Підручники Правознавство Правознавство: Навчальний посібник Тема 2. Цивільне правовідношенняТема 2. Цивільне правовідношення
| Правознавство - Правознавство: Навчальний посібник |
Тема 2. Цивільне правовідношення
Суб’єкти цивільного права вступають між собою у різні суспільні відносини, які регулюються нормами цивільного права, тому їх ще називають цивільними правовідносинами.
Цивільне правовідношення – це врегульоване нормами цивільного права суспільне відношення між суб’єктами, забезпечене можливістю застосування засобів державного примусу.
Цивільне правовідношення має певну, чітко визначену структуру. Воно складається з трьох елементів: суб’єктів, об’єкту та змісту правовідносин.
Суб’єкти правовідношення – це особи, які беруть участь в цивільному правовідношенні. Учасниками цивільних правовідносин є три категорії осіб:
фізичні особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства;
юридичні особи – організації, підприємства, установи;
публічно-правові утворення – держава Україна, Автономна Республіка Крим та місцеві територіальні громади.
Той із учасників правовідношення, який наділений правами, називається управоможеною особою (кредитором), а учасник, який несе обов’язки – зобов’язаною особою (боржником).
Об’єктом правовідношення є благо, з приводу якого складаються відповідні правові зв’язки між особами. В цивільному правовідношенні об’єктами виступають речі та майно, цінні папери, результати робіт та послуги, результати інтелектуальної праці (твори науки, літератури, мистецтва), нематеріальні блага (життя, здоров’я, сім’я, ім’я, честь, гідність, ділова репутація) та інформація.
Змістом цивільного правовідношення є суб’єктивні права та обов’язки учасників правовідносин. Суб’єктивне цивільне право – це визначена законом міра можливої поведінки управоможеної особи (право кредитора на повернення свого майна з
Правовідносини виникають на підставі конкретних життєвих явищ, які мають назву юридичних фактів.
Юридичний факт – факт реальної дійсності, з яким норми цивільного права пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.
За змістом вони поділяються на події – юридичні факти, що не залежать від волі та свідомості осіб (стихійні лиха, смерть особи, досягнення певного віку) та дії – юридичні факти, що залежать від волі та свідомості людей. Дії можуть бути як правомірними (укладання договору, знахідка скарбу, створення твору інтелектуальною працею), так і протиправними (завдання шкоди, укладання недійсного правочину).
Відповідно до статей 2 та 24 ЦК, одним з учасників цивільних правовідносин визнається фізична особа.
Для того, щоб брати участь у цивільних правовідносинах, фізична особа повинна бути наділена юридичною правосуб’єктністю – цивільною правоздатністю та дієздатністю.
Цивільна правоздатність – здатність фізичної особи мати цивільні права та обов’язки (ч.1 ст.25 ЦК).
Правоздатність – це природна властивість кожної людини, яка визнається за всіма фізичними особами незалежно від віку та стану здоров’я. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов’язки незалежно від походження, соціального і майнового становища, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. При цьому, фізична особа не має права відмовитися від власної правоздатності або обмежити її, оскільки правоздатність є невідчужуваною.
Цивільна правоздатність виникає у момент народження людини. Однак, у деяких випадках охороняються інтереси дитини, яка зачата, але ще не народилася (ч.2 ст.25 ЦК). Зокрема, ч.1 ст.1222 ЦК передбачає, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути особи, зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті, тому доки людина жива, вона є правоздатною незалежно від стану здоров’я.
Для того щоб мати можливість самостійно реалізовувати цивільні права та виконувати обов’язки, фізична особа повинна бути не тільки правоздатною, але й наділеною дієздатністю.
Цивільна дієздатність – здатність особи своїми діями набувати та здійснювати цивільні права та виконувати обов’язки, а також відповідати у разі їх невиконання.
На відміну від правоздатності, дієздатність залежить від стану здоров’я особи та її віку. Залежно від цього, особа може бути повністю дієздатною, мати часткову чи неповну дієздатність, обмежену дієздатність або бути взагалі недієздатною.
Часткову цивільну дієздатність, згідно ст. 31 ЦК, мають особи, яким не виповнилося 14 років (малолітні).
Права та обов’язки малолітніх, за загальним правилом, за них реалізують батьки, усиновителі або опікуни. Самостійно малолітні можуть вчиняти лише окремі дії, прямо передбачені законом.
Так, малолітня особа має право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, тобто такі правочини, які задовольняють побутові потреби дитини і стосуються предмета, що має невисоку вартість (купівля продуктів харчування, іграшок). Якщо малолітній укладе будь-який інший правочин, він вважатиметься недійсним і не створюватиме юридичних наслідків. Крім того, малолітні мають право здійснювати особисті немайнові права на результати творчої, інтелектуальної діяльності (вважатися автором та бути власником створеного твору літератури чи мистецтва).
Малолітні не відповідають за шкоду, завдану їхніми діями іншим особам, оскільки вони є деліктоздатними. Відповідальність за дії малолітніх покладається на їхніх батьків, усиновителів, опікунів, які винні у неналежному вихованні та недогляді за дітьми.
Неповна цивільна дієздатність властива особам віком від 14 до 18 років – неповнолітнім (ст.32 ЦК).
За загальним правилом, вони укладають правочини за згодою батьків, усиновителів чи піклувальників.
Однак, окремі юридичні дії вони мають право вчиняти самостійно, без згоди зазначених осіб. Крім укладання дрібних побутових правочинів, неповнолітні вправі самостійно:
розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;
здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності (експонувати твори на виставках, продавати їх, отримувати авторську винагороду);
виступати учасниками (засновниками) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичних осіб;
самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися вкладом, внесеним на своє ім’я. Але якщо грошові кошти внесені до банку іншими особами на ім’я неповнолітнього, то розпорядитися ними неповнолітній має право лише за згодою батьків, осіб, що їх замінюють або органів опіки та піклування.
Відповідальність неповнолітніх є загальною, причому вони відповідають не лише за невиконання укладеного ними самостійно договору, але й за невиконання договору, укладеного за згоди батьків (усиновителів), піклувальників (ст.33 ЦК). Проте, якщо у неповнолітнього недостатньо майна для відшкодування збитків, субсидіарну (додаткову) відповідальність несуть батьки (усиновителі) або піклувальники, якщо не доведуть, що шкода була завдана не з їхньої вини.
Повністю дієздатними, згідно ст.34 ЦК є особи, які досягли 18 років (повнолітні).
Однак, як виключення, фізичній особі може бути надана повна цивільна дієздатність, навіть якщо вона і не досягла зазначеного віку. Це можливо, зокрема, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття; якщо фізична особа, яка досягла 16 років працює за трудовим договором; якщо неповнолітня особа, записана матір’ю або батьком дитини чи якщо особа, яка досягла 16 років, зареєстрована суб’єктом підприємницької діяльності.
Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи та за письмовою згодою батьків (усиновителів) або піклувальника. У разі, якщо такої згоди немає, повну цивільну дієздатність може бути надано за рішенням суду.
У разі припинення трудового договору, розірвання шлюбу чи припинення підприємницької діяльності надана фізичній особі повна цивільна дієздатність зберігається.
Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.36 ЦК обмеження цивільної дієздатності можливе, якщо особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними або якщо фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.
Правовим наслідком обмеження особи у дієздатності є встановлення над нею піклування (ст.37 ЦК). У зв’язку із цим, обмежено дієздатна особа має право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, а правочини, що виходять за межі дрібних побутових, повинні вчинятися лише за згодою піклувальника. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів обмежено дієздатної особи та розпорядження ними здійснюється піклувальником. Однак піклувальник може письмово дозволити такій особі самостійно одержувати ці доход та розпоряджатися ними.
Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи не впливає на її деліктоздатність, тобто така особа самостійно несе відповідальність за порушення умов договору, укладеного за згодою піклувальника, та відповідає за шкоду, завдану іншій особі у повному обсязі.
Якщо підстави для обмеження дієздатності фізичної особи зникли, наприклад, особа видужала або припинила зловживати спиртними напоями, суд поновлює повну цивільну дієздатність фізичної особи та припиняє піклування над нею. У такому разі обсяг її дієздатності відновлюється.
Окрім обмеження в цивільній дієздатності фізичної особи, її може бути за певних обставин визнано судом недієздатною.
Підставою для цього є хронічний, стійкий психічний розлад здоров’я особи та її нездатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч.1 ст.39 ЦК). Лише за наявності цих підстав, виявлених на основі судово-медичної експертизи, суд може за заявою заінтересованих осіб винести рішення про визнання особи недієздатною.
У такому разі над хворою особою встановлюється опіка. Всі правочини від імені та в інтересах недієздатного громадянина вчиняє опікун. На нього покладається також обов’язок відшкодування шкоди, завданої недієздатною особою, адже остання є неделіктоздатною.
У випадку видужання або значного поліпшення психічного стану фізичної особи, суд може винести рішення про поновлюється цивільної дієздатності такої особи та припинити опіку над нею (ст.42 ЦК).
Іншими, не менш важливими суб’єктами цивільного права, є юридичні особи.
Юридичною особою є організація, створена та зареєстрована у встановленому законом порядку (ст.80 ЦК).
Для того, щоб бути суб’єктом цивільного права, юридична особа повинна задовольняти певним ознакам:
Організаційна єдність – єдність внутрішньої структури організації, яка характеризує юридичну особу як єдине ціле. Тому у цивільному обороті юридична особа виступає від власного найменування, а не як сукупність посадових осіб чи органів.
Майнова відокремленість юридичної особи – наявність в неї майна, необхідного для здійснення господарської діяльності та одночасне відокремлення майна даної організації від майна інших юридичних осіб та держави.
3. Державна реєстрація юридичної особи, яка засвідчує законність її створення та існування. Без державної реєстрації юридична особа не може вважатися суб’єктом цивільного права, оскільки діяльність суб’єкта, незареєстрованого у встановленому законом порядку, прямо заборонена законодавством і за неї передбачена відповідальність, в т.ч. і кримінально-правова.
Державна реєстрація юридичної особи відбувається у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державних адміністраціях за місцезнаходженням юридичної особи. Данні про державну реєстрацію юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, де зазначаються найменування юридичної особи, її місцезнаходження, мета діяльності, органи управління, наявність філій і представництв та інші відомості. За наслідками проведення державної реєстрації юридичній особі видається свідоцтво.
З моменту здійснення державної реєстрації юридичної особи вона вважається створеною.
Самостійна цивільно-правова відповідальність – юридична особа за своїми зобов’язаннями відповідає самостійно, у повному обсязі усім своїм майном.
Здатність юридичної особи бути позивачем та відповідачем в суді – означає можливість захищати свої права та відповідати за взяті на себе зобов’язання.
Цивільна правоздатність юридичної особи має загальний характер, тобто вона здатна мати такий самий обсяг правоздатності, що й фізична особа, крім тих прав, які за своєю природою можуть належати лише людині (право на життя, ім’я, здоров’я, тощо). Цивільна правоздатність виникає у юридичної особи з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України запису про припинення її діяльності (ч.4 ст.91 ЦК).
Юридична особа поза місцем свого розташування має право створювати філії та представництва.
Представництво – це відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза її місцем знаходження, який здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філія – це також відокремлений підрозділ юридичної особи, який здійснює всі або частину її функцій.
Філії та представництва не є юридичними особами, тому не підлягають державній реєстрації, не мають права виступати у цивільному обігу від власного імені, а виступають від імені юридичної особи, що їх створила. Керівники філій та представництв призначаються керівником юридичної особи і діють на підставі виданої їм довіреності.
Припинити своє існування юридична особа може шляхом ліквідації або реорганізації.
Реорганізація – це спосіб припинення юридичної особи при якому усі права та обов’язки реорганізованої юридичної особи переходять до інших суб’єктів цивільного права, а ліквідація – це повне припинення юридичної особи без передачі її прав та обов’язків іншим особам.
Ліквідація може проводитись добровільно або примусово. Добровільна ліквідація можлива за рішенням засновників або компетентного органу юридичної особи у разі, якщо, наприклад, збіг строк існування юридичної особи, досягнуто мета її діяльності. Примусова ж ліквідація здійснюється за рішенням суду при визнанні недійсною державної реєстрації юридичної особи, а також в інших випадках, встановлених законом (ст.110 ЦК).
Суб’єкти цивільного права, як юридичні, так і фізичні особи, вступають між собою у різні правовідносини, які складаються з приводу купівлі-продажу певних речей, їх перевезення, надання послуг, використання творів науки, літератури та мистецтва, захисту честі, гідності, ділової репутації та інше.
Отже, об’єктом цивільного права є конкретне благо (майнове чи немайнове) з приводу якого виникли відносини між суб’єктами цивільного права.
Стаття 177 ЦК містить приблизний перелік об’єктів цивільних прав, до якого належать: речі, в т.ч. гроші та цінні папери, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також матеріальні та нематеріальні блага.
Речі, цінні папери та результати робіт і послуг є матеріальними об’єктами, а результати духовної творчості та особисті немайнові блага (честь, гідність, ділова репутація, ім’я) мають назву немайнових благ.
Одним з найпоширеніших об’єктів цивільних прав є речі. Річчю визнається предмет матеріального світу, який задовольняє потреби людей і щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки.
Оскільки речей існує велика кількість, їх поділяють на окремі види.
Так, виділяють речі нерухомі та рухомі. До нерухомих речей віднесено майно, що не може бути вільно переміщене у просторі (земельні ділянки, будинки, споруди), а рухомими речами визнаються такі, що їх можна вільно переміщувати у просторі без втрати чи пошкодження (одяг, меблі, продукти харчування).
Речі можуть бути споживчими та неспоживчими. Споживчими визнаються речі, які внаслідок одноразового їх використання знищуються повністю (паливо, продукти харчування) або припиняють існувати у первісному вигляді (сировина, будівельні матеріали), неспоживчими ж є речі, призначені для неодноразового використання, які зберігають при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу (одяг, будинки, автомобілі).
Цивільний кодекс також поділяє речі на індивідуально-визначені та родові. Індивідуально-визначеною є єдина в своєму роді річ, наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших речей (картина видатного художника, архітектурний шедевр, ексклюзивні ювелірні прикраси). Родовою визнається річ, що визначається загальними родовими ознаками, властивими усім речам того самого роду та вимірюється числом, вагою, мірою (кілограм борошна, метр тканини, літр води).
Особливим об’єктом цивільного права є гроші. Вони визнані законним платіжним засобом та виступають загальним еквівалентом вартості товарів та послуг. Грошовою одиницею, обов’язковою до приймання на всій території України, є національна валюта – гривня. Іноземна валюта на території нашої держави може використовуватися у випадках і в порядку, передбачених законом.
Стаття 177 ЦК закріплює у якості об’єктів цивільних прав і результати робіт та послуги.
Результати робіт – це дії внаслідок яких створюється нова річ або поліпшуються властивості існуючих речей. Наприклад, за договором підряду підрядник зобов’язується виготовити на замовлення меблі, ювелірні прикраси, пошити одяг або відремонтувати будинок.
Послуги – це дії суб’єктів, внаслідок яких задовольняються потреби інших осіб. Результатом послуги виступає певне благо (розвантаження вантажу, перевезення пасажирів, праця нянь, послуги репетиторів), яке має грошову вартість.
Нематеріальні блага як об’єкти цивільних прав, це насамперед, особисті немайнові блага, невіддільні від особистості, що охороняються цивільним законодавством (життя, здоров’я, ім’я, честь, гідність, ділова репутація особи, авторство, свобода творчості, свобода пересування, недоторканість житла, тощо).
А також до даної категорії належить інформація. Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце в суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
< Попередня Наступна >