68

---

3.2. Імунітет держави

Держави ще за стародавніх часів були учасниками міжнародних торгівельних, культурних та інших зв’язків. В часи середньовіччя вони персоніфікувались у зв’язки між монархами. Спочатку поняття імунітету означало звільнення від податей та повинностей, яке дарувалось окремим особам, станам, а іноді общинам. З початку середніх віків імунітет застосовувався до володінь короля та інших привілейованих осіб, духовенства.

В період феодалізму, коли держава не відділялась від особи монарха і коли власність держави співпадала з власністю суверена, імунітет держави був невіддільним від імунітету монарха (государя). В сучасних умовах імунітет держави навіть в монархіях ширше поняття імунітету її глави, тобто монарха.

Слово "імунітет" має походження від латинського слова "immunitas" ("immunitatis") – звільнення, позбавлення чогось. Імунітет іноземної держави полягає у не підпорядкованості держави владі іншої держави, її юрисдикції. Саме тому імунітет називають юрисдикційним імунітетом.

Імунітет держави належить відрізняти від консульського та дипломатичного імунітетів, які надаються як привілеї відповідним категоріям осіб для здійснення ними представницьких функцій на підставі норм дипломатичного та консульського права. Так, консульські конвенції, які укладають держави з метою врегулювання взаємних відносин по обміну консульськими установами та здійсненню ними своїх функцій, як правило, містять умови стосовно надання, користування та відмови, в належних випадках, консульських представників від імунітету.

Спеціальний комітет Конференції в Сан-Франциско, який було створено для розробки проекту Статуту ООН, в статті 2 дав таке тлумачення суверенітету, яке має фундаментальне значення для розуміння імунітету: "Під "суверенною рівністю" розуміється: а)

держави юридично рівні; б) кожна держава користується невід'ємним правом повного суверенітету; в) особистість держави користується повагою, правом на територіальну цілісність і політичну незалежність; г) кожна держава повинна чесно виконувати свій обов'язок". З цього випливає, що жодна держава не може здійснювати стосовно іншої держави які-небудь примусові заходи, не сумісні із суверенітетом держави. Принципи суверенної рівності і поваги суверенітету закріплені в багатьох міжнародних документах, а саме: "Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відношень та співробітництва між державами у відповідності зі Статутом Організації Об'єднаних Націй" від 24 жовтня 1970р., "Заключному акті Наради з безпеки і співробітництву в Європі" від 01 серпня 1975р., "Паризької хартії для нової Європи" 21 листопада 1990р. та ін.

Для визначення імунітету важливе значення має його правове обґрунтування, його правова природа. На першому етапі становлення цього інституту суди обґрунтовували право іноземної держави на імунітет міжнародною ввічливістю - comіtas gentіum. Але вже на початку 19 століття американські суди розглядали імунітет іноземної держави як сформований міжнародно-правовий звичай. Незалежно від того чи іншого підходу із самого початку існуючої практики незалежність та суверенітет держави служили головним обґрунтуванням імунітету.

В літературі з міжнародного права принцип імунітету виводиться з рівності держав, унаслідок чого жодна держава не може претендувати на здійснення своєї юрисдикції над іншою. Тому, хоча держави мають право шукати в іноземних судах, до них, як правило, не можуть бути пред'явлені позови, якщо тільки держави з власної волі не підкоряються юрисдикції зазначених судів. Принцип судового імунітету є нормою міжнародного права, недотримання якої тягне міжнародну відповідальність держав.

Комісія міжнародного права, вивчивши судову практику і доктрину багатьох держав, дійшла висновку: "Найбільш переконливі аргументи на користь імунітету держави можна знайти в міжнародному праві, що втілено в звичаях і практиці держав, принципами суверенітету, незалежності, рівності і достоїнства держав. Усі ці поняття, можливо, взаємозалежні та в цілому складають міцну міжнародно-правову основу імунітету суверена. Імунітет походить із суверенітету. Коли двоє знаходяться в рівному положенні, один не може здійснювати суверенітет або владу над іншим: "par іn parem non habet іmperіum".

Таким чином, імунітет держави в приватноправовій сфері є наслідок, прояв, грань суверенітету: рівний над рівним не має влади взагалі, у тому числі і юрисдикції: "par іn parem non habet jurіsdіctіonen".

Висновок Комісії має принципове значення особливе при створенні національних законів про імунітет іноземних держав.

Для визначення сфери дії державного імунітету необхідно визначити, що розуміється під "державою" для цілей імунітету. Це питання носить досить спірний характер, особливо щодо суб'єктів федеративної держави. У проекті Конвенції "Юрисдикційні імунітети держав та їхньої власності", який підготовлено Комісією міжнародного права та представлено Генеральній Асамблеї ООН, складові частини федеративної держави були включені в поняття "держава" і як такі користувалися імунітетом. Згодом ряд статей проекту були повернуті Комісії для перегляду, у тому числі і стаття про поняття "держава". У редакції 1999 р. поняття "держава" для цілей імунітету означає:

1) держава та її керівні органи; 2) установи та інші утворення в тій мірі, у якій вони правомочні діяти в реалізації державної влади; представники держави, що діють у цій якості; 3) складові частини федеративної держави і політичні підрозділи унітарної держави, що правомочні діяти в реалізації державної влади.

З цього видно, що імунітет поширюється на державу в цілому і на її урядові органи. Це ж стосується інших установ, але тільки в тій мірі, у якій вони правомочні здійснювати державну владу. На офіційних представників держави імунітет поширюється, якщо вони діють у цій якості. Нарешті, статус суб'єктів федерації зрівняний зі статусом політичних підрозділів унітарної держави.

Відповідно до ст.28 Європейської конвенції автономні одиниці, що входять до складу федеративної держави, не користуються імунітетом. Однак федеративна держава, приєднуючись до Конвенції, може зробити застереження про поширення права на імунітет і на суб'єктів федерації (п.2 ст.28).

 

< Попередня   Наступна >