136

---

2.3. Поняття податку, види податків та їхні характеристики

2.3.1. Обов'язкові платежі, види та характерні ознаки

Формування дохідної частини бюджету є важливим видом діяльності будь-якої держави. Україна не є винят­ком. Процес приватизації державної власності і станов­лення ринкових відносин протягом останніх років сут­тєво змінили зміст фінансових ресурсів державного бю­джету, все більшого значення набувають податкові мето­ди акумуляції "їх. Податки стають не тільки головним джерелом формування державного бюджету, але й важли­вим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінан­сового регулятора виробництва, стають засобом забезпе­чення соціальної сфери.

Що ж таке податки і коли вони виникли?

Найдавнішим джерелом державних доходів були до­мени, або державне майно, землі, ліси. Спочатку вони належали до власності монарха, доходи якого служили одно­часно й доходами держави. Це були приватно-правові, а не публічно-правові доходи.

Іншим джерелом державних доходів виступали ре­галії — доходні прерогативи казни, певні галузі вироб­ництва, види діяльності тощо приймались у виключне користування казни і виключалися з суспільного оборо­ту, із сфери діяльності населення.

Основними видами регалій були:

а) «безгосподарна регалія» — все, що не мало хазяїна, оголошувалось таким, що належить казні. Це природні явища, як, наприклад, вітер, що тягло за собою встанов­лення державної монополії на вітряні млини. Такими ж предметами регалії були вода та надра;

б) митна регалія реалізовувалась шляхом встанов­лення зборів за право проїзду територією і стала прооб­разом митних платежів;

в) судова регалія — це здійснення правосуд

дя тільки державою. Судові штрафи, мито, доходи від конфіскацій у різні часи були джерелом доходів;

г) монетарна регалія — це право карбувати монету;

д) інші види регалій.

Регалії стали перехідним ступенем до податків. Головними передумовами виникнення податків є перехід від натурального господарства до грошового та виник­нення держави.

Податки як джерело доходів державного бюджету не нараховують і двохсот років. Поняття податок першим розкрив А. Сміт у роботі «Про багатство народів» (1770 р.) За його словами «податок — це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати»1.

Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Крім по­датків, до бюджетів надходять добровільні, благодійні внески, збори, мито, інші обов'язкові платежі.

Податки, збори, мито — все це обов'язкові платежі, яким можна дати загальне визначення. Це обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до поза­бюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених законодавчими актами.

Законодавство не дає чіткого розмежування понять податок, мито, збір. Проте можна сказати, що:

1) податок — це узаконена форма відчуження влас­ності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповід­ного рівня (в розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язковості, безповоротності, індиві­дуальної безоплатності;

2) збори — це платежі, які стягується з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти. Наприклад, право брати участь у бігах на іпо­дромах, користуватись автомобільними дорогами тощо.

3) мито стягується з юридичних та фізичних осіб за здійснення спеціально уповноваженими органами дії і видачу документів, що мають юридичне значення. Так, митними органами стягується платіж за ввезення та ви­везення товарів (перевезення через митний кордон дер­жави), судами — за подання позову тощо.

Податок встановлюється виключно державою і ба­зується на актах вищої юридичної сили. Основними ха-.рактерними особливостями податку є те, що він:

— стягується на умовах безповоротності. Повернен­ня податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо да­ного податку;

— має односторонній характер встановлення. Оскіль­ки податок стягується з метою покриття суспільних по­треб, які в основному відокремлено від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивіду­ально безповоротний. Сплата платником податку не по­роджує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

— на відміну від інших обов'язкових платежів, може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошо­вого централізованого або децентралізованого фонду;

— категорія не тільки правова, але й економічна, ос­кільки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу відбувається перехід части­ни коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов'язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

— виступає як індивідуальна безоплатність і виража­ється в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов'язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює їхньому платежу.

Держава мусить мати бюджет із стабільними джере­лами надходжень, роль яких виконують у першу чергу податки. Суть податків, мета і функції їх визначаються економічним і політичним ладом суспільства, природою і завданнями держави.

Право держави стягувати податки і обов'язок насе­лення платити їх випливають із необхідності функціону­вання держави та її установ в інтересах всього суспіль­ства та окремих осіб. При цьому держава повинна керу­ватись певними принципами.

1. Загальність. Кожен повинен брати участь у під­тримці держави пропорційно до своєї платоспромож­ності.

2. Обов'язковість. Виражається в тому, що за пору­шення встановленого строку сплати, розміру платежу, ухилення від сплати передбачено відповідальність плат­ника. Обов'язковість передбачає можливість примусово­го виконання платежу.

3. Визначеність. Платник податку має знати час, міс­це, спосіб сплати та розмір податку. Податки належить чітко пов'язувати з видатками, щоб платники знали про звітність влади за те, як використовуються податкові надходження. Податки не можуть приховуватись від  платника, а податковий тягар має простежуватись і від­чуватись тими, хто їх сплачує.

4. Зручність. Стягнення податку для платника має здійснюватись зручним способом, у зручний час, коли у розпорядженні платника найбільша сума коштів.

5. Справедливість. Податки мають бути справедли­вими. Справедливість є дуже суб'єктивною якістю. Якщо керуватися тим, що податки завжди мають накладатись на статки, то найсправедливіший податок є податок на вартість прибутку чи майна, або і на те й інше, оскільки їх, як правило, можна взаємно конвертувати.

Зазвичай застосовують два критерії справедливості:

— за однакових за суттю обставин на платників по­датків має накладатись однаковий податок (горизонталь­на справедливість);

— за різних обставин до платників податків слід ста­витись упереджено (вертикальна справедливість).

Проблема полягає у визначенні, що е подібними, а що відмінними обставинами. Тут теж застосовують два від­мінні критерії. Перший з них — платоспроможність. Від­повідно до цього критерію з двох платників податків, які однаково спроможні сплачувати податок, має стягуватись однакова сума, коли ж платоспроможність одного з плат­ників податків значно перевищує платоспроможність ін­шого, з нього має стягуватись більша сума.

Альтернативою принципові справедливості, орієнто­ваному на платоспроможність, є принцип користуван­ня благами. Звичайно, що податки йдуть на надання комісійних послуг. Згідно з принципом користування благами, щоб задовольнявся критерій горизонтальної справедливості, з обох платників податків, котрі одержу­ють однакову вигоду від якоїсь комерційної послуги, мають стягуватися однакові податкові суми (незалеж­но від їхньої платоспроможності). У такий самий спосіб ті платники податків, котрі одержують більше благ від користування комунальними послугами, відповідно до принципу користування благами повинні сплачувати більші податкові суми, ніж ті, що одержують менше  благ, якщо дотримуватись критерію вертикальної спра­ведливості.

Крім того, різні податки неоднаково відбиваються на громадянах, а це переконливо вказує на те, що необхідна ціла низка податків, щоб уладнати нерівність, яка вини­кає внаслідок цього. Розглянемо, наприклад, стягування податку. Одним із аспектів справедливості є утрудненість ухилення від сплати податків. Легкість чи складність кон­тролю над стягненням податків дуже істотно відрізняється для різних податків. Збирання податків вимагає, щоб плат­ники належали до однієї категорії, щоб вівся облік їхньої заборгованості та сплачених ними сум, а також того, щоб тих, хто не дотримувався закону, встановлювали й при­тягали до відповідальності згідно з податковим законо­давством. Проте всі ці аспекти контролю над стягнення­ми податків пов'язані з витратами (в тому числі з витрата­ми, що виникають у зв'язку з додержанням ними подат­кового законодавства). Коли який-небудь захід із контро­лю над збиранням податків є надто дорогим, що підриває його ефективність, податок не є доцільним з погляду його стягуваності. Те ж саме можна сказати про ефективність податку. Існує щонайменше два різних аспекти ефек­тивності. Один з них пов'язаний з попереднім критерієм. Якщо витрати на стягнення податку перевищують по­даткові надходження або якщо величина відношення суми витрат на стягнення податку до суми надходжень дуже велика, то такий податок не слід вважати ефективним.

Другий критерій ефективності пов'язаний з економіч­ною ефективністю. Майже всі податки змінюють відносні ціни. Як правило, коли змінюються співвідношення цін, це викликає відповідну реакцію споживачів або виробни­ків. Але той тягар, який лягає на виробників і споживачів, котрі здійснюють оподатковувані ринкові операції, переви­щує вартість отриманих податкових надходжень. Тому та­кі податки не ефективні. Наслідки оподаткування для еко­номічного добробуту залежать від типу стягуваного податку.

Податки є найбільш ефективними, якщо від них важ­ко ухилитися.

 

< Попередня   Наступна >