2. УЧАСТЬ ПРОКУРОРА У СУДОВОМУ СЛІДСТВІ

Найважливішою частиною розгляду кримінальних справ є, безперечно, судове слід­ство. Тут перевіряється обґрунтованість обвинувачення, пред'явленого підсудному, і ретельно досліджу­ються всі докази у справі.

Судове слідство не зводиться лише до перевірки матеріалів зібраних досудовим розслідуванням. Це нове, самостійне дослі­дження доказів, і тому суд як зі своєї ініціативи, так, головно, за клопотаннями учасників судового розгляду, має право витребувати нові докази, що підтверджують висновки досудового слідства, спрос­товують їх чи істотно доповнюють.

Керівництво судовим розглядом закон покладає на головуючого. Він спрямовує судове слідство на забезпечення здійснення сто­ронами своїх прав, усуває з судового слідства все те, що не сто­сується справи, яка розглядуються, і забезпечує належно високий рівень судового процесу.

Підтримуючи обвинувачення в суді, прокурор, шляхом активної участі у перевірці і дослідженні доказів, повинен довести суду наяв­ність усіх тих обставин, які відповідно до закону підлягають до­казуванню, а також всі ті дані, що зазначені в обвинувальному вис­новку.

Допомагаючи суду встановити істину, прокурор повинен також проявляти ініціативу й наполегливість у виявленні та поданні нових доказів, які мають істотне значення для встановлення обставин справи, а також причин і умов, що сприяють вчиненню злочину. Він повинен принципово й рішуче реагувати на будь-яку спробу за­цікавлених у результаті справи осіб ввести суд в оману чи відступити від вимог закону, який регламентує порядок дослідження доказів.

Судове слідство складається з допитів підсудних, потерпілих, свідків, експертів, різновидів судового огляду, оголошення протоколів та інших документів тощо.

Доказуванню в суді підлягають обставини, зазначені у ст. ст. 23, 64, 433 КПК.

Судове слідство починається з читання обвинувального вис­новку, в справах, зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК, - з оголошення скарги потерпілого. Якщо в справі заявлено цивільний позов, оголошується також позовна заява.

Обвинувальний висновок оголошує прокурор, за згодою сторін тільки резолютивну частину обвинувального висновку, скарг потерпілий чи його представник, позовну заяву - цивільний позивач чи його представник.

Після визначення, чи зрозуміле підсудному (підсудним) обвинувачення і чи визнає він себе винним, з'ясовується порядок доказів у справі.

Враховуючи те, що встановлення істини у справі багато в чому залежить від обраного судом порядку дослідження доказів, а послідовність проведення судового слідства законом не регламентовано, дуже важливо, щоб державний обвинувач, виходячи із особливостей конкретної справи, виступив із заздалегідь розробленими, добре продуманими й аргументованими пропозиціями щодо ви значення судом обсягу та порядку дослідження доказів у судовому засіданні.

У статті 229 КПК не зазначено, в якій послідовності за слуховуються думки учасників судового розгляду про черговість дослідження доказів. Однак практика вже давно і, як видається, правильно вирішила це питання, скориставшись аналогією зі статтями 296, 300 і 303 КПК - першим висловлює свою думку прокурор, за ним -потерпілий, цивільний позивач чи його представник, підсудний і його захисник.

Прокурорська практика виробила деякі загальні варіанти щодо порядку дослідження доказів, зокрема у багатоепізодних справах:

1. Досліджується весь комплекс доказів, окремо за кожним епізодом: допитується підсудний, потерпілий, свідки, розглядаються до­кументи, пов'язані з даним епізодом, заслуховуються висновки експертів у частині, що стосується цього епізоду. Такий порядок доцільно запропонувати у складній справі з великою кількістю не

пов'язаних між собою епізодів, де докази можна згрупувати щодо

кожного епізоду окремо.

2. Передбачається тільки допит підсудних і свідків за кожним епі­зодом окремо. Після цього досліджуються всі інші докази, але без розподілу на епізоди. Такий варіант доцільний у випадках, коли підсудні заперечують свою вину, а свідки викривають їх у вчи­ненні злочину, і якщо інші докази одночасно стосуються не од­ного, а кількох епізодів у справі.

3. За окремими епізодами допитують тільки підсудних, інші докази досліджуються безвідносно до епізодів, але конкретизуються що­до кожного підсудного. Цей варіант забезпечує найбільш ціле­спрямований, ефективний і раціональний шлях до встановлення істини, оскільки він більше за інші дає можливість не відриватись від пред'явленого кожній особі обвинувачення і перевірити його обґрунтованість.

Звичайно, вибір порядку дослідження доказів залежить від ба­гатьох чинників: позиції підсудного, потерпілого, їх взаємовідносин, позиції свідків, обставин конкретної справи і професійної підготовки прокурора, наявних різноманітних ситуацій, що можуть виникати на різних етапах судового слідства тощо.

Серед науковців і практиків одностайно вважається, що серед різноманітних способів перевірки і дослідження доказів у суді головне місце посідає допит.

Основна мета допиту підсудного державним обвинувачем по­лягає не в тому, щоб викрити його, одержати дані, які підтверджують визнання ним своєї вини в період досудового слідства, а в тому, щоб з'ясувати всі істотні обставини справи, відомі йому.

Під час судового слідства використовуються такі різновиди допитів: 1) основний, 2) додатковий, 3) повторний, 4) перехресний, 5) шаховий, 6) комбінований, 7) допит на очній ставці, 8) допит з пред'явленням доказів.

Тактично вміле використання усіх видів допиту надає проку­ророві широкі можливості для одержання від допитуваних осіб прав­дивих і повних показань, викриття обману, встановлення фактів добросовісної помилки або неправильності показань, зумовлених іншими причинами об'єктивного і суб'єктивного характеру.

Активною та ініціативною повинна бути роль прокурора і в зв'язку з призначенням у суді експертизи та під час дослідження висновку експерта.

Прокуророві необхідно заявити клопотання про призначення у суді експертизи чи підтримати клопотання про це інших учасників процесу у таких випадках:

1) коли в процесі судового розгляду виявлено нові факти, які по­требують експертного дослідження;

2) коли висновки експерта, що виконував дослідження на досудовому слідстві, є незрозумілими, недостатньо чіткими чи непов­ними або якісь обставини зумовлюють необхідність розширити експертне дослідження;

3) якщо буде визнано наявні у справі висновки експерта необгрун­тованими, сумнівними чи такими, що суперечать іншим мате­ріалам, або за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення ек­спертизи;

4) коли є потреба провести дослідження за участю кількох експертів-фахівців в одній чи різних галузях знань;

5) у разі необхідності призначити експертизу, щоб встановити, з до­помогою спеціальних знань, обставини, які сприяли вчиненню злочину, і заходи, потрібні для їх усунення.

Роль прокурора полягає в тому, щоб своєю активною участю у розгляді всіх питань допомогти суду в створенні умов, які б сприяли правильній організації підготовки і призначення експертизи, її ква­ліфікованому проведенню.

Необхідність виконання судом вимог закону про порядок при­значення експертизи зобов'язує прокурора взяти активну участь у з'ясуванні всіх даних, які характеризують кваліфікаційні якості екс­перта та його ставлення до справи.

Він повинен поставити експерту питання:

- чи має той вчений ступінь та звання;

- який стаж його експертної роботи;

- яка його вузька спеціалізація;

- які він має наукові праці та винаходи;

- чи не брав він участі в цій справі як спеціаліст. Визначаючи коло питань, які можуть бути поставлені експер­тові, державному обвинувачеві, варто виходити з сучасного стану тієї чи іншої галузі науки та можливостей експертизи.

Потрібно мати на увазі, що експерту важко, а іноді й неможливо провести експертизу, якщо питання сформульовані нечітко, некон­кретно.

У ході обговорення всіх питань, поставлених експерту учас­никами розгляду, прокурор повинен: а) оцінити їх з точки зору на­лежності до предмета експертизи і обставин справи; б) вказати на непотрібні повтори та питання, вирішення яких не є компетенцією конкретного експерта; в) висловити свої міркування щодо всіх питань проведення експертизи.

Варто зазначити, що суд (суддя) має оголосити учасникам розгляду остаточну редакцію питань експерту, сформульованих в ухвалі (постанові). Якщо цього не буде зроблено, прокуророві не­обхідно заявити відповідне клопотання.

Закон висуває ряд вимог до висновку експерта, його форми та змісту (ст. ст. 199, 200 і 310 КПК).

Одним із засобів перевірки і оцінки прокурором висновку ек­сперта є допит останнього в суді з приводу даного ним висновку. Якщо ж прокурор впевниться у тому, що висновок, зроблений від­повідно до закону, не виходить за межі компетенції даного експерта, науково обґрунтований, відповідає встановленим і перевіреним у справі доказам та повністю відповідає на поставлені в ухвалі суду (постанові судді) питання, то необхідність в допиті відпадає.

Шляхом допиту експерта прокурор може одержати додаткові роз'яснення про обсяг і методику проведеного ним дослідження, науково-технічні засоби, використані у цьому процесі, можливі суперечності між дослідженнями і висновками тощо.

Питання експерту можуть бути задані і для доповнення його висновків. Якщо він відповісти на них не зможе, то прокурор повинен заявити клопотання про призначення додаткової експертизи.

Прокурор повинен ретельно з'ясувати причини суперечностей у висновку, особливо в матеріалах комісійних експертиз. У цих ви­падках рекомендується допитати першим експерта, який дав ка­тегоричний висновок чи такий, що не суперечить іншим матеріалам справи чи встановлює факт у позитивній, а не в негативній формі.

Якщо в судовому засіданні висновки давали експерти, які про­водили різні види дослідження, першим необхідно допитати того, який дав його раніше за всіх чи його висновок використовувався як вихідні дані для проведення інших експертиз.

Для перевірки висновку експерта та з'ясування дійсних причин суперечностей між ним і даними, одержаними з інших джерел до­казів, використовуються такі відомі і властиві допитам тактичні при­йоми, як: уточнення, деталізація, порівняння, нагадування тощо.

Полегшують виявлення причин розбіжностей між висновками окремих експертів також названі вище різновиди допитів (перехресні, шахові тощо).

Якщо виявлені дані вказують на необґрунтованість висновку експерта чи викликають сумніви в його правильності, прокурор повинен обґрунтувати перед судом необхідність призначення пов­торної експертизи, проведення якої завжди доручається іншому чи іншим експертам. Прокурор також повинен вживати заходів, щоб належним чином були оглянуті всі наявні у справі докази і документи, звертати особливу увагу на ті з них, які мають істотне значення для вирішення справи.