Підручники Прокуратура Прокурорський нагляд в Україні 1.4. Історія органів прокуратури України1.4. Історія органів прокуратури України
| Прокуратура - Прокурорський нагляд в Україні |
1.4. Історія органів прокуратури України
Слово "прокурор" походить від латинського слова, що означає "турбуватися". Уперше прокуратуру було створено в XIII столітті у Франції для захисту інтересів королівської влади в судах, а пізніше - для переслідування злочинців і поновлення правопорядку.
Історію прокуратури України можна поділити на чотири етапи, починаючи з етапу розвитку прокуратури Російської імперії. У Росії прокуратуру було створено Указом Петра І від 12 січня 1722 року. В Указі Урядовому Сенату зазначалося: "Надлежит быть при Сенате Генерал-Прокурору и Обер-Прокурору, а также во всякой коллегии по прокурору, которые должны будут рапортовать Генерал-Прокурору".
Прокуратура створювалась у Росії як представницький орган влади імператора. Цей орган мав здійснювати від її імені та за її дорученням постійний нагляд і контроль за діями й рішеннями Урядового Сенату, інших центральних і місцевих установ. Суть самої посади прокурора її засновник Петро І висловив так: "Сей чин яко око наше!".
Функції прокуратури були занадто широкі, але періодично вони змінювались, особливо після судової реформи 1864 року.
Починаючи з 1802 року Генерал-прокурор став водночас і міністром юстиції. Посаду Генерал-прокурора, установлену Петром І у 1722 році, за весь час її існування -до жовтня 1917 року, тобто два століття - займали 33 чоловіки3. Першим Генерал-прокурором Російської імперії був П.І. Ягужинський, один із видатних діячів імперії, а останнім - П.М. Малянтович, з 25 вересня до 25 жовтня 1917 року. На посаді Генерал-прокурора перебували різні особи. Серед них були талановиті державні діячі, такі як П.І. Ягужинський, уродженець України Д.П. Трощинський, славні юристи Н.В. Замятін, Н.В. Муравйов, російський поет Г.Р. Державін та інші.
Основною функцією органів прокуратури Російської імперії з 1722 року був нагляд за виконанням законів та інших нормативних актів, а з 1864 до жовтня 1917 року прокуратура виконувала функцію державного обвинувачення в судових процесах, нагляд за дізнанням і попереднім слідством слідчого апарату окружних судів, а також нагляд за місцями позбавлення волі.
Другий етап розвитку прокуратури України почався з Лютневої революції 1917 року, коли була створена і функціонувала як підсистема державної влади України Українська Центральна Рада (листопад 1917р).
Першим законодавчим актом про прокуратуру України був Закон "Про утворення Генерального Суду", у складі якого діяли цивільний, кримінальний та адміністративний департаменти та прокураторія. У прокураторії за штатним розкладом було передбачено посади: старший прокурор, три прокурори, писар і помічник писаря. 4 січня 1918 року Центральна Рада прийняла Закон "Про урядження прокураторського нагляду на Україні", на підставі якого прокураторії створювалися при апеляційних та окружних судах. Прокуратори призначалися Генеральним секретарем судових справ. Наказом Генерального секретаря судових справ №7 від 18 січня 1918 року на посаду старшого прокуратора Генерального суду було призначено Д.В. Маркевича.
З квітня до листопада 1918 року в Україні діє Гетьманат, який розпустив Центральну Раду й уряд і скасував усі її закони. Гетьман України П.П. Скоропадський 8 липня 1918 року затвердив ухвалений Радою Міністрів України Закон "Про утворення Державного Сенату", яким регламентувалися питання організації та діяльності прокуратури.
У листопаді 1918 р. створено Директорію, яку очолив В. Вінниченко, а пізніше - С. Петлюра. Директорія повернула назву держави - Українська Народна Республіка, скасувала закон гетьманського уряду про утворення Державного Сенату і відновила діяльність Генерального Суду, який отримав назву "Надвиший Суд Української Народної Республіки", до штату якого включалася прокураторія. У січні 1919 року Рада Народних Міністрів УНР затвердила штат Надвищого Суду, куди входили 7 прокурорів. Директорія УНР, яку очолював С. Петлюра, незабаром перестала існувати.
На території України сформувалася Радянська республіка, проголошена в грудні 1917 р. у м. Харкові, та було створено уряд - Народний секретаріат і Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК).
Третій етап розвитку прокуратури в Україні починається з лютого 1919 р., коли Декрет Ради Народних Комісарів України від 19 лютого 1919 р. скасував усі судові установи, у тому числі і прокурорський нагляд, який діяв на території України до встановлення радянської влади. Тимчасовим Положенням про Народні Суди та революційні трибунали Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) передбачалося, що вся влада на території УСРР належить:
а) народним судам і радам (з'їздам) народних суддів;
б) революційним трибуналам. При революційних трибуналах було створено народні слідчі; колегії обвинувачів; колегії правозахисників; трибунальні виконавці.
28 червня 1922 року постановою ВУЦВК утворено Державну прокуратуру Української СРР. У першому законодавчому акті про прокурорський нагляд "Положення про прокурорський нагляд в УСРР", затвердженому ВУЦВК 28 червня 1922 р.2, закріплено, що прокуратура засновується в інтересах правильної постановки боротьби зі злочинністю і здійснення нагляду за дотриманням законів.
Прокуратура УСРР входила до складу Народного Комісаріату юстиції як окремий відділ, що підпорядковувався безпосередньо Народному Комісару юстиції. Першим прокурором Республіки і комісаром юстиції було призначено М.О. Скрипника. З травня 1925 року введено назву "Генеральний прокурор". Нарком юстиції, він же Генеральний прокурор УСРР, призначався постановою ВУЦВК. Прокуратура УСРР здійснювала нагляд за законністю дій усіх народних комісаріатів, а також адміністративний і судовий нагляд. Судовий нагляд передбачав нагляд за діяльністю всіх органів слідства і дізнання, участь у розпорядчих засіданнях судів, підтримання обвинувачення у кримінальному процесі й участь у цивільному процесі. Крім цього, прокуратура здійснювала нагляд за законністю виконання вироків і тримання ув'язнених під вартою, а також за правильністю тримання в місцях ув'язнення.
Прокуратура УСРР створювалася на принципах централізації та незалежності від місцевих органів влади. Прокурор УСРР призначав і звільняв прокурорів губерній. При військових і транспортних революційних трибуналах були введені посади військових і транспортних прокурорів, які підпорядковувалися помічникові прокурора Верховного Трибуналу, а після реформи 1922 р. - Верховному Суду республіки. Призначались і звільнялись вони Прокурором УСРР.
Після утворення Союзу РСР у грудні 1922 року і прийняття Конституції Союзу РСР, затвердженої II з'їздом Рад СРСР у січні 1924 р., було створено Верховний Суд СРСР і Прокуратуру Верховного Суду СРСР. У листопаді 1923 р. на посаду прокурора Верховного Суду СРСР Президія ЦВК СРСР призначила П.А. Красікова.
У травні 1925 р. до Конституції УСРР від 1919 року внесено зміни, згідно з якими Прокурор УСРР став іменуватися Генеральним прокурором республіки.
17 грудня 1933 р. було створено Прокуратуру Союзу РСР, на яку покладено керівництво діяльністю органів прокуратур усіх союзних республік. Прокуратура Верховного Суду СРСР ліквідувалася.
Постановою ВУЦВК від 21 березня 1934 р. в усіх районах УСРР передбачалося створення районних прокуратур з метою поліпшення нагляду за здійсненням революційної законності.
Прийнятою 5 грудня 1936 р. Конституцією СРСР установлювалося, що прокурори союзних республік та областей призначаються Прокурором Союзу РСР, а міські та районні прокурори - прокурорами республік.
Уся організація та діяльність Прокуратури Союзу РСР регламентувалася правовим актом - "Положенням про
Прокуратуру Союзу РСР", прийнятим постановою ЦВК і РНК СССР 17 грудня 1933 р.
Таким чином, можна зробити висновок, що на початок 1937 року в СРСР утворилась єдина централізована система органів прокуратури СРСР і прокуратура УРСР увійшла в цю систему.
Від 1935 до 1939 рр. - у період грубого порушення прав і свобод людини - Прокуратуру СРСР очолював А.Я. Вишинський, який своєю теорією про докази створював умови для масових репресій. У 1954 р. Вишинський закінчив своє життя самогубством.
Після звільнення у 1939 р. А.Я. Вишинського з посади Прокурора СРСР на цю посаду було призначено М.І. Панкратьєва, який працював до 1940 року. З серпня 1940 р. до 19 листопада 1943 р. Прокурором СРСР був В.М. Бочков, за якого у вересні 1943 р. для працівників прокуратури було введено формений одяг. З 4 грудня 1943 року до 4 лютого 1948 р. Генеральну прокуратуру СРСР очолював К.П. Горшенін. У цей період, 19 березня 1946 р., Прокурор СРСР став іменуватися Генеральним прокурором СРСР. З 29 січня 1948 р. до ЗО червня 1953 р. Генеральним прокурором Союзу РСР працював Г.М. Софронов. З 1953 р. до лютого 1981 р. Генеральним прокурором Союзу РСР був Р.А. Руденко, який до призначення на посаду працював прокурором Української РСР. У 1945-1946 рр. Р.А. Руденко - Головний обвинувач від СРСР на Нюрнберзькому процесі у справах головних фашистських військових злочинців. Роман Андрійович Руденко, видатний працівник, державний діяч, депутат Верховної Ради СРСР і УРСР кількох скликань, Герой Соціалістичної Праці, очолював Генеральну прокуратуру 27 років і багато зробив для розвитку органів прокуратури Союзу РСР. За його активної участі було розроблено і прийнято ЗО листопада 1979 р. сесією Верховної Ради Союзу РСР Закон СРСР "Про прокуратуру СРСР", який став зразком при розробленні Закону України "Про прокуратуру" в 1991 році.
Після Р.А. Руденка посаду Генерального прокурора Союзу РСР протягом семи років займав О.М. Рекунков, який з 1938 р. до 1945 р. служив у лавах Радянської Армії, а з 1945 р. протягом 43 років працював в органах прокуратури. З 23 травня 1988 р. до 15 жовтня 1990 р. на посаді Генерального прокурора СРСР працював О.Я. Сухарєв, а з 27 грудня 1990 року до 29 січня 1992 р. - М.С. Трубін. Це був останній прокурор Союзу РСР.
Прокуратуру Української РСР після прийняття Конституції УРСР ЗО січня 1937 року очолювали прокурори, які призначалися Генеральним прокурором СРСР. Органи прокуратури УРСР виконували свої функції незалежно від будь-яких місцевих органів і підпорядковувалися лише Прокурору СРСР. За цей період обов'язки прокурора УРСР виконували декілька відомих правників і державних діячів, серед них Р.А. Руденко, який працював прокурором Української РСР з 1944 до 1953 рр., Д.Х. Панасюк - з 23 вересня 1953 р. до 12 лютого 1963 р. Понад 20 років прокуратуру УРСР очолював Ф.К. Глух, відомий український правник, державний діяч.
З 24 січня 1984 року прокурором УРСР працював П.Г. Осипенко, учасник Великої Вітчизняної війни, який пройшов великий більше ніж 40-літній шлях - від помічника прокурора, прокурора області до прокурора республіки. Останнім прокурором Української РСР був М.О. Потебенько, призначений на посаду Генерального прокурора СРСР 27 лютого 1990 р. і звільнений з неї у зв'язку з поданою заявою 3 вересня 1991 року.
Четвертий етап історії прокуратури України починається з 1991 р. В історії прокуратури України, як і всієї України, проходять істотні зміни. 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України прийнято Декларацію про державний суверенітет. 5 листопада 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про прокуратуру", яким покладено початок нового етапу розвитку та діяльності органів прокуратури України. У ст. 5 Закону "Про прокуратуру" чітко визначено основні функції, які виконує прокуратура:
1) нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами;
2) нагляд за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння, що містять ознаки злочину;
3) розслідування діянь, що містять ознаки злочину;
4) підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах кримінальних, цивільних справ і справ про адміністративні правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах;
5) нагляд за виконанням законів у місцях попереднього ув'язнення, при виконанні покарань і застосуванні інших заходів примусового характеру, які призначаються судом;
6) нагляд за додержанням законів у Збройних силах і органах Служби національної безпеки України.
Крім указаних функцій, у Законі визначається, що на прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені законами України.
6 листопада 1991 року постановами Верховної Ради України затверджено "Положення про класні чини працівників органів прокуратури України" і "Дисциплінарний статут прокуратури України".
У Конституції України, прийнятій Верховною Радою України 28 червня 1996 року, передбачено ряд положень про прокуратуру. Так, ст.ст. 121-123 Конституції України визначають прокуратуру як єдину систему, її функції, порядок призначення і звільнення Генерального прокурора, строк його повноважень. З урахуванням вимог Конституції Верховною Радою України були внесені відповідні зміни до Закону "Про прокуратуру".
Ст. 5 Закону "Про прокуратуру" визначає функції, які цілком відповідають функціям, передбаченим ст. 121 Конституції України, а саме:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Разом із цим, у Перехідних положеннях Конституції передбачено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, і до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.
Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" органи прокуратури виконують функції, передбачені ст. 121 Конституції України: нагляду за додержанням і застосуванням законів, досудового слідства, а також функцію координації діяльності щодо боротьби зі злочинністю, яку внесено до Закону 12 липня 2001 року.
Закон України "Про прокуратуру" чітко визначає завдання прокурорського нагляду за додержанням законів, принципи організації та діяльності прокуратури, Гарантії її незалежності в здійсненні повноважень та ін.
Слід визначити, що передбачений Конституцією України (ст. 122) порядок звільнення з посади Генерального прокурора України не сприяє поліпшенню діяльності всієї прокурорської системи. Генерального прокурора України може звільнити з посади Президент України, а Верховна Рада України - висловити йому недовіру, що має наслідком його відставку з посади. У Законі не передбачено механізму взаємних стримувань і противаг, і це приводить до того, що Генеральний прокурор, займаючи таку важливу і відповідальну державну посаду, не може впевнено виконувати свої службові обов'язки, організовувати систему органів прокуратури й управляти нею з урахуванням перспектив її розвитку.
Наслідком таких законодавчих упущень є часта зміна Генеральних прокурорів України. Тільки за роки незалежності України, з 1991 до 2003 рр., на посаді Генерального прокурора вже змінилося сім осіб. Зміна Генеральних прокурорів спричиняє до зміни прокурорів областей, міст і районів, що негативно впливає на діяльність органів прокуратури України.
В Україні триває процес реформування органів прокуратури. Він повинен здійснюватися з урахуванням реальних умов, що склались у державі в галузі забезпечення законності, захисту прав і свобод громадян, інтересів держави. Водночас деякі "реформатори" намагаються віднести прокуратуру до однієї з гілок влади, не беручи до уваги того, що за тринадцять років незалежності вона переконливо довела спроможність ефективно виконувати свої функції, співпрацювати в інтересах законності з будь-якою гілкою влади.
У Конституції України закріплено права, свободи й обов'язки людини та громадянина, які відповідають сучасним міжнародним стандартам, але не мають детальних гарантій їх реалізації. Це вимагає від органів прокуратури значно ефективніше захищати конституційні права і свободи громадян. За цих умов виникає питання про розширення функцій прокуратури - закріплення в Конституції України функції нагляду за додержанням прав і свобод людини й громадянина. У наглядовій діяльності органів прокуратури одним із головних завдань повинен бути захист гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян.
< Попередня Наступна >