Головне меню

§ 2. Регулювання відносин подружжя

Міжнародне приватне право - Міжнародне приватне право // В.М. Гайворонський
94

§ 2. Регулювання відносин подружжя

Відповідно до внутрішнього права різних країн регламентація відносин подружжя відрізняється своєю різноманітністю.

Загальновизнано, що шлюб породжує шлюбні права і обов’язки в особистій і майновій сферах. Частіше за все до особистої сфери відносяться право на материнство і батьківство, право на повагу до своєї індивідуальності, право на фізичний і духовний розвиток, обов’язок вести спільне подружнє життя, право одного з подружжя на прийняття рішень, вибір прізвища кожним із подружжя, взаємне вирішення питань сімейного життя, повагу на особисте життя, право на взаємну підтримку, повноваження одного з подружжя представляти іншого тощо.

До недавнього часу сімейне право багатьох країн виходило з принципу верховенства чоловіка у сім’ї, що впливало на обов’язки жінки слідувати за чоловіком, займатися професійною діяльністю за згодою чоловіка, підкорятися рішенням чоловіка у питаннях сімейного життя і т.д. Однак проведені у ХХ ст. реформи сімейного права у європейських країнах затвердили позицію рівності чоловіка і жінки, що вплинуло на можливість сумісного керівництва сімейним життям, визначення місця проживання подружжя за погодженням обох сторін, можливості вільного вибору прізвища кожного з подружжя за їх власним розсудом, вільного вибору професії і професійної діяльності жінки тощо. Навіть у традиційно-релігійних системах індуського права статус жінки у шлюбних відносинах значно покращився. Так, жінка отримала право власності на рухоме і нерухоме майно, право вимоги коштів утримання. Хоча деякі архаїчні норми щодо превалювання статусу чоловіка в сімейних відносинах тут все ще зберігаються. Наприклад, чоловік має більші повноваження у сім’ї, вагомішу батьківську владу; він може вимагати від жінки слідувати за ним і проживати у його домі навіть проти її волі.

tify;">Відповідно до норм мусульманського права жінка повинна підкорятись чоловіку у питаннях розпорядку в сім’ї, виховання дітей, проживання разом з чоловіком, працевлаштування тощо. Аналогічну позицію займають і деякі країни Африки, Латинської Америки. Так, у Бразилії основним принципом сімейного права є верховенство чоловіка. До його компетенції входить представництво сім’ї, керівництво нею, визначення місцепроживання.

Неоднозначно вирішуються майнові питання шлюбу за законодавствами різних держав. Частіше за все вони регулюються у відповідності із певним режимом подружнього майна. Останнє означає порядок регулювання майнових відносин подружжя між собою, а також із третіми особами, встановлений за законом чи договором. У правовій літературі розрізняють договірний режим подружжя, що виникає за умови укладання шлюбного договору, і легальний режим, тобто встановлений за законом. Останній може бути трьох видів: 1) режим спільного майна (характерний для Франції, Швейцарії, деяких штатів США), коли подружжя має спільне право власності на майно, що було нажито в період шлюбу, зберігаючи у своїй власності дошлюбне майно, а також майно, яке було подароване чи успадковане; 2) режим роздільності, коли майно належить кожному з подружжя окремо (Англія, США); 3) режим відкладеної спільності, коли подружжя розпоряджається майном як при режимі роздільності, а при розлученні – майно розподіляється між ними порівну.

Колізійне регулювання інших країн також виходить із наведеної градації особистих і майнових прав подружжя, при встановленні окремих колізійних норм для регулювання правових наслідків шлюбу в аспекті відносин подружжя.

Застосування однієї колізійної прив’язки – місця проживання, причому як для особистих, так і майнових відносин подружжя характерно лише для Венесуели, Перу, Уругваю; lex fori – для В’єтнаму, Йемену, Куби і Латвії; громадянства чоловіка – для Єгипту, Ірану, ОАЕ, Південної Кореї.

Абсолютна більшість законодавств визначають для регулювання вказаних питань кумуляцію колізійних прив’язок, що не співпадають для регулювання особистих і майнових відносин подружжя. Колізійними прив’язками у даному випадку є поєднання законів місця проживання, (останнього місця проживання), доміцілію, місцеперебування, особистого закону подружжя, загального закону подружжя, автономії волі, громадянства, закону суду, закону тісного зв’язку, місця реєстрації шлюбу, національного закону, місця знаходження майна по відношенню до нерухомості, закону чоловіка у різних комбінаціях в залежності від приписів внутрішнього національного права (законодавства Грузії, Буркіна-Фасо, Угорщини, Німеччини, Греції, Іспанії, Італії, Швейцарії, Естонії, Канади, Ліхтенштейну, Польщі, Португалії, Румунії, Луїзіани, Таїланду, Тунісу, Туреччини, Чехії, Японії, кодексу Бустаманте). Наприклад, відповідно до ст. 45 Закону про міжнародне приватне право Грузії 1998 р.:

1. Загальні наслідки вступу до шлюбу підкоряються праву країни:

а) до якої кожний із подружжя належить чи належав в останній момент вступу до шлюбу;

б) де кожен із подружжя мав чи в останній момент вступу до шлюбу мав звичайне місце знаходження;

с) з якою подружжя спільно пов’язане найбільш тісним чином.

2. Пункт перший даної статті застосовується також до майнових відносин подружжя, якщо вони не обрали право іншої країни. Вибір права можливий, якщо він вказує на право країни:

а) до якої належить один із подружжя;

б) де один із подружжя має звичайне місце знаходження;

в) де знаходиться нерухоме майно.

3. Для регулювання майнових відносин подружжя-біженці можуть обрати також право країни, де вони мають нове спільне місце знаходження.

Відповідно до Сімейного кодексу України, особисті і майнові відносини подружжя як наслідок шлюбу окремою колізійною нормою не врегульовані. Напевне, згідно із загальною концепцією Сімейного кодексу і пріоритетом в ньому прив’язки до lex fori, для правозастосування в даному аспекті слід використовувати право України.

Іноді правовідносини подружжя регулюються у двосторонніх договорах про правову допомогу. Так, договори про правову допомогу між Україною і Грузією, В’єтнамом, Литвою закріплюють норми, згідно з якими особисті і майнові відносини подружжя визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання. У разі їх роздільного проживання на територіях двох Договірних Сторін при наявності спільного громадянства однієї з вказаних держав, застосовується її законодавство. У разі роздільного проживання і різного громадянства Договірних Сторін, застосовується прив'язка до останнього місця проживання. Якщо особи не мали і його, застосовується прив’язка до lex fori. Аналогічні норми, однак із додатковим регулюванням нерухомості – за прив’язкою до lex rei sitae, фіксуються у договорах між Україною і Кубою, Латвією, Узбекистаном, а також у Конвенції СНД “Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах” 1993 р.

Для регулювання власності подружжя була прийнята 14 березня 1978 Гаазька конвенція Про право, застосовуване до режимів власності подружжя. Ст. 3 і 6 цієї конвенції дозволяють подружжю здійснити вибір з поміж права одного з подружжя, звичайного місця проживання, місця проживання після шлюбу, для нерухомості – право місця її знаходження. Якщо подружжя не здійснило автономію волі у цьому питанні – буде застосовуватись право їх місця проживання. (ст. 7).

 

< Попередня   Наступна >