167

---

Тема 3. Державне управління: поняття, ознаки, принципи, форми, методи і акти

Державне управління – вид соціального управління, вид специфічної діяльності держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які впливають на суспільні відносини з метою її урегулювання відповідно до державних інтересів.

Специфічні риси державного управління:

1) загальнодержавний характер;

2) підзаконний характер;

3) юридично-владний, розпорядчий характер;

4) організаційний зміст;

5) цілеспрямованість, активний характер;

6) постійна основа, безперервність.

Державне управління здійснюють на підставі принципів:

соціально-політичні: демократизм; участь населення в управлінській діяльності; рівноправність осіб; рівність усіх перед законом; законність; гласність; врахування громадської думки; об’єктивність;

організаційні принципи побудови апарату державного управління: галузевий, функціональний, територіальний;

організаційні принципи функціонування апарату державного управління: нормативність діяльності; єдиноначальність; колегіальність; поділ управлінської праці; відповідальність за свої рішення; оперативна самостійність.

Зміст державного управління реалізується через комплекс функцій – функцій управління, які виконують задачі держави й суспільства шляхом владноорганізаційної діяльності у різних процесуальних формах.

Форма державного управління – зовнішньо виражена дія – волевиявлення виконавчо-розпорядчого органу (посадової особи), здійснене у рамках режиму законності та його комплекції для досягнення управлінської ме

ти – вираження у зовнішньому вигляді конкретних дій державних органів, їх структурних підрозділів і посадових осіб, які здійснюються у процесі виконавчої діяльності й спрямовані на реалізацію функцій управління. Виділяють дві групи форм управління – правові і неправові.

Правові форми управління – форми управлінської діяльності, які безпосередньо викликають правові наслідки, пов’язані із встановленням або застосуванням норм права. Виділяють: видання правових актів управління; укладення угод (договорів); здійснення інших юридично значних дій.

Неправові форми управлінської діяльності – форми діяльності безпосередньо не пов’язані із правовими наслідками, у результаті їх застосування не виникають адміністративно-правові відносини.

До неправових форм управління належать:

організаційні дії (проведення нарад, зборів, обговорень, перевірок, розробка прогнозів, програм, здійснення бухгалтерського, статистичного, податкового обліку, проведення прес-конференцій тощо);

матеріально-технічні операції (діловодство, виконання постанов про застосування заходів адміністративного примусу, адміністративних стягнень, складання довідок, звітів, видання юридичних актів тощо).

Правові та неправові форми взаємодоповнюють одне одного в процесі діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Методи державного управління – це сукупність засобів здійснення управлінських функцій держави, впливу суб’єктів державного управління на об’єкти. Виділяють:

наукові та ненаукові методи;

демократичні й диктаторські;

державні й суспільні;

творчі й шаблонні;

адміністративні й економічні;

прямого й непрямого впливу;

загальні й спеціальні.

Найпоширенішою є класифікація методів державного управління на загальні й спеціальні. Загальні – методи управління, які застосовуються на найважливіших стадіях управлінської діяльності; спеціальні – методи управління, які застосовуються при виконанні окремих функцій або на окремих стадіях процесу управління.

Проаналізуємо загальні методи управління.

1. Контроль і нагляд:

Контроль – активне втручання суб’єкта управління в діяльність підконтрольного об’єкта.

Нагляд – пасивний метод управління, що полягає у збиранні потрібних знань про діяльність об’єкта управління й їх оцінки.

2. Метод прямого та непрямого впливу:

Прямий вплив – безпосередній вплив суб’єкта управління на об’єкт через накази, інструкції тощо.

Непрямий вплив – створення зацікавленості у об’єктів управління, вплив через функції, інтереси, стимулювання, надання можливості вибору варіанту поведінки.

3. Адміністративні й економічні методи:

Адміністративні методи – вплив на об’єкт управління шляхом встановлення їх прав, обов’язків, через систему наказів, що спираються на систему підпорядкування, владні повноваження.

Економічні методи – створення економічних умов, стимулів, що викликають зацікавленість під час роботи. Надається широкий вибір варіантів поведінки, заохочується ініціатива тощо.

4. Регулювання, керівництво, управління:

Регулювання – визначення загальної політики й принципів її реалізації через різні напрямки.

Керівництво – практичне проведення в життя загальної політики й принципів у відповідній галузі управління, контроль й розробка напрямків діяльності підконтрольних об’єктів.

Управління – прямий систематичний вплив суб’єкта управління на об’єкт повсякденного оперативного характеру.

5. Переконання й примус:

Переконання – система методів правового й неправового характеру, яка здійснюється державними й недержавними органами, й виявляється у застосуванні виховних, заохочувальних, роз’яснювальних заходів з метою у формуванні громадян розуміння необхідності виконання приписів нормативних актів. Види: виховання, роз’яснення, інструктаж; заохочення; критика; особистий приклад; організація певних заходів тощо.

Примус – додатковий метод державного управління, психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою змусити їх виконувати приписи правових норм. Державний примус проявляється у двох формах: судовій та адміністративній.

Всі методи державного управління взаємодоповнюють один одного, пов’язані між собою і утворюють єдину систему.

Акти державного управління – владні, прийняті згідно з вимогами законів, приписи органів виконавчої влади з питань компетенції усіх органів (посадових осіб), що народжують юридичні наслідки. Акти державного управління є засобом практичної реалізації завдань виконавчої влади.

Особливості актів державного управління:

приймаються при здійсненні функцій виконавчої влади;

підзаконний характер;

офіційний характер;

владний характер;

прийняті в установленому законом порядку, належним чином оформлені.

У сукупності ці ознаки зумовлюють відмінність актів державного управління від законів, актів громадських організацій, службових документів, актів судових органів, органів прокуратури та цивільно-правових угод, договорів.

Вимоги, що ставляться до актів державного управління:

оптимальність, тобто поєднання ефективності акта й доцільності його прийняття;

відповідальність юридичним вимогам:

законність (підзаконний характер; відповідність приписам законодавства, щодо якого приймається акт управління; відповідність компетенції органу, який видає акт; відповідність процесуальним вимогам);

презумпція законності акту (акт вважається законним з моменту прийняття, якщо він не скасований в порядку, передбаченому законодавством; інші органи не можуть перевіряти законність актів, окрім судових органів);

відповідність організаційно-технічним вимогам:

щодо мови акту (чіткість, лаконічність, доступність);

щодо форми акту (письмовий або усний); обов’язкова наявність реквізитів: назва органу, що видав; дата і місце його прийняття; порядковий номер; назва документу; територія, на яку поширюється дія акту; перелік встановлених зобов’язань; дані про відповідальність за невиконання документу; перелік державних органів, що здійснюють контроль за виконанням акту; санкція; термін вступу в силу; підписи осіб від органу, що прийняв акт;

своєчасність доведення до зацікавлених осіб;

реєстрація (якщо потрібно) в Міністерстві юстиції України, інші вимоги.

Акти управління, прийняті з порушенням вимог, вважаються дефектними.

Дефектні акти поділяються на нікчемні та оспорюванні.

Нікчемні акти – акти, юридична недійсність яких очевидна, недоліки яких скасувати не можна й які не породжують юридичних наслідків. Вони не дійсні з моменту прийняття, за їх невиконання не настає юридична відповідальність (які містять вказівки щодо порушення законодавства, сприяють вчиненню злочинів тощо).

Оспорюванні акти – акти з помилками, дефектність яких не є очевидною, й які можна скасувати, доопрацювати, привести у відповідність до вимог законодавства.

Прийняття актів державного управління – це стадійна діяльність державних органів; це різновид адміністративного провадження.

Стадії прийняття актів державного управління:

стадія – підготовка управлінського акту;

стадія – прийняття рішення;

3 стадія – доведення актів до виконавців (опублікування, розсилка, ознайомлення під розпис тощо).

 

< Попередня   Наступна >