107
3. ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖГАЛУЗЕВИХ ПРИНЦИПІВ
Принцип змагальності.1. Принцип змагальності сторін — це правове положення, згідно з яким двом рівноправним сторонам (обвинувачення і захисту)забезпечується можливість брати активну участь у дослідженні обставин кримінальної справи перед незалежним арбітром — судом,який не може здійснювати інших функцій, окрім функції правосуддя.2. Стаття 7 Загальної декларації прав людини, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 24 і п. 4 ч. З ст. 129Конституції України, ст. 16-1 КПК.3. Принцип змагальності складається із окремих правових положень, одні з яких мають загальний для всієї процесуальної системи характер, інші — стосуються досудового провадження або провадження у судових стадіях.Загальні положення принципу змагальності:• ніхто не може бути суддею у власній справі;• розмежування у суді трьох кримінально-процесуальних функцій(обвинувачення, захисту і вирішення справи); • виконання кожної із функцій органами, незалежними один від одного;• на сторони не покладено обов'язок сприяти встановленню істини у справі;• рівність прав сторін* і підтримання судом рівного положення сторін протягом всього часу провадження у кримінальній справі;• панівне становище суду;• заборона на вирішення судом за власною ініціативою спірних питань, що виникають між сторонами;• суду заборонено виходити за межі пред'явленого обвинувачення; • законом передбачено можливість потерпілого та обвинуваченого скористатися допомогою відповідно представника і захисника своїх прав.Положення принципу змагальності, що діють у досудовому провадженні:• вирішення судом питання про давання дозволу на застосування органами дізнання і досудового слідства примусових заходів щодо обвинуваченого (підозрюваного), наприклад, взяття під варту —ст. 165-2 КПК, поміщення до медичного закладу для провадження судово-медичної або судово-психіатричної експе
ртизи — ст. 205КПК;• контроль суду за прийняттям органами дізнання і досудового слідства процесуальних рішень, в яких відображається рух справи, наприклад, про відмову в порушенні кримінальної справи (статті236-1, 236-2 КПК); про закриття справи (статті 236-5, 236-6 КПК);• вирішення судом питання про давання дозволу на провадження окремих процесуальних дій, наприклад, провадження огляду (ст. 190 КПК) та обшуку (ст. 177 КПК) у житлі та іншому володінні особи.Положення принципу змагальності, що діють у судових стадіях.• обов'язкова участь сторін під час провадження у справі, здійснюваного в суді;• вирішення судом клопотань, заявлених сторонами;• право представників сторін обвинувачення і захисту братиучасть у судових дебатах.4. Винятків із цього принципу немає. Принцип диспозитивності.1. Принцип диспозитивності — це правове положення, згідно з яким суб'єктам кримінального процесу надано і забезпечено можливість вільно в межах закону обирати способи поведінки для захисту своїх кримінально-правових і процесуальних прав, а також впливати на хід і результати кримінально-процесуальної діяльності, головним призначенням якого є забезпечення гнучкості та повноти захисту заінтересованими суб'єктами процесу своїх прав, а також стимулювання їх активності у захисті цих прав.2. Пункт 4 ч. З ст. 129, ч. 1 ст. 63 Конституції України, ст. 16-1КПК (принцип диспозитивності регламентується тими самими статтями закону, що і принцип змагальності).3. Положення, що розкривають зміст принципу:• права учасників (сторін) процесу на вільне розпорядження своїми матеріальними правами:— право потерпілого у справах приватного обвинувачення* подавати до суду скарги про притягнення певних осіб до кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 27, ст. 251 КПК);До таких згідно з ч. 1 ст. 27 КПК належать справи про злочини, передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126, ст. 356 КК. — право потерпілого підтримувати обвинувачення у справах приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК);— право потерпілого продовжувати підтримувати обвинувачення в разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді У справах публічного обвинувачення (ч. 2 ст. 267 КПК);— право потерпілого відмовитися від вимог про притягнення особи до кримінальної відповідальності, що тягне за собою закриття кримінальної справи (частини 2 і 3 ст. 282 КПК);— право потерпілого у справах приватно-публічного обвинувачення подавати скарги про притягнення осіб до кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 27 КПК);— право потерпілого та обвинуваченого (підсудного) на примирення, наслідком чого є закриття справи публічного обвинувачення(ч. 1 ст. 27; ст. 8 КПК та ст. 46 КК), що дає підстави для запровадження в теорію кримінального процесу поняття "справи публічно-приватного обвинувачення";• права учасників (сторін) процесу на вільне розпорядження своїми процесуальними правами:— право на ініціювання кримінального процесу шляхом надання інформації про вчинений злочин органам дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду;— право заявляти відводи;— право розпоряджатися доказовим матеріалом;— право на свободу від самовикриття, викриття членів сім'ї чи близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України)";• забезпечені законом права учасників кримінального процесу активно впливати на його рух і результати:— право заявляти клопотання;— право оскаржувати дії і рішення посадових осіб та органів, які ведуть процес.4. Винятки із принципу:• кримінальну справу може порушити прокурор і за відсутності скарги потерпілого, якщо:• справа про злочини, що у звичайному порядку розглядають у межах справ приватного обвинувачення, має особливе громадське значення;• потерпілий у справі про злочини приватного або приватно-публічного обвинувачення не може захистити свої законні інтереси через:— свій безпорадний стан;— залежність від обвинуваченого;— з інших причин.ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:1. Принцип змагальності діє не тільки в судових стадіях кримінального процесу, а і в його досудових стадіях.2. Зміст принципу диспозитивності полягає у свободі розпорядження (в межах закону) учасниками кримінального процесусвоїми матеріальними і процесуальними правами.
< Попередня Наступна >
Підручники