108

---

Тема 4. Цивільно-правова відповідальність

Цивільно-правова відповідальність – вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні цивільно-правових санкцій до правопорушника.

Особливістю даного виду відповідальності є її майновий характер – вона спрямовується на майнову сферу правопорушника, а не на його особистість, як це властиво, наприклад, для кримінальної відповідальності.

Застосування цивільно-правових санкцій завжди пов’язане для правопорушника із втратами майнового характеру (відшкодуванням завданої шкоди, сплатою неустойки). Навіть коли порушуються особисті немайнові права, моральна шкода потерпілій особі відшкодовується у грошовій формі.

Застосування цивільно-правової відповідальності забезпечується державним примусом – якщо боржник добровільно не виконує покладені на нього обов’язки, то компетентними державними органами, насамперед, судом, господарським або третейським судом, щодо нього можуть бути застосовані примусові засоби впливу.

За видами розрізняють договірну та позадоговірну відповідальність. Договірна відповідальність застосовується за порушення цивільного обов’язку, що виник із договору (несплата покупцем вартості придбаного товару, недопоставка партії продукції, несвоєчасне повернення грошей, узятих у борг). Позадоговірна (деліктна) відповідальність настає у разі заподіяння шкоди одним суб’єктом цивільного права іншому. Вона застосовується коли правопорушник та потерпілий не перебували між собою у договірних відносинах (наприклад, у разі дорожньо-транспортної пригоди).

Залежно від кількості осіб, на яких покладаються цивільно-правові санкції, виділяють часткову (дольову), солідарну (сумісну) та субсидіарну (додаткову) відповідальність.

Часткова (доль

ова) відповідальність полягає в тому, що кожен із правопорушників несе відповідальність у межах своєї частки. Якщо законом або договором не передбачено інше, то частки боржників, визнаються рівними.

Солідарна відповідальність настає у прямо зазначених законом або договором випадках і полягає в тому, що кредитор має право вимагати відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Такий вид відповідальності застосовуватиметься, зокрема, при спільному заподіянні шкоди декількома особами одночасно. Якщо зобов’язання перед кредитором в повному обсязі буде виконане одним з боржників, то він має право пред’явити регресну (зворотну) вимогу до решти солідарних боржників, крім частки, яка припадає на нього.

Субсидіарна (додаткова) відповідальність має місце якщо у зобов’язанні беруть участь два боржники, один – основний, інший – додатковий (субсидіарний). Якщо основний боржник неспроможний виконати зобов’язання та задовольнити вимоги кредитора, кредитор може пред’явити вимогу виконання обов’язку в повному обсязі до субсидіарного боржника. Даний вид відповідальності також застосовується лише у випадках, прямо передбачених законом чи договором. Зокрема, у ч.2 ст.1179 ЦК зазначено, що у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, шкода повинна бути відшкодована її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Підставою притягнення особи до цивільно-правової відповідальності є скоєння цивільного правопорушення. Правопорушення складається з наступних елементів: протиправність поведінки правопорушника; наявність у потерпілого майнової та (або) моральної шкоди; причинний зв’язок між протиправною поведінкою особи і заподіяною нею шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду, тобто її психічне ставлення до своїх протиправних дій та їх негативних наслідків.

Протиправною є поведінка особи, яка порушує норми закону або договору.

Шкода – це будь-яке знищення або зменшення блага, що охороняється законом. Вона може бути майновою та моральною.

Розмір майнової шкоди може бути точно обчислений в грошах і має назву збитків. Збитки – це грошова оцінка шкоди, яка має місце у разі неможливості відшкодування шкоди в натурі (у вигляді майна).

Збитки складаються з реальних втрат, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрат, які вона понесла або мусить понести для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та упущеної вигоди – доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Так, у разі завдання тілесних ушкоджень фізичній особі, понесені нею збитки складаються з втраченого заробітку (упущена вигода) та витрат на медичне лікування, санаторно-курортне оздоровлення, посилене харчування (реальні збитки).

Моральна (немайнова) шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; через знищення чи пошкодження її майна; приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст.23 ЦК).

Моральна шкода не може бути точно обчислена у грошовому еквіваленті, тому її грошова компенсація є усуненням негативних наслідків, завданих потерпілому протиправними діями правопорушника.

Потерпілий має право вимагати захисту свого порушеного права та відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями правопорушника, лише протягом певного часу з моменту вчинення правопорушення. Строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу має назву позовної давності (ст.256 ЦК).

За допомогою позовної давності забезпечується стабільність цивільних правовідносин, зміцнюється договірна дисципліна, своєчасно відновлюються порушені права. Однак, збіг строку позовної давності унеможливлює захист порушеного права, хоча позов про захист права приймається судом незалежно від його спливу.

Загальний строк позовної давності складає 3 роки. Він поширюється на всі правовідносини, окрім тих, щодо яких встановлюється спеціальний строк.

Так, спеціальний скорочений термін позовної давності тривалістю в 1 рік поширюється на вимогу про стягнення неустойки (штрафу, пені); на вимогу про спростування розміщених у засобах масової інформації відомостей, що завдають шкоди честі, гідності, діловій репутації; на вимогу про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності; на вимогу, що виникає у зв’язку з недоліками проданого товару; на вимогу про розірвання договору дарування; на вимоги, що виникають з перевезення вантажу, пошти; на вимоги про оскарження дій виконавця заповіту.

Спеціальний подовжений термін позовної давності тривалістю у 5 років поширюється на вимогу про визнання недійсним правочину, який було вчинено під впливом насильства, погрози чи обману. А найдовший спеціальний термін позовної давності тривалістю у 10 років поширюється на вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

 

< Попередня   Наступна >