68

---

§ 7. Множина злочинів

У житті зустрічаються ситуації, коли одна чи група осіб вчиняє два чи більше злочинів, тобто коли у скоєному одним суб’єктом має місце множинність злочинів.

Множинність означає те, що існує у багатьох формах, видах, сукупність елементів, об’єднаних за певною ознакою. Множинність перебуває у діалектичному зв’язку з одиничним – елементами, які її утворюють. З одного боку, вона протиставляється одиничному – наявність множинності означає відсутність одиничного. З іншого ж – множинність не може існувати поза одиничним, вона є формою прояву і об’єднання одиничних процесів, предметів, явищ. При цьому множинність передбачає наявність, принаймні, двох одиничних елементів (злочинів).

Таким чином, множинність злочинів має місце при вчиненні однією особою двох чи більше злочинів, кожний із яких передбачений окремою кримінально-правовою нормою і за які особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

Види множинності:

сукупність злочинів;

повторність злочинів;

рецидив злочинів.

При класифікації видів множинності злочинів в основу покладено такий критерій як характер поведінки винного – учиняється кілька діянь, якими виконується два чи більше злочинів, або ж кілька злочинів учиняються одним діянням.

Множинність складається з окремих злочинів, які й виступають її елементами. Кожний із елементів множинності повинен відповідати таким ознакам: 1) становити собою самостійний склад злочину; 2) не виступати необхідною складовою іншого злочину. Це означає, що кожний одиничний злочин передбачений окремою статтею Особливої частини КК України. Якщо певне посягання „охоплюється” іншою кримінально-правовою нормою і в даному випадку не підлягає самостійній кримінально-правовій

оцінці, то множинність відсутня.

Кожний одиничний злочин може виступати і як елемент множинності, і як окремий злочин, тобто може бути вчинений поза множинністю. Для одиничного злочину, як елемента множинності, характерно те, що він передбачений в Особливій частині КК як одне самостійне посягання.

Особливою частиною КК передбачаються різні види одиничних злочинів. Диспозиції одних статей вказують лише на одну однойменну ознаку – передбачають посягання на один об’єкт, містять вказівку на один вид предмета або одного потерпілого, одне діяння та один наслідок і т.д. Такі одиничні злочини в юридичній літературі пропонується називати простими.

В інших же статтях передбачені ними злочини описані таким чином, що вони передбачають порушення водночас різних об’єктів, наявність різних видів предметів чи потерпілих, можуть бути вчинені шляхом виконання кількох діянь, заподіюють кілька наслідків і т.д. У таких статтях можлива велика кількість комбінацій ознак, які утворюють окремі види злочинів. Чинним КК передбачені і злочини, об’єктивна сторона яких включає вчинення інших правопорушень. Всі такі злочини прийнято називати ускладненими. Є такі види ускладнених злочинів: триваючі, продовжувані, складені.

Триваючий злочин – така злочинна дія чи бездіяльність, після якої настає тривале невиконання особою свого важливого обов’язку: продовжити службу в армії (ст.408 КК), сплачувати аліменти (ст.164 КК).

Продовжуваний злочин – це злочин, що складається з кількох тотожних злочинних актів, які поєднані одним умислом і спрямовані на досягнення однієї загальної мети. Всі злочинні акти продовжуваного злочину мають спільну (одну) суб’єктивну сторону, і тому вони утворюють один злочин. Наприклад, розкрадання чужого майна частинами (автомобіля, будівельних матеріалів, пар взуття, частин одягу (костюмів, спідньої білизни) або обман покупців. Але всі вони об’єднані в один самостійний, окремий злочин єдністю умислу (наміру). Тільки завдяки єдності наміру всі ці окремі дії утворюють один продовжуваний злочин, який кваліфікується за відповідною нормою закону.

Складений злочин – це злочин, який складається з двох або більшої кількості злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх відокремлено (ізольовано), є єдиним самостійним злочином, але внаслідок їх органічної єдності утворюють один одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК. Наприклад, розбій, який складається з насильства над особою (погроза вбивством, заподіяння тілесних ушкоджень) і заволодіння майном.

Повторність злочинів (ч.1 ст.32 КК) – це вчинення особою вдруге злочину, в якому згідно з кримінальним законом передбачена ознака повторності незалежно від того, чи була ця особа притягнута до відповідальності за попередній (перший) злочин. У широкому розумінні повторність означає повторення чого-небудь (вчинку), зробити щось знову, ще раз те саме, вдруге. При цьому злочини учиняються в різний час, тому наявність повторності передбачає кваліфікацію як першого посягання, так і наступного чи кількох наступних.

Повторність, яка виступає ознакою складу злочину, виділяється як один із видів множинності злочинів. При наявності такої повторності виникає потреба кваліфікувати як перший злочин, так і наступний (наступні), причому з врахуванням того, що його вчинено повторно, дати оцінку цьому виду множинності злочинів в цілому. Ознакою складу злочину повторність визнається тоді, коли вчинення наступного злочину якось пов’язано з попереднім, свідчить про певну лінію у поведінці суб’єкта. Про такий зв’язок можна говорити тоді, коли учиняються злочини:

тотожні, тобто ті, які збігаються за усіма обов’язковими ознаками складу (наприклад, перший раз вчинено крадіжку і другий злочин теж становить собою крадіжку). Як правило, це злочини, які передбачені однією і тією ж статтею Особливої частини КК;

однорідні – які збігаються за більшістю ознак складу злочину (так, однорідними є такі злочини, як крадіжка та грабіж). Однорідні злочини звичайно передбачені статтями

Отже, повторність утворює вчинення двох чи більше злочинів, визначених в статті Особливої частини КК: попереднього – вчинення якого передує повторності; наступного – який, власне, і є повторним. Причому вимагається, щоб за кожен із них особа підлягала кримінальній відповідальності. Такі злочини виступають елементами повторності. Кожен із них може бути як закінчений, так і перерваний на стадії готування, незакінченого або закінченого замаху; бути вчинений як „одноосібно”, так і в співучасті.

Попередній злочин позначається в КК по-різному:

шляхом вказівки на його назву. Так, в ч.2 ст.187 КК передбачено: „Розбій, вчинений ... особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм”;

через перелік статей Особливої частини КК, які передбачають відповідний злочин. Зокрема, в ч.2 ст.307 КК вказано: „Ті самі дії, вчинені повторно або ...особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 308 – 310, 312, 314, 315, 317 цього Кодексу”;

називається родове поняття певного злочину та визначаються обмеження – вчинення яких саме злочинів не повинно утворювати повторність. Наприклад, в п.13 ч.2 ст.115 КК встановлена відповідальність за умисне вбивство „вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу”.

Злочин, який є повторним (наступним), також названий в диспозиції відповідної частини статті Особливої частини КК. Оскільки повторність становить собою кваліфікуючу ознаку, то вказівка на неї звичайно міститься в частині другій відповідної статті КК. При цьому законодавець використовує різні прийоми вказівки на такий злочин:

прямо називає його. Звичайно це має місце тоді, коли простий вид злочину вчиняється однією дією. Наприклад, в ч.2 ст.185 КК зазначається: „Крадіжка, вчинена повторно...”;

вказує на те, що повторність утворюють „ті ж дії”, „ті самі дії” – ті, які передбачені частиною першою статті. Такий прийом зустрічається тоді, коли простий вид злочину може бути виконаний багатьма альтернативними діяннями. Так, злочин, передбачений ст.199 КК, може бути вчинений шляхом виконання 7 дій, а в ч.2 цієї статті передбачена відповідальність за „ті самі дії, вчинені повторно”. Вчинення будь-якої із них дає підставу кваліфікувати злочин за ознакою повторності. Причому, повторність утворює вчинення злочинів такими діями в будь-яких комбінаціях – інакше кажучи, попередній і наступний (повторний) злочини можуть бути вчинені не обов’язково однаковими діями, а будь-якими з тих, які вказані в диспозиції статті про простий вид відповідного злочину;

встановлює відповідальність за повторність у випадку вчинення дій, передбачених певною частиною статті КК. Так, у ч.3 ст.109 КК зазначено: „Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені... повторно”. У таких випадках наступний злочин має полягати у діях, які тотожні тим, що передбачені частиною статті, до якої відсилає норма про відповідний повторний злочин.

Види повторності:

повторність як обставина, що обтяжує покарання (ч.1 ст.67 КК);

повторність як кваліфікуюча ознака злочину, що передбачена статтями Особливої частини КК.

Сукупністю злочинів (ч.1 ст.33 КК) є вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними кримінально-правовими нормами, за жоден з яких її не було засуджено.

У кримінальному праві розрізняють два види сукупності злочинів (підставою поділу сукупності на види є кількість діянь, якими учиняється два чи більше злочини; адже два чи більше злочини можуть бути виконані як внаслідок вчинення кількох діянь, так і внаслідок одного діяння):

реальну сукупність злочинів – вчинення різними, окремими самостійними діями двох або більше злочинів, передбачених різними кримінально-правовими нормами, за жодний з яких винний ще не був засуджений;

ідеальну сукупність злочинів – вчинення однією дією (бездією) двох або більше злочинів одночасно, одноразово.

Для реальної сукупності характерне різночасне вчинення злочинів, але тривалість перерви між злочинами юридичного значення не має. Реальну сукупність утворюють:

а) подібні (однорідні) злочини – грабіж і розбій, використання посадового становища і викрадення внаслідок зловживання посадовим становищем;

б) злочини різнорідні – розкрадання і хуліганство;

в) тотожні злочини – зґвалтування, передбачене різними частинами ст.152 КК;

г) закінчені злочини, а також готування до злочину або замах на вчинення злочину;

д) вчинення злочину самостійно (виконавець), а також у ролі пособника, організатора чи підмовника.

Ідеальна сукупність злочинів характеризується усіма загальними ознаками сукупності, хоча має одну специфічну ознаку – два або більше злочинів учиняються одним і тим же діянням, причому, одне діяння учиняється в один і той же час, в одному і тому ж місці. Таке діяння одночасно є ознакою складів різних злочинів, внаслідок чого й утворюється сукупність злочинів.

Класифікація сукупності злочинів (розподіл на види) має значення для кваліфікації, оскільки різні види сукупності злочинів мають різні ознаки вчиненого діяння, різну їх суспільну небезпечність, по-різному стосовно кожного з них рахують строки давності, по-різному вирішується підслідність справ про ці злочини.

Рецидив – повторність, пов’язана із засудженням за попередній злочин. Стаття 34 КК України містить поняття рецидиву злочинів, яким визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Таким чином, необережні злочини не можуть утворювати рецидив.

Рецидив можна класифікувати за кількістю засуджень (була особа вперше засуджена у повнолітньому чи неповнолітньому віці, який проміжок часу пройшов після попереднього засудження) та однорідні чи різнорідні злочини, які утворюють рецидив. Для кримінально-правової кваліфікації рецидиву велике значення має, по-перше, наявність чи відсутність зв’язку між злочином, за який особа була засуджена раніше, та новим – рецидивним – посяганням, по-друге, вчинений новий злочин після відбування покарання чи у ході його відбування.

Виходячи, із вищезазначеного значення, виділяємо такі види рецидиву:

загальний – це рецидив, коли відбувається вчинення нового злочину особою, яка має непогашену або не зняту судимість, якщо КК України не передбачає цього як ознаку простого або кваліфікованого (особливо кваліфікованого) складу злочину (наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження та протягом строку судимості вчиняє шахрайство);

спеціальний – це рецидив, коли відбувається вчинення особою, яка була засуджена за певний злочин, нового злочину, ознакою складу якого є вчинення його особою, раніше судимою за такий злочин;

пенітенціарний – це рецидив, що має місце за умови, що новий злочин вчинений під час відбування покарання за раніше вчинений злочин, причому це передбачене законом як ознака складу злочину;

простий – це рецидив, що має місце тих випадках, коли особа має дві судимості (наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вбивство, за яке теж засуджується);

складний – це рецидив злочинів, за якого особа має три та більше судимості;

рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів – це рецидив, за якого особа, маючи судимість за один із таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий самий злочин.

 

< Попередня   Наступна >