159

---

Тема 5. Політична система, громадянське суспільство і правова держава

Поняття і структура політичної системи

Політична система – це упорядкована на засадах права система всіх політичних явищ, процесів, що функціонують і взаємодіють у суспільстві з метою завоювання, утримання або участі у політичній владі. У найбільш загальному вигляді політична система – це механізм організації і функціонування політичної влади.

Структура політичної системи суспільства – це її внутрішня будова, взаємозв’язок і взаємодія елементів системи між собою та зовнішнім середовищем. Елементами політичної системи суспільства є: суб’єкти політики, політичні норми і принципи, політичні відносини, політичний процес, політичний режим, політична діяльність, свідомість, культура.

Суб’єкти (носії) політики – класи, нації, соціальні верстви, групи, у тому числі й держава, громадян та об’єднання громадян (політичні партії, громадські організації та ін.). Ядром політичної системи суспільства є держава.

Політичні норми та політичні принципи: політичні норми – це основні правила поведінки, що регулюють політичні відносини між суб’єктами політичної системи суспільства; політичні принципи – це основні вихідні положення, тенденції, ідеї, закономірності, які покладені в основу політичної діяльності.

Політичні відносини – це врегульовані та взяті під охорону політичними нормами стосунки, в результаті яких у суб’єктів політичної системи з’являються права та обов’язки.

Політичний процес – це діяльність всіх суб’єктів політичних відносин, яка спрямована на формування, зміну, перетворення, а також функціонування політичної системи суспільства.

Політичний режим – це сукупність способів (прийо

мів), за допомогою яких здійснюється політична влада.

Політична діяльність – це дія суб’єктів, яка спрямована на забезпечення функціонування і захист політичної влади в суспільстві.

Політична свідомість та політична культура: політична свідомість – це елемент свідомості людини, який характеризує її оцінку існуючого політичного буття й обумовлює вибір варіанту поведінки відповідно до індивідуальних і суспільних інтересів; політична культура – це система політичних знань, досвіду, цінностей, якими володіють суб’єкти політичної системи, їх оцінка існуючого політичного буття, та вміння застосовувати вищевказані знання в повсякденному житті та політичній діяльності.

Політична система виконує у суспільстві низку функцій, основними з яких є наступні: вироблення політичного курсу держави та визначення мети і завдань суспільства; організація діяльності суспільства й управління різноманітними суспільними процесами; координація й інтеграція суспільства, забезпечення участі суб’єктів політичної системи в політичному житті держави та формуванні органів державної влади і місцевого самоврядування та контролю за їх діяльністю; забезпечення дотримання та захисту прав і свобод людини і громадянина; формування політичної свідомості, політичної і правової культури населення та ін.

В сучасних умовах важливе теоретичне і практичне значення в політичній системі суспільства займають держава і право, які є центральними елементами цієї системи. Це пояснюється насамперед тим, що саме держава і право є головними засобами досягнення мети, поставленої перед суспільством.

Поняття та ознаки громадянського суспільства

Поняття „громадянського суспільства” відрізняється від поняття „суспільство”. Суспільство у широкому розумінні – це історично сформована сукупність індивідів, форм їх колективного співжиття та система економічних, політичних, моральних, релігійних, юридичних зв’язків і відносин між людьми. У вузькому – історично конкретний тип соціальної системи, певна форма суспільних відносин.

Громадянське суспільство – це певний якісний стан суспільства і є надбанням Нового часу, хоча окремі елементи існували в давнину (розвинуте приватне право у Давньому Римі). Виділяють три етапи становлення громадянського суспільства:

ХVІ – ХVІІ ст. – процес формування економічних, політичних, ідеологічних передумов, усунення юридичної нерівності, обмеження політичної влади;

кінець ХVІІ – кінець ХІХ ст. – формування громадянського суспільства у найбільш розвинених буржуазних країнах на засадах юридичної рівності, вільного підприємництва, приватної ініціативи;

ХХ ст. – розвиток постіндустріального суспільства, відокремлення влади від власності, перехід управління громадськими справами до менеджерів, поширення інститутів демократії та політичного плюралізму, розширення прав і свобод людини.

Громадянське суспільство – це сукупність вільних, незалежних, рівноправних індивідів, їх об’єднань, асоціацій і сфера відносин між собою та державою в цілому, на основі права та демократії.

Громадянське суспільство – соціальна організація, що характеризується інтересами, які не співпадають з державними, а також наявністю механізмів, що дозволяють забезпечити реалізацію цих інтересів винятково за рахунок внутрішніх ресурсів самого громадянського суспільства. Саме з метою здійснення приватних інтересів і потреб повсякденного життя люди створюють недержавні інститути такі як сім’я, об’єднання громадян (політичні партії і громадські організації), органи місцевого самоврядування, недержавні засоби масової інформації, асоціації та союзи. Формування громадянського суспільства є метою суспільного розвитку, засобом всебічного забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Основними рисами громадянського суспільства є: 1) визнання людини, її інтересів, прав і свобод основною цінністю громадянського суспільства; 2) відкритість громадянського суспільства; 3) плюралізм громадянського суспільства, наявність різних суспільних груп, вільна та рівна конкуренція між політичними силами; 4) самоуправління громадянського суспільства; 5) приватна власність, вільна праця, підприємництво; 6) наявність правової держави.

Правова держава: поняття, ознаки, принципи

Правова держава – це організація політичної влади, що створює умови для найбільш повного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також для найбільш послідовного обмеження можливостей тиску (державною владою) громадян.

Можна виділити два основних принципи (дві сторони сутності) правової держави: 1) найбільш повне забезпечення прав і свобод людини і громадянина, створення для особи режиму правового стимулювання (соціальна, змістовна сторона); 2) послідовне обмеження за допомогою права державної влади, формування для державних структур обмежувального правового режиму (формально-юридична сторона).

Правова держава послідовно виконує своє головне призначення – гарантувати кожному громадянину можливість всебічного розвитку особистості. Мова йде про таку систему соціальних дій, при якій права людини і громадянина є первинними, природними, у той час як можливість здійснення функцій державної влади виступає вторинною, похідною.

Правовою наукою нині як природними визнається система цивільних (особистих), політичних, економічних, соціальних і культурних прав особистості, які містяться в Загальній декларації прав людини 1948 року та в інших міжнародних актах.

Другий основний принцип втілюється в життя з використанням низки способів, що виступають як самостійні принципи: поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки з метою виключити зловживання нею; верховенство права (закон, прийнятий верховним органом влади при строгому дотриманні всіх конституційних процедур, не може бути відмінений, змінений чи припинений актами виконавчої влади); взаємна відповідальність держави та особи і т.д.

Крім перелічених вище, можна виділити й інші принципи, які в тій чи іншій мірі витікають із наведених і створюють для них забезпечуючий фон. Це, зокрема, високий рівень правосвідомості та правової культури в суспільстві; наявність громадянського суспільства і контроль з його боку за виконанням законів усіма суб’єктами права.

Ідея правової держави є ідеєю взаємодії громадянського суспільства і держави, що припускає руйнування монополії держави на владу з одночасною зміною співвідношення свободи держави і суспільства на користь останнього й окремої особистості.

Система стримувань і противаг, закріплена в Конституції та законодавчих актах, являє собою сукупність правових обмежень конкретної державної влади: законодавчої, виконавчої, судової.

Соціальна держава – це сучасний політико-правовий тип державності, відповідно до якого держава формується, розвивається та функціонує шляхом активного впливу на соціальну сферу життєдіяльності суспільства, забезпечує здійснення ефективної політики в інтересах найширших категорій населення, захист економічних, соціальних та культурних прав і свобод людини і громадянина.

Важливими передумовами визначення держави соціальною є такі принципи: підтримка рівноваги між демократичними інститутами та сильною державною владою, плануванням і ринком, приватною та державною власністю, економічною ефективністю та соціальною справедливістю; соціальні зобов’язання та гарантованість з боку держави мінімальних життєвих можливостей, рівних можливостей для всіх громадян, людської гідності і відносної незалежності суспільних відносин та ін.

Поняття, ознаки, інститути й форми демократії

Демократія (грец. кrаutos – народ, kratos – влада) – форма організації суспільства, його державно-політичного устрою, що ґрунтується на визнанні народу вищим (єдиним) джерелом влади, виборності основних органів держави, забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, послідовному здійсненні принципу рівності і свободи людей, їх реальної участі в управлінні справами держави і суспільства.

Ознаки демократії: 1) визнання народу вищим (єдиним) джерелом влади; 2) формування основних державних органів шляхом вільних і справедливих виборів; 3) єдність та розподіл державної влади; 4) наявність механізму реалізації прав і свобод людини і громадянина, їх пріоритет над правами держави; 5) рівність усіх перед законом і судом; 6) верховенство права та верховенство правового закону; 7) повага до прав меншості, визнання свободи їх волевиявлення; 8) підкорення меншості інтересам більшості.

Демократія вимагає, щоб влада цілком належала народу, який її реалізує через такі основні форми: безпосередня демократія – це різновид форми народовладдя, при якому влада здійснюється шляхом безпосереднього волевиявлення населення (вибори, референдуми, звернення, обговорення та ін.); представницька демократія – це різновид форми народовладдя, при якому влада здійснюється шляхом делегування частини своїх повноважень представникам народу (президенту, депутатам парламенту та депутатам органів місцевого самоврядування).

Крім зазначених форм демократії, існують також: ліберальна, плебісцитна, тоталітарна, елітарна, соціальна та ін.

 

< Попередня   Наступна >