147

---

ТЕМА 8: ПІДТРИМАННЯ ПРОКУРОРОМ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ В СУДІ

1. ПОНЯТТЯ ПІДТРИМАННЯ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ ЯК ВИДУ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРОРА

Обвинувачення - одне з найдавніших і найбільш значних процесуальних явищ. Питання обвинувачення взагалі і державного обвинувачення, зокрема, завжди пе-ребувають у центрі уваги юристів-теоретиків і практиків.

Поняття і суть обвинувачення в юри­дичній літературі висвітлено недостатньо, підходи науковців до його розуміння різні.

Не зупиняючись на аналізі наявних у спеціальній літературі підходів щодо цього питання, узагальнивши їх, можна стверджувати, що більшість науковців і практиків під обвинуваченням розуміють:

1. Опис у процесуальних документах злочинної дії чи бездіяльності, інкримінованої конкретній особі.

2. Процесуальну діяльність уповноважених законом органів та осіб, спрямовану на викриття винного у вчиненні злочину і його за­судження.

Саме ця діяльність, становлячи основу кримінального процесу, і реалізується прокурором на судових стадіях провадження у кри­мінальних справах.

У недалекому минулому (до листопада 1991 року) напрям ді­яльності прокуратури, який нині називається підтримання держав­ного обвинувачення в суді, називався наглядом за виконанням за­конів під час розгляду справ у судах.

Однак, еволюція у поглядах на взаємовідносини прокуратури і судів, що відбулась за останні роки, призвела до утвердження на законодавчому рівні позиції, котра проголосила заміну прокурор­ського нагляду за законністю розгляду справ у судах на участь про­курора в розгляді судами кримінальних справ. Ця участь здійс­нюється, в основному, у формі підтр

имання прокурором державного обвинувачення.

Головний аргумент, що використовувався для усунення поняття нагляду зі стадії Судового розгляду кримінальних справ (на нього посилаються і зараз), полягає у ствердженні тези про те, що про­куратура не може (не повинна) здійснювати нагляд за судами. Теза ця суперечлива, оскільки кожній більш-менш освіченій людині, не кажучи вже про спеціалістів, було більш ніж чітко зрозумілим, що прокуратура завжди здійснювала нагляд не за судами, а за закон­ністю розгляду судами справ, за виконанням судами законів, якими встановлюється процедура провадження у цих справах.

Для об'єктивності необхідно зазначити, що судові потрібен певний зовнішній контроль. І цей контроль у найбільш послідовній, дійовій, а головне такій, що відповідає інтересам правосуддя, формі був у змозі забезпечити прокурорський нагляд.

Варто нагадати також про необхідність забезпечення всебічного захисту в кримінальному судочинстві публічного інтересу. Цей ін­терес - це охоронюваний законом інтерес, за котрим стоїть сус­пільство, держава. Його захист аж ніяк не означає дискримінацію інтересів особи. Хоча ці поняття різні за своїм змістом, соціальним навантаженням, однак не їх протиставленням, а гармонічним поєд­нанням обумовлюється стабільність у суспільстві.

Публічний інтерес у кримінальному судочинстві виражає охо­ронюваний законом інтерес у створенні обстановки невідворотності кримінального покарання за вчинення злочинів, у забезпеченні такої судової практики, при якій жодну невинну особу не було б покарано, а кожен, хто вчинив злочин, був би притягнутий до відповідальності. Саме тому, у механізмі захисту публічного інтересу в кримінальному судочинстві і особливо на його судових стадіях через специфіку вирішуваних завдань та засобів їх вирішення, прокурорський нагляд виступав би, безумовно, необхідною ланкою. Але маємо, як вже зазначалось, дещо іншу ситуацію, коли прокурор, забезпечуючи законність, а це він зобов'язаний робити завжди 4 будь-де, на су­дових стадіях повинен діяти специфічно.

За своїм процесуальним статусом прокурор, що бере участь у судовому розгляді кримінальної справи, виступає стороною. У від­повідності із Законом "Про прокуратуру України", беручи участь в судовому розгляді кримінальних справ, прокурор підтримує державне обвинувачення. Іншою стороною в процесі виступає захист.

За рівності процесуальних прав сторін, прокурор, виступаючи представником держави, підтримуючи від імені держави обвину­вачення, принципово відрізняється від сторони захисту не тільки щодо інтересів, котрі він представляє, що закономірно, але й за іншими параметрами.

Прокурор є самостійним у визначенні своєї позиції щодо всіх пи­тань, які вирішуються в ході судового розгляду. Він не обмежений результатом обвинувального висновку. Для нього не дійсні жодні вказівки з цих питань з боку його керівництва - безпосереднього чи вищестоячого. Процесуальна самостійність (незалежність) прокурора у суді - один із найважливіших принципів, котрий під­лягає обов'язковому дотриманню. Для прокурора основне зна­чення має оцінка обставин справи, доказів, досліджених у су­довому засіданні. Позиція ж захисника (адвоката чи іншого фа­хівця у галузі права) в основному обумовлена позицією підсуд­ного.

Прокурор зобов'язаний відмовитись від обвинувачення, коли під час розгляду справи він дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного. Адвокат відмови­тись від захисту не має права, окрім випадків: а) коли є обста­вини, які згідно зі статтею 61 КПК виключають його участь у спра­ві; б) коли він свою відмову мотивує недостатніми знаннями чи некомпетентністю. Іншими словами, захисник-адвокат зобов'я­заний використати всі передбачені законом засоби для захисту підсудного і здійснювати захист до завершення судового про­цесу.

Прокурор зобов'язаний реагувати на всі порушення закону, до­пущені у ході судового розгляду справи, хоч би від кого вони ви­ходили. На відміну від прокурора, якого держава зобов'язала сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єк­тивний розгляд справ , адвокат може більш ніж індиферентно відноситись до порушень процесуального законодавства. Більше того, він може взагалі не звертати увагу суду на такі порушення, якщо це суперечитиме інтересам захисту підсудного. Крім того, у багатьох випадках йому тактично вигідно, щоб порушення за­кону залишались поза полем зору суду. На наступних етапах (на­приклад, під час судових дебатів) або на стадіях щодо перевірки вироків, постанов і ухвал суду (апеляційному, касаційному чи виключному провадженнях) захисник може використати допущені порушення в інтересах свого підзахисного.

4. Прокурор у своїх діях в суді відштовхується в першу чергу від інтересів законності, точного виконання вимог закону. У захисника на першому плані інтереси підсудного, бажання всіма доступ­ними способами досягти максимально можливого пом'якшення покарання своєму підзахисному (в оптимальному варіанті ви­правдання), навіть у тих випадках, коли характер злочину та об­ставини справи не дають для цього жодних підстав.

5. Прокурор зобов'язаний бути об'єктивним і неупередженим. Він повинен враховувати всі можливі судові версії. Для прокурора однаково є важливим як засудження обвинуваченого, в разі до­ведення його вини, так і виправдання невинної особи, коли від­сутні підстави для обвинувального вироку. У той же час захисник-адвокат та інший фахівець у галузі права у більшості випадків дотримується позиції, котра підсудному видається найбільш при­йнятною.

6. Адвокат не може бути захисником двох і більше обвинувачених, якщо інтереси одного суперечать інтересам іншого. Для участі прокурора ця обставина не відіграє жодного значення.

Виступаючи самостійним суб'єктом кримінального процесу, обумовлюючи свою позицію в суді виключно на основі закону та внутрішнього переконання, прокурор, у той же час, зобов'язаний дотримуватись встановленого порядку судового засідання. Прокурор зобов'язаний з'явитись у суд у призначений час. Факти неявки без поважних причин доводяться до відома вищестоячого прокурора. Прокурор у ході судового засідання зобов'язаний точно слідувати всім законним розпорядженням і запитам суду.

Участь прокурора в судовому засіданні є обов'язковою, крім випадків: 1) коли розглядаються справи про злочини, передбачені ч. 1 ст. 27 КПК; 2) коли він відмовиться від підтримання державного обвинувачення.

Підтримання державного обвинувачення відноситься до тих видів прокурорської діяльності, котрі вимагають особливо високого рівня професійної підготовки прокурорів. Участь прокурора у розгляді судом конкретної справи - це важка, напружена праця, що вимагає максимальної віддачі. Окрім як належного знання закону, усіх ма­теріалів справи, прокурор повинен володіти здатністю швидко й оперативно реагувати на різноманітні зміни ситуації, що так властиві судовим розглядам кримінальних справ. Він повинен володіти витримкою, спокійно і впевнено, користуючись наданими йому пов­новаженнями, брати активну, наступальну участь у судовому слідстві та в дебатах.

Повноваження державного обвинувача реалізуються у відпо­відних формах його участі у судовому розгляді. Назвемо основні із них.

Висновок прокурора - одна із основних форм участі прокурора у розгляді судом кримінальних справ. За формулою закону вис­новком є озвучена в судовому засіданні у випадках визначених за­коном позиція прокурора, щодо тих чи інших питань провадження у справі. Зокрема ця форма реалізується:

1) під час попереднього розгляду справи, коли прокурор у своїй доповіді робить висновок щодо можливості призначення справи до судового розгляду;

2) у підготовчій частині судового засідання, коли прокурор робить висновок щодо можливості початку судового розгляду за відсут­ності певних його учасників (потерпілого, цивільного позивача, відповідача та їх представників), а також свідків, експерта або спеціаліста;

3) коли прокурор озвучує свою позицію щодо заявлених як на під­готовчій, так і на інших стадіях судового розгляду справи кло­потань щодо: а) виклику нових свідків і експертів; б) витребу­вання і приєднання до справи нових доказів; в) видалення із су­дової зали свідків до завершення судового слідства;

4) коли у судовому засіданні з'ясовуються питання до експерта для доручення йому проведення відповідної експертизи;

5) перед прийняттям судом (суддею) рішення щодо видалення із судової зали неповнолітнього підсудного;

6) коли виникає питання про повернення справи на додаткове роз­слідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства і ця неповнота та неправильність не можуть бути усу­нуті в судовому засіданні тощо.

Висновок прокурора - форма участі у судовому розгляді, влас­тива тільки державному обвинувачу. Ніхто з інших учасників процесу не вправі її використовувати.

Висновок прокурора - мотивована, із посиланням на відпо­відний закон, відповідь прокурора на поставлене судом запи­тання; це - єдино правильний, як на думку прокурора, варіант рі­шення.

Проте, висновок прокурора не має обов'язкової сили. Той факт, що суд (судді), як правило, погоджуються з прокурором, не свідчить про його директивний характер. Швидше за все це свідчення про авторитет прокуратури, виваженості й переконливості вираженої прокурором думки. Вислухавши висновок прокурора, суд може прий­няти і рішення, що не збігається з позицією прокурора.

Клопотання прокурора - прохання прокурора про доповнення доказової бази, на основі якої суду потрібно буде прийняти пра­вильне рішення у справі.

Прокурор має право заявити клопотання про:

- повернення справи на додаткове розслідування із стадії су­дового розгляду у випадках, коли під час порушення кримі­нальної справи, провадження дізнання або досудового слід­ства були допущені такі порушення вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, а також у разі, коли виникне потреба змінити обвинувачення в суді, а така зміна не допускається, оскільки цим будуть по­рушені правила про підсудність чи обов'язковість проведення досудового слідства (ч. 2 ст.277 КПК);

- виклик нових свідків;

- витребування речових доказів;

- долучення до справи документів;

- виклик до суду експертів і спеціалістів, які раніше не фігуру­вали у справі;

- доповнення судового слідства перед оголошенням головую­чого про його завершення;

- вирішення питання щодо нового обвинувачення підсудному, коли дані судового слідства вказують, що він вчинив ще й інший злочин, за яким обвинувачення не було йому пред'явлено;

- вирішення питання про притягення до кримінальної відпові­дальності іншої особи, коли судовим слідством встановлено, що злочин вчинила будь-яка з осіб, не притягнутих до кри­мінальної відповідальності тощо.

Постанова прокурора - процесуальний акт у вигляді рішення, складений із додержанням вимог статті 130 КПК, яким прокурор: 1) під час судового розгляду до закінчення судового слідства має право змінити пред'явлене особі обвинувачення (ст. 277 КПК). У цій постанові прокурор формулює нове обвинувачення та ви­кладає мотиви прийнятого рішення. Постанову оголошує про­курор і вручає її копії підсудному, його захиснику і законному пред­ставнику, потерпілому, позивачу, відповідачу і їх представникам. Постанова долучається до справи;

2) дійшовши, в результаті судового розгляду, до переконання, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення, відмов­ляється від нього із викладом мотивів свого рішення.

Пропозиція висловлюється прокурором щодо визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження (ст. 299 КПК).

Про цю та деякі інші форми повноважень прокурора у суді (без­посередню участь в провадженні судово-слідчих дій, промову дер­жавного обвинувача, репліки прокурора тощо) йтиме мова у на­ступних пунктах.

 

< Попередня   Наступна >