2. Користування гуртожитками

Порядок надання жилої площі в гуртожитках підприємств, уста­нов, організацій, користування та виселення з гуртожитків, їх утри­мання регулюються статтями 127-132 Житлового кодексу, “При-мірним положенням про гуртожитки”, затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. за № 208.

Гуртожитки — це приміщення, призначені для проживання і спільного користування кількома одинокими особами, які не перебу­вають у сімейних стосунках, або для проживання окремих сімей. Гуртожитки призначаються для проживання робітників, службов­ців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переоб­ладнані для цієї мети жилі будинки. Переобладнання жилих будин­ків під гуртожитки провадиться з дозволу виконавчого органу об­ласної, міської ради.

Не допускається розміщення гуртожитків у підвалах і цокольних поверхах, а також використання під гуртожитки приміщень у жилих будинках, призначених для постійного проживання громадян. Хоча виконавчим комітетом Київської міської Ради народних депутатів в 70-х, 80-х роках були прийняті рішення про надання підприємствам, установам та організаціям дозволів на використання жилих будин­ків, їх частин, окремих під’їздів, поверхів та окремих квартир під гуртожитки для тимчасового проживання працівників.

На сьогодні необхідність у використанні багатоквартирних бу­динків або їх частини під гуртожитки відпала, більшість квартир за­селена сім’ями, які постійно прописані і тривалий час перебувають на квартирному обліку. Частина квартир, в порушення чинного за­конодавства, використовується не за призначенням — здається в оренду комерційним структурам; використовується під складські приміщення; для поселення не прописаних громадян.

Враховуючи необхідність використання державного житлового фонду за призначенням Київська міська державна адміністрація сво­їм розпорядженням № 813 від 28.05.99 “Про гуртожитки в жилих будинках м. Києва” визнала, що втратили чинність деякі рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів про використання жилих будинків, їх частин, окремих під’їздів, поверхів та окремих квартир під гуртожитки для тимчасового проживання працівників. Райдержадміністрації, за місцем знаходження жилих будинків, які використовувались під гуртожитки, зобов’язано було по-перше, видати сім’ям та одиноким громадянам, які постійно про­живають, прописані та перебувають на квартирному обліку ордери на займані жилі приміщення. По-друге, вжити заходів щодо відселення з квартир громадян, які там проживають безпідставно, розір­вати договори оренди та виселити з них комерційні структури. А звільнені квартири або кімнати в загальних квартирах використову­вати для розселення одиноких громадян або сімей, які перебувають на черзі квартирного обліку та проживають по декілька в одній квартирі або в одній кімнаті.

Як вже зазначалося, гуртожитки можуть бути призначені для проживання одиноких громадян (жилі приміщення перебувають у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках) і проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користу­ванні сімей). У гуртожитках, призначених для проживання одино­ких громадян, у разі необхідності можуть бути виділені приміщення для проживання сімей.

Для тимчасового забезпечення жилим приміщенням малих сімей адміністрація разом з профспілковим комітетом підприємств, уста­нов, організацій у разі необхідності приймає рішення про викорис­тання жилих будинків під гуртожитки і надає їм відповідного стату­су. Рішення про це повинно прийматися до початку спорудження будинку.

Житлове становище громадян, які проживають у службових жи­лих приміщеннях і гуртожитках, мають деякі особливості, оскільки надаються ці приміщення певним категоріям громадян, які і визна­чають їх права і обов’язки. Якщо службові жилі приміщення призна­чаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу від нього, то гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Жила площа в гуртожитку не підлягає обміну, розділу, броню­ванню і здачі в піднайом.

Права і обов’язки мешканців та адміністрації гуртожитку

Мешканці гуртожитку мають права і несуть закріплені за ними обов’язки. Робітники, службовці, студенти, учні, а також інші гро­мадяни, які проживають у гуртожитку, мають право:

користуватися приміщеннями культурно-побутового призначен­ня, обладнанням, інвентарем гуртожитку та комунально-побутови­ми послугами;

вимагати своєчасної заміни обладнання, меблів, постільних ре­чей та іншого інвентарю, що стали непридатними;

вимагати усунення недоліків у культурно-побутовому обслугову­ванні.

Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають в їх відособленому користуванні, вправі вселити туди своїх неповноліт­ніх дітей.

Вселення інших членів сім’ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету підприєм­ства, установи, організації та письмової згоди членів сім’ї громадя­нина, які проживають разом з ним. Робітники, службовці, студенти, учні, а також інші громадяни, які проживають у гуртожитку, зо­бов'язані: використовувати надану жилу площу відповідно до її при­значення; забезпечувати схоронність приміщень, обладнання та ін­вентаря; додержувати правил співжиття і правил внутрішнього роз­порядку гуртожитку; зберігати чистоту й порядок у жилих примі­щеннях, місцях загального користування. Особи, які вибувають з гуртожитку, зобов’язані здати все майно, що записано за ними. При нездачі указаного майна або його псуванні повинні відшкодовувати­ся заподіяні збитки.

Ремонт пошкоджених з вини мешканців приміщень гуртожитку, а також меблів, обладнання та інвентарю провадиться винними осо­бами або за їхній рахунок.

Мешканцям гуртожитку забороняється: провадити самовільно переобладнання та перепланування приміщень; захаращувати пред­метами домашнього вжитку балкони, пожежні проходи, коридори, сходові клітки й запасні виходи; зберігати в жилих приміщеннях, на балконах легкозаймисті та горючі рідини, вибухонебезпечні матеріа­ли та речовини, що забруднюють повітря; установлювати без дозво­лу керівництва гуртожитку тимчасові електронагрівальні прилади для додаткового обігрівання приміщень; у період з 23 до 7 години включати на підвищену гучність телевізори, магнітофони та радіо­апаратуру, грати на музичних інструментах і створювати інший шум, що порушує спокій громадян; самовільно переселятися з одно­го приміщення в інше.

Переселення в разі необхідності громадян з одного жилого приміщення в інше в одному гуртожитку провадиться за рішенням ад­міністрації підприємства, установи, організації та профспілкового комітету з видачею нового ордера.

Підприємство, установа, організація, у віданні якої перебуває гуртожиток, зобов’язана утримувати його згідно з встановленими санітарними правилами, єдиними правилами та нормами експлуата­ції і ремонту житлового фонду; своєчасно провадити необхідний ка­пітальний і поточний ремонт будівлі та ремонт інвентарю; укомплек­тувати кожну кімнату меблями, постільними речами та іншим інвен­тарем відповідно до типових норм.

Керівники підприємств, установ, організацій, у віданні яких пе­ребувають гуртожитки, несуть відповідальність за правильну екс­плуатацію та утримання гуртожитків, підтримання в них установле­ного порядку і правил проживання.

На час проведення капітального ремонту гуртожитку, його мешканцям адміністрацією підприємства, установи, організації надаєть­ся жила площа в тому самому або іншому гуртожитку чи інше жиле приміщення. Після закінчення капітального ремонту зазначені осо­би поселяються на площу, яку вони займали раніше.

Надання жилої площі в гуртожитках

Жила площа в гуртожитках надається за спільним рішенням ад­міністрації підприємства, установи, організації та відповідного проф­спілкового комітету.

Правила ст. 129 Житлового Кодексу про те, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, ор­ганізації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною під­ставою для вселення на цю площу, не означають, що на зазначені правовідносини поширюються положення ст. 117 Житлового Кодексу про наслідки визнання ордера недійсним. Глава 2 Житлового Кодексу про користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, яка включає ст. 117, і гл. 4 Житлового Кодексу про користування гуртожит­ками регулюють не аналогічні правовідносини, і в останній немає посилання на те, що на правовідносини, які нею регулюються, поширюється дія глави 2 Житлового Кодексу. Тому відсутні підстави для висновку про її поширення.

Так само окремо регулює Житлового Кодексу у гл. З користування службовими жилими приміщеннями, але на відміну від норм цієї глави у гл. 4 не передбачено, що до користування гуртожитками застосовуються правила про договір найму жилого приміщення і в тому числі пра­вила ст. 117 Житлового Кодексу.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на нада­ну жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу.

При одержанні ордера пред’являються паспорти всіх членів сім’ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

Жила площа в гуртожитках надається в порядку черговості, що визначається адміністрацією підприємства, установи, організації та профспілковим комітетом.

Жила площа в гуртожитку надається в розмірі не менше 6 м2 на одну особу.

Громадянам, які вибули з гуртожитку у зв’язку з призовом на дійсну строкову військову службу, а також офіцерам, які вибули з гуртожитку у зв’язку з призовом із запасу на дійсну військову служ­бу на строк до трьох років, має бути знову надана жила площа в гуртожитку, якщо після проходження військової служби вони по­вернулися на те саме підприємство, в установу, організацію.

Користування жилою площею в гуртожитках

Вселення в гуртожиток громадян провадиться завідуючим (директором) гуртожитком або працівником, який його заступає, на підставі виданого адміністрацією підприємства, установи, організації ордера.

Мешканці гуртожитку сплачують за користування гуртожитком. Розмір плати, встановлений для студентських гуртожитків, визна­чається спільним наказом Міністерства освіти, охорони здоров’я та фінансів “Про встановлення граничного розміру плати за про­живання в студентських гуртожитках” від 21 грудня 1998 р. за № 453/362/260. Граничний розмір плати за проживання у сту­дентських гуртожитках — для студентів, абітурієнтів, слухачів під­готовчих відділень, викладачів і працівників навчальних закладів, які перебувають у відрядженнях, аспірантів, докторантів, клінічних ординаторів, інтернів, слухачів системи підвищення кваліфікації — не вище ставки квартирної плати, встановленої для будинків дер­жавного житлового фонду. Конкретний розмір плати за проживання , в гуртожитках встановлюється адміністрацією вищого навчального. закладу.

Розмір плати за проживання в гуртожитках вищих навчальних закладів для студентів, які навчаються за державним замовленням, не повинен перевищувати мінімальний розмір стипендії студента ви­щого навчального закладу відповідного рівня акредитації.

До обов’язкових послуг, що надаються особам, які проживають у гуртожитку, належать:

комунальні послуги (тепло-, електро-, газо-, водопостачання);

обслуговування обладнання гуртожитку;

дезинфекція, дератизація та дезінсекція;

охорона та протипожежна сигналізація;

поточний ремонт будівель гуртожитку та його обладнання;

прання та поновлення білизни;

матеріальне забезпечення утримання приміщень у чистоті.

Виселення з гуртожитків

Сезонні, тимчасові працівники й особи, які працювали за строко­вим трудовим договором і припинили роботу, а також особи, які навчалися в навчальних закладах і вибули з них, підлягають висе­ленню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які посели­лися в гуртожитку у зв’язку з роботою, може бути виселено без на­дання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним ба­жанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

З гуртожитку без надання іншого жилого приміщення не мо­жуть бути виселені:

1) інваліди війни та інші інваліди з числа військовослужбовців, які стали такими внаслідок поранення, контузії або каліцтва, яких вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, зв’язаного з перебу­ванням на фронті; учасники Великої Вітчизняної війни, які перебу­вали у складі діючої армії; сім’ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали без вісті при захисті СРСР чи при вико­нанні інших обов’язків військової служби; сім’ї військовослужбов­ців; інваліди з числа осіб рядового та начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали такими внаслідок поранення, контузії або каліцтва, яких вони дістали при виконанні службових обов’язків;

2) особи, які пропрацювали не менш як 10 років на підприємстві. в установі, організації, що надали їм жилу площу в гуртожитку;

3) особи, звільнені у зв’язку з ліквідацією підприємства, устано­ви, організації або за скороченням штату працівників;

4) пенсіонери по старості, персональні пенсіонери; члени сім’ї померлого працівника, якому було надано жилу площу в гуртожит­ку; інваліди праці І і II груп, інваліди І і II груп з числа військово­службовців і прирівняних до них осіб;

5) одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Осіб, які проживають у гуртожитках, виселяють також у разі знесення будинку чи переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує об­валом. При цьому особам, які підлягають виселенню, надається ін­ша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення (сім’ї — кімната в гуртожитку для проживання сімей, а одинаку, який про­живає в кімнаті, що перебуває в його відособленому користуванні, — така сама кімната).

Інше жиле приміщення, що передається громадянам у зв’язку з виселенням з гуртожитку, має відповідати встановленим законодав­ством вимогам. Громадян, які самоправне зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Громадяни можуть бути виселені з гуртожитку без надання ін-шого жилого приміщення також на підставах, передбачених ст. 116 Житлового кодексу.

При цьому слід мати на увазі, що п. 22 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” від 12 квітня 1985 р. за № 2 зазначає, що при вирішенні спорів про виселення з гуртожитків, судам обов’язково слід з’ясовувати, чи є гуртожитком приміщення, яке займає відповідач.

Для цього, зокрема, необхідно затребувати дані про те, чи пере­буває будинок, в якому розміщено таке приміщення, у віданні пози­вача; чи побудований він як гуртожиток або спеціально для цього переобладнаний; чи є дозвіл санепідемстанції на його заселення як гуртожитку; чи зареєстрований він як гуртожиток у виконавчому органі районної, міської, районної в місті ради; чи видавався ордер на зайняття жилої площі в гуртожитку; чи укомплектований буди­нок (жиле приміщення) меблями, спеціальним устаткуванням, ін­вентарем, культурно-побутовими предметами, необхідними для про­живання, занять і відпочинку громадян, чи є штати для обслугову­вання гуртожитку, як оплачується проживання тощо. Також слід враховувати те, що гуртожитками вважаються спеціально побудова­ні підприємствами, установами, організаціями жилі будинки для ма­лосімейних, щодо яких адміністрацією, органом громадської органі­зації і профспілковим комітетом до початку будівництва прийнято рішення про їх використання як сімейних гуртожитків і вони заре­єстровані у виконкомі як гуртожитки.

Якщо гуртожиток надано у зв’язку з роботою, слід з’ясовувати вид трудового договору, укладеного між позивачем і відповідачем, і за яких підстав він був припинений, маючи на увазі, що, згідно зі ст. 132 Житлового Кодексу, без надання іншого жилого приміщення можуть бути висе­лені сезонні, тимчасові працівники, які припинили роботу, особи, які працюють за строковим трудовим договором, а також інші пра­цівники, які звільнилися за власним бажанням без поважних при­чин, або звільнені за порушення трудової дисципліни чи вчинення злочину. При припиненні трудового договору з інших підстав вони, як і особи, перераховані в ст. 125 Житлового Кодексу, можуть бути виселені тільки з наданням іншого жилого приміщення.

Приватизація малосімейними будинків, що не мають статусу гуртожитку

Часто будинкам для малосімейних надають статус гуртожитків, квартири в яких відповідно до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” не можуть бути приватизовані. Трап­ляються випадки коли це робиться після прийняття будинку в екс­плуатацію як жилого.

Інколи органи приватизації відмовляють громадянам у привати­зації житла на підставі того, що ордери на заселення видаються їм адміністрацією підприємства, і вони не укладають договору найму жилого приміщення. Відповідно ж до житлового законодавства, з усіма квартиронаймачами мають бути укладені договори найму. На жаль, нині вони у більшості випадків не укладаються і не переукла­даються. Громадяни, які мають сім'ю і мешкають в окремих кімна­тах будинків для малосімейних, платять за житло та комунальні по­слуги, як і квартиронаймачі, у розмірах, встановлених для житло­вих приміщень в будинках державного житлового фонду.

Особливої уваги й актуальності в умовах соціально-економічних змін набувають реформування підприємств, організацій і установ. Значна кількість жилих будинків, зведених багато років тому, вико­ристовувалися як тимчасове житло. Цим будинкам надавався ста­тус гуртожитків, а підприємства, установи, організації зводили нові жилі будинки для своїх працівників й поліпшували їхні житлові умо­ви, а старе житло передавали для тимчасового проживання іншим громадянам. Організація і будівництво гуртожитків були зумовлені головним чином неможливістю забезпечення всіх потребуючих жит­ла громадян окремими жилими приміщеннями. І тому Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок “Про використання житлових будинків для ма­лосімейних для тимчасового забезпечення житловими приміщення­ми малих сімей” від 30 вересня 1981 р. за № 496 було визнано за доцільне використовувати в разі необхідності як сімейні гуртожитки для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями малих сімей, жилі будинки для малосімейних.

Рішення про це повинно було прийматися адміністрацією та профспілковим комітетом до початку спорудження будинку, а вико­ристання жилих будинків для малосімейних повинно було провади­тися після їх реєстрації як гуртожитків. Якщо таке рішення не було прийнято, жилий будинок заселявся, як звичайний, і на нього поши­рювався правовий режим, встановлений для жилих будинків і жи­лих приміщень державного і громадського житлового фонду згідно з вимогами чинного житлового законодавства. Зазначена постанова знайшла широке втілення у житловій політиці і для тимчасового за­безпечення жилими приміщеннями окремих родин, які працюють на підприємстві, в установі, організації, у разі виникнення такої необ­хідності приймали рішення про використання будинків для малосі­мейних як гуртожитків і надавали їм відповідного статусу.

Згідно зі ст. 127 Житлового кодексу України, під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жи­лі будинки. Організація і будівництво гуртожитків спричинені в ос­новному неможливістю забезпечення всіх потребуючих житла гро­мадян окремими жилими приміщеннями.

На будинки для малосімейних, щодо яких не прийнято рішення про надання їм статусу гуртожитку, поширюється правовий режим, встановлений для жилих будинків і жилих приміщень державного і громадського житлового фонду.

Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому орга­ні відповідної Ради. Якщо такої реєстрації не було проведено, буди­нок не має статусу гуртожитку. Заселяються гуртожитки після от­римання дозволу на це санепідемстанції і створення в них необхід­них житлово-побутових умов для проживання.

“Примірним положенням про гуртожитки”, затвердженим По­тановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. за № 208 пе­редбачено, що питання про переобладнання жилих будинків під гур­тожитки вирішується з дозволу виконавчого органу відповідної ра­ди. Разом з тим, законодавство не допускає використання під гурто­житки приміщень у жилих будинках, призначених для постійного проживання громадян.

Відповідно до ст. 129 Житлового кодексу, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку, адміністрація підприємства, установи, організації надає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу прощу. Треба заз­начити, що приміщення, пристосовані під гуртожиток, після того, як перестають ними бути, використовуються як звичайна жила площа для проживання малих сімей.

Згідно зі ст. 4 Житлового кодексу України, житловий фонд ство­рюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що розміщуються на території України. Він призначений для постій­ного проживання громадян, а також для використання у встановле­ному порядку як службових жилих приміщень, так і гуртожитків.

Разом з тим необхідно зазначити, що кімнати в гуртожитках не можуть бути приватизовані громадянами, які в них проживають, а квартири у будинках для малосімейних — можуть.

Значна кількість жилих будинків, які мають статус гуртожитків, уже втратила свою специфіку як тимчасове житло. У більшості з них проживають родини, позбавлені реальних можливостей для по­ліпшення житлових умов, права на постійне проживання і привати­зацію жилої площі, яку вони займають у гуртожитку. Гуртожитки не ремонтуються у зв’язку з відсутністю коштів у власників, їхньо­му утриманню не приділяється відповідної уваги. Окрім того, в дер­жаві відсутній дієвий механізм врегулювання проблеми забезпечен­ня громадян житлом при виселенні з гуртожитків, оскільки біль­шість з них не можуть бути виселені без надання іншого приміщен­ня. А як уже зазначалося, коли будинки, пристосовані під гуртожиток, перестають ними бути, вони повинні використовувати­ся не як гуртожитки, а як звичайні жилі будинки для проживання, квартири в яких підлягають приватизації.

Необхідно чітко розрізняти гуртожитки й будинки для малосімейних за їх призначенням, оскільки останні можуть бути привати­зовані.

Із зазначеного можна зробити висновок, що гуртожиток — це жила будівля, що зареєстрована як така у виконавчому органі від­повідної ради чи державної адміністрації і відповідає певним вимо­гам, де громадянам у зв'язку з трудовими відносинами або навчан­ням у навчальному закладі освіти за спеціальними ставками оплати згідно з ордером, виданим власником гуртожитку, надаються у тимчасове користування жила площа, меблі та інші предмети домаш­нього вжитку і культурно-побутового призначення. Гуртожитки об­слуговуються спеціальним персоналом. У разі відсутності в будинку статусу гуртожитку його використання як гуртожитку є порушен­ням вимог чинного законодавства про порядок і вселення в жилі бу­динки.

Основне призначення гуртожитків — тимчасове проживання одиноких громадян (один вид гуртожитків) або окремих родин (дру­гий вид гуртожитків). У гуртожитках першого виду в разі необхід­ності можуть бути виділені приміщення для родин. Ці приміщення повинні розташовуватися в окремих під’їздах (секціях) будинку.

Відповідно до п. 2 ст. 2 Закону “Про приватизацію державного житлового фонду”, кімнати в гуртожитках приватизації не підляга­ють. У зв'язку з цим великого значення набуває точне визначення правового положення конкретного будинку. Це важливо для переда­чі будинків у встановленому порядку до житлового фонду місцевих рад і подальшої їх приватизації. Адже п. 2 ст. З Закону України “Про приватизацію державного майна” передбачено, що дія закону не поширюється на об’єкти державного земельного та житлового фондів, а також на об’єкти соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

При цьому, згідно з п. 32 Методики оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 12 жовтня 2000 р. за № 1554, вартість цілісного майнового комплексу коригується на вартість державного житлового фонду. Але практика приватизації житла складається так, що будинки для малосімейних включаються до акта оцінки вартості підприємств, які приватизуються, а потім — до статутного фонду новостворених ак­ціонерних товариств. Мешканцям пропонують викупати житло, що для більшості з них є неможливим. До речі, в одних випадках гур­тожитки та будинки для малосімейних вважаються державним жит­ловим фондом, а в інших — об’єктами соціально-культурного при­значення.

Одну із можливостей для приватизації будинків для малосімей­них передбачено п. 9 ст. 8 Закону України “Про приватизацію дер­жавного житлового фонду”, де зазначено, що у разі банкрутства під­приємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ і організацій, у повному господарському віданні яких перебуває дер­жавний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно пе­редається в комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад.

Ситуація, що склалася на сьогоднішній день, вимагає переведен­ня будинків для малосімейних у комунальну власність. Житлові бу­динки (разом з вбудованими та прибудованими нежилими примі­щеннями) та гуртожитки (у тому числі не завершені будівництвом) передаються з державної у комунальну власність безоплатно (ч. 1 ст. 7 Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо передачі об’єктів права державної власності у комунальну власність” від 21 грудня 2000 р.). Це дозволить наймачам привати­зувати квартири, в яких вони мешкають. Зазначене питання почало втілюватися у життя в окремих регіонах. Зокрема, з метою удоско­налення роботи з обліку, управління й передачі гуртожитків на ба­ланс місцевих рад Верховна Рада Автономної Республіки Крим По­становою від 21 квітня 1999 р. затвердила Положення про порядок реєстрації в Автономній Республіці Крим жилих будинків як гурто­житків. На підставі цього Положення відбувається і відміна реєстра­ції жилих будинків як гуртожитків з урахуванням чинного законо­давства і прав мешканців гуртожитків.

Положення рекомендує виконавчим комітетам і держадміністра­ціям разом з власниками гуртожитків визначити:

1) з урахуванням згоди мешканців переведення жилих будинків, які мають статус гуртожитків, в жилі будинки для постійного про­живання з видачею громадянам ордерів і наданням права на прива­тизацію житла та передачу жилих будинків у комунальну власність територіальної громади або створення на їх базі житлових коопера­тивів;

2) можливість для відокремленого проживання сімей, переселен­ня одиноких громадян, що проживають на койко-місцях, в окремі секції, блоки;

3) необхідність укладення договорів найму жилих приміщень і відокремлених місць загального користування з мешканцями гурто­житків тощо. Мешканці можуть виступати ініціаторами зміни стату­су будинку як гуртожитку на жилий будинок для постійного прожи­вання.

При передачі гуртожитків у комунальну власність територіаль­них громад Верховна Рада Автономної Республіки Крим керується Законом України “Про передачу об’єктів права державної і кому­нальної власності”, а питання переведення гуртожитків після дове­дення їх до визначених будівельними нормами і правилами норм на жилі будинки для постійного проживання, виділення квартир у цих будинках вирішується місцевими органами влади в межах їх повно­важень і житлового законодавства. Приватизація квартир у будин­ках у подальшому здійснюється відповідно до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” і нормативних актів, прийнятих на його виконання.

До того ж, на розгляд Верховної Ради України підготовлений і поданий проект закону про внесення змін і доповнень до Закону Ук­раїни “Про приватизацію державного житлового фонду” (відносно приватизації кімнат у гуртожитках), прийняття якого надасть мож­ливість для часткового вирішення вказаної проблеми. Проектом пе­редбачається передача у приватну власність кімнат гуртожитків ли­ше тим окремим категоріям мешканців, які не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення. Його дія поширюється на гуртожитки, що увійшли до статутних фондів господарських това­риств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у разі, як­що господарське товариство визнано банкрутом, ліквідується або не має достатньо коштів для здійснення фінансування видатків, пов’я­заних з утриманням і капітальним ремонтом гуртожитків.

Прийняття зазначеного проекту сприятиме вирішенню багатьох проблем, що виникають перед мешканцями гуртожитків, які відсто­юють своє право на отримання квартир, де вони проживають, у власність, оскільки в деяких випадках будинкам для малосімейних надавався статус гуртожитків всупереч вимогам чинного законодав­ства без прийняття відповідних рішень, або це робилося після прий­няття будинку в експлуатацію як жилого.

Це сприятиме також частковому забезпеченню реалізації права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі. От­римавши квартиру у власність, громадяни матимуть можливість са­мостійно вирішувати питання розпорядження цією власністю. За­вдяки цьому зменшиться соціальна напруженість і невдоволеність, що спостерігається сьогодні. До того ж, вирішиться питання продек-ларованого зобов’язання держави безкоштовно забезпечити грома­дян житлом при їх виселенні з гуртожитку, що неможливо здійсни­ти нині через обмеженість ресурсів бюджету.

Окрім того, значна кількість гуртожитків перебуває у аварійно­му стані, умови проживання в них не відповідають встановленим са­нітарним і технічним вимогам, а ремонт приміщень перекладається на плечі мешканців гуртожитків. Слід зазначити, що на практиці іс­нують непоодинокі випадки, коли адміністрація підприємства, уста­нови, організації приймала незаконні рішення щодо перепрофілю-вання гуртожитків, передавала їх в оренду комерційним структурам, під заставу, укладала договори купівлі-продажу, порушуючи при цьому право мешканців на житло. А в деяких випадках останніх ви­селяли в примусовому порядку, порушуючи при цьому норми Кон­ституції України.

Проектом нового Житлового кодексу таким же чином як нині врегульовані питання щодо гуртожитків. А саме для проживання ро­бітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян на період роботи або навчання створюються гуртожитки у спеціально споруджених або переобладнаних з цією метою жилих будинках. Гуртожитки оснащуються меблями, іншими предметами культурно-побутового призначення, необхідними для проживання, навчання та відпочинку осіб, які в них проживають. Жилі будинки, що належать до категорії гуртожитків, реєструються в місцевих органах виконав­чої влади або органах місцевого самоврядування. Гуртожитками мо­жуть користуватися не тільки громадяни України, а й іноземні гро­мадяни та особи без громадянства.

У гуртожитку для проживання самотніх громадян встановлюєть­ся норма загальної площі не менш як 6 м2 на одну особу.

Запитання для самоконтролю

Тема 6. Користування службовими жилими приміщеннями та гуртожитками

1. Отримання службових жилих приміщенні. Призначення служ­бових жилих приміщень.

2. Нормативне регулювання порядку надання службових жилих приміщень і користування ними.

3. Перелік категорій працівників, яким надаються службові жилі приміщення.

4. Правові підстави виселення із службових жилих приміщень.

5. Нормативне регулювання порядку надання гуртожитків і користування ними.

6. Правові підстави виселення з гуртожитків.

Використані джерела

Житловий кодекс Української РСР.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про службові жилі приміщення” від 4 лютого 1988 р. за № 37.

Перелік категорій працівників, яким можуть бути надані службові жилі приміщення.

Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР.

Постанова Ради Міністрів Української РСР “Про затвердження Примірного положення про гуртожитки” від 3 червня 1986 р. за № 208.

Примірне положення про гуртожитки.

Рекомендована література

Жилищный кодекс Украинской ССР: Науч.-практич. комментарий / М. А. Голодный й др. — К.: Политиздат Украины, 1990.

Золотарь В. А., Дятлов П. Н. Советское жилищное право. — К. 1984.

Житлове законодавство України / Укл.: М. К. Галянтич, Г. І. Коваленко. - К.: Юрінком Інтер, 1998.

Г. І. Коваленко. Приватна власність на житло: Закон і реальність. — К.: ДАЖКГ Держбуду України, 2001.

Г. І. Коваленко., Н. Ф. Гравець. Ключові проблеми житлової полі­тики. — К.: ДАЖКГ Держбуду України, 2001.

Житлове законодавство і приватизація у запитаннях та відповідях / Укл. Н. Ф. Грабець, М. В. Горделадзе. — К.: ДАЖКГ Держбуду України, 2001.