Підручники Кримінально-процесуальне право Кримінальний процес: Україна, ФРН, Франція, Англія 1.1.2. Принципи правосуддя1.1.2. Принципи правосуддя
| Кримінально – процесуальне прав - Кримінальний процес: Україна, ФРН, Франція, Англія |
1.1.2. Принципи правосуддя
1. Поняття і значення принципів. 2.Здійснення правосуддя виключно судом. 3. Незалежність суддів і підкорення їх лише закону. 4. Одноособовий і колегіальний розгляд справи. 5. Принцип законності. 6. Рівність всіх ' учасників перед законом та судом. 7. Забезпечення доведеності вини. 8. Принцип змагальності. 9. Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. 10. Забезпечення обвинуваченому права на захист. 11. Гласність судового процесу. 12. Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження. 13. Презумпція невинуватості. 14. Виборність і призначуваність суддів.15. Принцип державної мови судочинства. 16. Принцип недоторканності особи. 17. Принцип публічності.18. Принцип вільної оцінки доказів. 19. Принцип установлення об'єктивної істини. 20. Принцип безпосередності, усності, безперервності судового розгляду.
1. Поняття і значення принципів. Принципи – це основні засади, які закріплені в законі і виражають суть кримінального процесу.
Значення принципів:
? забезпечують однакове розуміння і застосування законів;
? слугують своєрідним орієнтиром в діяльності юристів. 2. Здійснення правосуддя виключно судом. Вихідними
для цього принципу є ст.ст. 124 і 125 Конституції України. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
3. Незалежність суддів і підкорення їх лише закону. Незалежність і недоторканність суддів гарант
Гарантії незалежності і недоторканності суддів поділяються на матеріальні і процесуальні. До матеріальних гарантій відносяться: отримання квартири протягом 6 місяців, встановлення сигналізації, встановлення телефону... До процесуальних гарантій відносяться: незалежність суддів від органів влади, незалежність суддів від суддів вищого рівня, особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності та ін.
4. Одноособовий та колегіальний розгляд справи. Ст.ст.129 Конституції України зазначає: судочинство в Україні здійснюється одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. За загальним правилом всі справи у суді першої інстанції розглядаються суддею одноособово. Однак справи про злочини, за які може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше 10 років, розглядаються колегією у складі трьох суддів, якщо підсудний заявив про це клопотання; справи про злочини, за які може бути призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, розглядаються судому складі двох суддів і трьох народних засідателів. Розгляд справ у апеляційному і касаційному порядку здійснюється відповідно апеляційними і касаційними судами у складі трьох суддів (ст. 17 КПК).
5. Принцип законності – ст. 129 Конституції України, ст.5 КПК. Згідно з цим принципом, всі учасники процесу діють у межах закону, будь-які відступи від норми закону забороняються. Додержання законів – гарантія правосуддя. В судочинстві цей принцип полягає: а) у забезпеченні виконання законів нашими правоохоронними органами, в нагляді за юридичними і фізичними особами; б) в точному і неухильному дотриманні законів самими слідчими прокурорами і суддями.
6. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом – ст. 129 Конституції України, ст. 261 КПК.
Суть цього принципу полягає в тому, що обвинувачений, підсудний, потерпілий, захисник, інші учасники процесу користуються рівними правами щодо: 1) подання доказів; 2) участі в досліджені доказів; 3) заявлення клопотань.
У свою чергу суд зобов'язаний забезпечити можливість використання цих прав.
7. Забезпечення доведеності вини – п. 8 ст. 129 Конституції України, ст. 4, 22, 49-53 КПК.
Заключається в забезпечені прав і законних інтересів всіх учасників процесу: обвинуваченого, підсудного, потерпілого, захисника та інших. Ці особи наділені правами, реалізація яких дозволяє їм особисто захищати свої інтереси. Потерпілий, позивач, відповідач вправі скористатися допомогою представника. Закон покладає на суддю, прокурора, слідчого обов'язок роз'яснити ці права і забезпечити їх здійснення.
Суддя, прокурор, слідчий зобов'язані вжити заходів щодо охорони життя і майна учасників процесу, встановити винних і притягти їх до відповідальності.
Стаття 22 КПК зобов'язує суддю, прокурора, слідчого розслідувати дану справу всебічно, повно, об'єктивно.
Всебічність – висунення всіх версій як проти, так і на користь обвинуваченого.
Повнота – це правильне визначення предмета доказування і повне з'ясування обставин справи.
Об'єктивність – неупередженість судді, прокурора, слідчого, їх безсторонність. За наявності обставин, які викликають сумнів в об'єктивності судді, прокурора, слідчого, вони підлягають відводу.
8. Принцип змагальності – ст.ст. 16', 261, 264, 296 КПК,ст. 129 Конституції України.
Принцип змагальності передбачає таку побудову процесу, при якій функції обвинувачення і захисту відокремленні від функції вирішення справи, а обвинувачу і захиснику надані рівні можливості для відстоювання своїх позицій.
Проблеми:
суд виконує функцію обвинувачення, зокрема він порушує справи (ст. 27 КПК).
при відмові прокурора від обвинувачення суд продовжує розгляд справи (ст. 264).
при розгляді багатьох справ прокурор не з'являється на засідання.
на стадії досудового слідства цей принцип майже не діє.
9. Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором – ст. 129 Конституції України, ст. 264 КПК.
Прокурор бере активну участь у дослідженні доказів, першим робить заяви, вносить клопотання, допитує свідків, підсудного, потерпілого, відкриває судові дебати, подає суду свої міркування з приводу застосування кримінального кодексу і міри покарання.
Участь прокурора обов'язкова за винятком:
справ приватного обвинувачення (ст. 27 КПК)№;
коли прокурор відмовляється від участі у справі (ст. 264КПК).
Підтримуючи обвинувачення, прокурор керується вимогами законів, внутрішніми переконаннями та матеріалами справи.
10. Забезпечення обвинуваченому права на захист – ст.129 Конституції України, ст. 21 КПК.
Цей принцип включає три складові частини: 1) особистий захист; 2) професійний захист; 3) офіційний захист.
Особистий заключається в тому, що закон наділяє обвинуваченого сукупністю прав, які дозволяють йому особисто захищати і відстоювати свої інтереси, спростовувати обвинувачення.
Професійний – заключається у наданні обвинуваченому права скористатися послугами професійного захисника. Особи, яким захисник передбачений надавати їх безкоштовно – малолітні, особи які мають психічні вади, особи які мають фізичні вади, особи, які не володіють мовою судочинства, неосудні, коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення. У суді апеляційної інстанції участь захисника у згаданих випадках є обов'язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.
Офіційний – заключається в тому, що правоохоронні органи зобов'язані роз'яснити ці права обвинуваченому і забезпечити їх здійснення.
Порушення цього принципу означає істотне порушення вимог закону (ст. 370 КПК).
11. Гласність судового процесу – ст. 129 Конституції України, ст. 20 КПК.
Розгляд справ у всіх судах відкритий за деяким винятком. Кожна особа, якій виповнилось 16 років, може прийти на судове засідання, хід засідання може висвітлюватися у ЗМІ.
Навіть якщо засідання закрите, то цей принцип не виключається, тому що існує внутрішня гласність, крім того, вирок у справі завжди оголошується публічно.
Закрите засідання проводиться: 1) з метою збереження таємниці (державної, комерційної, банківської); 2) у справах неповнолітніх; 3) з метою не розголошення відомостей про інтимне життя; 4) з метою гарантування безпеки учасників процесу; 5) з метою охорони таємниці усиновлення.
Крім того, хід розгляду справи має супроводжуватися його повним фіксуванням технічними засобами на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду (ст. 87і КПК).
12. Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішень суду – ст. 129 Конституції України, ст. 347–400КПК.
Судочинство забезпечується апеляційним і касаційним оскарженням. Учасники процесу мають право на подання апеляції на рішення суду протягом 15 днів з моменту винесення вироку, а якщо підсудний перебуває під вартою, то з моменту вручення йому копії вироку. Суд, який постановив вирок, протягом семи діб передає справу разом з поданою апеляцією і запереченнями на неї до апеляційного суду і визначає дату розгляду справи. Справа призначається до розгляду не пізніше трьох місяців з дня направлення її до апеляційного суду.
У випадках, коли при попередньому або апеляційному розгляді справи апеляційний суд визнав необхідним провести судове слідство, він може перенести розгляд справи не більше, як на ЗО діб.
Строк подачі касації становить 1 місяць після винесення рішення, а якщо вирок вже перевірявся, то 6 місяців (ст. 386 КПК). Розглядатися справа має протягом двох місяців з дня її надходження до касаційного суду (ст. 392 КПК).
13. Презумпція невинуватості – ст. 62 Конституції України, ст. 15 КПК.
Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Діє правило – Іn dиbіо рrо rео – сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого.
Практичне значення цього принципу полягає у наступному:
поки ведеться розслідування справи, не дозволяється виступати у ЗМІ, називати підозрюваного злочинцем;
обов'язок доказувати лежить на правоохоронних органах;
забороняється домагатись показань обвинуваченого шляхом погроз, насильства та інших незаконних методів;
недоказана винуватість в юридичному відношенні прирівнюється до доказаної невинуватості.
У разі скасування вироку суду як неправомірного держава відшкодовує матеріальні та моральні збитки, завданні безпідставним засудженням.
14. Виборність і призначуваність суддів – ст. 128 Конституції України, ст. 148 КПК.
Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України, всі інші судді призначаються Верховною Радою України безстроково в порядку, встановленому законом.
Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.
15. Принцип державної мови судочинства – ст. 10 Конституції України, ст. 19 КПК.
Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача. Обвинувальний висновок і вирок мають бути обов'язково вручені обвинуваченому, який не володіє мовою судочинства, в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.
16. Принцип недоторканності особи – ст.ст. 29, ЗО, 31Конституції України, ст. 14 КПК.
Кожна особа має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований, триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду. У разі нагальної необхідності запобігти злочину можливе затримання і без рішення суду, але лише на 72 години.
Кожен затриманий має право оскаржити рішення про затримання.
Кожному гарантується недоторканність житла, не допускається проникнення у житло без вмотивованого рішення суду. Але у виняткових випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей і майна, проникнення у житло можливе і без рішення суду.
Кожному гарантується таємниця листування, винятки можуть бути встановлені лише судом.
17. Принцип публічності (офіційності) – ст. 4 КПК.
Правоохоронні органи, зобов'язані порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину.
Обов'язки правоохоронних органів:
вони зобов'язані порушити і розслідувати справу незалежно від бажання потерпілого і вияснити всі обставини справи;
прокурор зобов'язаний передати справу до суду;
суд зобов'язаний розглянути цю справу і винести рішення.
Цей принцип діє на кожній стадії процесу і проявляється у наступному:
на першій стадії – у перевірці приводів і підстав порушення справи, і при винесенні постанови про порушення справи;
на другій – у вжитті заходів щодо збирання доказів і з’ясування всіх обставин справи;
на третій – у перевірці наявності достатніх доказів;
на четвертій – у дослідженні всіх доказів і винесенні законного рішення;
на п'ятій, сьомій і восьмій – у перевірці законності і обґрунтованості прийнятого рішення;
на шостій – у вжитті заходів до виконання вироку.
Винятки з принципу публічності – справи приватного і приватно-публічного обвинувачення.
18. Принцип вільної оцінки доказів – ст. 67 КПК.
Цей принцип заключається в тому, що суддя, слідчий, прокурор оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням і ніякі докази для них не мають наперед установленої сили. Оцінка доказів контрольована: 1) нормами КПК; 2) апеляційними і касаційними інстанціями.
Внутрішнє переконання судді, слідчого, прокурора має ґрунтуватися на об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Всі рішення мають бути вмотивовані. Важливою передумовою оцінки доказів є їх перевірка.
Способи перевірки:
аналіз кожного доказу окремо;
зіставлення з іншим доказами;
провадження повторних, додаткових слідчих дій;.
провадження оперативно-розшукових заходів.
До змісту оцінки доказів входить встановлення їх достовірності, належності, допустимості, достатності.
Достовірність доказів – означає, що вони правильно, адекватно відображають сліди злочину.
Належність доказів – означає їх придатність для встановлення обставин справи.
Допустимість доказів – визначається законністю джерела, умов і способів їх, одержання.
Достатність доказів – це така сукупність доказів, яка дає можливість для прийняття правильного рішення у справі.
При оцінці доказів необхідно переконатися:
? чи передбачений доказ КПК;
? чи не було порушення при одержані доказів, а якщо були, то чи суттєві.
Недопустимість використання доказів:
не можуть бути доказами повідомлені свідком чи потерпілим дані, джерело яких невідоме (ст. 68 КПК);
забороняється допитувати як свідків, захисників, родичів, священиків, нотаріусів тощо (ст. 69 КПК);
учасники судових дебатів можуть посилатися лише наті докази, які досліджені у суді (ст. 318 КПК).
Оцінка доказів є обов'язковою для слідчого, прокурора, судді на всіх стадіях процесу.
19. Установлення об'єктивної істини – ст.ст. 2, 23, 64, 433КПК.
Істина – це повна і точна відповідність об'єктивної дійсності висновкам судді, слідчого, прокурора в конкретній справі.
Принцип встановлення об'єктивної істини – це вимога закону, яка зобов'язує суддю, слідчого, прокурора дослідити обставини справи, встановити всі факти для правильного вирішення справи.
Ніяких винятків з цього принципу закон не передбачає.
Деякі рішення приймаються на основі імовірних знань (порушення справи, застосування запобіжних заходів). Істина не встановлюється у випадку помилування, при повернені справи на дослідування.
20. Безпосередність, усність, безперервність судового розгляду – ст. 257 КПК.
Суд першої інстанції повинен безпосередньо дослідити докази у справі: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи.
Як виняток, суд може оголосити показання підсудного чи свідка:
а) при наявності істотних суперечностей між показаннями, які підсудний чи свідок давав на суді і під час досудового розслідування;
б) у разі відмови підсудного давати показання в суді;
г) коли справа розглядається у відсутності підсудного чи свідка (ст.ст. 301, 306 КПК).
Усність означає, що всі докази мають бути дослідженні і обговорені усно. Ніяких винятків немає.
Безперервність судового розгляду. Судове засідання з кожної справи відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку. Це значить, що розгляд суддею інших справ до закінчення початої справи не допускається. Після підписання вироку судді повертаються до залу засідання, де головуючий або один із суддів проголошує вирок.
Перерви можна робити:
? для підготовки учасників до судових дебатів, реплік;
? для витребування нових доказів, проведення експертизи;
? для заміни учасників процесу (захисника, секретаря, прокурора);
? для відпочинку суддів, вживання їжі.
< Попередня Наступна >