Головне меню
Головна Підручники Правознавство Правознавство: Навчальний посібник Тема 2. Суспільно-політичний лад і право українських земель у складі Австро-Угорщини

Тема 2. Суспільно-політичний лад і право українських земель у складі Австро-Угорщини

Правознавство - Правознавство: Навчальний посібник
186

Тема 2. Суспільно-політичний лад і право українських земель у складі Австро-Угорщини

У кінці ХVІІІ ст. майже всі західноукраїнські землі знаходились під владою Австрії, а з 1867 р. Австро-Угорської монархії.

Державний лад. Населення Західної України підпорядковувалося центральним та місцевим органам влади й управління Австрії, а з 1867 р. Австро-Угорської імперії. Дуалістичну монархію очолив імператор, якому належала законодавча, виконавча, судова та військова влади. Кожна з двох держав, що увійшли до складу Австро-Угорщини, мала свій парламент: Угорщина – сейм, Австрія – рейхсрат, який поділявся на дві палати – верхню (палату магнатів) та нижню (палату депутатів). В управлінні імператор спирався на уряд – раду міністрів – вищий орган виконавчої влади (окремо в Австрії та Угорщині). Для обговорення загальнодержавних справ була створена окрема представницька установа – так звані Делегації, які мали по 60 представників від парламентів Австрії та Угорщини. Силовими структурами слугували поліція, жандармерія, армія.

Місцеві органи влади. Галичина з 1774 до 1846 рр. називалася „королівством Галичини та Лодомерії” на чолі з губернатором. В адміністративному відношенні територію Галичини було поділено на 6 (потім 18) циркулів (округів) з старостами на чолі та 59 дистриктів (районів). В 1846 р. австрійський уряд запровадив новий адміністративно-територіальний поділ, в результаті чого, на території краю, було запроваджено 74 повіти на чолі зі старостами та гміни (сільські громади) на чолі з війтом. Діяв галицький крайовий сейм, яким керував крайовий маршалок. Після революції (1849 р.) Галичина стала намісництвом на чолі з намісником, а Буковина відокремилася від Галичини в окремий коронний край з 9 повітів на чолі з президентським правлінням. Закарпаття, яке ще в XI ст. захопила Угорщина, вважалося її невід’ємною частиною і поділялос

я на 4 жупи (області) на чолі з жупаном та його помічниками. Жупи мали господарсько-територіальні одиниці – домінїі та райони – комітати, на чолі з окружним начальником журатом. Села (громади) очолювали старости.

Судова система. Після приєднання Галичини та Буковини до Австрії певний час зберігалася стара, станова система судів: земські, гродські, підкоморські, міські, духовні та домініальні. У 1773 р. австрійська адміністрація заснувала верховний суд як апеляційний для всіх нижчих судів. Згодом, замість нього, було створено королівський галицький трибунал. З 1780 р. вищою судовою інстанцією став галицький сенат. Законом від 1781 р. в державних судах вводився інститут адвокатів.

У 1849 р. імператор ухвалив „Положення про суди”. Станові суди замінили єдиною системою державних судів, оголосивши їх незалежними від адміністрації. Окрім загальних (повітові, повітові колегіальні, окружні суди; Вищий крайовий суд; Верховний суд і касаційний трибунал у Відні), створювалися спеціальні суди (військові, промислові, комерційні, мирові, присяжних (мужів довіри), крайові).

До системи правоохоронних органів належала цивільна поліція та політична жандармерія.

Суспільний устрій. Населення поділялося на три основні групи: землевласників, міщан та селянство.

Землевласники були панівною верствою суспільства і складалися з поміщиків та духовенства. Вони мали землю у приватній власності, володіли залежними селянами, користувалися своєю становою судовою системою.

Міщани поділялися на міську верхівку (купці, лихварі). Купецтво об’єднувалось у гільдії, більшість ремісників – у цехи. Нижчий прошарок становили позацехові дрібні ремісники, підмайстри, різноробочі.

Селяни поділялись на поміщицьких і державних. Селяни відбували панщину за те, що жили і працювали на землі власника. Вони вважалися держателями землі, тобто користувалися нею, платили податки за це і несли повинності. У 1848 р. панщину, як форму кріпосної залежності, було скасовано за викуп. Віднині селяни могли виступати в судах, укладати будь-які угоди, вести підприємницьку діяльність тощо. Проте поміщики захопили у приватну власність громадські угіддя, а багатьох селян звільнили без землі, що спричинило нові кабальні угоди між селянством та землевласниками.

Аграрна реформа 1848 р. стимулювала розвиток капіталізму. Дедалі вагомішою ставала роль буржуазії, дедалі інтенсивніше формувався пролетаріат.

Джерела та основні риси права. Джерелами права для Галичини, Буковини та Закарпаття були: звичаєве право, австрійське і угорське законодавство (патенти, вироки, мандати, новели, декрети), Галицька конституція 1791 р., Цивільний кодекс 1812 р., Цивільно-процесуальний кодекс Австро-Угорської монархії 1898 р., Кримінальні кодекси – Терезіана 1768 р., Йосифіна 1787 р. та Францишкана 1803 р.

Цивільне право. Провідними засадами цивільно-правових відносин імперії можна назвати такі: охорона приватної власності; свобода договірних відносин; спадкоємство; опіка; цивільний і церковний шлюб; розширення прав жінок та позашлюбних дітей.

Кримінальне право. Головними принципами кримінального права можна вважати поділ правопорушень на злочини і проступки. Констатувалося, що немає злочину, не передбаченого законом, і немає кари, не передбаченої законом. Система покарань передбачала смертну кару, а також різні види позбавлення волі. За проступки встановлювалися штрафи, арешт, покарання палицями, заборона на проживання. Було посилено кари щодо революціонерів, грабіжників, казнокрадів, порушників громадського спокою.

Процесуальне право в карному процесі спочатку мало інквізиційний характер, а з кінця ХІХ ст. вводився суд присяжних, вільна оцінка доказів сторонами і суддями, усність, гласність, змагальність процесу. Означені принципи процесу стосувалися і цивільно-процесуальних дій.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук