107

---

РОЗДІЛ 4. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

§ 1. Загальні положення цивільного права

Тема 1. Поняття цивільного права

Цивільне право є однією з основоположних галузей у вітчизняній правовій системі. Воно, як і будь-яка інша галузь права, має власний предмет правового регулювання.

Згідно ч.1 ст.1 Цивільного кодексу України (далі ЦК) предметом цивільного права є особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, предмет цивільного права складають: особисті немайнові відносини – суспільні відносини, які складаються з приводу здійснення суб’єктом особистих немайнових прав і не мають безпосереднього економічного змісту (право на життя, ім’я, честь, гідність, ділову репутацію, авторство, фірмове найменування, товарний знак) та майнові відносини – суспільні відносини, що виникають у зв’язку з використанням особою майнових благ (речей, робіт, послуг). Прикладом подібних відносин є відносини між особами з приводу купівлі-продажу майна, найму нерухомості, виконання роботи на замовлення, тощо. Вони складають основну, переважну частину предмета цивільно-правового регулювання.

Для цивільного права специфічним є також і метод правового регулювання, який визначає у який спосіб цивільне право впливає на суспільні відносини, що ним регулюються. Цивільно-правовий метод характеризується низкою особливостей, якими є:

Юридична рівність суб’єктів цивільного права – всі учасники цивільних правовідносин у майновому та організаційному відношенні є юридично незалежними, самостійними та не підвладними один одному.

Диспозитивність – суб’єкти самостійно визначают

ь характер своїх відносин в межах чинного законодавства, здійснюють свої права на власний розсуд, самостійно обирають найбільш доцільний варіант поведінки.

Вільне волевиявлення суб’єктів – означає самостійну, на власний майновий ризик діяльність, спрямовану на задоволення прав та інтересів суб’єктів.

Майновий характер цивільно-правової відповідальності полягає у обов’язку правопорушника відшкодувати збитки, завдані іншій особі, у майновій (грошовій) формі та у повному розмірі.

Таким чином, цивільне право – це сукупність правових норм, які регулюють шляхом диспозитивного методу особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Регулювання цивільних відносин здійснюється відповідно до принципів даної галузі. Принципами цивільного права є основоположні ідеї та засади, що відбивають особливості правового регулювання цивільних відносин.

До принципів цивільного права згідно ст.3 ЦК належать: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності; свобода договору (суб’єкти вільні в укладанні договорів, виборі контрагентів, визначенні умов договорів); свобода підприємницької діяльності; судовий захист цивільних прав та інтересів; принципи справедливості, добросовісності та розумності.

Норми цивільного права розташовані у певній послідовності, що складає його систему. Система цивільного права поділяється на дві великі частини – Загальну та Особливу.

Загальна частина містить норми, що поширюються на всі види цивільних правовідносин – норми, що регулюють правовий статус суб’єктів, визначають коло об’єктів цивільного права, містять правила про правочини, представництво, здійснення та захист цивільних прав.

В Особливій частині зосереджені норми, що регулюють окремі види цивільно-правових відносин – норми про речове, зобов’язальне, спадкове право, право інтелектуальної власності, тощо.

Цивільно-правові норми містяться у певних джерелах. Джерелами цивільного права є нормативно-правові акти, в яких закріплені цивільно-правові норми. Сукупність даних актів складає цивільне законодавство.

До системи цивільного законодавства належать:

1. Конституція України від 28.06.1996 року, в нормах якої закладені засади регулювання відносин власності, особистих немайнових прав, відносин інтелектуальної власності, підприємницької діяльності тощо.

2. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України, прийнятий 16.01.2003 р. (набрав чинності з 01.01.2004 р.). Він є кодифікованим (зведеним) законом галузі та основою всієї системи актів цивільного законодавства України.

За структурою Цивільний кодекс складається із 1308 статей, 90 глав, зібраних у 6 книг: книга 1 – Загальні положення; книга 2 – Особисті немайнові права фізичних осіб; книга 3 – Право власності та інші речові права; книга 4 – Право інтелектуальної власності; книга 5 – Зобов’язальне право; книга 6 – Спадкове право.

3. Окрім Цивільного кодексу України, до системи цивільного законодавства належать і деякі інші кодекси, які містять цивільно-правові норми: Сімейний кодекс України, який зокрема, визначає правовий режим майна подружжя та порядок укладання шлюбного контракту; Житловий кодекс – норми, якого регулюють відносини користування житловим приміщенням та передачі його у власність; Земельний кодекс України – визначає правила щодо оренди земельних ділянок, виникнення та реалізації права власності на них.

4. Наступним джерелом цивільного права є закони України, норми яких спрямовані на регулювання відповідних цивільно-правових відносин („Про господарські товариства”, „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, „Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень”) та багато інших.

5. Окрему категорію актів цивільного законодавства складають підзаконні нормативно-правові акти Президента та Кабінету Міністрів України.

До джерел цивільного законодавства також належать і нормативно-правові акти інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим. Тобто, ті, які видаються компетентними міністерствами та держкомітетами, іншими центральним органами виконавчої влади та регулюють діяльність у певній галузі або правий статус певних категорій суб’єктів цивільного права.

Окреме місце в системі цивільного законодавства займають міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, які становлять окрему частину національного законодавства.

Міжнародні договори мають пріоритет перед національним законодавством, отже якщо у міжнародному договорі встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені національним законом, застосовуються правила міжнародного договору (ст.10 ЦК).

 

< Попередня   Наступна >