120

---

§ 4. Відносини батьків і дітей і їх регламентація

Для МПП важливого значення в аспекті відносин між батьками і дітьми мають два питання: походження дітей і надання їм матеріального забезпечення.

Незважаючи на важливу роль міжнародних організацій і розроблених ними міжнародних документів щодо прав дитини, в деяких держав спостерігається неоднакове відношення до дітей, народжених у шлюбі і поза ним.

За правом більшості країн для вирівнювання статусів дітей, що народжених у шлюбі і поза ним, існують інститути визнання, узаконення, а також судового чи адміністративного визнання батьківства. Визнання дитини може бути здійснене шляхом добровільної заяви батька чи матері дитини посадовій особі, що провадить запис актів громадянського стану, шляхом нотаріального заповіту, чи в особливому нотаріальному акті (Франція, ФРН, Швейцарія, деякі штати США). Узаконення дитини може мати місце при укладанні шлюбу між її батьками (Франція, Англія, Швейцарія). Узаконення позашлюбної дитини у Німеччині може бути здійснене шляхом постанови органу державної влади у випадках, коли шлюб між батьками неможливий (у разі смерті, знаходження у шлюбі з третьою особою за умови заяви батька, згоди дитини і матері, а також дружини батька, якщо він одружений). Судове відшукання батьківства може мати місце у більшості країн на основі медичної експертизи, добровільного аліментування, визнання батьківства, і інших обставин.

Визнані і узаконені діти, а також діти, чиє походження визначено у судовому порядку, прирівнюються за своїм статусом до дітей, народжених у шлюбі, щодо прав на ім’я, виховання, утримання (Бразилія, Аргентина). Однак законодавства деяких країн містять обмеження щодо спадкування такими дітьми нерухомості, майна, що переходить разом із почесними титулами чи званнями.

Д

ля вирішення протиріч між іноземними правопорядками, які неоднаково регламентують відносини між батьками і дітьми, у внутрішньому праві багатьох країн, а також у міжнародних документах містяться відповідні колізійні норми. Останні відрізняються своєю багатоваріантністю по предмету регулювання і по колізійним прив’язкам, що фіксуються для тих чи інших відносин між батьками і дітьми. Внутрішні законодавства досить рідко обмежуються встановленням однієї чи двох колізійних норм для регулювання відносин між батьками і дітьми. Прикладами можуть бути законодавства Латвії, В’єтнаму що санкціонують застосування тільки свого закону для вказаних відносин, Венесуели, що прив’язує такі відносини до місця проживання дитини, Угорщини, що визначає закон дитини або угорське право, якщо воно є більш сприятливим, Іспанія, що закріплює прив’язку до особистого закону дитини чи місцезнаходження дитини.

Законодавства більшості країн у сфері відносин між батьками і дітьми містять колізійні норми, які по предмету регулювання є такими:

колізійні норми щодо шлюбного походження (з прив’язками до особистого закону подружжя (Греція), а якщо він не співпадає - особистого закону, найбільш сприятливого для дитини (Австрія); для матері – закону її громадянства, для батька – закону його громадянства, або закону загального місця проживання, чи закону суду (Буркіна-Фасо), місцеперебування дитини (Німеччина); національності дитини (Італія, Польща); закону доміцілію чи громадянства дитини або одного з батьків (Канада, Швейцарія, Естонія); особистого закону одного з батьків (Португалія); громадянства чоловіка (Таїланд, Південна Корея); громадянства відповідача або дитини, їх місце проживання (Туніс), закону наслідків шлюбу (Туреччина); особистого закону матері або дитини (Франція); громадянства дитини (Чехія);

колізійні норми щодо визнання дитини (прив’язки до закону громадянства дитини (Буркіна-Фасо); національного закону дитини або того з батьків, хто визнає дитину (Італія); особистого закону дитини (Румунія); громадянства того, хто визнає дитину (Югославія, Південна Корея); громадянства того, хто визнає дитину і громадянства дитини (Японія);

колізійні норми щодо узаконення (прив’язка до закону місця проживання дитини (Перу), громадянства чоловіка (Таїланд), громадянства батька, матері, або дитини (Туреччина, Японія);

колізійні норми щодо здатності узаконення (прив’язки до національного закону батька чи матері (Італія); місця проживання того, хто узаконює і місце проживання того, кого узаконюють (Перу);

колізійні норми щодо форми визнання (прив’язки до закону громадянства дитини, чи місця здійснення визнання (Буркіна-Фасо); місця визнання або права, що регулює суть визнання (Італія); місця визнання (Швейцарія);

6) наслідки шлюбного походження чи узаконення (прив’язка до закону звичайного місцеперебування дитини (Ліхтенштейн); місце проживання батьків і дитини (Перу); громадянства батька чи матері (Південна Корея);

колізійні норми, що регулюють відносини між батьками і дітьми (прив’язки до закону, що визначає наслідки шлюбу (Румунія), а при відсутності шлюбу – закону громадянства дитини (Буркіна-Фасо); закону місцеперебування дитини (Німеччина); закону останнього загального громадянства батьків, права спільного звичайного місця перебування, закону громадянства дитини (Греція, Португалія, Чехія); національного закону дитини (Італія, Польща, Естонія); закону доміцілію (Канада); особистого закону дитини (Румунія); громадянства чоловіка (Таїланд, Південна Корея); громадянства матері для позашлюбних дітей і батька - для дітей, народжених у шлюбі (Туреччина); закон громадянства дитини (Японія);

колізійні норми стосовно обов’язків батька щодо вагітної (прив’язка до закону звичайного місця знаходження жінки (Грузія), звичайного місцеперебування (Німеччина, Ліхтенштейн); особистого закону матері (Румунія); громадянства матері (Чехія);

суперечки, пов’язані із походженням дитини (право країни, де виникли підстави цього спору чи звичайного місцезнаходження дитини (Грузія, Німеччина); закону громадянства дитини (Буркіна-Фасо, Чехія); особистого закону подружжя (Ліхтенштейн); спільного місця проживання батьків і дитини (Перу); права наслідків шлюбу (Румунія); громадянства чоловіка (Таїланд); lex fori (Швейцарія).

Сучасне внутрішнє право України не містить колізійних норм щодо регулювання відносин батьків і дітей.

Колізійному регулювання відносин батьків і дітей присвячені норми деяких двосторонніх договорів про правову допомогу між Україною і іншими державами, а також норми Конвенції СНД “Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах” 1993 р.

Прив’язки колізійних норм щодо правовідносин між батьками і дітьми частіше за все стосуються законом спільного проживання, а у разі його відсутності - законом громадянства дитини (крім договору з Кубою, де в цьому випадку застосовується прив’язка до місця проживання дитини); відносини дітей, народжених поза шлюбом з їх батьками регулюються відповідно до громадянства дітей; встановлення і оспорювання батьківства регулюється законом громадянства дітей (договори з КНДР, Румунією, Грузією, Латвією, Узбекистаном, В’єтнамом, Литвою). Конвенції СНД “Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах” 1993 р. підкоряє відносини між батьками і дітьми закону місця проживання дітей, а встановлення чи оспорювання батьківства чи материнства – закону громадянства дитини.

Майнові відносини між батьками і дітьми складають інститут взаємного утримання. У праві багатьох держав закріплюється норма про обов’язок утримання дітей батьками до досягнення ними повноліття.

Для МПП особливо важливого значення набуло питання виплати аліментів на користь неповнолітніх дітей. З метою визначення права для регулювання аліментних зобов’язань у сфері МПП право багатьох країн містить колізійні норми з такими прив’язками: особистого закону дитини (Угорщина), національного закону дитини (Італія), громадянства дитини (Чехія), громадянства чи звичайного місцеперебування дитини (Японія); громадянства боржника (Єгипет, Таїланд, Туреччина, Південна Корея), особистого закону боржника (ОАЕ); національного права того, хто вимагає отримання аліментів (Польща); lex fori (Йемен, Латвія). Низка інших країн пропонують обирати найбільш сприятливий закон для того, хто отримує аліменти з поміж законів громадянства, місцеперебування кредитора або боржника (Туніс); місцеперебування дитини або боржника (Франція). Деякі країни пропонують кумулятивне застосування законів доміцілію кредитора і боржника (Канада); громадянства, місця проживання сторін, lex fori (Іспанія, Німеччина, Грузія); закону наслідків шлюбу, особистого закону дитини, закону усиновлювача (Румунія). Швейцарія у своєму законодавстві містить бланкетну норму, що відсилає для регулювання аліментних питань до Гаазької конвенції 1973 р.

Україна не містить в своєму законодавстві колізійних норм для регулювання цього питання. Матеріальне регулювання аліментних зобов’язань у сфері МПП міститься у статтях 77, 181 Сімейного кодексу, а також у Постанові Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1203, що затвердила Порядок стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про подання правової допомоги.

Аліментні відносини інколи регулюються двосторонніми договорами про правову допомогу між Україною та іншими державами, а також у Конвенції СНД “Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах” 1993 р. Прив’язками у даних документах стосовно аліментних зобов’язань є закон країни місця проживання особи, яка порушує клопотання про стягнення аліментів (договори з Польщею, Кубою, Узбекистаном, Латвією).

 

< Попередня   Наступна >