Головне меню
Головна Підручники Правознавство Правознавство: Навчальний посібник Тема 3. Система права і система законодавства

Тема 3. Система права і система законодавства

Правознавство - Правознавство: Навчальний посібник
114

Тема 3. Система права і система законодавства

Поняття та загальна характеристика системи права

В юридичній науці існують на перший погляд схожі категорії – „правова система” та „система права”, хоча, з точки зору змісту, ці категорії мають суттєві відмінності.

Правова система – це сукупність юридичних норм, принципів, інститутів, правових установок, правових поглядів, гіпотез, ідей, правової культури. Іншими словами правова система охоплює нормативну, організаційну, концептуальну, культурну сторони правової реальності.

Обумовлена об’єктивними закономірностями розвитку держави і суспільства правова система відіграє одне з провідних місць при характеристиці права, стану законодавства тощо. Структура правової системи – це її внутрішня будова, якій притаманні єдність, цілісність та взаємозв’язок елементів цієї системи.

Структурними елементами правової системи є: 1) суб’єкти права – це фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства та ін.), юридичні особи – державні та недержавні підприємства, установи, об’єднання громадян, у тому числі й держава; 2) правові норми та правові принципи; 3) правові відносини; 4) правова свідомість і правова культура; 5) законність та правопорядок тощо.

Система права – це сукупність впорядкованих і взаємо узгоджених між собою норм права, які характеризують її внутрішню будову. Саме системність суспільних відносин надає праву системних властивостей і зумовлює його структуру, яка складається з таких елементів:

норма права – це загальнообов’язкове, формально визначене та санкціоноване державою правило поведінки, яке міститься в нормативно-правовому акті з метою врегулювання суспільних відносин. Норма права – це первинний елемент системи права, який відбиває осно

вні властивості права: нормативність, формальну визначеність, державну примусовість;

правовий інститут – це сукупність відокремлених, взаємопов’язаних правових норм, що утворюють частину галузі права та регулюють певну сторону однорідних суспільних відносин;

норми права створюють галузь права не безпосередньо, а через інститути. Відповідно інститут права відрізняється від галузі права передусім за обсягом правового регулювання, він регулює не всю сукупність якісно однорідних суспільних відносин, а лише одну їх сторону (наприклад, галузь конституційного права – охоплює інститути громадянства, виборчого права тощо). Галузі права можна поділити на матеріальні та процесуальні.

Систему права можна розподілити на публічне право і приватне право. Основним критерієм розподілу в даному випадку є метод правового регулювання певних однорідних суспільних відносин. Цивільне, сімейне та трудове складають приватне право, а всі інші галузі – публічне право. Вирішальним в даному випадку є склад суб’єктів і характер побудови правовідносин. У приватному праві – це рівноправність суб’єктів (громадян та юридичних осіб), їх вільне волевиявлення, переважно диспозитивний метод правового регулювання. В публічному праві – це відносини влади і підпорядкування, оскільки однією зі сторін правовідносин має бути держава або її органи. Для публічного права характерний імперативний метод правового регулювання.

Предмет і метод правового регулювання

Поділ системи права на галузі відбувається на підставі певних критеріїв, основними серед яких є такі: 1) предмет правового регулювання; 2) метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання визначає на яку групу однорідних суспільних відносин спрямована дія норм права (відповідає на запитання про те, що саме, які конкретні суспільні відносини регулюються нормами права). Суспільні відносини можуть бути земельними, фінансовими, цивільними, господарськими тощо. Відповідно до того, які сфери суспільних відносин регулюються нормами права, таким є і предмет правового регулювання.

Метод правового регулювання – це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких здійснюється вплив на певний вид суспільних відносин (відповідає на запитання про те, яким чином здійснюється вплив на суспільні відносини інструментарієм права з метою їх урегулювання).

Існує така класифікація методів правового регулювання: 1) імперативний метод (метод владного зобов’язання) – заснований на владних приписах державних органів, які чітко встановлюють порядок виникнення права і обов’язків суб’єктів, санкції за порушення цих обов’язків у вигляді заборон та покарань (притаманний переважно для публічних галузей права); 2) диспозитивний метод – передбачає можливість обрання суб’єктами правових відносин варіанту поведінки у межах чинного законодавства (притаманний переважно для приватних галузей права).

Специфіка окремих видів суспільних відносин передбачає використання декількох методів правового регулювання.

Поняття та структура системи законодавства

На відміну від системи права, яка характеризує передусім зміст права, система законодавства відображає властивість специфіки форми права.

Система законодавства – це всі впорядковані нормативно-правові акти окремої держави. Структура системи законодавства – це внутрішня організація системи нормативно-правових актів, яка виражається в їх єдності, об’єктивності, визначеності, а також у розподілі законів і підзаконних нормативно-правових актів за галузями.

Структура системи законодавства – це його внутрішня будова, яка зумовлена системою права та характеризує внутрішнє об’єднання нормативно-правових актів (законів і підзаконних нормативно-правових актів), а також їх розподіл за інститутами, підгалузями та галузями.

Структура системи законодавства має такі різновиди: 1) галузева – передбачає розподіл нормативно-правових актів за предметом правового регулювання (горизонтальна); 2) субординаційна (ієрархічна) – тобто розподіл нормативно-правових актів залежно від юридичної сили (Конституція України та конституційні закони; закони України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України та ін.).

Взаємозв’язок системи права і системи законодавства полягає в тому, що ці дві самостійні категорії є виразом права, його внутрішньої і зовнішньої сторони, і тому з’ясування характеру їх співвідношення має важливе теоретичне і практичне значення. В першу чергу, необхідно зазначити, що система права і система законодавства є різними за своєю природою категоріями. Система права відображає об’єктивні закономірності суспільного розвитку, і від ступеня цієї об’єктивності залежить зміст системи законодавства та ефективність його реалізації. Право – це інформаційно-управляюча система, а законодавство – система, призначення якої полягає у збереженні правової інформації й оптимізації її використання.

Систематизація нормативно-правових актів – це діяльність компетентних державних органів та уповноважених організацій з метою впорядкування і вдосконалення дії всіх нормативно-правових актів, відміни чи зміни застарілих норм і створення нових, відповідно до потреб та розвитку суспільного життя.

В юридичній літературі виділяються такі форми систематизації:

І. Інкорпорація – це форма систематизації, що передбачає об’єднання в певному порядку чинних нормативно-правових актів у збірники без внесення змін до їх змісту.

Кодифікація – це діяльність правотворчих державних органів зі створення нового, систематизованого нормативно-правового акта, шляхом глибокого переопрацювання чинного законодавства і внесення до нього суттєвих змін.

Консолідація – це форма систематизації, метою якої є об’єднання кількох нормативно-правових актів, що регулюють однорідну сферу суспільних відносин в один нормативно-правовий акт без суттєвих змін його змісту.

Таким чином, сутність консолідації полягає в об’єднанні норм, що містяться в розрізнених нормативно-правових актах, в єдиний, більш ефективний для використання.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук