190

---

§6. Державно–правове відродження України в період національної революції (1917 – 1921 рр.)

Тема 1. Україна в добу Центральної Ради (1917 – 1918 рр.)

2 березня 1917 р. в Києві стало відомо, що цар Микола II зрікся влади. У ніч з 3 на 4 березня 1917 р. була створена Українська Центральна Рада (УЦР), яка мала об’єднати всі українські партії в боротьбі за відродження власної держави. Очолив УЦР М. Грушевський.

Державний устрій. Українська Центральна Рада – представницький орган різноманітних верств тогочасного суспільства. Структурно ЦР поділялася на Загальні збори (сесії), президію Ради (голова та два його заступники), Комітет Ради (з липня 1917 р. – Мала Рада), комісії (постійні й тимчасові) Ради. Виконавчі функції покладалися на Генеральний секретаріат (з січня 1918 р. – Рада Народних Міністрів).

Адміністративно-територіальний устрій українських земель у 1917-1918 рр. зберігався старий – губернський. Місцеву адміністрацію очолили губернські, повітові та волосні комісари Центральної Ради.

Судова система. До листопада 1917 р. в Україні діяла російська судова система. Лише в грудні 1917 р. Генеральне секретарство судових справ розпочало впровадження судової реформи зі створення Генерального суду, який мав бути вищою судовою, наглядовою та касаційною інстанцією. Створювалися замість судових палат три апеляційні суди в Києві, Одесі та Харкові. Окрім того, діяли військово-революційні суди. Однак, на місцях, продовжували діяти старі судові органи – дільничні мирові суди та з’їзди мирових суддів.

Законодавство. За короткий час існування та діяльності УЦР встигла створити власну правову систему. Були ухвалені важливі законодавчі акти.

Перший універсал (10 червня 1917 р.) проголошував Цент

ральну Раду тимчасовим урядом України, національно-персональну автономію у складі Росії.

Другий універсал (3 липня 1917 р.) став наслідком переговорів із представниками Тимчасового уряду. У документі було заявлено: не проголошувати автономію України до скликання Всеросійських установчих зборів; Генеральний секретаріат мав підпорядковуватися Тимчасовому уряду як його крайовий орган виконавчої влади.

Третій універсал (7 листопада 1917 р.) проголошував створення Української Народної Республіки у складі майбутньої Російської Федерації; скасовування приватної власності на землю; введення 8-годинного робочого дня; скасування смертної кари; надання національно-персональної автономії національним меншинам тощо.

Четвертий універсал (9 січня 1918 р.) констатував проголошення УНР незалежною державою; до Установчих зборів законодавча влада належить ЦР, виконавча – Раді Народних Міністрів; земля, вода, надра, ліси оголошувалися всенародною власністю; передбачалося вирішення соціальних проблем; виконання означеного покладалося на Всеукраїнські Установчі збори.

Законом „Про національно-персональну автономію” (9 січня 1918 р.) надавалося право росіянам, полякам і євреям задовольнити свої національно-культурні прагнення на всій території України.

Закон „Про громадянство УНР” (2 березня 1918 р.) визнавав громадянами тих осіб, які народилися на Україні і постійно в ній проживали.

Конституція УНР (29 квітня 1918 р.) визнавала народ України джерелом влади. За формою державного правління УНР визнавалася парламентською республікою. Законодавча влада належала Всенародним Зборам УНР, виконавча – Раді Народних Міністрів, судова – Генеральному Суду УНР.

Місцевими органами влади проголошувалися виборні ради та управи громад, волостей та земель. Велика увага надавалася захисту прав людини. Національним меншинам надавалося право об’єднуватися в національні союзи, які формували органи самоуправління, встановлювали бюджет тощо.

Однак Основний Закон УНР, був порушений обранням в цей же день, президентом УНР М.С. Грушевського, про якого в цьому документі мова не велась. Принцип поділу влади мав декларативний характер. В Конституції не згадувались державна символіка; основні принципи зовнішньої політики; органи прокуратури; судова система; були відсутні статті, що регламентували соціально-економічні проблеми.

 

< Попередня   Наступна >