Головне меню
Головна Підручники Прокуратура ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД В УКРАЇНІ E. ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЗА ЗАСТОСУВАННЯМ ОРГАНАМИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ ТА ВЧИНЕННЯМ ІНШИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ

E. ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЗА ЗАСТОСУВАННЯМ ОРГАНАМИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ ТА ВЧИНЕННЯМ ІНШИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ

Прокуратура - ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД В УКРАЇНІ
299

E. ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЗА ЗАСТОСУВАННЯМ ОРГАНАМИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ ТА ВЧИНЕННЯМ ІНШИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ

Прокурорський нагляд за виконанням за­конів органами дізнання і досудового слідства під час затримання підозрюваних у вчиненні злочину.

Забезпечення законності затримання осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, є пріо­ритетним завданням прокурорського нагляду за виконанням законів органами дізнання та досудового слідства. Затримання за підоз­рою у вчиненні злочину - передбачене за­коном обмеження конституційного права гро­мадянина і людини на свободу і особисту не­доторканість, причому, як таке, що допускається без судового рі­шення і санкції прокурора. Виконане з дотриманням правил закону, воно є дієвим засобом зупинення злочинної діяльності, створює умо­ви для успішного розслідування, тому на практиці є доволі розпов­сюдженим явищем.

Внаслідок відсутності таких гарантій, як санкція прокурора або постанова судді, доволі часто виникають труднощі щодо правиль­ного вирішення питання про наявність підстав для затримання, до­пускаються помилки, а інколи і завідомо незаконні затримання. По­передити незаконні та безпідставні затримання підозрюваних про­курор практично не може. Про затримання йому стає відомо лише після того, як воно проведене, хоча й негайно, як це зазначено у статті 106 КПК України. Протягом сімдесяти двох годин після за­тримання орган дізнання або слідчий:

1) звільняє затриманого - якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог закону;

2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою;

3) доставляє затрима

ного до судді з поданням, погодженим з про­курором, про обрання щодо затриманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Ці 72 години потрібні, окрім іншого, і для того, щоб прокурор мав можливість вивчити матеріали кримінальної справи, допитати, у разі потреби, підозрюваного, дати вказівку щодо надання йому додат­кових даних про затримання тощо. У кожному разі прокурор повинен переконатись в тому, що затримання є законним і обґрунтованим. Для цього він повинен з'ясувати такі питання:

- чи порушено кримінальну справу, у якій застосовувалось за­тримання підозрюваного?

- чи компетентною особою (посадовою особою органу дізнан­ня або слідчим, у провадженні яких знаходиться криміналь­на справа) прийнято рішення про затримання підозрюва­ного?

- чи дотримані вимоги статей 106, 106-1, 107, 115 КПК під час реалізації затримання підозрюваного?

Підставами затримання, виходячи зі змісту закону, виступають фактичні дані, що дозволяють підозрювати особу у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі за умови:

1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено очевидні сліди злочину.

Як бачимо, цей перелік містить доволі чіткі вказівки щодо під­став для затримання, що дозволяє прокурору дати правильну оцінку обґрунтованості цього заходу процесуального примусу. Позитивно це питання вирішується, коли у матеріалах справи є достатні дані (рапорти працівників міліції; письмові пояснення громадян; про­токоли їх допитів про те, що підозрюваного застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; прямі вказівки оче­видців та потерпілих (у поясненнях, протоколах допиту) на затри­маного як особу, що саме вона на їх очах вчинила злочин; виявлено очевидні сліди на підозрюваному, його одязі або в його житлі (під час огляду місця події, освідування, обшуку тощо).

Коли підставами затримання слугували інші дані, прокурору по­трібно з'ясувати, чи мала місце котрась із додаткових підстав (умов), передбачених законом для таких випадків:

1)особа намагалась втекти;

2) в особи немає постійного місця проживання;

3) особу підозрюваного не встановлено.

Закон залишив без уваги, що може слугувати мотивом для за­тримання. У процесуальній літературі мотив затримання визна­чається як потреба зупинити злочинну діяльність підозрюваного, унеможливити його переховування від слідства чи дізнання, позба­вити його можливості завадити встановленню істини у справі.

За відсутності передбачених законом підстав і мотивів прокурор визнає рішення про затримання підозрюваного неправомірним і сво­єю постановою звільняє його з-під варти, а також ставить питання про відповідальність винної в порушенні закону посадової особи.

У випадках, коли підстави та мотиви для затримання були, але порушувались інші вимоги закону (затримання виконано до порушен­ня кримінальної справи або посадовою особою, яка не прийняла спра­ву до свого провадження; недотримані правила щодо складення про­токолу тощо), прокурор реагує поданням. Коли ж затримання було завідомо незаконним, тобто наявні ознаки злочину, передбаченого ст. 371 КК України, прокурор порушує кримінальну справу.

Нагляд прокурора за законністю та обґрунтованістю при­тягнення особи як обвинуваченого.

Забезпечення виконання кримінально-процесуального законо­давства, яке регламентує діяльність органів досудового розсліду­вання щодо пред'явлення обвинувачення, виступає одним із най­важливіших завдань прокурорського нагляду. Закон зобов'язує про­курорів слідкувати за тим, щоб жодного громадянина не було під­дано незаконному і необґрунтованому притягненню до криміналь­ної відповідальності, а пред'явлення обвинувачення здійснювалось тільки в точній відповідності з установленим процесуальним по­рядком.

Наглядаючи за виконанням закону, який регламентує притяг­нення особи як обвинуваченого, прокурор має право:

- вимагати від органів дізнання і досудового слідства криміналь­ні справи для перевірки законності та обґрунтованості пред'яв­леного у їх межах обвинувачення;

- брати участь у пред'явленні обвинувачення та допиті обви­нуваченого;

- давати вказівки про притягнення особи як обвинуваченого у справі, кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення;

- усувати слідчого від подальшого розслідування, якщо він діяв із порушенням закону;

- особисто пред'являти обвинувачення, не приймаючи справи до свого провадження;

- скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови про при­тягнення особи як обвинуваченого;

- закривати кримінальні справи (ст.ст.213, 214 КПК). Прокурорський нагляд повинен бути скерований, як на це неод­норазово наголошувалось у наказах Генерального прокурора, у першу чергу, на недопущення фактів безпідставного притягнення гро­мадян до кримінальної відповідальності.

У законі немає прямих вказівок на те, щоб кожен акт притяг­нення особи як обвинуваченого негайно перевірявся прокурором Така перевірка, зазвичай, поєднується із оцінкою правильності інших процесуальних рішень, головно - обрання запобіжного заходу взяття під варту і завершення розслідування складенням обвинувального висновку. Обґрунтованість пред'явленого обвинувачення частіш за все спеціально перевіряється тоді, коли є скарга обвинуваченого, його родичів або захисника.

Правильність рішення слідчого щодо потреби обрання за­побіжного заходу у вигляді взяття під варту перевіряється про­курором у кожному разі, оскільки це рішення повинно бути у формі подання до суду, яке має бути обов'язково узгоджене з наглядаючим прокурором. При вирішенні цього питання, згідно з ст. 165-2 КПК прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, пере­вірити законність одержання доказів, їх достатність для обви­нувачення.

У справах, в яких не застосовувався запобіжний захід у вигляді взяття під варту, законність і обґрунтованість притягнення особи як обвинуваченого перевіряється прокурором, як правило, або під час затвердження обвинувального висновку, або при дачі згоди на ске­рування слідчим до суду постанови про звільнення особи від від­повідальності в порядку ст.ст. 7-1 - 10, 11-1 КПК.

У зміст нагляду входить також скасування прокурором вказівок начальника слідчого підрозділу про притягнення особи як обвину­ваченого, кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, якщо ці вка­зівки суперечать закону. На прокурора покладається обов'язок ви­рішувати спір між начальником слідчого підрозділу і слідчим з цих же питань. Прокурор або погоджується з вказівками начальника слід­чого підрозділу, або скасовує їх. У першому випадку прокурор по­винен доручити подальше розслідування іншому слідчому.

Прокурор має право не тільки скасувати вказівки начальника слідчого підрозділу щодо питань, пов'язаних з притягненням особи як обвинуваченого, але й дати йому свої вказівки. Вони можуть стосуватись здійснення процесуального контролю. Якщо прокурор дійде висновку, що обвинувачення необхідно пред'явити за участі начальника слідчого підрозділу у зв'язку з недостатньою досвід­ченістю слідчого, складністю справи, отриманням скарги на нього чи з інших причин, тоді він має право дати таку вказівку, а началь­ник слідства зобов'язаний її виконати. Оскарження цих вказівок вищестоячому прокурору не зупиняє їх виконання (ст. 114-1 КПК).

Аналогічним правом прокурор користується і щодо начальника органу дізнання.

З метою попередження вчинення аналогічних порушень закону прокурор вносить подання на ім'я відповідних посадових осіб про усунення умов і причин, що сприяли цим порушенням, про потребу посилення відомчого контролю й вирішення питання про відпові­дальність винних. Для цього важливо, щоб прокурорами вивчалась кожна кримінальна справа, у якій було пред'явлення обвинувачення, але яка завершувалась виправданням підсудного або закриттям, внаслідок відсутності події чи складу злочину, або за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину. До речі, напрацьована в органах прокуратури практика свідчить, що прокурорами обласних рівнів та прирівняними до них вивчаються, окрім інших випадків, саме ті кримінальні справи, щодо яких судами постановлені виправдальні вироки або вони були закриті в судовому засіданні, а також якщо справа була закрита в стадії досудового розслідування із звільненням обвинуваченого з-під варти.

Необхідно вивчати й ті кримінальні справи, під час провадження котрих обвинуваченого не заарештовували, але існує потреба у з'я­суванні причин необгрунтованого звинувачення і вжиття заходів що­до попередження таких фактів у майбутньому.

Аналіз усіх без винятку кримінальних справ, що закінчувалися реабілітацією обвинуваченого, дозволяє прокурорам виявляти най­більш характерні помилки слідчих, органів дізнання, недоліки як у відомчому контролі, так і в прокурорському нагляді. Цим досягається реальна можливість здійснити ряд конкретних заходів для забез­печення законності в діяльності слідчих і органів дізнання щодо за­стосування кримінально-процесуальних норм, якими регламенту­ється порядок визнання особи обвинуваченим у широкому розумінні цього поняття.

Прокурорський нагляд за додержанням строків досудового слідства, дізнання і тримання під вартою.

Забезпеченню дотримання строків досудового слідства, дізнан­ня і тримання під вартою під час здійснення прокурорського нагляду надається велике значення. Це пояснюється тим, що у відповідності із законом результати слідчих дій у справах із пропущеними строками розслідування не мають доказового значення.

Строки дізнання регламентовані ст. 108 КПК, зокрема, у справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяжким, дізнання проводиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення осо­би, яка його вчинила, якщо таку особу не встановлено, дізнання зуп­иняється за правилами зупинення слідства, коли не встановлено особу, яка вчинила злочин (ст. 209 КПК).

У справі про тяжкий або особливо тяжкий злочин дізнання про­водиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.

У разі обрання для підозрюваного запобіжного заходу до пред'явлення йому обвинувачення, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. В особливо складних справах і з дотриманням визначеної законом процедури строк досудового слідства може бути продовжено відповідного рівня прокурорами (ст. 120 КПК).

Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців. У випадках, коли у цей строк розсліду­вання справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи зміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений за поданням прокурорів відповідного рівня суддями відповідного рівня до чотирьох, дев'яти і вісімнадцяти місяців (ст. 156 КПК).

Додержання вказаних строків, за загальним правилом, прокурор перевіряє тоді, коли одержує кримінальну справу із обвинувальним висновком або постановою про скерування справи до суду для ви­рішення питання щодо застосування примусових заходів медичного характеру, а також коли порушують клопотання про продовження строку досудового слідства, тримання обвинуваченого під вартою.

Пунктом 6 вже згадуваного наказу Генерального прокурора N4 від 4 жовтня 1998 року "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство" встановлено, що у разі виникнення необхідності продовження строків слідства відпо­відно до ст. 120 КПК України, звернення слідчих органів з постано­вами про це забезпечити не пізніше як за 10 днів до закінчення відповідних строків, а в разі необхідності продовження процесуаль­них строків понад 6 місяців, постанова зі справою надсилається до Генеральної прокуратури за 20 днів до їх закінчення. У цьому ж пунк­ті наказу аналогічні строки передбачено і для вирішення клопотання про продовження строків тримання під вартою, але вони не узго­джуються із строками звернення до суду з поданням про продовження термінів тримання особи під вартою, передбаченими ст. 165-3 КПК України, а отже повинні бути переглянуті. Відповідно до цієї статті подання про продовження строку тримання особи під вартою повинно бути подане до суду:

1) при продовженні строку тримання під вартою до чотирьох мі­сяців - не пізніш як за п'ять діб до закінчення строку тримання особи під вартою;

2) при продовженні строку тримання під вартою до дев'яти місяців - не пізніше п'ятнадцяти діб до закінчення строку тримання під

вартою;

3) при продовженні строку тримання під вартою до вісімнадцяти місяців - не пізніше двадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою.

Прокурори районів і міст, прирівняні до них військові, транспорт­ні та інші спеціалізовані прокурори клопотання про продовження строків розслідування та тримання під вартою (незалежно від того, чи продовження строків тримання під вартою здійснюватиметься у суді) розглядають з обов'язковим вивченням кримінальної справи, а в разі потреби — з участю слідчого або його керівників.

Вивченням кримінальної справи прокурор встановлює, у зв'язку з якими обставинами слідство у справі не завершено вчасно, чи існує реальна потреба продовження термінів слідства чи не відпала по­треба в утриманні обвинуваченого під вартою. Коли ж прокурор при­йняв рішення про відмову у продовженні строків слідства та три­мання обвинуваченого під вартою, він зобов'язаний зробити це в письмовій формі із зазначенням мотивів (на постанові, поданні про порушення клопотання або в окремому документі).

Клопотання про продовження строку слідства понад три місяці, а про тримання обвинуваченого понад чотири місяці спочатку ске­ровується прокурору, який вирішував питання щодо першого про­довження цих строків, тобто районному, міському прокурору, вій­ськовому прокурору гарнізону та прирівняним до них прокурорам. Вони зобов'язані перевірити "справу, з'ясувати, чи виконані слідчі та інші процесуальні дії, потребою провадження котрих обумовлюва­лось перше продовження строків (мовою слідчих і прокурорів "від­строчка"), причини їх невиконання, чи вживались у зв'язку з цим відповідні заходи, яку наступну слідчу роботу потрібно виконати у справі. Прокурор, переконавшись у потребі подальшого продовжен­ня строків досудового слідства і тримання обвинуваченого під вар­тою, скеровує, зі своїм підписом, на ім'я вищестоячого прокурора відповідне подання. Прокурор Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя, військовий прокурор регіону чи Військо-во-Морських сил України та прирівняні до них прокурори вправі, під час розгляду постанов і подань про порушення клопотання щодо продовження строків розслідування і тримання обвинуваченого під вартою, викликати для одержання пояснень слідчого, керівника від­повідного слідчого підрозділу, прокурора, який відписав подання тощо.

Аналогічний порядок встановлено і для випадків скерування кло­потань (подань) Генеральному прокурору України або його заступ­никам про продовження строків слідства понад шість місяців, а стро­ків тримання обвинуваченого під вартою понад дев'ять місяців.

Справи, в яких були продовжені строки слідства і утримання обвинуваченого під вартою, беруться прокурорами на контроль до завершення їх судового розгляду. Прокурор, що підтримував кло­потання про продовження процесуальних строків, зобов'язаний по­відомити вищестоячому прокурору про скерування справи до суду (закриття або зупинення провадження у справі). Окрім цього ви-щестоячий прокурор повинен бути повідомлений і про результати розгляду справи судом, під час якого було змінено обвинуваченому запобіжний захід. За кожним фактом скасування або зміни запобіж­ного заходу щодо обвинуваченого проводиться відповідна пере­вірка.

 

< Попередня   Наступна >