Підручники Правознавство Правознавство: Навчальний посібник Тема 6. Держава та право України в післявоєнний період (1945 – 1991 рр.)Тема 6. Держава та право України в післявоєнний період (1945 – 1991 рр.)
| Правознавство - Правознавство: Навчальний посібник |
Тема 6. Держава та право України в післявоєнний період (1945 – 1991 рр.)
Радянська державність у період 40-х – сер. 80-х рр. Після Другої світової війни остаточно сформувалася територія сучасної України (угоди з Польщею, Чехословаччиною та Румунією СРСР; лютий 1954 р. указ Верховної Ради СРСР про передання Кримської області до складу Української РСР).
4 вересня 1945 р. було ліквідовано Державний Комітет оборони.
Вищим законодавчим органом влади залишалася Верховна Рада УРСР, вибори до якої відбулися 9 лютого 1947 р. Новообрана рада формувала постійнодіючу Президію. Верховна Рада видавала закони, Президія – укази. Верховна Рада працювала посесійно – чергові сесії двічі на рік, позачергові скликалися у разі потреби. При ній створювалися постійні комісії.
Раднарком УРСР з березня 1946 р. було реформовано в Раду Міністрів, а наркомати в міністерства.
Місцеві органи влади та управління зберігали структуру, яка відповідала адміністративному поділу – обласні – районні – міські – селищні та сільські ради депутатів трудящих.
20 квітня 1978 р. на основі „брежнєвської” загальносоюзної конституції позачергова сьома сесія Верховної Ради УРСР дев’ятого скликання ухвалила четверту радянську Конституцію (преамбула, 19 глав, 10 розділів та 171 стаття). Більшість статей Конституції 1978 р. мала декларативний характер, вони ніколи не були закріплені відповідними законами (наприклад, гарантовані права і свободи). Стаття 6 встановлювала політичну монополію в державі єдиної комуністичної партії. Республіка проголошувалася суверенною, а основною ознакою цього суверенітету називалося право зносин з іншими державами. Гарантією суверенітету нібито була норма на право вільного виходу з СРСР, хоча закону і механізму виходу не існувало.
Радянська державність у „період перебудови” (1986-1991 рр.) Протягом 1989 – 1991 рр. Верховна Рада ухвалила низку законів, які змінили і доповнили Конституцію УРСР 1978 р. Зокрема, склад Верховної Ради скоротився до 450 народних депутатів, яких стали обирати на 4 роки. У липні 1991 р. було ухвалено закони, за якими засновувалася посада Президента УРСР; Раду Міністрів реформовано в Кабінет Міністрів на чолі з прем’єр міністром. З 1990 р. вступив у дію закон „Про місцеві ради народних депутатів УРСР та місцеве самоврядування”, за яким вони переводилися в режим органів місцевого громадського самоврядування з режиму єдиного державного керівництва. До системи місцевого самоврядування належали сільські, селищні та міські територіальні громади, відповідні ради і їхні виконкоми. До регіонального самоврядування віднесено район і область, їхні ради і виконкоми. Означене розширило права органів місцевого самоврядування. У 1989 р. відновлено кримську автономію і створено Кримську АРСР з відповідними автономними державними структурами.
Правоохоронна система у період 40-х – поч. 90-х рр. Судова система у кінці 40-х та в 50-х рр. неодноразово реформувалася. В 50-х рр. були ліквідовані воєнні трибунали та особлива нарада військ МВС, транспортні суди, обласні відділи юстиції. Остаточно завершено судову реформу законом про судоустрій УРСР 1960 р. Суди першої інстанції – районні та міські; суди другої інстанції – обласні; третьої – Верховний Суд УРСР. Верховний Суд складався з трьох судових колегій – цивільної, кримінальної та воєнної, його робочим органом був Пленум Верховного Суду. При Раді Міністрів діяв Державний арбітраж, що розглядав господарські спори, а при обласних та районних виконкомах – арбітражні суди. В 1961 р. було створено товариські суди, які розглядали дрібні адміністративні та побутові правопорушення.
Прокуратура зазнавала реформування в 1944 та 1955 рр. і її структура усталилася на початку 60-х рр. Вся прокурорська система в СРСР підпорядковувалася Генеральному прокурору СРСР, який призначав Прокурора УРСР і обласних прокурорів. Усі прокурори призначалися на 5 років і оголошувалися незалежними від місцевої влади.
Органи внутрішніх справ теж пройшли певну еволюцію в цей період. У 1953 р. МВС і Міністерство державної безпеки об’єднали в одне МВС, у 1954 р. їх знову розділили на Комітет державної безпеки і МВС. У 1959 р. на допомогу міліції було створено народні дружини. Згідно із законом „Про основні обов’язки і права радянської міліції” (1973 р.), міліцію розділили на територіальну і транспортну, які в свою чергу ділилися на підрозділи. Це, зокрема, карний розшук, ДАІ, ОБХСС, адміністративна служба, відомча міліція. До системи МВС входили, крім міліції, виправно-трудові заклади, пожежна охорона, слідство, штабні служби.
Протягом 1989-1990 рр. було реформовано судову та прокурорську систему. Судова система УРСР була виведена із союзного підпорядкування і підпорядковувалася Верховному Суду УРСР. Генерального прокурора УРСР тепер призначала Верховна Рада УРСР на 5 років. Комітет конституційного нагляду реформовано в Конституційний Суд, який обирався Верховною Радою на 10 років.
Розвиток правової системи (40-ві – поч. 90-х рр.)
18 липня 1963 р. Верховна Рада УРСР прийняла новий Цивільний кодекс. Важливими вихідними положеннями Кодексу можна вважати: забезпечення всебічного зміцнення державної та суспільної власності; контроль за особистою власністю; регулювання зобов’язальних відносин, особливо щодо виконання державних планів, договорів, поставок тощо.
З 1 квітня 1961 р. вступив у дію новий Кримінальний кодекс УРСР. В Кодексі було сформульовано нове поняття злочину; зменшено максимальний термін позбавлення волі до 10 років (раніше до 25 років); підвищено вік відповідальності з 16 (раніше з 14 років), а в особливо тяжких випадках з 14 років (раніше з 12 років); у цілому скорочено види покарань; санкції проти проявів хуліганства стали більш жорстокими.
7 грудня 1984 р. Верховна Рада ухвалила Адміністративний кодекс. Кодекс давав визначення адміністративного правопорушення чи проступку; встановлював вік адміністративної відповідальності з 16 років, але до 18 років застосовувалися лише заходи впливу та стягнення; визначав види стягнення.
Взагалі за період 60-80-х рр. українські кодифікаторами були ще ухвалені: Кримінально-процесуальний кодекс (1960 р.), Цивільно-процесуальний кодекс (1963 р.), Кодекс законів про шлюб та сім’ю (1969 р.); Земельний кодекс УРСР (1970 р.), Виправно-трудовий (1970 р.), Кодекс законів про працю (1972 р.); Водний кодекс (1972 р.), Житловий кодекс (1983 р.), Кодекс про адміністративні правопорушення (1984 р.).
У зв’язку з перебудовою соціально-економічного та політичного устрою СРСР, в 1989-1991 рр. зазнало суттєвих змін та доповнень законодавство УРСР. Важливі доповнення було внесено до Конституції УРСР. Були прийняті закони „Про власність в УРСР” (1991 р.), „Про громадянство України” (1991 р.) тощо.
< Попередня Наступна >