134

---

§ 2. Особисті немайнові права фізичних та юридичних осіб

Тема 1. Загальні положення про особисті немайнові права та їх захист

Під особистим немайновим правом розуміють міру можливої поведінки управоможеної особи щодо особистих благ немайнового характеру, які позбавлені економічного змісту і дають людині можливість на свій розсуд визначати власну поведінку в сфері особистого життя.

Дані права мають немайновий характер, тому неможливо визначити їх вартість у грошовому еквіваленті. Вони також є особистими, бо не можуть бути відчужені, відділені від особистості їх носія та передані іншим особам.

Нормативну базу регулювання особистих немайнових прав складають, насамперед, розділ II Конституції України „Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, який містить досить значний перелік прав і свобод (статті 21-68), який при цьому він не є вичерпним. Вони також врегульовані Книгою II Цивільного кодексу України, яка є результатом адаптації норм цивільного законодавства до загальноєвропейських стандартів. Цивільний кодекс, порівняно із Конституцією, значно розширив перелік гарантованих особі немайнових прав, який на цей час є одним із найбільших у світі.

Правове регулювання особистих немайнових прав здійснюється також міжнародними нормативно-правовими актами, ратифікованими Україною (Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про захист прав і основних свобод людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права та іншими.

Основними рисами даних прав є те, що вони належать кожній особі, отже властиві усім без винятку фізичним та юридичним особам незалежно від будь-яких ознак та обсягу дієздатності. Держава гарантує рівність прав і свобод людини

незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання та інших ознак.

Дані права, у більшості випадків, виникають у особи з моменту її народження (право на життя, здоров’я, свободу, особисту недоторканність, ім’я, право на сім’ю), і лише деякі – з досягненням певного віку (право на донорство виникає у особи з досягненням повноліття, право на зміну імені – з 16 років) і належать особі довічно. Крім того, дані права є абсолютними – захищаються від порушень з боку будь-яких осіб, державних органів, службових та посадових осіб.

Змістом особистих немайнових прав є можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері приватного життя.

Цивільним кодексом України передбачена велика кількість особистих немайнових прав, які поділені на дві групи:

права, що забезпечують природне існування фізичної особи (право на життя; на охорону здоров’я; на усунення небезпеки, що загрожує життю і здоров’ю; право на надання медичної допомоги; на інформацію та таємницю про стан здоров’я; права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров’я; право на свободу; на особисту недоторканність; право на донорство; право на сім’ю, опіку або піклування та право на безпечне для життя і здоров’я середовище);

права, які забезпечують соціальне буття фізичної особи (право на ім’я; на повагу до гідності та честі особи; право на повагу до людини, яка померла; право на недоторканність ділової репутації; на індивідуальність; на особисте життя та його таємницю; право на інформацію; на особисті папери; право на таємницю кореспонденції; право на захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- і відеозйомок; на охорону інтересів особи, зображеної на фотографіях та у інших художніх творах мистецтва; право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; право на місце проживання; на недоторканність житла; право на вибір роду занять; на свободу пересування, свободу об’єднання та мирні зібрання).

При цьому вказаний перелік не є вичерпним, а отже він може бути розширений і доповнений.

Реалізація особистих немайнових прав здійснюється суб’єктом вільно та на власний розсуд. Як правило, дані права реалізуються особою самостійно, однак в інтересах малолітніх і неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком чи за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої особисті права, ЦК України допускає здійснення права батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками (ч.1 ст.272 ЦК).

Здійснення суб’єктивного права відбувається, за загальним правилом, у повному обсязі, але ч.2 ст.64 Конституції передбачена можливість обмеження окремих особистих немайнових прав в умовах воєнного або надзвичайного стану. За таких умов може обмежуватися здійснення, зокрема, права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, права на охорону здоров’я та медичну допомогу. Проте, переважна більшість особистих прав не підлягає обмеженню навіть в умовах військового чи надзвичайного стану (право на життя, право на повагу до честі та гідності особи, на свободу і особисту недоторканність).

Цивільно-правовий захист особистих немайнових прав здійснюється як самим потерпілим (самозахист порушеного права), так і органами судової юрисдикції.

До основних судових засобів захисту належать, зокрема, визнання права, припинення дій, що порушують право, відшкодування майнової шкоди, компенсація моральної шкоди, а також спеціальні засоби захисту особистих немайнових прав – поновлення порушеного права, спростування недостовірної інформації та заборона поширення інформації, якою порушено особисті немайнові права.

Обов’язок поновлення порушеного особистого немайнового права, згідно ст.276 ЦК, полягає в тому, що органи державної влади, місцевого самоврядування, фізичні або юридичні особи, які порушили особисте немайнове право, зобов’язані негайно його поновити. Якщо правопорушник не вчинив необхідних дій, суд може примусити його це зробити, а також зобов’язати відшкодувати моральну шкоду, завдану потерпілому. Якщо особа ухиляється від виконання судового рішення, на неї може бути накладено штраф, сплата якого не звільняє її від обов’язку виконати судове рішення.

Якщо про особу чи членів її сім’ї поширена недостовірна інформація, вона має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ст.277 ЦК). Право на спростування полягає у можливості потерпілого вимагати від правопорушника визнання інформації неправдивою, а право на відповідь – це право особи на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення права. Для застосування даного способу захисту необхідно, щоб поширені відомості були недостовірними, тобто такими викривленими або викладеними неправдиво.

За загальним правилом, спростування недостовірних відомостей повинно здійснюватися особою, яка їх поширила (ч.4 ст.277 ЦК). Але якщо інформація поширена декількома особами (наприклад, автором репортажу та телепрограмою, що її оприлюднила), вони повинні спростувати інформацію солідарно. У разі, якщо автор інформації невідомий (працював під псевдонімом чи анонімно) спростування відомостей здійснюється судом.

Важливим є також спосіб спростування – воно повинно здійснюватися у такий самий спосіб, як і поширення недостовірних відомостей. Отже, воно має бути набране тим самим шрифтом і поміщено під заголовком „Спростування” на тому самому місці шпальти, де містилося недостовірне повідомлення.

Іншим спеціальним засобом захисту особистих немайнових прав є заборона поширення інформації, яка порушує особисті немайнові права (ст.278 ЦК), особливість якого полягає в тому, що він може бути застосований незалежно від правдивості чи неправдивості інформації. Будь-яка інформація про особу, як правдива, так і не правдива, може бути заборонена до оприлюднення, якщо через її оприлюднення будуть порушені права та інтереси особи (право на особисте життя, на таємницю про стан здоров’я, таємниця усиновлення, банківська таємниця).

Тому, якщо особисте немайнове право фізичної особи порушено в газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити їх випуск та розповсюдження. Але якщо відомості оприлюднені в газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі, які вже випущено у світ, суд може заборонити їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунути порушення неможливо, – вилучити наклад газети чи книги з метою його знищення (ч.2 ст.278 ЦК).

 

< Попередня   Наступна >