150

---

Тема 5. Держава та право України в роки Великої вітчизняної війни

(1941 – 1945 рр.)

Порушивши норми міжнародного права, фашистська Німеччина 22 червня 1941 р. без оголошення війни напала на Радянський союз.

Реорганізація державного механізму УРСР в роки війни. Вся влада в державі зосередилася в руках Державного комітету оборони (з 30 червня 1941 р.), на чолі зі Сталіним, а на місцях – у місцевих комітетів оборони. Верховна Рада та Раднарком УРСР виконували розпорядження ДКО. Військові, промислові та оборонні наркомати дістали додаткові повноваження. Створені з міліції, внутрішніх військ та армії спецпідрозділи проводили акції з депортації населення, евакуації, мобілізації, тиловому забезпеченні армії.

Для оперативного керівництва військами 23 червня 1941 р. була створена Ставка Головного (Верховного) Командування на чолі зі Й. Сталіним.

Для оперативного керівництва питаннями евакуації виробничих сил з 24 червня 1941 р. створювалася Рада з евакуації.

Раднарком та Верховна Рада УРСР з окупацією Києва евакуювали свої установи до Саратова, потім до Уфи та Москви, де продовжували діяти в обмеженому режимі. 3 початком визволення території УРСР від фашистів, восени 1943 р., поступово відновлювалися довоєнні органи влади – ради, виконкоми та їхні відділи.

Окупаційний режим на Україні. Окуповану до кінця 1941 р. територію України німці розділили на 4 зони окупації. Перша, найбільша, називалася „Рейхскомісаріат України” (Волинь та Наддніпрянщина). Тут знаходилася ставка рейхскомісара – Еріха Коха. Галичина ввійшла до складу генерал-губернаторства Польщі (з центром у Кракові) як „дистрикт Галичина”. Південно-Західна Україна під назвою „Трансністрія” відійшла в зону окупації Румунії. Режим

окупації полягав у забороні населенню вільно переміщатися; суворій системі реєстрації; впровадженні німецького цивільного та воєнного законодавства; введенні трудової повинності; експлуатації місцевих ресурсів; вивезенні населення на примусові роботи до Німеччини.

Окупаційні санкції викликали рух опору українського населення, який за ідеологією та лідерами розподілився на націоналістичний (похідні групи, УПА) та комуністичний (радянське підпілля і партизани). Учасники руху опору проводили відкриті бойові дії, вступали в окремі сутички з ворогом, здійснювали диверсії, розвідку, інформували населення тощо. Мета опору полягала у вигнанні окупантів та відродженні власної держави і права.

Право УРСР у роки війни. Зміни і доповнення у галузі права вносилися розпорядженнями та постановами РНК, директивами, наказами та деклараціями Ставки, ДКО, Верховної Ради. Окрім норм загальносоюзного законодавства, діяли і нормативні акти республіканського значення.

Норми цивільного права продовжували захищати державну власність, охороняли інститут соціалістичної власності, але в умовах війни виникла необхідність законодавчого захисту приватної власності громадян (житла, худоби, майна). Директивами було заборонено виселяти з житла військовослужбовців та їхні родини. У сімейному праві – було збільшено матеріальну допомогу вагітним жінкам, багатодітним та одиноким матерям, організована допомога дітям-сиротам тощо.

Кримінальне право часів війни стало особливо репресивним щодо захисту держави. Посилено відповідальність, аж до вищої міри, за ухилення від призову в армію, за дезертирство. Суворе покарання передбачалося за розповсюдження паніки, за крадіжки майна під час пожежі, нападів авіації.

У процесі найсуттєвішим стали скорочені терміни досудових дій та швидкість судового розгляду справи.

 

< Попередня   Наступна >