47

---

Розділ VI

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА

За останні сто років людська цивілізація пережила дві світові війни, дві всесвітні економічні кризи, розпад колоніальних імперій, бурхливий розвиток науково-технічного прогресу, інтен­сифікацію взаємопроникнення економік різних держав, названу влучним терміном «глобалізація», і посилення доцентрових за­гальноєвропейських тенденцій під егідою Європейського Союзу. Зазначені процеси являють собою істотні причини активізації міжнародних міграційних процесів, побічним результатом яких стало збільшення, причому з геометричною прогресією, кількості родин, члени яких мають різне громадянство.

Усі вищеописані процеси рівною мірою торкнулися й України як рівноправної учасниці світового співтовариства. Крім того, вар­то згадати, що наша Батьківщина, як і молоді республіки — колишні члени Союзу РСР, рахують свою незалежність лише першим де­сятком років, а до 1991 року міграційні потоки в межах СРСР не тільки не обмежувалися, а всіляко стимулювалися керівництвом держави. Тому цілком природною і поширеною є ситуація, коли в країнах, що створили Співдружність Незалежних Держав (далі — СНД), існують родини, громадянство членів яких є різним.

Існування родин, «обтяжених» іноземним елементом, усклад­нюється відсутністю єдності в правовому регулюванні сімейних відносин матеріально-правовими нормами різних держав. Це зу­мовлено тим, що на формування національного законодавства кожної держави, включаючи і сімейне, впливають соціально-еко­номічні, релігійні, побутові особливості, що в свою чергу поро­джує колізії, як тільки сімейні відносини ускладнюються інозем­ним елементом.

Які ж сімейні відносини варто розглядати як обтяжені інозем­ним елементом? Слід зазначити, що відносини з

іноземним елементом представники доктрини міжнародного приватного права поділяють на кілька груп:

відносини, суб’єктом яких виступає особа, яка за своїм ха­рактером є іноземцем. Згідно із Законом України «Про правовий статус іноземців» іноземцем є особа, що не має громадянства Ук­раїни і є громадянином (підданим) іншої держави чи держав; осо­ба без громадянства — це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (ч. 1, 2 ст. 1);

відносини, в яких хоча всі учасники належать до однієї дер­жави, але об’єкт (майно), у зв’язку з яким виникають ці відноси­ни, знаходиться за кордоном;

відносини, виникнення, зміна або припинення яких пов’я­зані з юридичним фактом, що має місце за кордоном1.

Таким чином, сімейні відносини з іноземним елементом — це відносини, суб’єктами (суб’єктом) яких є іноземці або апатриди, або виникнення, зміна, припинення яких пов’язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном. Зокрема, до таких відносин належать укладення чи розірвання шлюбу з іноземним громадя­нином на території України; усиновлення дитини, що є громадя­нином України, але проживає за її межами; укладення шлюбу гро­мадянами України за її межами. Саме на регулювання відносин подібного роду і розраховані норми, розміщені в Розділі VI СК.

Сімейні відносини, обтяжені іноземним елементом, надзвичай­но поширені. Проблема застосування іноземних законів, визнан­ня в Україні актів цивільного стану, зареєстрованих за законами іноземних держав, або іноземних судових рішень виникає в бага­тьох ситуаціях. При цьому, щоразу, коли судові чи інші державні органи будь-якої країни зустрічаються із сімейними відносина­ми, ускладненими наявністю в них іноземного елемента, відбу­вається так зване «зіткнення» двох і більше законів і виникає про­блема «вибору» закону, що у міжнародному приватному праві називається «колізійною проблемою»2.

Коли на території України укладається шлюб між особами, що мають громадянство різних держав, виникає комплекс питань, зок­рема, за яким законодавством має відбуватися процедура оформлен­ня шлюбу і яких умов слід дотримуватися при цьому. Від правильного вирішення цього колізійного питання цілком залежать конк­ретні правові наслідки: чи буде вважатися шлюб, укладений, наприк­лад, за законодавством України, дійсним і за її межами, чи він не отримає визнання в іншій державі, а отже, не стане розглядатися як юридичний факт, що породжує певні правові наслідки і буде відне­сений до так званих «шлюбів, що кульгають», тобто нестійких.

Слід зазначити, що поняття «колізії законів» і «вибору» нор­ми права законодавства, що підлягає застосуванню, умовні, тому що той чи інший з «колізійних» законів обирається відповідними органами не довільно, а відповідно до обов’язкового для них пра­вила про вибір закону, так званої «колізійної норми», що міститься в законодавстві даної країни чи в укладеному нею міжнародному договорі3. Що ж таке колізійна норма?

Колізійна норма сімейного права – це норма, що визначає, право якої держави має бути застосоване до відповідних сімейних відносин з іноземним елементом.

Для з’ясування правової природи колізійної норми недостат­ньо лише одного її визначення. Необхідно також звернути увагу на істотну відмінність змісту цієї норми від змісту «традиційних» норм сімейного або цивільного права, які, виходячи з прийнятих у загальній теорії права поглядів на зазначену проблему, склада­ються з трьох елементів: гіпотези, диспозиції, санкції.

Колізійні ж норми «з юридично-технічного боку — це най­складніші норми, які застосовуються в міжнародному приватно­му праві»4. Вони складаються з двох структурних елементів, а саме об’єму колізійної норми, що представляє собою вказівку на вид суспільних відносин, на які поширюється норма, в даному випад­ку на сімейні відносини та колізійної прив’язки, тобто вказівки на правову систему (закон), що підлягає застосуванню до виду суспільних відносин, зазначеного в об’ємі колізійної норми. Та­ким чином, саме колізійна прив’язка дозволяє розв’язати колізію правових актів різних держав.

Колізійні норми можуть міститися або в актах національного законодавства країни, або в міжнародно-правових актах (міжна­родних конвенціях, угодах і договорах), що входять до системи національного законодавства даної держави (так звані уніфіковані колізійні норми). Прикладом колізійних норм, що закріп­лені в нормативно-правових актах сімейного законодавства Ук­раїни, можуть бути норми, зібрані в Розділі VI СК.

Міжнародно-правовими джерелами уніфікованих колізійних норм сімейного права України виступають багатосторонні міжна­родні конвенції та двосторонні міжнародні договори й угоди.

Так, 22.01.1993 р. представники держав — членів СНД підпи­сали в Мінську Конвенцію «Про правову допомогу і правові відно­сини у цивільних, сімейних і кримінальних справах» (далі — Мінська конвенція країн СНД), яку Україна ратифікувала (із за­стереженнями) 10.11.1994 р. При підготовці й укладенні вказаної Конвенції її учасниці усвідомлювали факт існування в кожній з них родин, члени яких — громадяни різних країн-учасниць, і праг­нули забезпечити їм і іншим особам, що там проживають, надан­ня на своїх суверенних територіях такого ж правового захисту щодо особистих і майнових прав, як і власним громадянам. По­ряд з колізійними нормами сімейного права, що містяться в час­тині 3 Конвенції, в останній також зосереджені норми, які вста­новлюють взаємне визнання і виконання судових рішень і рішень інших компетентних органів, винесених у сімейних справах.

Уніфіковані колізійні норми містяться й у двосторонніх міжна­родних договорах про правову допомогу, укладених Україною з деякими державами, що також встановлюють взаємне визнання судових рішень і розмежовують юрисдикцію в сімейних справах5.

З огляду на значне число нормативно-правових актів, що містять колізійні норми сімейного права, цілком можливою є си­туація, коли зазначені норми (з різних правових джерел) будуть відрізнятися між собою. Вважаємо, що зіткнення колізійних норм, зосереджених у СК і міжнародно-правових актах, варто розв’язу­вати на користь останніх внаслідок того, що, як вірно зазначає М. В. Антокольська, «сама мета створення національних колізій­них норм полягає в тому, що вони повинні застосовуватися тільки у випадку відсутності міжнародної конвенції або двосторонньої угоди»1. Цей висновок узгоджується з тим, що, по-перше, як вже зазначалося6, згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжна­родні договори, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, є час­тиною національного законодавства України. Аналогічні прави­ла містяться і в ч. 1 ст. 17 Закону України «Про міжнародні дого­вори України», і в ст. 13 СК; по-друге, в ч. 2 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» закріплено правило, відпо­відно до якого, якщо міжнародним договором України, укладен­ня якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

 

 

 

1 Богуславский М. М. Международное частное право. — 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1997. — С. 15.

2 Богуславский М. М. Там само. — С. 75; Орлова Н. В. Брак и семья в меж­дународном частном праве. — М.: Междунар. отношения, 1966. — С. 9.

3 Орлова Н. В. Брак и семья в международном частном праве. — М.: Междунар. отношения, 1966. — С. 9.

4 Богуславский М. М. Международное частное право. — 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1997. — С. 83.

5 Прикладом останніх можуть слугувати: Договір між Україною і Респуб­лікою Польща «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кри­мінальних справах» від 24.05.93 р., ратифікований Україною 04.02.94 р.; До­говір між Україною та Латвійською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах» від 23.05.95 р., ратифікований Україною 22.11.95 р.; Договір між Україною і Литовською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини в ци­вільних, сімейних і кримінальних справах» від 07.07.93 р., ратифікований Ук­раїною 17.12.93 р.; Договір між Україною та Естонською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних та кримінальних спра­вах» від 15.02.95 р., ратифікований Україною 22.11.95 р.; Договір між Украї­ною та Республікою Грузія «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних та кримінальних справах» від 09.01.95 р., ратифікований Україною 22.11.95 р.; Договір між Україною і Республікою Молдова «Про правову до­помогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах» від 13.12.93 р., ратифікований Україною 10.11.94 р.; Договір між Україною та Республікою Узбекистан «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних та сімей­них справах» від 19.02.98 р., ратифікований Україною 05.11.98 р., тощо.

6 Антокольская М. В. Семейное право. — М.: Юристъ, 1996. — С. 343. Див. проце у гл. 2.

 

 

< Попередня   Наступна >