101

---

4. ХАРАКТЕРИСТИКА ГАЛУЗЕВИХ ПРИНЦИПІВ

1. Принцип публічності.1. Принцип публічності — це правове положення, згідно з яким орган дізнання, слідчий, прокурор і суд повинні на підставі наданих їм державою "правообов'язків" здійснити в офіційному порядку незалежно від позиції будь-яких суб'єктів всі процесуальні дії у кримінальній справі для досягнення мети кримінального процесу і задоволення таким чином загальносуспільних інтересів у сфері боротьби зі злочинністю.Принцип публічності кримінального процесу проявляється:1) як вимога закону до державних органів, що уповноважені здійснювати кримінальне судочинство, вести процес від імені держави;2) як вимога закону до цих органів керуватися законом, діяти в межах своїх повноважень на виконання поставлених завдань за власною ініціативою, в інтересах держави, незалежно від інтересів,бажань та уподобань будь-яких інших державних органів, службових осіб, політичних партій і громадських організацій, окремих громадян;3) заінтересовані громадяни та організації мають право звертатися до уповноважених державних органів за захистом своїх прав та законних інтересів, що охороняються законом, а останні зобов'язані вжити заходи щодо захисту їхніх прав та законних інтересів1. 2. Стаття 4 КПК.3. Зміст принципу публічності визначають такі правові положення:обов'язки:— органів, які ведуть кримінальний процес, у межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину і вжити передбачених законом заходів довстановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і доїх покарання;— цих органів встановити всі суттєві обставини, зібрати і перевірити всі необхідні докази незалежно від клопотань учасників процесу;— органів, які ведуть процес, здійснити процесуальну діяльність протягом певного строку;— державних органів, що ведуть процес, за наявності відповідних підстав надати певний статус тим чи іншим його учасникам;—

органу дізнання, слідчого, прокурора і суду щодо забезпечення прав всіх учасників кримінального процесу;— цих органів щодо встановлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, і вжиття заходів до їх усунення (ст. 23 КПК);заборони:— на здійснення дізнавачем, слідчим, прокурором і суддею провадження у кримінальній справі у випадках, якщо у них з'являються інші, окрім інтересів справи (загальносуспільних), інтереси(статті 54-60 КПК);— домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у кримінальній справі, шляхом насильства, погроз та іншихнезаконних заходів (ч. З ст. 22 КПК).4. Винятки із принципу публічності визначаються положеннями принципу диспозитивності.2. Принцип презумпції невинуватості.1. Принцип презумпції невинуватості — це правове положення,згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доти, доки її вину не буде доведено у передбаченому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.2. Частина 1 ст. 62 Конституції України; ч. 2 ст. 15 КПК. Принцип презумпції невинуватості закріплено і в міжнародних правових документах:• у ст. 11 Загальної декларації прав людини проголошено: "Кожналюдина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, доки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту";• у ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права зазначено: "Кожен обвинувачений у кримінальному злочині має право вважатися невинним, доки винність його не буде доведена згідно з законом".3. Зміст принципу презумпції невинуватості відбивають такі положення:1) визнати особу винною у вчиненні злочину може тільки суд(ч. 2 ст. 15 КПК);2) особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду;3) презумпція невинуватості відбиває не особисту думку тієї чи іншої посадової особи (особи, яка провадить дізнання; слідчого;прокурора; судді), а об'єктивне правове положення;4) ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обов'язок доведення вини обвинуваченого у вчиненні злочину ("тягар доказування") покладено на орган дізнання, слідчого,прокурора (ч. 2 ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 22 КПК); 5) ненадання обвинуваченим доказів своєї невинуватості за жодних обставин не можна розглядати як доказ його вини;6) обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях;7) усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. З ст. 62 Конституції України);8) недоведена винуватість юридично дорівнює доведеній невинуватості;9) затримання особи як підозрюваного чи притягнення її до участі у справі як обвинуваченого, застосування до неї запобіжного заходу, в тому числі й взяття під варту, не повинні розцінюватись як доказ її вини або покарання винного; 10) до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину обвинувальнимвироком суду з обвинуваченим не можна поводитися як із винним,а також публічно, в засобах масової інформації чи офіційних документах стверджувати, що він є злочинцем. Згідно з ч. 4 ст. 296 ЦК ім'я фізичної особи, яку затримано, підозрюють чи обвинувачують у вчиненні злочину, може бути використано (обнародувано) лише у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї;11) у разі скасування вироку як незаконного держава відшкодовує особі матеріальну, моральну та інші види шкоди;12) презумпція невинуватості належить до числа спростовних правових презумпцій. її дія припиняється після постановлення судомобвинувального вироку (але може бути відновлена в стадіях апеляційного провадження, касаційного провадження та провадження з перегляду судових рішень в порядку виключного провадження).Е. Феррі слушно зазначав: "Якщо кримінальний кодекс — кодекс злочинного населення, то процесуальний кодекс — кодекс чесних людей, ще не визнаних винними".4. Винятків цей принцип не має.3. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист.1. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому підсудному права на захист — це конституційно-правове положення,згідно з яким посадові особи, які ведуть процес, зобов'язані забезпечити підозрюваному, обвинуваченому, підсудному сукупність процесуальних прав, завдяки яким вони отримують можливість захищатися передбаченими законом способами від підозри чи обвинувачення.Право на захист — це гарантована Конституцією та іншими законами України можливість підозрюваного, обвинуваченого, підсудного захищатися від кримінального переслідування як особисто, так і шляхом одержання юридичних (правових) послуг.2. Частини 1 та 2 ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 6 ч. З ст. 129 Конституції України; ст. 21 КПК; ст. 5 Закону України "Про міліцію"; статті 9,12, 21 Закону України "Про попереднє ув'язнення".3. Зміст принципу забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист полягає у такому:• забезпечення права знати, в чому його підозрюють або обвинувачують;• забезпечення права самостійно захищатися встановленими законом засобами від підозри чи обвинувачення (давати показання чи відмовитися від цього, подавати докази, виступати з останнім словом тощо);• забезпечення права користуватись юридичною допомогою захисника (для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура);• забезпечення права на вільний вибір захисника своїх прав. Якщообвинувачений (підозрюваний, підсудний) не має коштів чи з іншихоб'єктивних причин не може запросити захисника, то участь захисника у справі забезпечується за рахунок держави.Питанням забезпечення права на захист останнім часом законодавець приділяє особливу увагу. 12 січня 2005 року ст. 5 Закону України "Про міліцію" доповнено такими положеннями:• у разі заявлення затриманими або заарештованими (взятими під варту) особами усної або письмової вимоги про залучення захисника працівники міліції не мають права вимагати від них надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника;• про заявлення вимоги про залучення захисника або про відмову від залучення захисника у протоколі затримання або постанові про арешт (взяття під варту) робиться відповідний запис, який скріплюється підписом затриманої або заарештованої особи;• особам при затриманні або арешті працівники міліції: — повідомляють підстави та мотиви такого затримання або арешту;— роз'яснюють право оскаржувати їх у суді;— надають усно роз'яснення ч. 1 ст. 63 Конституції України,права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника та одночасно у друкованому вигляді — роз'яснення статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 і 63 Конституції України та прав осіб, затриманих або заарештованих, встановлених законами, у томучислі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту особи,права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника;— забезпечують можливість з моменту затримання або арешту захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.У разі невиконання працівниками міліції зазначених вимог особа, права якої були порушені, та/або її представники (родичі, захисник) можуть звернутися до суду із заявою про відшкодування шкоди у встановленому законом порядку;4. Винятків цей принцип не має.Правові положення — здійснення правосуддя лише судом (ст. 124 Конституції України, ст. 15 КПК); незалежність судців і підкорення їх лише закону (ст. 126 Конституції України, ст. 18 КПК); участь народу у здійсненні правосуддя (статті 124, 127 Конституції України, статті 17, 259 КПК); обов'язковість рішень суду (ст. 11 Закону України "Про судоустрій", п. 9 ч. З ст. 129 Конституції) — хоча і мають принциповий характер, однак стосуються організаційних аспектів правосуддя, тому розгляд їх у межах навчальної дисципліни "Кримінально-процесуальне право" є недоцільним. їх вивчають у межах іншої дисципліни — "Судові і правоохоронні органи".Забезпечення доведеності вини (п. З ч. З ст. 129 Конституції України); підтримання державного обвинувачення в суді прокурором (п. 5 ч. З ст. 129 Конституції України); забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (п. 8 ч. З ст. 129 Конституції України) є структурними елементами принципу змагальності.Хоча в юридичній літературі їх іноді розглядають як принципи кримінально-процесуального права.ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 4:1. Дія принципів публічності, презумпції невинуватості, забезпечення обвинуваченому права на захист не виходить за межі кримінально-процесуального права.2. Принцип публічності сприяє активності органів дізнання, слідчих і прокурорів у боротьбі зі злочинністю, а судів — у вирішенні кримінальних справ (здійсненні правосуддя).3. Презумпція невинуватості є спростовною процесуально-правовою презумпцією.4. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є гарантією законних інтересів цих учасників процесу. < Попередня   Наступна >