115

---

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАГАЛЬНОПРАВОВИХ ПРИНЦИПІВ

До загально правових принципів, що діють у кримінально-процесуальному праві, належать такі".  Принцип законності.1. Принцип законності — це конституційно-правове положення,згідно з яким всі учасники кримінального процесу повинні виконувати приписи норм кримінально-процесуального та інших галузей права.2. Стаття 58 та п. 1 ч. З ст. 129 Конституції України, статті 2, 5,15 КПК.3. Зміст принципу законності в кримінальному процесі визначається такими положеннями: • усі учасники кримінального процесу зобов'язані дотримуватися приписів законів, а для державних органів і їх посадових осіб діє принцип "дозволено тільки те, що передбачено законом";• у разі конкуренції закону і відомчих нормативно-правових актів, якими регламентується порядок провадження у кримінальних справах, підлягає застосуванню закон";• у разі конкуренції конституційних норм і норм інших законів слід застосовувати норми Конституції України, як такі, що мають найвищу юридичну силу;• правильне застосування закону є завданням кримінального процесу (ст. 2 КПК);• будь-яке порушення закону має бути усунено;• учасники кримінального процесу, винні у порушенні закону,мають обов'язково понести за це юридичну відповідальність;Характеристику принципів всіх класифікаційних груп буде проведено за такою схемою:1) визначення (формулювання) принципу;2) статті законів, в яких його відображено;3) положення, що становлять його зміст;4) винятки із принципу.Під час характеристики принципів буде вказано тільки цифру, під якою той чи інший елемент характеристики є в переліку.Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, основи організації та Діяльності адвокатури.• ніхто не може бути притягнути

й як обвинувачений інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом (ст. 5 КПК);• ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону (ч. 2 ст. 15 КПК);• істотне порушення кримінально-процесуального закону(ст. 370 КПК) та неправильне застосування кримінального закону (ст. 371 КПК) є підставами до скасування або зміни вироку.4. Винятків із цього принципу немає*. 2. Принцип державної мови судочинства.1. Принцип державної мови судочинства — це конституційно-правове положення, згідно з яким судочинство в Україні провадиться українською (державною) мовою.2. Стаття 10 Конституції України; ст. 19 КПК; статті 3 і 18 Закону України від 28 жовтня 1989 р. "Про мови в Українській РСР"; ст. 10Закону України від 7 лютого 2002 р. "Про судоустрій України".3. Положення, що визначають зміст принципу: • судочинство провадиться українською мовою;• особам, що беруть участь у справі та не володіють мовою,якою провадиться судочинство", забезпечується право робити заяви,давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача (ч. 2 ст. 19 КПК; ч. З ст. 18 Закону України"Про мови в Українській РСР").Порушення права обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача є суттєвим порушенням кримінально-процесуального закону і тягне за собою безумовне скасування вироку чи постанови (п. 4 ч. 2 ст. 370 КПК).Кримінальна справа підлягає поверненню для провадження досудового розслідування, якщо порушено вимоги ст. 19 КПК щодо забезпечення обвинуваченого, що не володіє мовою, якою провадиться слідство, перекладачем (підпункт "б" п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. № 3 "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування");• слідчі і судові документи вручають:— особам, які беруть участь у справі, на їх вимогу, в перекладі рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють (ч. 4 ст. 18 Закону України "Про мови в Українській РСР");- обвинуваченому — незалежно від його вимоги (ч. З ст. 19 КПК). Обвинуваченому в перекладі його рідною або іншою мовою, якою він володіє, вручають копії:— постанови про притягнення його як обвинуваченого;— обвинувального висновку;— постанови про закриття щодо нього кримінальної справи;— вироку.4. Винятки із принципу:• у роботі органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей (міста, райони, сільські та селищні Ради, сільські населені пункти, їх сукупність), можуть використовуватись поряд з українською і їхні національні мови (ч. 2 ст. З і ч. 2 ст. 18 Закону України "Про мови в Українській РСР");• якщо громадяни іншої національності, що становлять більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють у належному обсязі національною мовою або якщо в межах цих адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів компактно проживає кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення певної місцевості, в роботі названих органів може використовуватись українська мова або мова, прийнята для всього населення(ч. З ст. З і ч. 2 ст. 18 Закону України "Про мови в Українській РСР").3. Принцип забезпечення права людини на свободу та особисту недоторканність.1. Принцип забезпечення права людини на свободу та особисту недоторканність — це конституційно-правове положення, згідно з яким ніхто при провадженні у кримінальній справі не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом.2. Стаття 29 Конституції України, ст. 14 КПК. Цей принцип врегульовано також і в міжнародно-правових документах. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права": "кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути підданий свавільному арешту чи утриманню під вартою. Ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на таких підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом".Зміст цього загально правового принципу виявляється в кримінальному процесі через такі положення:• кожен із учасників кримінального процесу має право на свободу і особисту недоторканність;• ніхто із учасників кримінального процесу не може бути позбавлений свободи і права на особисту недоторканність;• кожному заарештованому повідомляють при арешті причини його арешту;• про арешт (затримання) особи мають бути негайно сповіщені його родичі;• кожному заарештованому або затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника;• кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання;• затриману особу негайно звільняють, якщо протягом сімдесяти двох годин із моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою;• завідомо незаконні затримання або арешт тягнуть за собою кримінальну відповідальність, передбачену ст. 371 КК.4. Винятки з принципу:• особу може бути заарештовано (взято під варту), але тільки за рішенням суду і лише за наявності до того підстав і умов, визначених кримінально-процесуальних законом;• арешт може бути застосовано тільки щодо підозрюваного, обвинуваченого, підсудного або засудженого;• особу може бути затримано, але тільки у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити. Уповноважені нате законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом72 годин має бути перевірено судом.4. Принцип забезпечення недоторканності житла.1. Принцип забезпечення недоторканності житла — це конституційно-правове положення, згідно з яким не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду. 2. Стаття 30 Конституції України, ст. 14-1 КПК; ст. 311 Цивільного кодексу України (далі — ЦК).3. Положення, що розкривають зміст принципу: • кожному учасникові кримінального процесу гарантовано недоторканність житла та іншого його володіння;• ніхто не має права без законної підстави увійти до житла всупереч волі осіб, які в ньому проживають;• не допускається проникнення до житла чи іншого володіння учасника кримінального процесу, проведення в них огляду чи обшуку;• незаконні обшук, огляд чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, вчинені посадовою особою, тягнуть засобою кримінальну відповідальність, передбачену ст. 365 КК "Перевищення влади або службових повноважень".4. Винятки з принципу:• проникнення до житла чи іншого володіння особи допускається, але тільки для провадження в них огляду чи обшуку і лише за вмотивованим рішенням суду;• у невідкладних випадках можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку. Без рішення суду може бути проведено:огляд і обшук житла чи іншого володіння особи у випадках (ч. 5 ст. 190 і ч. 6 ст. 177 КПК):— пов'язаних із урятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, яких підозрюють у вчиненні злочину;— за письмовою згодою власника;огляд місця події:— у невідкладних випадках у разі здійснення огляду місця події за заявою або повідомленням особи про вчинений щодо неї злочин;— у разі відсутності цієї особи;— якщо неможливо отримати від неї згоду.Принцип забезпечення недоторканності житла регламентовано у конституціях майже всіх цивілізованих держав (ст. 13 Конституції ФРН; ст. 14 Конституції Італії; ч. 2 ст. 18 Конституції Королівства Іспанія; ст. 13 Федеральної конституції Швейцарської конфедерації; ст. 35 Конституції Японії та ін.).5. Принцип забезпечення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів і рахунків.1. Принцип забезпечення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів і рахунків — це конституційно-правове положення, згідно з яким всім громадянам гарантується таємниця і недоторканність їхньої кореспонденції та банківських вкладів.2. Стаття 31 Конституції України; ст. 14-1 КПК; ст. 306 ЦК;ст. 6 Закону України від 4 жовтня 2001 р. "Про поштовий зв'язок";ст. 9 Закону України від 18 листопада 2003 р. "Про телекомунікації".3. У кримінальному процесі цей принцип реалізується через такі положення: • кожному громадянинові (а не тільки учасникові кримінального процесу) гарантовано таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, а також банківських вкладів;• ніхто, в тому числі посадові особи органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, не мають права розголошувати інформацію, що стала відомою їм із кореспонденції;• порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів і рахунків тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 364 КК "Зловживання владою або службовим становищем".4. Винятки із принципу.Таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції може бути порушено, але тільки за таких умов:• із метою запобігти злочинові;• із метою з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо;• за наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист (за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб);• рішення про прослуховування телефонних та інших переговорів, накладення арешту на кореспонденцію прийнято головою апеляційного суду або його заступником (ч. 4 ст. 187 КПК).Інформацію щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, згідно з ч. 1 ст. 62 Закону України від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність" розкривають банки:1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації; 2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету4) України — на їх письмову вимогу щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи—суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;5) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи—суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;6) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу щодо здійснення фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу згідно з законодавством про запобігання та протидію легалізації(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;7) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів щодо стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи—суб'єкта підприємницької діяльності.6. Принцип поваги до честі та гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя.1. Принцип поваги до честі та гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя — це конституційно-правове положення, згідно з яким посадові особи державних органів, які ведуть кримінальний процес, зобов'язані ставитися з повагою до кожної людини, яку залучають до кримінального процесу, не втручатися в її особисте і сімейне життя.2. Статті 3 і 28 Конституції України.Цей принцип випливає із положень ст. З Конвенції про захист прав і основних свобод людини1, згідно з якою жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання.3. Положення, що розкривають зміст цього принципу в кримінальному процесі:• кожний учасник кримінального процесу має право на повагу до його честі та гідності;• справі, посадові органи, які здійснюють у ній провадження, визнають найвищою соціальною цінністю;• під час виконання процесуальних дій не допускаються приниження честі та гідності особи або дії, що є небезпечними для її здоров'я (наприклад, під час освідування — ч. З ст. 193 КПК; підчас відтворення обстановки і обставин події — ч. 2 ст. 194 КПК);• провадження процесуальних дій, пов'язаних з оголенням особи, може провадити тільки слідчий тієї самої статі у присутності понятих тієї самої статі (наприклад, обшук особи — ч. З ст. 184КПК; освідування особи — ч. З ст. 193 КПК);• нікого не може бути піддано катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню;• ніхто із учасників процесу не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя;• з метою попередження розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть учать у кримінальній справі, допускається закритий судовий розгляд справ (ч. 2 ст. 20 КПК);• не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про учасника кримінального процесу без його згоди;• посадові особи, які ведуть процес, зобов'язані вживати заходів до того, щоб не було розголошено виявлені обставини особистого життя учасників процесу (наприклад під час обшуку або виїмки —ст. 185 КПК);• заборонено домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (шантажу, обіцянок надати якість пільги, підкупу тощо) — ч. З ст. 22 КПК.4. Винятки з цього принципу:• органи, які ведуть кримінальний процес, мають право збирати щодо громадян інформацію, але тільки ту, що має значення для вирішення справи;• учасників кримінального процесу може бути піддано дослідженням у межах провадження експертизи, в тому числі й примусово (ст. 205 КПК), але тільки на підставі закону і лише з метою одержати докази у кримінальній справі.7. Принцип гласності судового розгляду справи та його повного фіксування технічними засобами. 1. Принцип гласності судового розгляду справи та його повного фіксування технічними засобами — це конституційно-правове положення, згідно з яким розгляд кримінальних справ у всіх судах(місцевих, апеляційних, касаційних) є відкритим.2. Пункт 7 ч. З ст. 129 Конституції України; статті 20, 87-1 КПК.3. У кримінальному процесі цей загально правовий принцип виявляється через такі положення:• ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про часі місце розгляду своєї справи. Призначивши кримінальну справу досудового розгляду, суддя вирішує питання про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання (п. 5 ч. 1 ст. 253 КПК). У цьому списку обов'язково мають бути учасники судового процесу (сторони).Закон спеціально регламентує порядок вручення повісток про виклик до суду підсудному та іншим учасникам (ч. 1 ст. 254 КПК).Ґрунтовно регламентується і порядок оповіщення учасників процесу про день перегляду судового рішення. Про дату призначення справи до апеляційного розгляду суд першої інстанції оповіщає заінтересованих осіб, надсилаючи відповідні повідомлення та розміщуючи оголошення на дошці об'яв суду. Засудженому, якого утримують під вартою, про призначення справи до апеляційного розгляду повідомляють через начальника відповідної установи (ч. З ст. 354 КПК);• розгляд кримінальних справ у всіх судах є відкритим — всі особи, які досягли 16 років, мають право бути присутніми під час слухання справ. Особи, які не досягли цього віку, також мають право бути присутніми, але тільки в тому разі, якщо вони є підсудними, потерпілими або свідками у справі (ч. 4 ст. 271 КПК);• хід судового розгляду та його результати можуть фіксуватися технічними засобами і висвітлюватися в засобах масової інформації.Навіть у разі проведення закритого судового розгляду (див. винятки з цього принципу) принцип гласності не виключається, бо:• у залі судового засідання присутні потерпілий, свідки, прокурор, захисники та інші учасники судового розгляду;• слухання справ здійснюється з додержанням всіх правил судочинства;• вирок суду проголошується публічно.4. Винятки з цього принципу пов'язані з необхідністю закритого розгляду кримінальної справи, який провадять:— якщо відкритий розгляд суперечить інтересам охорони державної таємниці;з ініціативи суду або за клопотанням учасників:— у справах про злочини осіб, які не досягай 16-річного віку;— у справах про статеві злочини;— в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі;— у разі, якщо цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист.Загальноправові принципи, що діють у кримінально-процесуальному праві, мають настільки загальний характер, що в державах із усталеними правовими системами (зокрема у Франції) поряд із принципами судочинства існує поняття "фундаментальні основи права", під якими розуміють "права і свободи, що лежать в основі існування будь-якого демократичного суспільства"1.Закріплені в Основному та в кримінально-процесуальному законах нашої держави права особи на свободу та особисту недоторканність, таємницю листування, на захист, недоторканність житла, недоторканність особи є демократично-правовими інститутами кримінального процесу. Законне обмеження цих прав має місце в багатьох сферах правоохоронної діяльності держави. Необхідність розгляду їх як принципів у галузі кримінально-процесуального права зумовлено тим, що саме в часі провадження у кримінальних справах обмеження конституційних прав громадян можуть бути найсуттєвішими (достатньо вказати на можливість арешту — досудового позбавлення свободи особи — на термін до 18 місяців). Відображаючи свободу людини у демократичному суспільстві, конституційні принципи стають "фундаментальними основами кримінально-процесуального права" (як і будь-якої іншої галузі права). ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:1. Загально правові принципи, що діють у кримінально-процесуальному праві, закріплено в Конституції України та міжнародно-правових документах.2. Положення цих принципів обов'язково відображаються (іноді — дублюються) в кримінально-процесуальному законі.3. Конституційні принципи по суті є "фундаментальними основами кримінально-процесуального права". < Попередня   Наступна >