115

---

Тема 2. Поняття та види джерел трудового права

Джерела трудового права – зовнішні форми вираження правових норм, за допомогою яких забезпечується правове регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними суспільних відносин на підприємствах, в установах і організаціях, чи у фізичних осіб, що використовують найману працю. В науці трудового права виділяють такі особливості джерел трудового права: 1) крім актів, виданих на державному (централізованому) рівні, широко застосовують локальні акти, які розробляються і ухвалюються безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях; 2) наявність нормативних актів, які мають так званий конститутивний характер, тобто таких, що самі не забезпечують регулювання трудових відносин, а передбачають прийняття на їх основі локальних актів, які й виконують регулятивну функцію (наприклад, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку); 3) значний ступінь диференціації у правовому регулюванні трудових відносин залежно від умов виробництва, кліматичних умов, суб’єктних ознак і соціальних груп працівників; 4) застосування і інших, відмінних від нормативно-правових актів джерел, а саме нормативно-правових договорів (наприклад, генеральна, галузеві та регіональні угоди, міжнародні договори) та актів вищих судових інстанцій (рішення Конституційного Суду, постанови Пленуму Верховного Суду України).

Основне джерело трудового права – Конституція України від 28 червня 1996 р. – закріплює найважливіші трудові права людини і гарантії їх реалізації: ст.ст.3, 8, 19, 21-24, 36, 43-46, 55-61, 64, 68 та ін. В Конституції України уперше закріплені положення, що передбачають право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, право працюючих на страйк для захисту своїх економічних та соціальних інтересів, право на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, на соціальний захист у разі бе

зробіття з незалежних від громадянина обставин тощо, більшість з яких вважається правовими принципами у сфері трудового права.

Частиною національного законодавства є міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (конвенції і рекомендації Міжнародної організації праці; акти регіонального європейського рівня – наприклад, Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод; міжнародні двосторонні договори).

Серед законів передусім необхідно назвати кодифіковане джерело трудового права – Кодекс законів про працю України (КЗпП України), прийнятий 10 грудня 1971 р. і введений в дію з 1 червня 1972 р. До КЗпП неодноразово вносилися зміни і доповнення. Складається з преамбули, 18 глав та 265 статей. Глави III та XVI доповнені додатковими главами III-А та XVI-А. З 1973 р. до КЗпП України були внесені зміни більше ніж 50-ма законами, а також Декретами Кабінету Міністрів України. Внаслідок цього з 265 статей істотних змін зазнала 221 стаття, деякі з них – неодноразово.

Структура КЗпП України: глава І – Загальні положення; глава ІІ – Колективний договір; глава ІІІ – Трудовий договір; глава ІІІ-А – Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників; глава IV – Робочий час; глава V – Час відпочинку; глава VI – Нормування праці; глава VII – Оплата праці; глава VIII – Гарантії і компенсації; глава IX – Гарантії при покладанні на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; глава X – Трудова дисципліна; глава XI – Охорона праці; глава XII – Праця жінок; глава XIII – Праця молоді; глава XIV – Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням; глава XV – Індивідуальні трудові спори; глава XVI – Професійні спілки. Участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями; глава XVI-А – Трудовий колектив; глава XVII – Загальнообов’язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення; глава XVIII – Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

Незважаючи на внесені зміни, на сьогодні КзпП України не відповідає тим вимогам, що ставляться до правових норм, покликаних регулювати працю в умовах ринкових відносин. Триває робота над новим Трудовим кодексом України.

Закони, які виступають джерелами трудового права, можна поділити на два види: загальні (наприклад, „Про державну службу” від 16.12.1993 р., „Про статус народного депутата України” від 17.11.1992 р., „Про статус суддів” від 15.12.1992 р.) та спеціальні („Про зайнятість населення” від 1.03.1991 р., „Про охорону праці”, „Про колективні договори та угоди” від 1.07.1993 р., „Про відпустки” від 15.11.1996 р., „Про оплату праці” від 24.03.1995р., „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3.03.1998 р., „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15.09.1999 р. тощо).

Джерелами трудового права виступають також підзаконні нормативно-правові акти, зокрема, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України – видаються з різних питань регулювання суспільних відносин у сфері праці; акти місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування – з питань, передбачених ст.24 Закону України „Про місцеві державні адміністрації” та ст.30 Закону України „Про місцеве самоврядування”. До джерел трудового права – підзаконних нормативно-правових актів – належать також відомчі акти: накази, розпорядження, інструкції Міністерства праці та соціальної політики, а також галузевих міністерств, що містять приписи з окремих питань регулювання трудових відносин на підприємствах певної галузі.

Серед джерел сучасного трудового права виділяються акти договірного характеру – такі, які приймаються уповноваженими суб’єктами шляхом підписання двосторонніх або багатосторонніх договорів (угод). Особливістю зазначених актів є те, що сторони мають право встановлювати такі правила, які не суперечать чинному законодавству і не спрямовані на погіршення правового становища сторін договору у порівнянні з тими гарантіями, які вже передбачені централізовано. До актів договірного характеру належать міжнародні договори, генеральна, галузеві та регіональні угоди, колективний договір. Індивідуальний трудовий договір не визнається джерелом трудового права України, оскільки його положення не є загальнообов’язковими і звернені до конкретних осіб.

Джерелами трудового права є також локальні нормативно-правові акти, найпоширеніші з яких – колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про преміювання, посадові інструкції, інструкції щодо охорони праці, графіки відпусток тощо.

 

< Попередня   Наступна >