким речен­ням: "Такий же порядок пенсійного забезпечення поширюєть­ся і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірни­чорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, слан­цю, руди та інших корисних копалин, що реструктуруються або знаходяться в стані ліквідації, але не більше 2 років". (ЗУ від 5 червня 2003 р. № 904-IV).

9 липня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страху­вання", що вступив у дію з 1 січня 2004 р. Призначення і ви­плата пенсій у солідарній системі зараз регулюється цим Зако­ном. З часом будуть прийняті й інші закони. Ними буде заміне­ний Закон України 1991 р. "Про пенсійне забезпечення".

II. Утворення Збройних Сил незалежної України та її сило­вих структур змусили державу прийняти пакет нормативних актів про соціальний захист співробітників цих органів. Осно­ву їх склав Закон України від 9 квітня 1992 р. № 2262-ХП "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальниць­кого і рядового складу органів внутрішніх справ", що зі зміна­ми та доповненнями діє і сьогодні.

Зараз цей Закон має назву "Про пенсійне забезпечення вій­ськовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (ЗУ від 4 лип­ня 2002 р. № 51-IV). Введений у дію з 1 травня 1992 р., а ст. 15 і 22 з 1 січня 1992 р. Декретом Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1992 р. № 7—92 з грудня 1992 р. зупинена дія ст. 64, що стосувалася підвищення пенсій у зв'язку з індексацією гро­шових доходів населення. Поновлення цієї статті відбулося у зв'язку з припиненням чинності з 1 січня 1997 р. вказаного Декрету КМУ (ЗУ від 21 листопада 1996 р. № 534/96-ВР).

У зв'язку з боротьбою з корупцією ст. 5 доповнена положен­ням про те, що на підставах, встановлених Законом України "Про пенсійне забезпечення", призначаються також пенсії осо­бам, звільненим із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового станови­ща, або вчинення корупційного діяння та членам їхніх сімей (ЗУ від 5 жовтня 1995 р. № 358/95-ВР).

Наступні зміни були пов'язані зі зміною назви та організа­цією нових силових структур, необхідністю підвищення роз­мірів пенсій і допомог, розширенням контингенту осіб, які забезпечувалися за цим Законом, редакційними змінами, ре­організацією органів соціального захисту населення тощо.

Були й невдалі редакційні зміни. Так, Законом України від 4 лютого 1994 р. № 3946-ХП термін вислуга років замінений на вислугу строків служби, а вже Законом України від 25 березня 1996 р. № 103/96-ВР повернулися до попереднього терміна.

III. Після прийняття Закону України "Про пенсійне забезпе­чення", дія якого поширювалася на всіх, поступово почала створюватись інша пенсійна система для вибраних. До цієї категорії ввійшли державні службовці, посадові особи місцевого самовря­дування, народні депутати, судді, прокурори та слідчі прокура­тури, журналісти, наукові й науково-педагогічні працівники. Закони, що приймались у цьому напрямі, заклали правову осно­ву відходу від принципу рівності конституційних прав і свобод громадян (ст. 24 Конституції України), конкретизованого в по­точному законодавстві. У праві соціального забезпечення його проголошено, але не втілено. Одночасно діє система пенсійного забезпечення за індивідуальними нормативними актами. Ство­рення загальної, так званої солідарної, пенсійної системи з над­звичайно низькими пенсійними виплатами і привілейованої, з дуже високими пенсійними виплатами, які не можуть собі до­зволити економічно розвинуті країни, породило умови для со­ціальних конфліктів і характеризує українську систему пенсій­ного забезпечення як соціально несправедливу. Пенсійна рефор­ма, що проводиться в Україні, цю несправедливість не усуває.

До зазначеної вказаної групи належать Закони України від 16 грудня 1993 р. "Про державну службу", від 17 листопада 1992 р. "Про статус народного депутата", від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру", від 15 грудня 1992 р. "Про статус суддів", від 25 лютого 1994 р. "Про судову експертизу", від 13 грудня 1991 р. "Про наукову і науково-технічну діяльність", від 23 ве­ресня 1997 р. "Про державну підтримку засобів масової інфор­мації та соціальний захист журналістів", від 7 червня 2001 р. "Про службу в органах місцевого самоврядування" та деякі ін.

Відповідно до п. 7 Постанови Верховної Ради України від 6 грудня 1991 р. № 1931-ХІІ з 1 січня 1992 р. припинено ви­плату персональних пенсій. Незважаючи на те, що чиновни­ки встановили для себе спеціальні пенсії, вони почали лобіювати відновлення персональних пенсій, і 1 червня 2000 р. за № 1767-ІП Верховна Рада України прийняла Закон України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною". За цим Зако­ном встановлювалися пенсії за віком, у зв'язку з інвалідністю і в разі втрати годувальника. З урахуванням розміру цих пенсій, надбавка до пенсії становила від 50 до 80 % відповідної пенсії.

До зазначеного Закону вносилися зміни, і з 1 січня 2003 р. пенсія за особливі заслуги непрацюючим пенсіонерам випла­чується в розмірі від 20 до 40 % прожиткового мінімуму, ви­значеного для осіб, які втратили працездатність.

IV. Введення загальнообов'язкового державного соціально­го страхування громадян в Україні вимагало розробки і при­йняття відповідних нормативних актів. 14 січня 1998 р. Вер­ховна Рада прийняла Основи законодавства України про загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування. На їхній базі стали приймати галузеві закони із загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування. Закон України від 23 верес­ня 1999 р. № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне со­ціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності" передбачав призначення і виплату двох видів пенсій: пенсію у зв'язку з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання і пенсію у зв'яз­ку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Закон набрав чинності з 1 квітня 2001 р.

Пенсії за віком, пенсії у зв'язку з інвалідністю внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язано­го з роботою, інвалідності з дитинства), пенсії у зв'язку з втра­тою годувальника в солідарній системі призначаються з 1 січня 2004 р. відповідно до Закону України від 9 липня 2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне стра­хування".

 

< Попередня   Наступна >