82

---

§ 4. Стадії вчинення злочину

Стадії вчинення злочину – це етапи здійснення злочину, які відрізняються ступенем реалізації умислу (характером діяння і моментом припинення злочину).

Стадії вчинення злочину це цілеспрямована діяльності, а значить може бути тільки у злочинів, вчинених з умислом. Ступінь реалізації умислу виражається в різноманітних діяннях, які характеризують кожну стадію вчинення злочину з об’єктивно наявними між ними достатньо чіткими межами.

Чим повніше реалізовано умисел, тим повніше здійснено злочин і тим більшу шкоду може заподіяти чи заподіює винний.

Ст.13 КК визнає злочинними і караними три стадії злочину:

готування до злочину;

замах на злочин;

закінчений злочин.

Ознаки готування до злочину і замаху на злочин передбачені статтями 14 і 15 КК, а закінчених злочинів – у диспозиціях статей Особливої частини КК. Отже, якщо злочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, які не впливають на його кваліфікацію.

Відповідно до ч.1 ст.13 КК злочин вважається закінченим, якщо діяння містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Відповідно до ч.2 ст.13 КК незакінченим злочином є готування до злочину і замах на злочин. Із визначення закінченого злочину випливає, що незакінчений злочин – це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке не має всіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, оскільки злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного.

Готування до злочину (ч.1 ст.14 КК) є підшукуванням або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова д

ля вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

З об’єктивної сторони готування до злочину може виявлятися в різноманітних діях, спільною їх ознакою є те, що всі вони передбачають створення умов для вчинення закінченого злочину. Проте він не доводиться до кінця, припиняється з причин, які не залежали від волі винного.

Із суб’єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим умислом, тобто винний усвідомлює, що він створює умови для вчинення певного злочину та бажає створити такі умови. При цьому винний має намір не обмежуватися тільки готуванням до злочину, а вчинити дії, що призведуть до закінчення злочину, але йому не вдається реалізувати свій намір.

Замах на злочин (за ч.1 ст.15 КК) – вчинення особою з прямим умислом діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від її волі.

Із суб’єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто спробувати вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки, бажає довести розпочатий злочин до кінця та бажає настання вказаних наслідків.

Види замаху:

закінчений (невдалий);

незакінчений (перерваний);

непридатний.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала всі дії, що їх вважала за необхідні для доведення злочину до кінця, та злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч.2 ст.15 КК). Наприклад, громадянка М. 24 травня 2006 року о 16 годині дня, перебуваючи в кафе „Мрія”, спробувала викрасти фарфоровий столовий набір на суму 250 грн. 00 коп., але під час виходу з кафе була затримана офіціанткою. В даній ситуації, громадянка М. Зробила все, щоб викрасти фарфоровий столовий набір, однак наслідки не настали з обставин, які не залежали від його волі, тому злочин (крадіжка) не був доведений до кінця.

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, які не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, що їх вважала за необхідні для доведення злочину до кінця (ч.3 ст.15 КК). Наприклад, оператор комп’ютерної системи скопіював інформацію з банку даних на дискету та намагався знищити цю інформацію на вінчестері комп’ютера, однак був виявлений адміністратором і затриманий охоронцями, тобто він не вчинив усіх можливих на його думку дій для привласнення інформації, з причин, які не залежали від його волі.

Непридатний замах поділяється на замах при помилці в об’єкті злочину та замах з непридатними засобами. Замаху при помилці в об’єкті злочину властиво те, що безпосередньому об’єкту, на спричинення шкоди якому спрямовано умисел винного, шкода не спричиняється чи навіть немає загрози спричинення шкоди (постріл у труп). При замаху з непридатними засобами особа, яка здійснює замах, вважає, що засоби, які вона використовує, можуть спричинити злочинний результат (підкладання в машину несправної вибухівки). Та ці засоби є непридатними й об’єктивно не можуть спричинити бажані для винного злочинні наслідки.

Кримінальна відповідальність за готування до злочину та замах на злочин настає за статтями 14 або 15 КК і за тією статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Як випливає зі ст.16 КК, при кваліфікації незакінченого злочину (готування до злочину та замаху на злочин) необхідно посилатися на ч.1 ст.14 або ч.2 (3) ст.15 КК і статтю Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб’єкт готувався чи на який вчинив замах. Наприклад, готування до умисного вбивства кваліфікується за ч.1 ст.14 та ч.1 ст.115 КК, а закінчений замах на вбивство – за ч.2 ст.15 і ч.1 ст.115 КК.

Моменти закінчення злочину є різними залежно від конструкції складу злочину та описану об’єктивної сторони посягання в диспозиції кримінально-правової норми КК. Законодавством передбачено три конструкції складів злочину:

злочин з матеріальним складом;

злочин з формальним складом;

злочин з усіченим складом.

Злочин з матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настали зазначені у диспозиції Особливої частини КК суспільно небезпечні наслідки. Наприклад, грабіж є закінченими з моменту отримання винними можливості вільно розпоряджатися чи користуватися майном, тобто з моменту завдання майнової (матеріальної) шкоди відносинам власності (ст.186 КК).

Злочин з формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення діяння зазначеного в диспозиції Особливої частини КК незалежно від настання суспільно небезпечним наслідків. Настання чи ненастання злочинних наслідків при вчиненні злочинів із формальним складом не впливає на факт наявності закінченого складу злочину, але це не означає, що така обставина не повинна братися до уваги при призначенні покарання винному. Наприклад, хуліганство вважається закінченим від моменту вчинення дій – грубого порушення громадського порядку.

Злочин з усіченим складом вважається закінченим з початку виконання підготовчого діяння вказаного в диспозиції Особливої частини КК. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на більш ранню стадію, тобто на стадію готування до злочину чи замаху на злочин. Фактично в злочинах з усіченим складом законодавець передбачає в Особливій частині КК відповідальність за замах на злочин, а інколи за готування до злочину як за самостійні закінчені злочини. Наприклад, посягання на життя державного чи громадського діяча (ст.112 КК), посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (ст.400 КК). Створення усічених складів дає можливість запобігти пом’якшенню покарання за вчинене готування чи замах на злочин і розглядати стадію готування чи замаху на злочин як закінчений злочин.

Добровільна відмова (ч.1 ст.17 КК) є остаточне припинення особою із власної волі готування до злочину чи замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Зі змісту ст.17 КК випливає, що добровільна відмова від доведення злочину до кінця, яка виключає кримінальну відповідальність, можлива лише на стадії готування до злочину чи замаху на нього та має відповідати певним ознакам. По-перше, припинення готування чи замаху має бути остаточним, тобто означати безповоротну відмову від доведення злочину до кінця, відсутність умислу продовжити його у майбутньому. По-друге, особа відмовляється від вчинення (продовження) злочину за своєю волею, що означає остаточне рішення про припинення злочинної діяльності особа приймає самостійно. Для наявності цієї ознаки не має значення, хто був ініціатором відмови від доведення злочину до кінця: родичі, знайомі, потерпілий чи інші особи. По-третє, відмовляючись від вчинення злочину, особа усвідомлює можливість доведення його до кінця, тобто особа знає, що перепон для завершення злочину немає, або обставини, які б вона не змогла подолати при продовженні вчинення злочину, відсутні. При цьому, відмову треба визнавати добровільною і тоді, коли насправді є обставини, які особа не змогла б подолати при продовженні вчинення злочину, але вона не знала цього і припинила свою злочинну діяльність, усвідомлюючи можливість доведення її до кінця.

Добровільна відмова від злочину відрізняється від дійового каяття в здійсненні злочину.

Під дійовим каяттям слід розуміти дії особи, що свідчать про щире засудження особою вчиненого злочину та про прагнення зменшити розмір завданої шкоди. Об’єктивною ознакою дійового каяття є певна активна поведінка особи, що вчинила злочин, а суб’єктивною ознакою – засудження нею своїх дій (тому ці дії і мають таку назву).

За добровільної відмови особа звільняється від кримінальної відповідальності, а дійове каяття є, зазвичай, обставиною, що пом’якшує покарання.

 

< Попередня   Наступна >