Головне меню
Головна Підручники Римське право Агафонов С. А. Римське право: Навч.-метод. посіб. ТЕМА 15. Зобов’язання з договору. Класифікація договорів.

ТЕМА 15. Зобов’язання з договору. Класифікація договорів.

Римське право - Агафонов С. А. Римське право: Навч.-метод. посіб.
63

Частина четверта

ОКРЕМІ ВИДИ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

ТЕМА 15.

Зобов’язання з договору. Класифікація договорів.

Поняття та види договорів. Договір за римським правом — це двостороння угода, спрямована на досягнення певного правового результату, яким є виникнення, зміна або припинення правовідносин. Договір є проявом взаємної волі.Більшість договорів в Римі були двосторонніми угодами, але зустрічалися і багатосторонні, проте їх було не досить багато. Сторони в договорі називалися контрагентами. Предметом договору був обов'язок вчинити якусь дію або відмовитися від вчинення певних дій.Існували наступні види договорів:1. Контракти. Це ті договори, форми яких були передбачені правом (купівля-продаж, найом, позика тощо). Система контрактів була замкнутою. Крім зазначених в ній видів угод, всі інші угоди до контрактів не відносилися. Угоди, що не були контрактами юридичного значення не мали. Контракти забезпечувалися судовим захистом.2. Пакти. Це неформальні договори (домовленості), тобто ті, що існували за межами кола контрактів. Вони не забезпечувалися судовим захистом і не мали юридичної сили. При укладенні пакту сторони покладалися не на норми права, а на совість та моральні якості контрагента. За невиконання пакту сторони не притягалися до юридичної відповідальності. Проте з розвитком господарського обороту, суб'єкти вже не могли задовольнитися обмеженим колом контрактів, а тому римляни були змушені визнати за деякими пактами юридичну силу, а тому і надати їм можливість для судового захисту.Контракти в свою чергу також поділялися на види:1. Вербальні (усні, напр. обіцяння приданого); 2. Літеральні (письмові);3. Консенсуальні. Для укладення цих договорів достатньо лише згоди сторін. Передача речі або грошей може відбуватися пізніше (купівля-продаж, найом тощо);4. Реальні. Обмежені в часі. Викон

увались в момент укладення. Передача речі або грошей відбувалася відразу ж після укладення (позика, застава). Всі ці групи містили в собі чітко визначені переліки контрактів і контракти не могли переходити з однієї групи до іншої. Але були випадки, коли з'являлися нові види контрактів і їх необхідно було віднести до певної групи. Таким чином з'являється п'ята група контрактів, які називаються - безіменні.Крім поділу договорів на пакти і контракти, вони також класифікувалися як:1. Договори суворого права - сторони зобов'язані чітко дотримуватися всіх вказівок договору.2. Договори доброї совісті - тут більш важливим визнається не те, що сказано, а те що сторони мали на увазі під час укладення такого договору.Договори поділялися на односторонні та двосторонні.1. Односторонні - в них одна сторона має тільки права, а інша тільки обов’язки (договір дарування);2. Двосторонні - всі сторони мають і права, і обов'язки. Розрізнялися платні і безоплатні договори.Умови дійсності договорів. Для того, щоб угода стала договором, вона повинна була відповідати певним вимогам: а) законність; б) волевиявлення сторін; в) наявність право- та дієздатності у сторін; г) дотримання форми волевиявлення; д) визначення предмета договору; є) реального виконання дій, що становлять предмет договору. Якщо хоча б одна з цих вимог була не дотримана, договір визнавався недійсним.Законність договору. Договір повинен відповідати вимогам закону, добрим звичаям, а також законам природи. Дія, що суперечила цим умовам не могла бути предметом договору.Волевиявлення сторін. Сторони повинні висловлювати свою волю на укладення договору свідомо, розуміючи значення свої дій. Якщо договір укладався шляхом обману, насильства погрози, то він визнавався повністю або частково недійсним.Наявність право- та дієздатності у сторін. Укладати договори мали право лише вільні особи, які мали необхідний для цього обсяг право- та дієздатності.Форма волевиявлення. Договори повинні були укладатися лише в тій формі, що визначалася законом. Недотримання її призводило до недійсності договору.Визначеність предмета договору. Сторони повинні чітко усвідомлювати відносно чого вони укладають договір. Якщо предмет договору невідомий або повністю не визначений, то можливість укладення договору ставиться під сумнів.Реальна можливість виконання дій, що становлять предмет договору. Договір вважався дійсним, якщо його можна було виконати. Римляни говорили: нема зобов'язання, якщо його неможливо виконати. Неможливість виконання могла бути фізичною, юридичною і моральною.Воля та її вираз. Для того, щоб договір вважався укладеним, необхідно обов’язково, щоб сторони виявили до цього волю. Причому воля повинна бути не просто присутня у сторін, а проявлена у певних діях (усних, письмових, жестах тощо). Також воля могла виявлятися у конклюдентних діях. Це дії, вчинюючи які, сторона справою показувала, що вона згодна укласти зобов’язання. Так сторона, наприклад, могла почати виконувати договір, укласти якій їй запропонувала інша сторона. Для дійсності договору зовнішній вираз волі повинен відповідати внутрішньому наміру. Якщо сторони, при укладенні договору, виразили в ньому не те, що хотіли, такий договір визнавався недійсним. Римське право знало декілька випадків такої невідповідності.Помилка (error). При помилці розумілося неправильне уявлення особи про фактичні обставини (як незнання про існування певних фактів так і неправильне розуміння їх). Розрізнялося декілька видів помилок. Помилка могла бути зроблена відносно характеру договору (error in negotio). Наприклад, одна сторона давала річ у тимчасове користування, а інша вважала, що майно їй дарується. В такому випадку не виникає ні договору тимчасового користування, ні договору дарування, оскільки сторони не дійшли згоди відносно умов договору. Помилка могла бути зроблена відносно сторони договору (error in persona). Така помилка могла мати місце, якщо для укладення договору мала значення особа контрагента. Так, наприклад, сторона, замовляючи певну послугу помилково вважала, що у іншої сторони достатньо кваліфікації для її виконання. Помилка могла бути зроблена в предметі договору (error in corpore). Наприклад, якщо сторона, вважаючи, що купує одну земельну ділянку, отримувала іншу. Зазначені помилки вважалися істотними, а тому наявність їх при укладенні договору обумовлювала недійсність останнього. Неістотною вважалася помилка в мотиві, оскільки він не є умовою дійсності договору і його оспорювання в даному випадку не допускалося.Римські правові норми зазначали, що воля повинна бути виражена вільно без примусу та обману. Обман (dolus) – навмисне введення в оману контрагента, викликане неправильною уявою про його наміри. Волевиявлення однієї особи може здійснитися під примусом іншої. Примус міг виражатися у фізичному насильстві або психологічному впливі. Договори укладені під впливом обману або примусу вважалися дійсними, але сторонам надавалася можливість їх оскаржити.Зміст договору. Як зазначає юрист Павел (D. 44.7.3) зміст будь-якого зобов’язання визначається трьома термінами: dare, facere, praestare. Dare – означає "дати" (мається на увазі передати право власності), facere – "зробити" (вчинити дію або утриматись від вчинення дії), praestare – "надати" (надати певну послугу.)Зміст договору складала сукупність прав та обов'язків контрагентів, а також умови, на яких договір був укладений. Ці умови поділялися на три види.1. Істотні умови - умови, які обов'язкові для певного виду договору і без яких цей договір не може існувати, (наприклад, для договору купівлі-продажу це предмет та ціна).2. Звичайні умови - ті, що звичайно застосовуються в певних видах договорів.3. Випадкові - їх наявність не обов'язкова, але сторони проявили бажання їх внести.Дія договору також залежала від настання певного строку (dies). Визначалося два види строків: строк, з якого починає діяти договір (dies a quo) та строк, настання якого припиняло дію договору (dies ad quem). Якщо настання строку визначено точно, такий строк називався визначеним. Наприклад, календарні дати. Якщо ж було тільки відомо, що строк настане, але невідомо коли, то такі строки називалися невизначеними. Наприклад, смерть людини, при укладенні договору довічного користування.Бували строки, пов’язані з умовою: а) невідомо чи відбудеться подія, але якщо відбудеться, то відомо коли (наприклад договір утримання особи до настання повноліття); б) не відомі ні можливість настання, ні час настання (наприклад, зобов’язання передати майно у випадку одруження особи), але в цьому випадку, це зазначення строку мало лише його ознаки, а по суті було умовою договору. Умовами договору називалася вірогідність настання чи ненастання тих подій, в залежність від яких сторони ставлять можливість початку чи припинення дії договору, і про які точно не відомо відбудуться вони чи ні. Поняття умов договору необхідно відрізняти від поняття умов дійсності договору, оскільки дотримання останніх при укладенні договору обов’язкова.Умови договору можна класифікувати на: відкладальні та скасувальні. Відкладальними умовами називалися ті, які були необхідні для виникнення певного договору. З огляду на те, що сторони ставили початок дії договору в залежність від можливості настання певних подій, вони таким чином відкладали на невизначений час можливість виникнення нових правовідносин. Скасувальні умови ставили в залежність від певних подій термін дії договору. При виникненні таких подій, договір вважався недійсним, оскільки закінчився термін його дії.Мета, для якої укладався договір називалася каузою. Тому договори, в яких мета укладення договору чітко визначена називалися каузальними. Договори, в яких мета укладення не видна називалися абстрактними. Тому що вони наче абстрагувалися від цієї мети.Укладення договору. Термін контракт походить від двох латинських слів con+trahere і буквально означає зведення волі сторін в одне ціле. Тобто таке зведення волі призводить до укладення договору. Процес такого зведення в Римі являв собою доволі складний механізм різноманітних дій. Він починався з виявлення ініціативи одною з сторін укласти договір. Така ініціатива проходила у вигляді надання пропозиції щодо укладення договору на певних умовах для досягнення відповідної мети. Така пропозиція називалася офертою.Чіткої форми або способу вираження для оферти не вимагалося. Головне, щоб вона була зрозумілою і правильно сприйнята тими, для кого виноситься. Оферта могла виноситися для конкретного суб'єкта, якщо оферент хотів укласти договір саме з ним, або для невизначеного кола осіб, якщо для оферента особа майбутнього контрагента значення на мала. Оферта невизначеному колу осіб могла виноситись оголошенням., зробленим в доступній формі, рекламою тощо.Але для укладення договору однієї оферти було замало. Необхідно, щоб ця пропозиція задовольнила іншу сторону і щоб вона її прийняла. Згода на прийняття оферти називається акцептом. Особа, яка надає акцепт називається акцептантом. Таму, для того, щоб договір був укладений оферта обов'язково повинна бути акцептованою.Для укладення договору вимагалася особиста присутність сторін, оскільки зобов'язання трактувалося як особисте відношення між певними особами. Юридичні наслідки, що виникали з договору поширювалися тільки на осіб, що брали в ньому участь. Тому, спочатку укладення договору через представника було заборонене, але згодом, з розвитком господарського обороту, такі договори почали визнаватися преторами, а потім взагалі стали дозволеними.

Семінарське заняття

1. Поняття та види договорів.2. Умови дійсності договорів.3. Воля та її вираз.4. Зміст договору.5. Укладення договору.

Термінологічний словник

aestimatum - договір комісіїconsensus - згодаcontractus - контрактcontractus innominati - безіменні контрактиdepositum - сховdies - строкdies a quo - строк початку дії договоруdies ad quem - строк, настання якого припиняло дію договоруdolus - обманemptio-venditio - купівля-продажerror - помилкаerror in corpore - помилка в предметі договоруerror in negotio - помилка відносно характеру договоруerror in persona - помилка відносно сторони договоруlitteris - літеральні контрактиlocatio conductio - найомlocatio conductio operarum - найом робочої сили (трудовий договір)locatio conductio operis - підрядlocatio conductio rei - орендаmandatum - дорученняmetus - погрозаmutuum - позикаpacta sunt servanda - угоди треба дотримуватисяpermutatio - мінаpignus datum - заставаre - реальні контрактиstatus quo - існуючий станsynallagma - взаємне зобов’язанняverbis - вербальні контракти

Завдання для перевірки знань

1. Дайте визначення договору в римському праві2. Контракти та пакти: відмінність понять3. Дайте перелік контрактів4. Що таке відкладальні та скасувальні умови договору?5. Стадії укладення договору

Рекомендована література:

1. Дождев Дмитрий Вадимович. Римское частное право: Учебник для вузов / под общ. ред. академика РАН д.ю.н. проф. В.С. Нерсесянца. — М. : НОРМА, 2002. – С. 538-600.2. Підопригора Опанас Андронович. Основи римського приватного права: Підручник для студ. юрид. вузів і фак.. — К. : Вентурі, 1997. – С. 198-242.3. Новицкий Иван Борисович. Основы римского гражданского права. – М: Юридическая литература, 1972. – С. 189-245.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук