91

---

6.5.4. Соціальний захист населення

І. Разом з незалежністю Україна отримала всі проблеми Чорнобильської катастрофи, які їй доводиться самотужки ви­рішувати. Нагальною стала проблема створення надійної системи захисту людей від цього екологічного лиха. 28 лютого 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон УРСР "Про статус і со­ціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи".

Структура Закону:

I. Загальні положення.

Статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Єдина система реєстрації та медичного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

IV. Соціальний захист громадян, які постраждали внаслі­док Чорнобильської катастрофи. Загальні компенсації та пільги.

V. Захист дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

VI. Захист населення, яке потерпіло від Чорнобильської катастрофи.

VII. Особливості регулювання праці громадян, які працю­ють на територіях радіоактивного забруднення.

VIII. Пенсії і компенсації особам, віднесеним до категорії 1, 2,3,4.

IX. Громадські об'єднання осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

X. Заключні положення.

У новій редакції цей Закон прийнятий Верховною Радою України 19 грудня 1991 р. і зі змінами та доповненнями діє і тепер. Він передбачає комплекс організаційно-правових заходів із соціального захисту всіх осіб, які потерпіли від Чорнобиль­ської катастрофи.

II. З метою забезпечення соціального захисту населен

ня у зв'язку з реформуванням роздрібних цін Рада Міністрів УРСР прийняла 28 березня 1991р. спеціальну Постанову за №72, якою було затверджено перелік продовольчих і непродоволь­чих товарів та послуг, у зв'язку з підвищенням державних роздрібних цін, на які проводяться компенсаційні виплати насе­ленню, та визначено основні принципи компенсації цих витрат. Постанова передбачала порядок і мінімально гарантовані роз­міри підвищення доходів таким категоріям населення: працю­ючим громадянам; сім'ям з дітьми; учнівській молоді; пенсіо­нерам, інвалідам і членам сімей, які втратили годувальника; безробітним; окремим категоріям громадян (працівникам органів внутрішніх справ, в'язням). Одночасно пропонувалося заінтересованим відомствам підвищити грошові норми витрат на харчування, придбання м'якого інвентарю та обмундируван­ня, предметів комунально-побутового й господарського призна­чення і на навчальну мету в лікарнях, поліклініках, дитячих дошкільних закладах, школах, дитячих будинках та інтерна­тах, будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів. Пізніше уряд неодноразово приймав постанови, спрямовані на захист населення від інфляційних процесів у державі.

III. Першим нормативним актом, який визначив основи со­ціальної захищеності інвалідів і закріплював рівні з усіма інши­ми громадянами можливості для участі в економічній, по­літичній і соціальній сферах суспільства та створював необхідні

умови, які б забезпечували можливість вести відповідний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями й інтересами, був Закон УРСР від 21 березня 1991 р. "Про основи соціальної за­хищеності інвалідів в Українській РСР". Зразком для його прийняття послужив Закон СРСР від 11 грудня 1990 р. № 69 "Про основні засади соціальної захищеності інвалідів в СРСР".

Законом України від 13 липня 2000 р. № 1926-ІИ цей Закон було доповнено статтями 14-1—14-3, які стосувалися порядку оформлення дозволів підприємствам і організаціям громадсь­ких організацій інвалідів на право користування пільгами, ство­рення і діяльності міжвідомчої Комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів та її органів на місцях.

IV. У преамбулі Закону УРСР від 17 квітня 1991 р. № 962-ХІІ "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" дано політичну оцінку певним подіям, які привели до масових реп­ресій, і підкреслювалося, що реабілітація жертв політичних репресій має охоплювати весь період після 1917 р. до моменту набрання чинності цим Законом і поширюватися на осіб, необгрунтовано засуджених за цей час судами УРСР або репре­сованих на території республіки іншими державними органа­ми в будь-якій формі, включно з позбавленням життя чи волі, переселенням у примусовому порядку, висланням і засланням за межі республіки, позбавленням громадянства, примусовим поміщенням до лікувальних закладів, позбавленням чи обме­женням інших громадських прав або свобод з мотивів політич­ного, соціального, класового, національного і релігійного ха­рактеру. У преамбулі зазначалось, що цим Законом ліквідову­ються наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян УРСР, поновлюються їхні права, встановлюється компенсація за незаконні репресії та пільги реабілітованим. Він складався з 9 статей.

Для реабілітованих осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі або примусового поміщення в лікувальні за­клади, встановлювалась компенсація в розмірі 140 крб. за кож­ний місяць позбавлення волі, але не більш як 12 тис. крб. Од­норазово як грошова компенсація реабілітованій особі випла­чувалося до 3000 крб., а решта належних грошей — протягом наступних 5 років (ст. 5).

Реабілітованим час утримування під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебуван­ня на примусовому лікування зараховувався в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудової пенсії. Ст. б пе­редбачала й інші пільги реабілітованим особам.

Приймались нормативні акти щодо соціального захисту військовослужбовців, ветеранів війни та праці. Основними серед них були: Закон України від 20 грудня 1991 р. № 2011-ХИ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхній сімей", Закон України від 22 жовтня 1993 р. № 3551-ХІ "Про ста­тус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту", За­кон України від 16 грудня 1993 р. № 3 721-XII "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян по­хилого віку в Україні", Закон України від 24 березня 1998 р. "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їхній соціальний захист". Приймалися правові акти, що стосувалися соціального захисту окремих ка­тегорій держслужбовців та осіб, прирівняних до них, а також щодо осіб, хворих на певні захворювання.

VI. 4 лютого 1995 р. Кабінет Міністрів України видав Поста­нову № 89 "Про надання населенню субсидій для відшкодуван­ня витрат на оплату житлово-комунальних послуг", щоб час­тково компенсувати оплату за житлово-комунальні послуги (ко­ристування житлом, водою, тепло- та газопостачання і водовідведення, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) в умо­вах підвищення цін. Ця Постанова реалізовувалася через Про­граму житлових субсидій. З 1 травня 1995 р. в країні почали функціонувати служби житлових субсидій. Пізніше з цього питання приймалися відповідні урядові рішення з метою вдо­сконалення порядку надання цих субсидій.

 

< Попередня   Наступна >