100

---

3. УЧАСТЬ ПРОКУРОРА У СУДОВИХ ДЕБАТАХ

Підсумком усієї роботи прокурора у справі є промова в судових дебатах. Ця промова як форма участі в судовому розгляді кримінальних справ вимагає від прокурора значних зусиль, зібраності, ретельної підготовки до її виголошення.

Це не означає, що текст промови обов'язково готується завчасно.

Жоден досвідчений прокурор, знаючи високий динамізм си­туацій, властивих судовому розгляду, повного тексту майбутньої обвинувальної промови не готує.

В основному фіксуються: а) найбільш важливі тези, висновки, що ґрунтуються на аналізі досліджених судом доказів; б) робиться виклад характеристики доказів; в) формулюється суть пропозицій з тих чи інших питань, вирішення котрих прокурор зобов'язаний ви­світлити у своїй промові тощо.

Якогось стереотипу у побудові обвинувальної промови не існує, і не може існувати.

Прокурор безпосередньо, виходячи з конкретних матеріалів справи, обравши індивідуальний підхід до висвітлення обставин вчиненого злочину і доказів вини підсудного, визначає її структуру та зміст.

Прокурорська практика показує, що промова прокурора - дер­жавного обвинувача - складається умовно із трьох частин:

- у першій (вступній) частині міститься характеристика справи та обставин вчиненого злочину; наводяться дані про те, ким, коли і що було вчинено;

- друга частина містить аналіз доказів, що викривають підсуд­ного у вчиненні інкримінованого йому діяння, його правову оцінку (кваліфікацію діяння згідно КК). Так само наводиться характеристика особи підсудного, зазначаються обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, дається аналіз при­чин та умов, які сприяли вчиненню

злочину і вносяться про­позиції щодо їх усунення тощо;

- у третій (заключній) частині прокурор висловлює свою думку щодо: а) міри покарання, яка повинно бути призначена під­судному; б) виду виправної установи із відповідним режимом утримання підсудному за умови, що прокурор просить обрати покарання, пов'язане із позбавленням волі; в) розміру від­шкодування заподіяної шкоди; г) порядку і способу задово­лення цивільного позову (коли такий було заявлено); д) долі речових доказів тощо.

Багато в чому успіх промови залежить від вдалого вступу. Вступ вводить слухачів у тему розмови, готує їх до сприйняття основного змісту промови. Крім того, він несе велике психологічне навантаження, суть якого зводиться до заволодіння увагою аудиторії. Викладення фактичних обставин справи, аналіз і оцінка доказів часто переплітаються і тісно пов'язані одне з одним.

Формулюючи у найзагальніших рисах фактичну сторону справи, державний обвинувач, разом з тим, формулює і свої підсумкові завдання у галузі доказування у даній справі. Слухачам стає зро­зумілою точка зору державного обвинувача щодо обставин справи, його розуміння подій, які досліджуються.

У судовій промові прокурор викладає обставини у формі хро­нологічного, систематичного чи комбінованого (мішаного) переказу дій і фактів, які входять до складу злочину.

При систематичному способі обставини справи викладаються у тій послідовності, в якій вони мали місце в дійсності у момент вчинення злочину.

Суть хронологічного способу полягає в тому, що прокурор ви­кладає обставини справи так, як їх встановлювали у процесі слідства та суду.

При систематичному способі аналіз доказів йде за викладенням фактичної сторони справи, а при хронологічному він здійснюється одночасно.

Застосування змішаного способу, який поєднує в собі елементи обох вищеназваних способів, виправдане у багатоепізодних справах, особливо тоді, коли окремі епізоди встановлено прямими доказами, а інші - прямими і непрямими чи лише непрямими.

При змішаному способі в промові про кожний епізод вказується, чим він підтверджується, якими доказами, потім ці докази ана­лізуються.

Після оцінки доказів робиться висновок: доведені за цим епі­зодом факти чи ні. У кінці аналізу та оцінки доказів встановлюється,

які факти доведено і їх доцільно залишити в обвинуваченні, які ви­лучити, які змінити.

Формула обвинувачення викладається чітко і зрозуміло, що дає змогу правильно визначити кваліфікацію злочину.

Усі доведені факти обов'язково логічно пов'язуються з юри­дичною оцінкою злочинних дій підсудного. Так чи інакше, під час викладу фактичної сторони справи у своїй промові прокурору до­цільно:

1) зазначити головні і характерні риси фактичної сторони злочину, подати свою концепцію справи, а не повторювати повністю опи­сову частину обвинувального висновку;

2) викласти завдання, які ставить перед собою державний обви­нувач у розділі, присвяченому дослідженню доказів;

3) вводячи слухачів цією частиною промови у курс фактичних подій, готувати їх до аналізу результатів дослідження судом доказів.

Зрозуміло, що центром обвинувальної промови є аналіз та оцінка зібраних у справі і досліджених у суді доказів.

Прокурор має право підтримувати обвинувачення тільки за умо­ви, якщо в результаті судового розгляду переконається, що докази зібрано у передбаченому законом порядку, і вони підтверджують пред'явлене підсудному обвинувачення (інакше він повинен від­мовитись від обвинувачення, як цього вимагає ст. 36 Закону України "Про прокуратуру" і ст. 264 КПК).

Ось чому перед промовою прокурор має чітко і конкретно уяв­ляти, що він доводитиме у справі, і бути глибоко переконаним в істинності того, що збирається доводити.

Але внутрішня переконаність прокурора лише одна з важливих передумов кваліфікованої підтримки державного обвинувачення.

Перед ним постає також завдання довести суду й аудиторії правильність своїх висновків.

Тому доказування у промові прокурора зводиться головно до переконання суду в істинності його висновків.

У цій частині, промови прокурор повинен:

1) оцінити докази, зібрані у справі, як окремо, так і в сукупності, визначити, які докази і чому заслуговують довіри, а які ні;

2) дійти певного висновку про те, що саме встановлено у справі, вказавши, якими доказами підтверджуються встановлені обста­вини і, що слід вилучити з обвинувачення як недоведене.

Зробивши аналіз доказів, прокурор у своїй промові переходить до юридичної оцінки вчиненого (кваліфікації злочину).

Залежно від конкретних особливостей справи ця частина су­дової промови прокурора може бути більшою чи меншою за обсягом, але щоразу у ході підтримання обвинувачення прокурор у результаті дослідження доказів повинен точно відповісти на питання, чи ство­рюють досліджені факти склад злочину і якого саме.

Значущість цієї частини промови полягає в тому, що квалі­фікація вчиненого є підставою для настання ряду правових наслідків.

Помилка у кваліфікації може потягти за собою незаконне засу­дження чи виправдання, неправильне призначення виду та міри покарання, необгрунтоване настання інших правових наслідків (су­димість, вид режиму, деякі цивільно-правові наслідки).

У зв'язку з цим прокурор зобов'язаний обґрунтувати кваліфі­кацію дій підсудного за кожною статтею, кожним пунктом чи части­ною статті, за кожною кваліфікуючою ознакою.

Якщо підсудних кілька, він повинен це зробити окремо, щодо кожного із них.

Коли має місце спірна кваліфікація, іноді доцільно навести тео­ретичні виклади висновків прокурора, а також дані судової практики.

Враховуючи той факт, що суд, призначаючи вид та міру по­карання, крім характеру та ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, враховує особу винного та обставини справи, які пом'як­шують та обтяжують покарання, - характеристика особи підсудного є необхідним елементом обвинувальної промови.

З етичної точки зору, характеристика підсудного — це найсклад­ніший елемент обвинувальної промови. Прокурор не повинен за­бувати, що він говорить про людину, яку ще не визнано злочинцем.

Суд може і не погодитись з думкою прокурора, тому харак­теристика підсудного має підтверджуватись доказами, що є у справі, і випливати з її матеріалів.

Не можна допускати голослівних тверджень чи ігнорувати по­зитивні дані.

Не повинно бути суб'єктивного підходу до оцінки особи під­судного, інакше він може перерости в обвинувальний ухил, у ба­жання обов'язково звинуватити і призвести прокурора до необ'єктивності.

В особі підсудного треба шукати ті риси, якості, які виявилися у злочині і мають значення для справи.

Необов'язково давати повну характеристику.

Важливо підкреслити ті риси, які визначають моральне обличчя підсудного, показати, що його поведінка напередодні злочину була пов'язана з вчиненням суспільно небезпечного діяння чи, навпаки, суперечила йому.

Прокурор повинен уникати насмішки над підсудним, знущаль­ного тону, єхидності, бажання принизити людину.

У промові прокурор повинен чітко назвати кожну обтяжуючу покарання обставину, передбачену ст. 67 КК, для того, щоб її було враховано під час призначення покарання. До речі, ці обставини повинні бути попередньо зафіксовані і в обвинувальному висновку, оскільки вони, як і кваліфікуючі обставини, є елементом обвинува­чення, проти якого обвинувачений має право захищатись.

Стаття 66 КК перелічує обставини, які пом'якшують покарання винного за вчинення злочину.

Чи повинен державний обвинувач у промові обґрунтовувати і наводити пом'якшуючі покарання обставини? Чи не буде це під­міною захисту?

Жодної підміни тут немає. Мова може йти про, так званий, публічний захист з боку держави, яку представляє прокурор, а не про професійний чи особистий захист сторони судового процесу.

Щоб зберегти об'єктивність, правильно з урахуванням прин­ципу індивідуалізації запропонувати те покарання, на яке підсудний заслуговує, прокурор повинен це робити.

Деякі з цих обставин є об'єктивними даними (вчинення злочину неповнолітнім, вагітною жінкою) і тому не потребують аналізу, інші необхідно тлумачити і доказувати.

Зокрема, прокурору треба критично ставитися до такої пом'як­шуючої обставини, як щире каяття, явка з повинною. Адже судова практика свідчить, що у багатьох справах підсудний тільки наприкінці судового слідства, під тягарем неспростовних доказів голослівно "щиросердечно зізнається" і суди у вироках вказують цю обставину як на таку, що пом'якшує покарання.

Потрібно мати на увазі, що щире каяття - це відкрите визнання своєї вини у вчиненні злочину і засудження своєї поведінки. Більше того, якщо воно.було проявлене на досудових стадіях, за певних умов, передбачених ст. 45 КК та ст.ст. 7-1, 7-2 КПК, може привести до звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дієвим каяттям.

У кожному разі каяття має випливати з дій підсудного. Тобто, що він не тільки засуджує свою злочинну поведінку, а й викриває інших осіб, притягнутих до відповідальності у справі, повідомляє про якісь нові обставини, причини та умови, які сприяли вчиненню злочину тощо.

Тому в промові прокурор повинен обґрунтувати, чому саме, незважаючи на заяву підсудного про щире каяття, не можна роз­глядати її як таку, що тягне за собою обов'язок суду врахувати її як пом'якшуючу під час визначення виду та міри покарання.

Стаття 264 КПК встановлює, що прокурор викладає суду свої міркування з приводу застосування міри покарання щодо підсудного.

В юридичній літературі давно точаться суперечки з приводу того, чи повинен прокурор пропонувати суду конкретний вид і точну міру покарання.

Одні автори вважають, що промова прокурора, в якій конкретна міра покарання не визначена, має характер незавершеності і ви­кликає у присутніх негативне ставлення. Прихильники цієї точки зору вважають, що коли у прокурора немає принципової позиції щодо виду і міри покарання, то в подальшому це перешкоджає здійсненню ним обов'язку подавати свої заперечення щодо м'якості чи надмірної суворості вироку у суд наглядові інстанції1 (апеляцію, касаційне подання чи подання про внесення на судовий розгляд клопотання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та відповідні клопотання, згідно ст. ст. 400-4, 400-7, 400-8, 400-9 КПК).

Інші автори вважають, що не слід вимагати від прокурора точного висловлення думки щодо міри покарання. Прокуророві достатньо сказати лише про вид покарання, а суд сам визначить його міру.

Є й інші позиції науковців .

Видається, що категоричні твердження про те, що висловлені прокурором міркування щодо виду та міри покарання "тиснуть" на суд, позбавлені логіки і не спираються на судову та прокурорську практику.

Згідно зі статтями 35 і 36 Закону України "Про прокуратуру" про­курор є учасником судового розгляду і користується рівними з ін­шими учасниками правами; висловлюючи міркування щодо засто­сування кримінального закону та міри покарання підсудному, ке­рується вимогами закону і об'єктивною оцінкою зібраних у справі доказів.

У пропозиції прокурора про вид та міру покарання від імені держави виявляється оцінка дій підсудного.

Держава через державного обвинувача намагається відстояти в судовому процесі свій інтерес, який полягає не лише в тому, щоб особу, яка вчинила злочин, було визнано винною, а й у тому, щоб ця суспільно небезпечна особа певний час перебувала у стані, безпечному для суспільства, щоб приклад конкретного засудженого був уроком для інших.

Держава не зацікавлена як у надмірній м'якості покарання, так і в його надмірній, невиправданій суворості.

Виходячи з цих міркувань, державі не байдуже, яке покарання повинно бути призначено винному.

Тому прокурор повинен точно висловити своє бачення про вид і конкретну міру основного і додаткового покарання за вчинений злочин і за їх сукупністю, а за наявністю сукупності вироків - і за такою сукупністю.

Якщо є підстави для звільнення підсудного від покарання, про­курор зобов'язаний заявити про це та обґрунтувати свою позицію, яка ґрунтується на логіці та вимогах закону (ст. 264 КПК).

Пропозиції прокурора щодо покарання, як і позиції інших учас­ників процесу, суд бере до уваги, але робить свій висновок, не­залежно від висловлених міркувань.

Якщо законом передбачена конфіскація майна, то треба ви­словити міркування щодо її застосування. Це ж стосується і додат­кових мір покарання.

Оскільки місце і режим відбування покарання є елементом самого покарання, прокурор зобов'язаний навести аргументи, по­в'язані з визначенням підсудному режиму виправно-трудової колонії, якщо йдеться про позбавлення волі або місця відбування виправних робіт, якщо він пропонує цей вид покарання тощо.

Як правильно зазначено в літературі, прокурор не виконав би свого обов'язку до кінця як судовий оратор і представник держави, якби не зробив в обвинувальній промові аналізу причин та умов, які сприяли вчиненню злочину, і не вніс пропозиції щодо їх усунення.

Виявлення і усунення причин та умов, що сприяють вчиненню злочину - прямий обов'язок органів дізнання, слідства, прокурора та суду, який випливає з вимог ст. 23 КПК.

Висновок прокурора про такі причини та умови мають ґрун­туватися на глибокому і всебічному аналізі виявлених у судовому засіданні обставин. Щоб одержати дані про ці обставини, прокурор використовує всі передбачені законом джерела доказів.

Говорячи про причини злочину, він не може обмежитися лише констатацією негативних рис психології підсудного. Треба показати під дією яких факторів виникли і зміцнилися такі риси, як вони вплинули на формування злочинного наміру.

Недоліки в роботі державних органів, громадських організацій, службових осіб і в поведінці громадян так чи інакше провокують, прискорюють дію причин злочинності.

Ліквідація умов, що сприяють вчиненню злочинів, є одночасно і боротьбою за усунення їх причин.

В обвинувальній промові прокурор повинен оцінити недоліки, упущення, порушення і правильно визначити їх вплив на вчинення злочину. Лише тоді висновки прокурора про причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, будуть переконливими, а його позиція про їх усунення - конкретними.

Іноді прокурор, правильно визначивши причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, цим обмежується, не ставить питання перед судом про вжиття конкретних заходів щодо їх усунення і весь його гнів щодо недоліків "зависає у повітрі".

У такому разі прокурор вважає, що окремі ухвали (постанови) мають виноситися з ініціативи суду. Але оскільки обов'язок з по­передження злочинів лежить на прокуророві, то саме він і повинен виявляти ініціативу у цьому питанні.

Що повинен сказати прокурор наприкінці своєї промови? Чи потрібен якийсь висновок?

Висновок - це факультативний елемент обвинувальної про­мови. У простих справах обвинувальна промова закінчується викладенням міркувань про покарання та про всі інші питання, які підлягають вирішенню у вироку.

Але у справах, які викликали інтерес громадськості, складних справах виникає необхідність у спеціальній кінцівці промови.

Висновок прокурора має містити підсумки судового процесу, в ньому може йтися про складність дослідження істини у справі, впевненість, що справедливий вирок сприятиме зміцненню правопорядку.

Добре, якщо в кількох реченнях прокурор вкаже на ті уроки, які випливають з судового розгляду справи.

У кожному разі обвинувальна промова прокурора повинна ви­пливати із матеріалів судового слідства і містити висновок (у ши­рокому розумінні слова), безпосередньо одержаний у результаті судового слідства.

Факультативною формою участі прокурора у судових дебатах виступає репліка прокурора.

Репліка прокурора - це повторний, передбачений ч. 5 ст. 318 КПК, виступ прокурора у судових дебатах, щодо певних обставин із дебатних промов інших учасників цієї стадії розгляду справи (захисника, підсудного, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників).

Прокурори не часто користуються правом повторного виступу.

Кваліфікований, відповідальний обвинувач передбачає усі мож­ливі варіанти висвітлення обставин у промовах учасників судових дебатів і завчасно (він виступає першим, а право останньої репліки належить підсудному) нейтралізує небажані, несприятливі для спра­ви моменти, котрі можна очікувати від наступних ораторів.

Прокурор повинен повною мірою усвідомлювати своє особливе становище. Він виступає представником держави і тому повинен бути мудрим та справедливим, проявляти обґрунтованість у своїх судженнях, усіма своїми діями сприяти створенню в суді такої атмо­сфери, котра б не допускала жодних проявів беззаконня.

На репліки його можуть спонукати тільки екстраординарні об­ставини, котрі він був не в змозі, і за усіма критеріями не повинен був передбачити.

 

< Попередня   Наступна >