Підручники Правознавство Правознавство: Навчальний посібник Тема 3. Порядок вирішення колективних трудових спорівТема 3. Порядок вирішення колективних трудових спорів
| Правознавство - Правознавство: Навчальний посібник |
Тема 3. Порядок вирішення колективних трудових спорів
Колективні трудові спори мають особливості щодо предмета спору, суб’єктного складу, способу їх розгляду. Сторонами колективних трудових спорів є: з одного боку – це наймані працівники підприємства, галузі, декількох галузей, профспілки, їх об’єднання, інші уповноважені найманими працівниками організації; з іншого боку – власники, об’єднання власників, уповноважені ними органи чи представники.
Порядок вирішення колективних трудових спорів регламентується Законом України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3.03.1998 р. Відповідно до ст.2 цього закону, колективний трудовий спір (конфлікт) – це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, укладення чи зміни колективного договору, угоди, виконання колективного договору або окремих її положень, невиконання вимог законодавства про працю.
Відповідно до ст.4 вищезгаданого закону, при виникненні трудового спору вимоги найманих працівників формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше ніж половини підписів членів трудового колективу підприємства. Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний розглянути вимоги найманих працівників та повідомити їх представників про своє рішення у триденний строк з дня одержання вимог.
Законом визначено, що колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників одержав від власника чи уповноваженого ним органу повідомлення про повну або часткову відмову в задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням власника,
Розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту (пп. „а” та „б” ст.2 Закону) здійснюється примирною комісією, а у разі неприйняття рішення у встановлені законом строки – трудовим арбітражем. Трудовим арбітражем розглядаються і спори про виконання колективного договору, угоди або окремих її положень, а також про невиконання вимог законодавства про працю (пп. „в” та „г” ст.2 Закону).
Примирна комісія – це орган, призначений для вироблення рішення, що може задовольнити сторони колективного трудового спору (конфлікту), який складається з представників сторін (ч.1 ст.8 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”. Примирна комісія утворюється за ініціативою однієї із сторін на виробничому рівні у 3-денний, на галузевому чи територіальному рівні у 5-ти денний, на національному рівні – у 10-денний строк з моменту виникнення колективного трудового спору з однакової кількості представників сторін. Колективні трудової спори розглядаються виробничою примирною комісією у 5-денний, галузевою та територіальною – у 10-денний, примирною комісією на національному рівні – у 15 денний строк з моменту утворення комісій.
Згідно із ст.11 вищезазначеного закону, трудовий арбітраж – це орган, який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового спору (конфлікту). Трудовий арбітраж утворюється з ініціативи однієї із сторін або незалежного посередника у 3-денний строк у разі: 1) неприйняття примирною комісією погодженого рішення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) про встановлення нових або зміну існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, а також про укладення чи зміну колективного договору, угоди; 2) виникнення колективного трудового спору про виконання колективного договору, угоди або окремих її положень, про невиконання вимог законодавства про працю. Кількісний і персональний склад трудового арбітражу визначається за згодою сторін. Якщо сторони не досягнуть згоди, то трудовий арбітраж складається з трьох арбітрів. До складу трудового арбітражу не можуть входити особи, які є представниками сторін колективного трудового спору, або особи, які тією чи іншою мірою зацікавлені в його однобічному вирішенні. Колективний трудовий спір розглядається трудовим арбітражем з обов’язковою участю представників сторін, а в разі потреби – представників інших заінтересованих органів та організацій. Трудовий арбітраж повинен прийняти рішення у 10-денний строк з дня його створення, за рішенням більшості членів цей строк може бути продовжено до 20 днів.
У вирішенні колективних трудових спорів можуть брати участь незалежні посередники – визначені за спільним вибором сторін особи, які сприяють встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, беруть участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятного рішення (ст.10).
З метою сприяння поліпшенню трудових відносин та запобігання виникненню колективних трудових спорів, їх прогнозування та сприяння своєчасному їх вирішенню, здійснення посередництва для вирішення таких спорів була утворена Національна служба посередництва і примирення. Згідно із ст.15 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” до компетенції Національної служби посередництва і примирення, зокрема, належить: аналіз вимог працівників, виявлення і узагальнення причин колективних трудових спорів; підготовка посередників та арбітрів, які спеціалізуються на вирішенні колективних трудових спорів; посередництво у вирішенні колективного трудового спору; залучення до участі в примирних процедурах народних депутатів України, представників державної влади, органів місцевого самоврядування.
Якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур чи не виконує угоди, досягнутою в ході вирішення колективного трудового спору, може бути розпочато страйк. Відповідно до ст.17 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) страйк – це тимчасове колективне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
Рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або 2/3 делегатів конференції. Орган (особа), який очолює страйк, зобов’язаний письмово попередити власника або уповноважений ним орган (представника) не пізніше як за 7 днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві – за 15 днів. Законом передбачені гарантії для працівників під час страйку. Участь працівників у страйку, за винятком визнаних судом незаконними, не розглядається як порушення трудової дисципліни і не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.
У випадках, передбачених законом, страйк може бути визнано незаконним (наприклад, у випадках, коли страйк оголошений до моменту виникнення колективного трудового спору, з порушенням порядку прийняття рішення про проведення страйку). Рішення про визнання страйку незаконним приймає суд. В певних випадках проведення страйків заборонено: зокрема, для персоналу ядерних установ та об’єктів, для працівників органів прокуратури, суду, органів державної влади, правопорядку; на підприємствах електроенергетики, коли вони можуть призвести до порушення сталості об’єднаної енергетичної системи України тощо. Рішення суду про визнання страйку незаконним зобов’язує учасників страйку про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк. Особи, винні у порушенні законодавства про колективні трудові спори (конфлікти), несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством.
< Попередня Наступна >