46

---

Розділ 6

Користування службовими жилими приміщеннями та гуртожитками

1. Користування службовими жилими приміщеннями

Службове житло — це житло, що надається в користування працівникам підприємств, установ і організацій, які у зв’язку з характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу нього.

Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого органу відповідної ради за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. У тих випадках, коли підприємство, установа або організація розташована на території одного на­селеного пункту (району в місті), а жиле приміщення — на терито­рії іншого, рішення про його включення до числа службових прий­мається виконавчим органом ради за місцезнаходженням приміщен­ня. Постановою Пленуму Верховного Суду України “Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України” (п. 19) від 12 квітня 1985 р. за № 2 визначено, що приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду вважаються службовими з моменту винесення рішення виконав­чим органом районної, міської, районної в місті ради про включення їх до числа службових.

До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як прави­ло, окремі квартири, розташовані, переважно, на першому поверсі. Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому органі відповідної ради, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових.

Жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпа­ла потреба в такому його використанні, а також тоді, коли в уста­новленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт прожи

вання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, уста­новою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів КСП, господарських товариств, або тих, які вийшли з КСП, госпо­дарських товариств за власним бажанням, не є підставою для ви­ключення цих приміщень з числа службових.

Отже, приміщення у будинках державного та громадського жит­лового фондів можуть бути визнані службовими і вважаються таки­ми з часу винесення рішення виконавчим органом відповідної ради про включення їх до числа службових, а в будинках КСП, госпо­дарських товариств — з часу затвердження виконавчим органом відповідної ради рішення загальних зборів господарських товариств, членів КСП або зборів уповноважених. Співвідношення кількості службових квартир і загальної кількості квартир законодавством не встановлено, їх кількість і обсяг визначаються відповідним органом місцевого самоврядування залежно від потреб у такому житлі.

Жиле приміщення з числа службових виключається на підставі клопотання підприємства, установи, організації з часу затвердження органу відповідної ради. У будинках, що належать КСП, госпо­дарських товариств, жиле приміщення виключається з числа служ­бових за рішенням загальних зборів членів господарських товариств, КСП або зборів уповноважених з моменту затвердження виконавчим органом відповідної ради.

Права і обов’язки наймачів

Згідно з ч. 2 ст. 123 Житлового Кодексу щодо користування службовими жили­ми приміщеннями застосовуються правила про договір найму жило­го приміщення (крім зазначених у цій та деяких інших статтях Житлового Кодексу), у тому числі правила ст. 64 Житлового Кодексу про права й обов’язки членів сім’ї наймача і ст. 109 Житлового Кодексу про те, що виселення із займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду допускається лише з підстав, установлених законом.

Крім випадків, передбачених статтями 110, 111, 112, 116, 117 Житилового Кодексу, наймач службового жилого приміщення і члени його сім’ї мо­жуть бути виселені з цього приміщення тільки в разі припинення трудових відносин, у зв’язку з якими воно надавалося (статті 124, 125 Житлового Кодексу). Наймач службового жилого приміщення і члени його сім’ї користуються службовими приміщеннями відповідно до правил про договір найму жилого приміщення, за такими винятками:

наймачі службових приміщень не мають права бронювати жи­ле приміщення, міняти його, в тому числі з наймачем іншого служ­бового жилого приміщення;

не мають права змінювати договір найму жилого приміщення;

при проведенні капітального ремонту їм не надається у постій­не користування інше благоустроєне жиле приміщення, хоча може бути надане інше службове приміщення.

Наймач службового жилого приміщення, який має зайву жилу площу понад установлені норми, може вимагати надання меншого службового жилого приміщення.

Оскільки службове жиле приміщення надається працівникові на всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним (а також на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від заявни­ка в даному або в іншому населеному пункті), наймач службового жилого приміщення вправі проживати в ньому разом з членами своєї сім’ї. Наймач має право в установленому порядку за письмовою зго­дою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити у служ­бове жиле приміщення, яке він займає, свою дружину, дітей, бать­ків, а також інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначеної згоди непотрібно.

У разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім’ї службове жиле приміщення зберігається за ними у випадках і в строки, вказані у ст. 71 Житлового кодексу.

Наймач службового жилого приміщення і члени його сім’ї зо­бов’язані додержувати умов договору найму службового жилого приміщення і правил користування жилими приміщеннями, утри­мання жилого будинку і прибудинкової території.

Надання службових жилих приміщень

Порядок надання службових жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та користування ними ви­значається Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. за № 37. Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин по­винні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні розміщуватися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (робочого місця).

Службові жилі приміщення надаються включеним до переліку працівникам, які постійно проживають, а також прописані в населе­ному пункті за місцем розташування відповідного підприємства, установи, організації. З дозволу виконавчого органу районної, міської, районної в місті ради службове жиле приміщення може бути надано працівникові, який проживав в іншому населеному пункті.

Зазначені приміщення надаються незалежно від перебування працівників на квартирному обліку, без додержання черговості та пільг, установлених для забезпечення громадян житлом.

Якщо жилі приміщення, в яких проживають відповідні працівни­ки, розташовані на такій відстані від місця роботи, яка виключає можливість виконання ними трудових обов’язків, надання службо­вих жилих приміщень допускається у випадках, коли ці працівники забезпечені житлом.

У разі недостатності службових жилих приміщень для забезпе­чення всіх працівників відповідних категорій зазначені приміщення надаються виходячи з інтересів забезпечення нормальної діяльності підприємства, установи, організації.

Проектом Житлового Кодексу дещо по-іншому пропонується вирішувати питан­ня щодо надання службового житла залежно від форми власності службового житла. А саме:

Службовим житлом можуть користуватися громадяни України, а також іноземні громадяни й особи без громадянства, які, відповідно до законодавства, мають право працювати або навчатися в Україні.

Службове житло надається:

1) у приватному житловому фонді та житловому фонді колектив­ної власності — власником житла або уповноваженим ним органом на підставі договору оренди службового житла;

2) у комунальному житловому фонді — на підставі рішення місце­вого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування;

3) у державному житловому фонді — за наказом адміністрації підприємства, установи, організації і профспілкового комітету або іншого органу, уповноваженого на це трудовим колективом.

Підставою для користування житлом є договір його оренди, який укладається власником або уповноваженою ним особою з гро­мадянином, якому надається в користування службове житло.

За проектом Житлового Кодексу пропонується дію договору найму службового житла припиняти одночасно з припиненням трудових відносин, згід­но з якими було надане службове житло, і наймач зобов’язаний йо­го звільнити протягом 30 днів. Якщо нині службове житло надаєть­ся на час виконання трудових обов’язків, то за проектом Житлового Кодексу пропонується надавати його також на узгоджений між сторонами строк відповідно до договору оренди, який укладається в письмовій формі.

Якщо після закінчення строку дії договору оренди службового житла або припинення трудових відносин з підприємством, устано­вою, організацією наймач, орендар або члени його сім’ї відмовля­ються звільнити це приміщення, вони підлягають виселенню в судо­вому порядку без надання іншого житла.

Для одержання службового жилого приміщення відповідний працівник подає заяву адміністрації підприємства, установи, органі­зації. До заяви додається довідка з місця проживання про склад сім’ї і прописку. Члени сім’ї заявника, які бажають оселитися у службо­вому жилому приміщенні, дають письмову згоду на проживання в зазначеному приміщенні.

Службове жиле приміщення має бути благоустроєним до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

При наданні службових жилих приміщень не допускається засе­лення однієї кімнати особами різної статі, старшими за 9 років, крім подружжя, а також особами, які страждають на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв’язку з чим вони не можуть проживати в одній кімнаті з членами своєї сім’ї.

Не допускається також заселення квартири, розрахованої на одну сім’ю, двома і більше сім’ями або двома і більше одинокими особами.

Службові жилі приміщення надаються у межах 13,65 м2 жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті, визначеному в установленому порядку. Службове жиле приміщення може бути надано з перевищенням зазначеного максимального розміру, якщо воно становить одну кімнату (однокімнатну квартиру).

В окремих випадках за наявності крайньої виробничої необхід­ності і в разі відсутності відповідного службового жилого приміщен­ня, як тимчасовий захід, за згодою працівника, йому може бути на­дано службове жиле приміщення, що не відповідає встановленим вимогам, або за розміром менше від рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті (але не ниж­че від рівня, встановленого для прийняття громадян на квартирний облік), із збереженням права на одержання службового жилого при­міщення, що відповідає вказаним вимогам і розміру.

Службові жилі приміщення надаються на час виконання робіт­никам, службовцям обов’язків, які потребують проживання в тако­му приміщенні, за рішенням адміністрації чи органу управління під­приємства, установи, організації, у віданні яких є ці приміщення, за­твердженим виконавчим органом відповідної ради.

У рішенні має бути зазначено, яку посаду займає або яку роботу виконує особа, якій надається службове жиле приміщення, склад її сім’ї, розмір цього приміщення, кількість кімнат у ньому та адреса.

Громадяни, вказані в рішенні про надання службового жилого приміщення, дають письмове зобов’язання про звільнення жилого приміщення, яке вони займають на даний час.

Рішення про надання службового жилого приміщення може бу­ти переглянуто до видачі ордера, якщо виявляться обставини, рані­ше не відомі й які можуть вплинути на вказане рішення.

На підставі рішення про надання службового жилого приміщен­ня виконавчий орган відповідної ради видає громадянинові спеціаль­ний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службо­ве жиле приміщення.

Перелік категорій працівників, яким надаються службові жилі приміщення

Постановою Кабінету Міністрів України “Про службові жилі приміщення” від 4 лютого 1988 р. за № 37 затверджено перелік ка­тегорій працівників, яким можуть бути надані службові жилі примі­щення. Цим переліком передбачається можливість надання службо­вих приміщень особам, робота яких пов’язана із забезпеченням життєдіяльності й обслуговування об’єктів, що мають державне зна­чення, забезпечення нормальної діяльності окремих підприємств, установ, організацій. Зокрема, це певні категорії працівників житло­во-комунального господарства, інспекції державного пожежного на­гляду, школи в сільському населеному пункті, лікарі, оперативний склад воєнізованих гірничорятувальних частин, міських і районних відділів внутрішніх справ, адміністрації, наукових та інженерно-тех­нічних підрозділів заповідників, установ кримінально-виконавчої системи і військовослужбовці підрозділів військ внутрішньої та кон­войної охорони МВС, які несуть службу на цих об’єктах, працівни­ки залізниць, робота яких безпосередньо пов’язана з рухом поїздів, службові особи митних органів, органів державної податкової служ­би, працівники прокуратури, службові особи органів державної контрольно-ревізійної служби України та ін.

Оскільки відповідно до ст. 119 Житлового Кодексу перелік категорій осіб, яким могли надаватися службові жилі приміщення, встановлювався зако­нодавством як України, так і СРСР, до врегулювання законодав­ством України цього питання щодо працівників підприємств, уста­нов, організацій галузей господарства, в яких воно регулювалося за­конодавством СРСР, а не Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37, при вирішенні питання про перелік працівни­ків цих галузей, яким можуть надаватися службові жилі приміщен­ня, слід відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 ве­ресня 1991 р. “Про порядок тимчасової дії на території України ок­ремих актів законодавства Союзу РСР” та Конституції України керуватися відповідними нормами законодавства колишнього СРСР.

Правові підстави та гарантії при виселенні із службових жилих приміщень

За загальним правилом, робітники і службовці, які припинили, трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, виключені з членів КСП або господарського товариства або ті, що вийшли з КСП або господарського товариства і за власним бажанням, підлягають виселенню із службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Рішення про примусове виселення приймається тільки в судовому порядку.

У тих випадках, коли особа, якій у зв’язку з трудовими відноси­нами було надано службове жиле приміщення або жиле приміщен­ня в сімейному гуртожитку, залишила сім’ю і жиле приміщення, але трудових відносин не припинила, ця обставина не може бути підста­вою для задоволення позову про виселення членів сім’ї, оскільки наймач таких жилих приміщень втрачає право користування ними і підлягає виселенню з них разом із членами сім’ї при припиненні трудових відносин у випадках, передбачених статтями 124, 125, 132 Житлового Кодексу.

Виселення з мотивів звільнення за власним бажанням: на підставі ст. 114 Житлового Кодексу — з наданням іншого жилого приміщення, а на підставі ч. 2 ст. 132 Житлового Кодексу — без його надання — може мати місце лише, за відсутності поважних причин. З урахуванням конкретних обста­вин (сімейного стану тощо) такою причиною може бути визнана і низька оплата праці.

Право вимагати виселення на підставі ст. 114 Житлового Кодексу громадян, які одержали жилі приміщення в будинку колгоспу і були виключені з членів останнього або вийшли з нього за власним бажанням, нале­жить колгоспу і в разі його перетворення в колективне сільськогос­подарське підприємство або господарське товариство до правонас­тупників не переходить.

Наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають у службовому жилому приміщенні, також можуть бути виселені в судово­му порядку без надання іншого жилого приміщення, якщо вони сис­тематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використову­ють його не за призначенням, або систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим для інших проживання з ними в од­ній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу на них виявилися безрезультатними. Виселення таких провадиться на вимогу наймодавця без надання їм іншого жилого приміщення.

При цьому у житловому праві закріплені гарантії для певних категорій осіб від виселення із службових жилих приміщень без на­дання іншого жилого приміщення. Так, не можуть були виселені:

1) інваліди війни та інші інваліди з числа військовослужбовців, які стали такими внаслідок поранення, контузії або каліцтва, які во­ни дістали при захисті СРСР або виконанні інших обов’язків війсь­кової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуван­ням на фронті; учасники Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім’ї військовослужбовців і партизанів, які за­гинули або пропали без вісті при захисті СРСР або при виконанні інших обов’язків військової служби; сім’ї військовослужбовців; інва­ліди з числа осіб рядового та начальницького складу органів Мініс­терства внутрішніх справ колишнього СРСР, які стали такими вна­слідок поранення, контузії або каліцтва, яких вони дістали при виконанні службових обов’язків;

2) особи, які не менш як 10 років пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення (при цьому Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про дея­кі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” (п. 20) від 12 квітня 1985 р. за № 2 зазначає, що, особи, які не менш як 10 років пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався);

3) особи, що звільнені з посади, у зв’язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприєм­ством, установою, організацією, що надали це приміщення;

4) особи, звільнені у зв’язку з ліквідацією підприємства, устано­ви, організації або за скороченням штату працівників;

5) пенсіонери по старості, персональні пенсіонери; члени сім’ї померлого працівника, якому було надано службове жиле примі­щення; інваліди праці І і II груп, інваліди І і II груп з числа військо­вослужбовців і прирівняних до них осіб;

6) одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

При застосуванні ст. 125 Житлового Кодексу у справах про виселення із служ­бових приміщень і гуртожитків слід мати на увазі, що до учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували в діючій армії і не мо­жуть бути виселені зі службового жилого приміщення й гуртожитку згідно зі статтями 124, 132 Житлового Кодексу без надання іншого приміщення. За­кон “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (статті 5, 6) відніс до цієї категорії і осіб, які брали участь у виконанні бойових завдань у складі військових підрозділів, з’єднань, об’­єднань, усіх видів і родів Збройних Сил діючої армії (флоту), парти­занських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний час, так і в мирний час. Тому виселення громадян, віднесених у встанов­леному порядку до учасників бойових дій, у зазначених справах має провадитися з урахуванням положень ст. 125 Житлового Кодексу.

У справах за позовами про виселення зі службових жилих при­міщень військовослужбовців належить виходити з того, що ст. 124 Житлового Кодексу на зазначені випадки не поширюється. При вирішенні цих справ слід враховувати умови, за яких згідно з чинним законодавством на­давалося службове жиле приміщення, і визначений ним обов’язок щодо звільнення останнього (зокрема, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р. № 1006 “Про доповнення пе­реліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення”, таке приміщення може надаватись військовослужбов­цям до одержання постійного жилого приміщення). Якщо такий обов’язок не настав, питання про виселення може вирішуватися за правилами ч. 2 ст. 110 Житлового Кодексу.

Виходячи з положень ч. З ст. 11 Цивільно Процесуального Кодексу при вирішенні питання про виселення військовослужбовців зі службових жилих приміщень має враховуватись визначений ст. 125 Житилового Кодексу перелік осіб, які не мо­жуть бути виселені з них без надання іншого жилого приміщення.

У випадку знесення будинку або переобладнання будинку (жи­лого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле примі­щення) загрожує обвалом, наймачеві службового жилого приміщен­ня може бути надано інше службове жиле приміщення. Надання ін­шого службового жилого приміщення допускається також у випад­ках, коли внаслідок капітального ремонту надане службове жиле приміщення не може бути збережене або його розмір істотно змі­ниться.

Надане громадянам у зв’язку з виселенням зі службового жилого приміщення інше жиле приміщення має розміщуватися в межах даного населеного пункту і повинно відповідати встановленим сані­тарним і технічним вимогам.

У разі визнання ордера на службове жиле приміщення недійс­ним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони під­лягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим примі­щенням у будинку державного чи громадського житлового фонду, їм має бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення.

У разі визнання ордера на службове жиле приміщення недійс­ним з інших підстав, особи, зазначені в ордері, підлягають виселен­ню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке во­ни раніше займали.

Позитивно те, що за проектом Житлового Кодексу, пропонується зберегти га­рантії, визначені нині щодо недопущення виселення із службового житла без надання іншого житла:

1) інвалідів І і II груп;

2) ветеранів Великої Вітчизняної війни та осіб, на яких поширю­ється дія Закону України “Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту”;

3) батьків-вихователів у разі ліквідації сімейного дитячого бу­динку;

4) осіб, які не менш як 10 років пропрацювали на підприємстві, в установі чи організації, що надали їм це житло;

5) осіб, звільнених з посади, у зв’язку з якою їм було надано службове житло, але які не припинили трудових відносин з підпри­ємством, установою чи організацією, що надали їм це житло;

6) осіб, звільнених у зв’язку з ліквідацією підприємства,устано­ви чи організації або скороченням штату працівників;

7) пенсіонерів за віком;

8) членів сім’ї померлого працівника, якому було надано служ­бове житло;

9) самітних осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними, до досягнення дітьми повноліття;

10) осіб, які отримали каліцтво на виробництві;

11) військовослужбовців Збройних Сил України та інших війсь­кових формувань, звільнених у запас або у відставку, у разі відсут­ності у них або у членів їхньої сім’ї іншого житла.

Питання приватизації службового житла

Питання приватизації службових квартир важливо для тих гро­мадян України, які мешкають у квартирах, що мають цей статус. У багатьох випадках статус “службових” приміщень не визначений, вони тільки вважаються такими. Згідно з п. 2 ст. 2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” квартири (кімна­ти, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службо­вих, не підлягають приватизації.

Оскільки громадяни, які мешкають у службових жилих примі­щеннях, після відпрацювання протягом 10 років на посаді, яка дає право на одержання службового житла, не можуть бути виселені з нього, вони мають право вимагати надання їм (замість службового) житла з державного чи громадського житлового фонду, або зняття з даного житла статусу службового. І лише після вирішення цього питання житло, де вони мешкають, може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом України “Про привати­зацію державного житлового фонду”.

Окремого розгляду потребують питання приватизації житла у радгоспах, оскільки воно вважалося службовим і Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” на нього не по­ширювався. З моменту введення в дію Постанови Кабінету Мініст­рів України “Про зміну та визнання такими, що втратили чинність, деяких рішень Уряду УРСР з питань надання жилих приміщень у будинках радгоспів” від 11 липня 1992 р. за № 391 радгоспні квар­тири (будинки) втратили статус службових. Вони виключаються з числа службових у загальному порядку і переходять до певної ради і, відповідно, можуть бути приватизовані.

Слід зазначити, що будинки нинішніх КСП, господарських і товариств заселялися крім працівників КСП вчителями, лікарями та і іншими спеціалістами, які проживають і працюють у сільській місцевості і які згідно з чинним законодавством мають бути забезпечені квартирами, в разі звільнення з посади зазначені спеціалісти не мо­жуть бути виселені на підставі статей 124, 125 Житлового кодексу України. Це пов’язано з тим, що жила площа надавалася їм не у зв’язку з трудовими відносинами. Не можуть бути виселені також наймачі жилого приміщення КСП, господарських товариств, якщо у складі їхніх сімей є зазначені вище спеціалісти.

Заселені будинки і квартири, що раніше належали радгоспам і мали статус службових, нині, як вже зазначалося, втратили цей статус і можуть бути приватизовані на умовах і в порядку, визначе­них Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду” та іншими нормативними актами, що регулюють відносини, пов’язані з приватизацією житла. Зокрема, відповідно до Положен­ня про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р. за № 56, громадянинові, який виявив бажання приватизувати квартиру (будинок), слід звернутися до місцевого органу приватизації для отримання бланку заяви. Оформлена заява з доданою до неї довідкою про склад сім’ї і про приміщення, яке він займає, письмовими згодами на при­ватизацію тимчасово відсутніх членів сім’ї, а також документами, що підтверджують право на відповідні пільги, подається в орган при­ватизації для реєстрації.

Останнім часом все частіше трапляються випадки, коли грома­дянам відмовляють у приватизації квартир, які немов би є службо­вими. Такі приміщення іменуються “службовими” без винесення рі­шень виконкомів відповідних рад. Ордери на такі приміщення не від­повідають формі, встановленій чинним законодавством, видаються не виконавчими органами рад, а підприємствами, установами, орга­нізаціями, підписуються їхніми керівниками, тобто особами, які не мають прав на це, або взагалі не видаються. Таким громадянам ор­гани приватизації не мають права відмовляти у приватизації квартир тільки на підставі того, що останні “службові”.

 

< Попередня   Наступна >