2. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ І НАПРЯМИ КООРДИНАЦІЇ ПРОКУРАТУРОЮ ДІЯЛЬНОСТІ У БОРОТЬБІ ІЗ ЗЛОЧИННІСТЮ

Здійснення дійової координації прокура­турою діяльності у боротьбі зі злочинністю можливе за умови точного визначення таких її аспектів:

1) суб'єктів реалізації цієї функції;

2) мети і завдань;

3) принципів, на яких ґрунтується ця функція;

4) основних напрямів координаційної діяльності;

5) форм координації;

6) повноважень учасників координаційної діяльності тощо.

Суб'єкти. Згідно з п.1 наказу Генерального прокурора України №3 від 14 січня 2002 "Про вдосконалення координаційної діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю" координацію діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної податкової адміністрації, охорони державного кордону, Державної митної служби та інших правоохоронних органів по бо­ротьбі зі злочинністю, в тому числі з її проявами в організованих формах і корупцією покладено на прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, військових прокурорів регіонів, районних, міських та прирівняних до них спеціалізованих прокурорів.

Мета координації - підвищення ефективності боротьби зі зло­чинністю.

Завдання:

- об'єднання зусиль та активізація роботи правоохоронних ор­ганів у сфері боротьби зі злочинністю;

- усунення дублювання і паралелізму в роботі правоохоронних органів;

- розробка і здійснення правоохоронними органами узгоджених заходів щодо своєчасного виявлення, розкриття, розслідування та припинення злочинів і корупційних діянь, усунення причин та умов, які сприяють їх вчиненню тощо.

Така лаконічність у визначенні мети і завдань, хоча й неповно, дає уявлення про них, разом з тим, дозволяє побачити головне у координації - націленість на посилення натиску з боку правоохо­ронних органів на злочинність з позиції підвищення результативності їх діяльності у напрямі боротьби із злочинністю. Ще один, не менш важливий, момент, закладений у формулюванні мети і завдань, пов'язаний із зазначенням специфіки координації як особливого виду діяльності, що забезпечує більш високі результати функціонування правоохоронних органів шляхом досягнення узгодженості кожного із них, скерованих на вищезазначену боротьбу.

Принципи. У будь-якій діяльності провідну роль у забезпеченні повноти реалізації можливостей її суб'єктів, відіграють принципи, на котрих вона ґрунтується. У координації роль принципів, що ви­ступають її підґрунтям, має суттєве значення. Тут принципи повинні виступати, з одного боку, як база інтеграції зусиль усіх коорди­нованих органів, а з іншого - не бути гальмом на шляху викорис­тання можливостей, не виступати засобом невиправданого стри­мування кожного із цих органів, дозволяти їм у повному об'ємі реа­лізувати той правозахисний потенціал, котрим вони володіють, проводити лінію взаємовідносин між координованими органами, яка б унеможливила обмеження їх самостійності або ж перекладання обов'язків одних органів на інші.

Принцип законності. Точне, послідовне, неухильне дотримання вимог законів, що регламентують питання боротьби зі злочинністю, правовий статус окремих підсистем правоохоронних органів, порядок їх взаємовідносин, виконання професійних обов'язків співробітниками правоохоронних органів - одна із тих засад, що дозволяє всім цим органам впевнено і ефективно робити спільну справу, додержуючи у цій діяльності прав та інтересів громадян, суспільства та держави, досягати бажаного результату винятково в рамках закону і в межах компетенції суб'єктів координаційної діяльності.

Не менш важливу роль у досягненні мети підвищення ефек­тивності боротьби зі злочинністю на основі використання механізму координації відіграє принцип рівноправності всіх учасників коор­динаційної діяльності. Кожен із координованих органів, поряд із загальними, вирішує й конкретні особливі завдання та питання

специфічної професійної направленості, вирізняється особливостями профілюючих видів правоохоронної діяльності. Однак ці відмінності не можуть бути причиною поділу правоохоронних органів на більш чи менш важливі чи значущі, наділення одних органів відносно інших більшими повноваженнями тощо. Усі учасники координації у тій мірі, в якій вони причетні до координаційної діяльності, повністю рівні в своїх правах, можливостях впливати на її хід. Кожен із координованих органів володіє рівними можливостями в постановці питань, що заслуговують уваги з точки зору вжиття узгоджених дій правоохоронних органів. Вони мають право розраховувати на уважне ставлення щодо всіх їх пропозицій, на недопущення дискримінаційних кроків з боку інших учасників координації в процесі розробки і узгодження рекомендацій та здійснення заходів у боротьбі зі злочинністю.

Гласність як принцип координації забезпечує створення на­дійної соціальної бази координаційної діяльності. Доведення до відома широкої громадськості результатів практики боротьби зі злочинністю, здійснюваної на координаційній основі, створює спри­ятливі умови для перевірки обґрунтованості й необхідності при­йняття конкретних рішень. Гласність необхідна для досягнення мети загальної превенції. Прокуратура, котрій довірено тримати в руках важелі керівництва координаційною діяльністю, повинна повною мірою використовувати можливості посилення за рахунок гласності ефекту, отримуваного у боротьбі зі злочинністю від здійснюваних координаційних заходів. Про кожен координаційний захід прокурора координованим органам необхідно інформувати органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадськість. Допустимі обмеження принципу гласності не можуть бути дуже суттєвими. В основному потреба в таких обмеженнях виникає у ситуаціях, обу­мовлених неприпустимістю розголошення відомостей, що містять державну, слідчу, службову, комерційну або іншу охоронювану за­коном таємницю. Але і в цих випадках не варто надмірно нама­гатись "закрити" інформацію. Потрібно пам'ятати, що завжди є мож­ливість інформувати тромадськість про результати боротьби зі злочинністю з використанням таких прийомів та методів, котрі не відображатимуться в цілому на якості й повноті повідомлюваної громадянам інформації, зберігатимуть при цьому передбачений законом режим роботи з документами.

Принцип самостійності кожного правоохоронного органу під час реалізації узгоджених рішень, рекомендацій здійснення заходів щодо виявлення, розкриття, припинення й попередження злочинів. Цей принцип виступає гарантією професійного підходу до здійснення координаційної діяльності, оскільки кожний її учасник у своїй діяль­ності користується наділеними законом повноваженнями. Рішення, рекомендації, виконувані в процесі координації заходів, переважно, мають силу для конкретного правоохоронного органу за умови його згоди на їх втілення в життя і тільки у тій частині, котра відповідає його компетенції. Покладення на той чи інший правоохоронний орган обов'язку виконати певну дію, реалізувати рішення чи рекомендацію, які знаходяться за межами компетенції цього органу, неприпустимо. Самостійність проявляється також у тому, що беручи на себе певні зобов'язання, учасник координаційної діяльності сам визначає спосіб їх здійснення, необхідні для цього правові засоби, виходячи із ха­рактеру своєї професійної діяльності.

Принцип відповідальності керівника кожного правоохоронного органу за виконання узгоджених рішень у сукупності з іншими прин­ципами складає основу дієвості заходів, що реалізуються в процесі координаційної діяльності. Беручи участь у спільному прийнятті рі­шень, виходячи з інтересів та можливостей учасників координаційної діяльності, скерованої на підвищення ефективності боротьби зі зло­чинністю, керівник кожного правоохоронного органу відповідальний за виконання заходів, котрі належать до його компетенції. Без такого обов'язку виконання рішень цілком залежало б від уряду, бажання чи небажання безпосередньо керівників правоохоронних органів, а цього вочевидь недостатньо для чіткої роботи механізму координації ді­яльності правоохоронних органів. Персональна відповідальність ке­рівника правоохоронного органу за виконання узгоджених рішень є необхідною умовою забезпечення високого рівня виконавчої дис­ципліни у всій координаційній діяльності.

Основні напрями координаційної діяльності:

1) спільний аналіз стану злочинності, її структури й динаміки, прог­нозування тенденцій розвитку, вивчення .практики виявлення, при­пинення, розкриття, розслідування й попередження злочинів;

2) виконання державних і регіональних програм у боротьбі зі зло­чинністю;

3) напрацювання разом з іншими державними органами, а також науковими установами пропозицій ,щодо попередження злочинів;

4) підготовка інформаційних матеріалів з питань боротьби зі зло­чинністю і скерування їх у необхідних випадках Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, відповід­ним органам державної влади та органам місцевого самовря­дування;

5) узагальнення практики застосування законів про боротьбу зі зло­чинністю й підготовка пропозицій щодо покращення правоохо­ронної діяльності;

6) розробка пропозицій правового регулювання діяльності у бороть­бі із злочинністю;

7) узагальнення практики виконання міжнародних договорів України і угод з іноземними державами й міжнародними організаціями з питань співробітництва у боротьбі зі злочинністю й напрацювання відповідних пропозицій;

8) вивчення координаційної діяльності правоохоронних органів, по­ширення досвіду.

Як видно із вищенаведеного переліку, основні напрями коор­динаційної діяльності детерміновані змістом здійснюваних право­охоронними органами дій і заходів у боротьбі із злочинністю. Першим напрямом виступає спільний аналіз стану, структури і динаміки злочинності, визначальних їх показників, тенденцій, вивчення стану практики виявлення, припинення, розкриття, розслідування й по­передження злочинів. Все це дозволяє вести боротьбу із злочинністю на основі ширшої, повноціннішої інформаційної бази. Тут аналіз може стосуватись як злочинності в цілому, так і охоплювати лише окремі категорії чи види злочинів. Вивчення, залежно від поставленої мети, може охоплювати показники, що характеризують злочинність за різні періоди - від півріччя до декількох років.

Другим напрямом координаційної діяльності виступає забез­печення виконання рішень, скерованих на боротьбу зі злочинністю, що вимагають участі всіх правоохоронних органів чи більшості із них. Перш за все, це стосується виконання програм боротьби із зло­чинністю, котрі можуть прийматись на вседержавному або регіо­нальному рівнях. У цих програмах визначаються органи, відпо­відальні за виконання конкретних заходів. Прокурор, як правило, забезпечує не тільки виконання своєї частини роботи, але й кон­тролює виконання відповідних завдань, заходів тощо іншими орга­нами. До цього його зобов'язує становище і роль координатора діяльності в боротьбі зі злочинністю.

Наступним напрямом виступає напрацювання правоохорон­ними органами разом з іншими державними органами пропозицій щодо попередження злочинів, котрі на сьогодні особливо актуальні.

Підготовка пропозицій здійснюється, виходячи із особливостей кри­мінальної ситуації у державі в цілому чи в окремих регіонах. Пра­воохоронні органи ведуть розробку пропозицій щодо заходів протидії злочинності відповідно до своєї професійної спеціалізації. Можли­вості правоохоронних органів першочергово використовуються для нейтралізації й усунення криміногенних факторів правового ха­рактеру. Від них реально можна очікувати надання кваліфікованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства, в тому числі, сто­совно правового регулювання діяльності у боротьбі зі злочинністю, покращення ефективності практики виявлення й розкриття злочинів. Окрім цього, матеріали правоохоронних органів можуть виступати корисним джерелом інформації для напрацювання заходів щодо попередження злочинів економічного, соціального, організаційного, технічного характеру з боку органів державної влади і органів міс­цевого самоврядування, зокрема, їх контролюючими апаратами.

Здебільшого, напрацювання пропозицій щодо профілактики злочинності здійснюється правоохоронними органами у тісному контакті з науково-дослідними центрами, що входять у систему органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, податкової міліції, митної служби тощо. У разі потреби залучаються у вста­новленому порядку спеціалісти вищих навчальних закладів з різних регіонів України.

Безумовно, необхідною є підготовка і скерування інформа­ційних матеріалів з питань боротьби із злочинністю вищим органам державної влади - Президенту, Верховній Раді та Кабінету Міністрів України. Видається, що такі інформування матимуть позитивний резонансний результат у напрямі вжиття невідкладних заходів щодо покращення функціонування виконавчої влади на всіх рівнях у дер­жаві та на законодавче закріплення цього процесу.

Активно використовуються й будуть у подальшому використо­вуватись можливості інформування з питань боротьби зі злочинністю місцевих органів державної влади й органів місцевого самоврядування. На основі матеріалів прокуратури й координованих правоохоронних органів регулярно скеровуються інформації головам обласних та ра­йонних держадміністрацій, відповідним місцевим радам та їх вико­навчим органам. Рішення, що приймаються внаслідок такого інфор­мування, суттєво допомагають зміцненню законності й правопорядку в регіонах і конкретних адміністративно-територіальних утвореннях.

Безумовно, необхідним, і перспективним вважається напрям координації, який охоплює розробку пропозииій щодо вдосконалення правового регулювання діяльності у боротьбі із злочинністю. Матеріали координаційної практики знаходять застосування в про­цесі підготовки рекомендацій для внесення змін і доповнень до кримінального, кримінально-процесуального, інших галузей зако­нодавства.

Важливим напрямом координаційної діяльності, значення якого постійно зростає внаслідок необхідності зміцнення зв'язків у сфері боротьби зі злочинністю із державами ближнього та далекого за­рубіжжя, виступає узагальнення практики виконання міжнародних договорів та угод України з питань співробітництва у цій сфері.

Постійне місце в координаційній діяльності займає такий її напрям, як вивчення накопиченого досвіду правоохоронних органів щодо здійснення узгоджених дій під час своєчасного виявлення, припинення, розкриття й попередження злочинів. Результати такого вивчення дозволяють оперативно виявляти помилки, прогалини, вносити в координаційну діяльність необхідні корективи. Генераль­ний прокурор України та підпорядковані йому прокурори як посадові особи, що координують діяльність у боротьбі зі злочинністю, вжи­вають заходи для того, щоб набутий як вищими, так і централь­ними, й регіональними органами досвід став відомим усій системі правоохоронних органів держави.

Форми координації. Прокурорською практикою (п.3 Наказу Генерального прокурора України № 3 від 14 січня 2002 року "Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю") напрацьовано і законодавчо закріплено такі основні форми координаційної діяльності правоохоронних органів (ч,2 ст.10, ч.3 ст. 29 Закону "Про прокуратуру" та п. 4 Положення про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі зло­чинністю, схваленого Координаційним комітетом по боротьбі з ко­рупцією і організованою злочинністю при Президентові України 17 липня 2000 року):

1) проведення координаційних та міжвідомчих нарад перших ке­рівників правоохоронних органів або виконуючих їх обов'язки;

2) спільні засідання колегій цих органів;

3) прийняття узгоджених рішень щодо забезпечення реалізації дер­жавних і регіональних програм боротьби зі злочинністю та ко­рупцією;

4) обмін інформацією з питань боротьби зі злочинністю;

5) видання спільних наказів, вказівок, підготовки інформаційних лис­тів та інших організаційно-розпорядчих документів;

6) спільні виїзди до регіонів для проведення узгоджених дій, пере­вірок і надання допомоги місцевим правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю;

7) створення слідчо-оперативних груп для розслідування конкрет­них злочинів;

8) проведення спільних цільових заходів з метою виявлення і при­пинення злочинів, а також усунення причин і умов, що сприяли їх вчиненню;

9) взаємне використання можливостей правоохоронних органів для підвищення кваліфікації працівників, проведення спільних семі­нарів, конференцій;

10) розроблення і затвердження узгоджених планів координаційної діяльності;

11) надання взаємної допомоги у забезпеченні власної безпеки в про­цесі діяльності у боротьбі зі злочинністю;

12) випуск спільних бюлетенів (збірників) та інших інформаційних видань;

13) спільна підготовка пропозицій органам державної влади та ор­ганам місцевого самоврядування щодо оздоровлення криміно­генної ситуації та інші форми, котрі визначаються в кожному конкретному випадку, виходячи із ситуації.