74

---

8. Реприватизація житла

Насамперед зазначимо, що правові засади відносно житла, яке перебуває у державній власності, визначені Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду”, не передбачають ви­падків реприватизації квартир, тобто зворотної передачі приватного житла до державного житлового фонду.

Стаття 55 Закону України “Про власність” передбачає такі ви­падки позбавлення права власності, як вилучення майна у власника при зверненні стягнення на це майно за зобов’язаннями власника та за обставин надзвичайного характеру. Майно в інтересах суспіль­ства за рішенням органів державної влади може бути вилучено оплатно (реквізовано) у власника при обставинах надзвичайного ха­рактеру — стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії. Безоплатне вилучення (конфіскація) майна у власника допускається тільки за рішенням (вироком) суду, господарського суду чи іншого компетент­ного органу (службової особи) як санкція за вчинення правопорушення.

Тобто набуття права власності держави на приватизований, тоб­то приватний житловий фонд, можливе у разі реквізиції і конфіска­ції та звернення стягнення на житло в порядку, передбаченому За­коном України “Про виконавче провадження” як санкція на право­порушення у випадках, встановлених Кримінальним кодексом та Цивільним кодексом України, а також в інших випадках відчуження майна на користь держави: дарування, заповіту, виділу, міни, купів­лі, та інших зобов’язань, що випливають з договорів по забезпечен­ню зобов’язань.

Права громадян України на житло є невідчужуваними та непо­рушними правами, що гарантуються державою, не можуть бути ска­совані, що знайшло своє закріплення в Конституції України. Зокре­ма, ст. 41 Конституції визначає, що право приватної власності набу-вається у порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути про­типравне позбавлений п

рава власності. А примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток, на підставі і в порядку, встановлених тільки законом. Це конституційне положення знайшло своє відображення у судовій практиці.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності:” від 22 грудня 1995 р. за № 20, ст. 55 Закону України “Про власність”, громадянин не може бути позбавлений права І власності на своє майно, крім випадків, передбачених Законом.

Закон України “Про власність” забезпечує правові гарантії при захисті права приватної власності на житло. Відповідно до ст. 48 цього закону власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть у випадку хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, вимагати відшкодування завданих таки­ми правопорушеннями збитків.

На жаль, у судовій практиці трапляються випадки, коли суди ви­знають приватизацію житла недійсною, а громадяни — як наслідок позбавляються права власності на свої квартири, у тому числі і пра­во на подальшу повторну приватизацію через правову невизначе­ність. Слід зазначити, що суд в деяких випадках може вирішити спір, відповідно до чинного законодавства України, між учасниками спільної власності на квартиру шляхом присудження грошової ком­пенсації за частку у разі, якщо її неможливо виділити чи поділити майно в натурі або спільно користуватися ним. Такі рішення суду мають розглядатися, як правомірне вирішення складних ситуацій щодо житла, а не позбавлення права власності на житло.

Як зазначалося вище, порядку реприватизації квартир, тобто механізму добровільного повернення у державну власність приватизо­ваного житлового фонду. Законом “Про приватизацію державного житлового фонду” та іншим нормативно-правовими актами не ви­значено.

Тому найбільше випадків, пов’язаних з реприватизацією квар­тир, виникає насамперед за рахунок осіб, які на момент приватиза­ції квартири були тимчасово відсутніми відповідно до ст. 71 Житлового кодексу і які вважають, що за ними зберігалося право на при­ватизацію.

Вважаємо, що судова практика про визнання приватизації жит­ла недійсною на тих підставах, що не отримана згода всіх осіб, за якими відповідно до ст. 71 Житлового Кодексу зберігається право на жилу площу має вирішуватися не шляхом визнання приватизації недійсною, а шляхом включення нового власника до складу осіб, що володіють майном на праві спільної власності. В іншому разі відсутні мешканці квартири стануть на заваді проведення приватизації. Значна части­на громадян України не зможе скористатися своїм правом на прива­тизацію житла, якщо їхні відсутні родичі не виявлять згоди на при­ватизацію квартири, родинні зв’язки між ними можуть бути втрачені, або строки, визначені ст. 71 Житлового Кодексу, значно перевищуватимуть стро­ки приватизації. Це стосується як виписаних, так і невиписаних осіб, оскільки кількість майбутніх власників визначається за кількіс­тю прописаних, які визнаються наймачами та членами їх родин.

Право на приватизацію квартир з використанням житлових че­ків одержують громадяни України, які постійно проживають у цих квартирах або перебували на обліку потребуючих поліпшення жит­лових умов до введення в дію цього закону. Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону “Про приватизацію державного житлового фонду” до членів сім’ї наймача включаються лише громадяни, які постійно прожива­ють у квартирі разом з наймачем. До числа суб’єктів права на при­ватизацію державного житлового фонду законом віднесені й тимча­сово відсутні члени сім’ї, за якими зберігається право на житло. Тобто, передача квартир у власність здійснюється тільки наймачам і членам їх сімей.

Передача зайнятих квартир здійснюється в спільну власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї з обов’язковим ви­значенням уповноваженого власника квартири. Порядок збережен­ня житла за тимчасово відсутніми членами сім’ї наймача визначе­ний ст. 71 Житлового кодексу України, а їхні права і обов’язки — ст. 78 Житлового кодексу.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного суду України “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житло­вого кодексу України” від 12 квітня 1985 р. за № 2 у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право ко­ристування жилим приміщенням відповідно до ст. 71 Житлового ко­дексу, необхідно з’ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити про­пущений строк. Окрім того, наймачеві або членові його сім’ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних при­чин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист поруше­ного права.

У деяких випадках приватизація квартири визнається недійсною на підставі звернень колишнього члена сім’ї до суду з позовом про визнання його права на житлову площу про визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним.

Якщо судом буде визнано свідоцтво про право власності на квар­тиру недійсним, це призведе до того, що квартира з приватної влас­ності у примусовому порядку буде переведена до державного житлового фонду, а колишні власники перетворяться на квартиро­наймачів.

Відповідно до закону безоплатна приватизація за житлові чеки може бути здійснена тільки один раз, про що робиться відповідний запис в паспорті. Так, у Постанові Кабінету Міністрів України “Про і випуск в обіг приватизаційних чеків” від 26 квітня 1993 р. за № 305 було передбачено робити відповідну відмітку органу приватизації державного житлового фонду в паспорт про право на безоплатну приватизацію житла у відповідному для даного громадянина обсязі.

Оскільки до цього часу законодавче не визначено правового механізму повернення житлових чеків їх власникам або відшкодуван­ня вартості цих приватизаційних паперів у грошах за умови визнан­ня недійсною приватизацію житла, то її фактичне проведення ущем­ляє права громадян.

Вимоги ч. 2 ст. 48 Цивільного кодексу (повернення всього отри­маного за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах) при приватизації житла не можна застосовувати через неможливість повернення житлових че­ків і наймачі реприватизованих квартир вже не в змозі повторно на­бути право власності на квартиру державного житлового фонду, і з категорії власників змушені перетворюватися на іншу категорію суб’єктів житлового права — квартиронаймачів.

Тому приватизацію житла, проведену органами приватизації у відповідності з чинним законодавством, не можна визнавати недійс­ною, оскільки, по-перше, відповідно до Закону України “Про прива­тизацію державного житлового фонду”, органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватиза­ції житла, яке вони займають, і, по-друге, безоплатна приватизація державного житлового фонду є процесом тимчасовим і відповідно до Постанови Верховної Ради України безоплатна приватизація дер­жавного житлового фонду з використанням житлових чеків здій­снюється тільки до 31 грудня 2002 р. Отже, житло може безоплатно приватизуватися тільки на час дії житлових чеків. Але це не поши­рюється на безстрокову приватизацію — викуп державного житла за гроші. Приватизаційні папери є платіжними засобами при безоп­латній приватизації. Після закінчення останньої можливо розпоч­неться процес продажу бажаючим державного житла за гроші.

Протягом цього етапу приватизації кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло один раз.

Якщо приватизація проведена згідно з чинним законодавством, вона не може бути визнана недійсною. Але звичайно це не стосуєть­ся абсолютно недійсних угод з приватизації, які не несуть за собою виникнення у сторін прав і обов'язків. Тому вважаємо, що привати­зація може бути визнана незаконною тільки тоді, коли вона не відповідає вимогам закону, ущемлює права неповнолітніх дітей, недієз­датних, здійснена громадянами, не здатними розуміти значення сво­їх дій, внаслідок помилки, обману, насильства тощо. А також за на­явності підстав для визнання документів недійсними: подання не відповідаючих дійсності документів, порушення прав інших грома­дян та організацій на жиле приміщення, неправомірних дій службо­вих осіб при вирішенні питання про приватизацію жилого приміщен­ня, а також інших випадків порушення порядку і умов надання жи­лих приміщень тощо.

При розгляді спору в суді щодо законності приватизації кварти­ри, якщо навіть і буде встановлено, що порушені права окремих гро­мадян на приватизацію, суд повинен визнавати їхні права спільної власності на житло, а в деяких випадках навіть позбавляти окремих осіб права на частку в приватизованому житлі, і ні в якому разі не скасовувати приватизацію взагалі шляхом визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним.

Порядок добровільного повернення квартири (будинку) у дер­жавну власність громадян, в яких підійшла черга на одержання жи­лого приміщення в державному житловому фонді регулюється за­твердженим наказом Держжитлокомунгоспу України “Тимчасовим положенням про порядок передачі громадянами житла, що перебу­ває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов” від 1 червня 1995 р. за № 24, з відповідними зміна­ми від 8 серпня 2000 р. Цей порядок не поширюється на обмін гро­мадянами жилих приміщень більшої площі на жилі приміщення мен­шої площі, який був розглянутий раніше.

Зазначене Положення визначає порядок передачі громадянами, в яких підійшла черга на одержання жилого приміщення і які вия­вили бажання одержати житло в державному житловому фонді на умовах, передбачених ст. 48 Житлового Кодексу Української РСР, належного їм на праві приватної власності будинку (квартири і кім­нати у квартирі) органу, який здійснює поліпшення їх житлових умов.

Громадяни, які виявили бажання одержати житло в межах встановленої норми жилої площі в одному населеному пункті, подають до органу, який здійснює поліпшення житлових умов, заяву та правовстановлюючий документ (свідоцтво про право власності, договір купівлі-продажу, дарування тощо) на будинок (квартиру, кімнату у квартирі).

Орган, який здійснює поліпшення житлових умов, у місячний термін розглядає заяву громадянина і приймає рішення про надання йому та членам його сім’ї житла у державному чи комунальному житловому фонді, про що повідомляється заявник. У разі отримання у тижневий термін згоди заявника на запропоноване житло, орган приймає рішення щодо переведення житла, яке перебуває у приват­ній власності громадян, до державної чи комунальної власності. Про це заявнику повідомляється у п’ятиденний термін.

Після прийняття рішень, зазначених вище, між громадянином і органом, який здійснює поліпшення житлових умов, укладається угода обміну з дотриманням вимог чинного законодавства. Між сто­ронами проводиться обмін жилого приміщення меншої площі на жи­ле приміщення більшої площі з урахуванням вимог ч. 2 ст. 48 Жит­лового кодексу. Оформлення угоди обміну покладається на орган, який поліпшує житлові умови і на який покладено функції забезпе­чення житлом громадян.

Після обміну громадянин і члени його сім’ї втрачають право власності на житлові приміщення, які вони займали до обміну. Ко­пія рішення про переведення будинку (квартири, кімнати у кварти­рі) до державної чи комунальної власності передається органом, який поліпшує житлові умови громадянина, у п’ятиденний термін органу приватизації та бюро технічної інвентаризації.

На підставі цього рішення орган приватизації:

а) робить відповідну відмітку про зміну власника будинку (квар­тири, кімнати у квартирі);

б) у 10-денний термін перераховує відповідні суми житлових че­ків до установ Ощадбанку України для зарахування на депозитні ра­хунки громадян.

Жиле приміщення має бути передане громадянином у належно­му стані. Орган, що поліпшує житлові умови, зобов’язаний протягом двох днів з моменту укладення угоди обміну видати громадянам і ордер на приміщення, які вони отримують в результаті обміну.

Орган приватизації, який здійснив приватизацію жилого примі­щення, переданого громадянином органу, що поліпшив його житлові умови, на вимогу громадянина та членів його сім’ї зобов’язаний ви­дати довідку про факт анулювання приватизації. Спори, які виника­ють між громадянином і органом, який здійснює поліпшення житло­вих умов, вирішуються в установленому законом порядку.

 

< Попередня   Наступна >