6.5.3. Надання соціальних послуг

І. Утримання престарілих та інвалідів у будинках-інтернатах органів соціального захисту населення. Наказом Міністер­ства соціального захисту населення України від 1 квітня 1997 р. за № 43 затверджені Типове положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний буди­нок-інтернат, пансіонат для ветеранів війни і праці, Типове положення про дитячий будинок-інтернат, Типове положення про психоневрологічний інтернат. Цим наказом визнані не­дійсними накази Міністерства соціального забезпечення Украї­нської РСР від 19 жовтня 1978 р. № 139 "Про затвердження положення про будинок для престарілих і інвалідів" та від 28 червня 1989 р. № 87 "Про затвердження положення про пан­сіонат ветеранів".

29 грудня 2001 р. Міністерство праці та соціальної політики України своїм наказом № 549 затвердило Типове положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, ге­ріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, Типове положення про дитячий будинок-інтернат, Типове по­ложення про психоневрологічний інтернат. Наказ Міністерства соціального захисту населення України від 1 квітня 1997 р. № 43 втратив силу. Названі вище положення діють і сьогодні. Зміни в них порівняно з раніше чинним, в основному, є редак­ційними і пов'язані зі зміною назви міністерства.

II. Забезпечення населення технічними засобами реабілі­тації. Наказом Міністерства соціального захисту населення України від 15 березня 1994 р. за № 25 затверджено Інструк­цію про порядок забезпечення населення України протезно-ортопедичними виробами.

Структура Інструкції:

Загальні положення.

Порядок забезпечення населення протезно-ортопедични­ми виробами (крім ортопедичного взуття).

Порядок забезпечення населення ортопедичним взуттям.

Порядок забезпечення населення спеціальними засобами пересування (крім моторизованих засобів).

Порядок забезпечення населення індивідуальними при­строями та засобами реабілітації.

Строки виготовлення і ремонту протезно-ортопедичних виробів і ортопедичного взуття. Гарантійні зобов'язання підприємств-виготівників.

Порядок оплати протезно-ортопедичних виробів та ремон­ту їх.

Одночасно із затвердженням цієї Інструкції втратила чин­ність Інструкція про порядок забезпечення громадян про­тезно-ортопедичними виробами від 12 березня 1990 р.

Діяла Інструкція недовго. Наказом Мінсоцзахисту України від 26 травня 1998 р. № 88 було затверджено нову Інструкцію про порядок забезпечення населення України протезно-орто­педичними виробами. З метою вдосконалення системи забезпе­чення інвалідів, пенсіонерів та інших громадян протезно-орто­педичними виробами 9 березня 2000 р. під тією ж назвою за­тверджено нову Інструкцію. Тепер діє Інструкція про порядок забезпечення населення України технічними засобами реабі­літації, затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України 8 грудня 2003 р. № 331.

III. Забезпечення інвалідів автомобілями. Постановою Ка­бінету Міністрів України 6 лютого 1992 р. № 62 затверджено Порядок забезпечення інвалідів автомобілями з ручним керу­ванням і мотоколясками. У зв'язку з цим втратила чинність Інструкція про порядок забезпечення інвалідів автомобілями з ручним керуванням і мотоколясками, затверджена постановою Ради Міністрів УРСР від 7 квітня 1977 р. № 179.

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 29 грудня 1993 р. № 1071 встановив, що автомобілі "Запорожець" з руч­ним управлінням і мотоколяски продаються на пільгових умо­вах з оплатою 7 % їх вартості: а) інвалідам за наявності у них медичних показань на право одержання автомобіля з ручним керуванням або мотоколяски і відсутності протипоказань до водіння їх; б) батькам або родичам (якщо немає у них протипо­казань до водіння), які здійснюють догляд за дітьми-інваліда-ми та інвалідами з дитинства, хворими на дитячий церебраль­ний параліч за наявності в цих інвалідів медичних показань на право одержання автомобіля з ручним керуванням або мото­коляски; в) інвалідам з числа військовослужбовців, яким за висновком відповідної медико-соціальної експертної комісії управління автомобілем із звичайним керуванням утруднено. 93 % вартості зазначених транспортних засобів оплачується за рахунок коштів державного бюджету.

Іншою постановою від 22 серпня 1994 р. № 575 Кабінет Мі­ністрів України встановив, що інвалідам, які мають право на одержання автомобіля з ручним керуванням, надається за­мість автомобіля "Запорожець" автомобіль "Таврія" з ручним керуванням.

Міністерство охорони здоров'я України наказом від 23 січня 1995 р. № 13 затвердило Перелік медичних показань на право одержання інвалідами автомобілів з ручним керуванням.

Зараз забезпечення інвалідів автомобілями здійснюється на підставі таких нормативних актів: Порядку забезпечення ін­валідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р. № 999; Положення про виплату інвалідам компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 бе­резня 1998 р. № 296; Інструкції із застосування Порядку забез­печення інвалідів автомобілями, затверджені наказом Міністер­ства праці та соціальної політики України від 17 вересня 1998 р. № 155.

IV. Забезпечення населення санаторно-курортними путів­ками. Міністерство праці та соціальної політики України нака­зом від 25 грудня 1997 р. № 42 затвердив Інструкцію про поря­док обліку, зберігання, розподілу та видачі путівок до санатор­но-курортних та інших лікувально-оздоровчих установ в орга­нах соціального захисту населення України. Нею замінено Інструкцію про порядок обліку, зберігання, розподілу і видачі путівок у санаторії, пансіонати та будинки відпочинку в орга­нах соціального забезпечення Української РСР, затверджену наказом Міністерства соціального забезпечення УРСР від 26 квітня 1990 р. № 67. Інструкція передбачає порядок забез­печення санаторно-курортними путівками громадян, які не працюють та отримують пенсію в органах соціального захисту населення.

V. Соціальне обслуговування непрацездатних за місцем проживання. Уперше Типове положення про територіальний центр обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян і відділення соціальної допомоги вдома системи со­ціального забезпечення Української РСР було затверджено на­казом Міністерства соціального забезпечення УРСР від 15 трав­ня 1991р. №60.

Територіальний центр розглядався як державна установа, що надавала побутову і медико-соціальну допомогу одиноким непрацездатним громадянам в умовах стаціонарного, тимчасо­вого, денного перебування і вдома. До складу територіального центру могли входити (не менше двох) такі форми обслугову­вання: відділення соціальної допомоги вдома; відділення ден­ного перебування; лікувально-оздоровчі комплекси та реабілі­таційні відділення; стаціонари або стаціонарні відділення для постійного чи тимчасового перебування одиноких непрацездат­них громадян; лікувально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці промислових підприємств, сільські підсобні господарства для залучення до посильної праці пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян; дієтичні їдальні та ін., що діють на основі госпрозрахунку, оренди тощо відповідно до чинного законодавства; клуби пенсіонерів та ветеранів; інші форми обслуговування.

Наказом Міністерства соціального захисту населення Украї­ни від 1 квітня 1997 р. затверджені два нормативні акти — Типове положення (взірцеве) про територіальний центр соціаль­ного обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян і Типове положення (взірцеве) про відділення со­ціальної допомоги вдома. Цим наказом скасований наказ МСЗ УРСР від 15 травня 1991 р. № 60.

VI. Соціальне обслуговування ветеранів та інвалідів в інших спеціалізованих закладах. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 1996 р. № 1394 затверджене Положен­ня про Український державний медико-соціальний центр вете­ранів війни. Він розташований в с Циблі Київської області і підпорядкований Міністерству охорони здоров'я України. У центрі створені необхідні умови: 1) для тривалого перебування у ньому самотніх тяжкохворих, їхнього медичного і соціально­го обслуговування; 2) проведення медико-соціальної експерти­зи хворих та оформлення їм групи інвалідності, вжиття заходів для виплати пенсій тим, хто перебуває на тривалому лікуванні; 3) надання протезної допомоги інвалідам і ремонту протезних виробів спеціалістами виїзних медико-технічних бригад кон­церну "Укрпротез"; 4) надання психокорекційної допомоги; 5) надання консультацій з питань пенсійного законодавства і соціального захисту ветеранів.

Спільним наказом Міністерства праці та соціальної політи­ки України, Міністерства освіти України, Міністерства охоро­ни здоров'я України, Фонду України соціального захисту інвалідів від 11 червня 1999 р. № 96/187/146/55 затверджене Типове положення про центр професійної, медичної та соціаль­ної реабілітації інвалідів. Цей центр має статус соціально-ме­дичної установи для інвалідів І—III груп для тимчасового пе­ребування незалежно від віку, які мають відповідні медичні показання і потребують вжиття заходів щодо професійної, со­ціальної та медичної реабілітації з метою забезпечення адап­тації їх у суспільному житті, подальшої зайнятості, економіч­ної і побутової самостійності.

Вказані вище відомства наказом від 10 липня 2002 р. № 313/395/248/92 затвердили Типове положення про центр ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Такий центр роз­глядається як спеціальний навчально-виховний заклад систе­ми праці та соціального захисту населення, що здійснює робо­ту з реабілітації, соціальної адаптації та реабілітації у поєднанні з навчанням та вихованням дітей-інвалідів з фізичними або ро­зумовими вадами без відриву їх від сім'ї із залученням до участі в реабілітаційному процесі батьків, інших членів сім'ї дитини.

VII. Соціальне обслуговування інвалідів органами МСЕК.

Медико-соціальна експертиза визначає ступінь обмеження жит­тєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності, сприяє проведенню ефективних заходів щодо профілактики інва­лідності, реабілітації інвалідів, пристосування їх до суспільного життя. Основними нормативними актами, що були прийняті в Україні, є: Положення про медико-соціальну експертизу, за­тверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83; Порядок організації та проведення медико-соціаль­ної експертизи втрати працездатності, затверджений постано­вою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 р. № 221; По­ложення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83; Інструкція про встановлення груп інвалідності, затверджена наказом Міністерства охорони здоро­в'я України від 28 грудня 1991 року № 16—01/20 (замінена од­нойменною інструкцією від 7 квітня 2004 р. № 183). Особливість цих правових актів полягає в їх стабільності порівняно з інши­ми, що оновлювалися через кілька років.

VIII. Важливою подією стало прийняття Верховною Радою України 19 червня 2003 р. Закону України "Про соціальні по­слуги". Він очолив правовий масив у сфері правового регулю­вання надання соціальних послуг. Раніше відповідні відноси­ни регулювалися підзаконними актами. З прийняттям цього Закону почався новий етап в оновленні нормативних актів у цій сфері з наданням пріоритету законам, зокрема, прийнято Закон України від 10 липня 2003 р. № 1102-IV "Про поховання та похоронну справу".