73

---

Тема 4. Державна служба

Державна служба – професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують за це заробітну плату за рахунок державних коштів. Ознаки:

це різновид державної, суспільно-корисної діяльності;

здійснюється на професійній основі особами, які займають посади в державних органах та їх апараті;

спрямована на практичне виконання завдань і функцій держави;

за виконану роботу особи одержують державну платню за рахунок державних коштів.

Регулювання державної служби будується на положеннях Конституції України, Закону України від 16.12.1993 р. „Про державну службу” (із змінами та доповненнями)та цілого ряду нормативно-правових актів.

Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та заступників, голів постійних комісій Верховної Ради та заступників, народних депутатів. Прем’єр-міністра України, Членів Кабінету Міністрів України, Голови та суддів Конституційного Суду України, Голови та членів Верховного Суду України, Голови та суддів Вищого господарського Суду України, Генерального прокурора України, його заступників визначається спеціальними законами України.

Правовий статус державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ тощо визначається згідно з положенням Закону України „Про державну службу”, якщо інше не передбачено законами України.

Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, статі тощо, які одержали відповідну освіту, професійну підготовку та пройшли конкурсний відбір чи за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

t-align: justify;">Обмеження, які пов’язані з прийняттям на державну службу:

не можуть бути обрані (призначені) на посаду в державному органі недієздатні особи;

не приймаються особи, які мають судимість, що є несумісною із заняттям посади;

якщо у разі прийняття на службу особа буде безпосередньо підпорядкована або підлегла близьким родичам чи своякам;

інші випадки передбачені законодавством України.

Державний службовець – особа, яка займає певну посаду в державних

органах або їх апараті, здійснює на професійній основі діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави, наділена у зв’язку з цим відповідними службовими повноваженнями і одержує за це заробітну платню за рахунок державних коштів.

Види державних службовців:

а) за характером праці і обсягом та характером їх службових повноважень: керівники; спеціалісти; технічні виконавці;

б) за характером і обсягом владних повноважень: посадові особи; представники влади; адміністративно-допоміжний персонал; функціональний (оперативний, основний) персонал;

в) за видами служби, на якій особи перебувають: звичайна (цивільна) служба; спеціальна (мілітаризована) служба, а відповідно і службовці.

Найбільші трудності викликає розмежування понять „посадова особа” і „представник влади”.

Посадова особа – керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законодавчими актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Представники влади – державні службовці, які мають право ставити юридично владні вимоги, давати вказівки, робити приписи та застосовувати заходи адміністративного впливу щодо органів та осіб, які не зв’язані з ними службовими відносинами і не знаходяться в їх підпорядкуванні, тобто щодо „третіх осіб”.

Державна служба нерозривно пов’язана із зайняттям посади.

Посада – визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посади державних службовців класифікуються з урахуванням організаційно-правового рівня органу, обсягу й характеру компетенції особи на певній посаді, ролі й місця посади у структурі державного органу. Прийняття і просування по службі особи проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються. Законом „Про державну службу” встановлено сім категорій посад державних службовців й 15 рангів. Положення про ранги службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.

Проходження державної служби – це сукупність юридичних фактів, пов’язаних з виникненням, зміною та припиненням державно-службових відносин, а саме з прийняттям на державну посаду, службовою кар’єрою та припиненням служби. При прийнятті на державну службу до особи ставляться вимоги:

а) загальні (заборона перебування на службі близьких родичів та свояків, якщо, займаючи посади, вони перебувають у безпосередній підлеглості): приймаються лише громадяни України; лише дієздатні особи; заборона сумісництва державних посад з приватними, окрім випадків передбачених законодавством);

б) спеціальні (віковий ценз, спеціальна освіта, стан здоров’я, вчений ступінь, стаж роботи за спеціальністю, присяга тощо).

Прийняття на державну службу здійснюється шляхом: призначення; за контрактом; за конкурсним відбором; обрання; самостійного добору; власного волевиявлення компетентних осіб згідно з штатним розписом тощо.

Громадяни, які вперше зараховуються на державну службу, приймають присягу, текст якої підписується і зберігається за місцем роботи. При прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців.

Для набуття практичного досвіду та перевірки професійної підготовки особи може проводитися стажування терміном до двох місяців із затвердженням заробітної плати за основним місцем роботи.

Службова кар’єра – просування по службі державного службовця шляхом зайняття більш високої посади на конкурсній основі або шляхом присвоєння йому більш високого рангу. Державні службовці постійно підвищують свою кваліфікацію шляхом самоосвіти або через навчання у навчальних закладах відповідного профілю не рідше одного разу на п’ять років.

Зміну службово-правового статусу державного службовця зумовлюють нерідко результати атестації, тобто оцінки кваліфікації службовця. З метою зайняття посад та просування по службі державних службовців у державних органах створюється кадровий резерв, зарахування до якого проводиться керівником державного органу за пропозиціями керівників його структурних підрозділів. На кожну посаду формується кадровий резерв у кількості не менше двох працівників. За порушення правових норм державні службовці несуть адміністративну, кримінальну та дисциплінарну відповідальність. Остання має певні особливості, оскільки дисциплінарні стягнення застосовуються за невиконання або неналежне виконання службовцями своїх службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень щодо проходження державної служби тощо. Окрім дисциплінарних стягнень передбачених КЗпП України, до державних службовців можуть застосовуватися заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримання до одного року у присвоєнні чергового рангу чи у призначенні на вищу посаду.

Закінчується проходження державної служби її припиненням.

Підстави припинення державної служби: порушення умов реалізації праці на державну службу; недотримання пов’язаних із проходженням державної служби вимог, досягнення службовцем граничного віку проходження державної служби; відставка службовців І й ІІ категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню службовця на державній службі; відмова службовця від прийняття або порушення присяги; неподання або подання службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів.

 

< Попередня   Наступна >