76

---

§ 6. Співучасть у злочині

Співучастю у злочині (ст.26 КК) є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Виходячи з умисного характеру вини співучасників, можна зробити висновок, що для співучасті необхідна взаємна обізнаність виконавця й інших співучасників про їхні спільні дії у скоєнні злочину.

Види співучасників злочину:

виконавець (співвиконавець) – особа, що у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи використовуючи інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК;

організатор – особа, що організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням;

підбурювач – особа, котра умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або якось інакше схилила іншого співучасника до вчинення злочину;

пособник – особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів або знарядь чи усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, що заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Існує два види пособництва: фізичне – надання засобів або знарядь чи усуненням перешкод або інше сприяння приховуванню злочину; інтелектуальне – полягає в наданні порад, вказівок, а також у заздалегідь обіцяному приховуванні злочинця, засобів або знарядь учинення злочину, слідів злочину чи предметів, злочином здобутих, або у придбанні чи збуті таких предметів.

Організатор, підбурювач і пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною ст.27 КК і тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, що передбачає злочин, учинений виконавцем.

xt-align: justify;">Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.

Під формою співучасті слід розуміти тип спільної діяльності декількох осіб у процесі скоєння злочину, що різняться за способом їх взаємодії та ступенем узгодженості. Виділяють дві форми співучасті:

проста співучасть (співвиконавство) – полягає в тому, що декілька осіб, діючи спільно, є безпосередніми виконавцями злочину, що виконують його склад;

складна співучасть (власне співучасть) – полягає в тому, що є об’єктивний розподіл ролей між співучасниками: поряд з виконавцем, який безпосередньо вчиняє злочин, є також організатор, пособник або підбурювач.

Відповідно до ст.28 КК розрізняють вчинення злочину різними злочинними групами: групою осіб; групою осіб за попередньою змовою; організованою групою; злочинною організацією.

Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо в ньому брали участь декілька (два чи більше) виконавців без попередньої змови між собою.

Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві чи більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три та більше), що попередньо зорганізувались у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (три та більше), члени якого чи структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності для безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або для керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або для забезпечення функціонування як власне злочинної організації, таки інших злочинних груп.

Посереднє виконавство – виконавець особисто не виконує дій, що утворюють об’єктивну сторону злочину чи особисто виконує лише частину таких дій. Іншу частину дій вчиняє особа, яка через малолітство, розумову відсталість, психічну хворобу та з інших причин не могла розуміти характер та значення дій. що нею учинялися. Суб’єкт, який використовує для досягнення своїх цілей названих осіб, відповідає як виконавець злочину без посилання на ст.27 КК.

Провокацією злочину є ситуація, коли особа підбурює (провокує) виконавця чи інших співучасників на вчинення злочину з метою його подальшого викриття.

Ексцес виконавця наявний, якщо інші співучасники не передбачали, не бажали та не припускали вчинення тих злочинних дій, що їх вчинив виконавець. Розрізняють два види ексцесу: кількісний (відхилення від обговорених дій) і якісний (вчинення не обговорених дій). Ця різниця має практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію злочину.

Причетність до злочину – це дія чи бездіяльність, яка хоч і пов’язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.

Види причетності:

приховування злочину – це активна діяльність особи з приховування злочинця, засобів і знарядь скоєння злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом. До того ж мова йде тільки про заздалегідь не обіцяне приховування, тобто про приховування, не обіцяне до закінчення (завершення) злочину. Приховувач несе відповідальність за ст.396 КК. Ця стаття встановлює відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування лише тяжких чи особливо тяжких злочинів. Приховування злочинів середньої або невеликої тяжкості кримінальній відповідальності не підлягає. До того ж на підставі ч.2 ст.396 КК не підлягають кримінальній відповідальності за приховування тяжких і особливо тяжких злочинів члени сім’ї особи, що вчинила злочин, а також її близькі родичі, коло яких визначається законом;

придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом – це активна діяльність особи, що виявляється в купівлі чи іншій оплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або зберіганні такого майна. Мова йде лише про дії, заздалегідь не обіцяні;

неповідомлення про злочин – це пасивна поведінка особи, що полягає в неповідомленні про підготовлювальний, вчинюваний або вчинений злочин відповідним державним органам;

потурання – особа, котра зобов’язана була й могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не перешкоджає, злочин відбувається. Відповідальність за потурання вирішується таким чином: якщо воно було заздалегідь обіцяним, то стає пособництвом; заздалегідь же не обіцяне потурання може утворювати у випадках, передбачених в Особливій частині КК, службовий злочин.

 

< Попередня   Наступна >