Глава З

ОСНОВНІ ПОДАТКИ В УКРАЇНІ

3.1. Загальнодержавні податки і збори

3.1.1. Податок на додану вартість

Податок на додану вартість у багатовіковій історії податкового права — порявняно новий вид непрямого податку. Вперше він був введений у Франції в 1954 році, потім набув значного поширення — спочатку в інших країнах Європи (кінець 60-х — початок 70-х рр.) і дещо пізніше — в країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Нині податок на додану вартість стягується майже у 80 країнах, серед яких практично всі промислове розвинуті країни. Єдина держава, де такого податку немає, — СПІА. Але й тут протягом останнього десятиліття ведуться ін­тенсивні дискусії щодо заміни податку з обороту на феде­ральний податок на додану вартість. У кінці 80-х — на по­чатку 90-х рр. ПДВ було введено в країнах Східної Євро­пи (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також у деяких країнах СНД (Білорусь, Казах­стан). В Україні, Росії ПДВ введено в 1992 році.

Загальною тенденцією для всіх країн, що ввели ПДВ, стало швидке перетворення цього податку на один з основних у податковій системі. У Франції на частку ПДВ припадає 45 % усіх податкових надходжень до бюджету1, у Великобританії і Німеччині — 50 %2. Приблизно такою є частка податку на додану вартість до загального обсягу податкових платежів у бюджет держави в інших країнах — членах Європейського Союзу. В Україні пода­ток на додану вартість становить близько 22 % консолі­дованого бюджету.

Введення ПДВ стало одним з основних напрямків глобальної податкової реформи 80—90-х рр. Таке широке поширення ПДВ та його визнання в багатьох країнах світу пояснюється цілою низкою причин.

Суть податку на додану вартість полягає у сплаті по­датку п

родавцем (виробником, постачальником) товарів, робіт, послуг з тієї частини вартості, яку він додає до вартості своїх товарів (робіт, послуг) до стадії реалізації їх. Додана вартість створюється в процесі всього циклу виробництва і обігу товарів, починаючи із стадії виго­товлення їх і закінчуючи реалізацією кінцевому спожи­вачеві. Відповідно податок сплачується на кожній стадії виробництва та обігу. ПДВ має широку податкову базу, практично охоплює всі види товарів і послуг. Продавець включає податок на додану вартість у вартість товарів та наданих послуг. Але й сам він сплачує ПДВ за придбані ним у процесі виробництва товари (роботи, послуги). Та­ким чином, сума сплаченого ним податку становить різницю між сумами податку, отриманими від покупців за реалізовані товари і послуги, та сумами податку, спла­ченими постачальникам при придбанні тих товарів і по­слуг, які необхідні в процесі виробництва оподатковува­них товарів (робіт, послуг). Платник ПДВ має право на вирахування податку, сплаченого ним постачальникам. На цьому, власне, і базується механізм дії податку на додану вартість.

На практиці бувають відхилення від єдиної схеми, оскільки окремі країни застосовують різні методи обчислення податку, визначення податкової бази, ставок, пільг тощо. Однак у цілому зазначений варіант ПДВ став універсальним, оскільки саме він був прийнятий біль­шістю країн.

Податок на додану вартість — універсальний непря­мий податок, який найбільшою мірою відповідає умовам ринкової економіки. Одна із властивих його ознак — економічна нейтральність: податок стягується за одна­ковою ставкою щодо всієї споживчої бази. Це створює йому перевагу порівняно з податком з обороту. ПДВ вель­ми зручний і простий із суто адміністративного погляду (маються на увазі методи його обчислення, порядок збо­ру та сплати, аудит і т. п.). ПДВ є найбільш надійним і постійним джерелом надходжень доходів до державно­го бюджету. Він активно використовується при розробці податкової політики. За допомогою податку вирішується суто фіскальна мета оподаткування, пов'язана з попов­ненням доходів державного бюджету. Він має і важливі економічні наслідки: стимулює економічну активність, зниження витрат виробництва, сприяє покращенню якості продукції.

Основні напрямки в еволюції законодавства про ПДВ у країнах, де цей податок діє, якраз і визначаються прагненням, з одного боку, посилити суто фіскальну функ­цію податку, а з іншого — використовувати його з метою стимулювання економічного розвитку. З цим пов'язана тенденція до розширення оподатковуваної бази податку, кола платників та скорочення пільг, яка спостерігається майже в усіх країнах.

Подібні тенденції характеризують розвиток законо­давства про податок на додану вартість і в Україні. Од­нак у нас він відбувається у специфічних умовах. Перш за все, це пов'язано з переходом до нової системи рин­кових відносин, а також з рішенням завдань інтеграції країни в систему світових економічних зв'язків.

Українське законодавство про ПДВ характеризується надто великою рухливістю та мінливістю, 3 часу прий­няття першого Закону України «Про податок на добавлену вартість» від 20 грудня 1991 р. видано ще чотири законо­давчі акти, якими вносили зміни та доповнення до Зако­ну. Пізніше став діяти Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про податок на добавлену вартість», до якого 13 разів вносилися зміни та доповнення.

Сьогодні податок на додану вартість в Україні регу­люється Законом України «Про податок на додану вар­тість» від 3 квітня 1997 року. Згідно з цим Законом всі підприємства незалежно від форми власності сплачують податок на додану вартість у загальновстановленому по­рядку. Закон суттєво відрізняється від Декрету, який діяв до нього.

Так, Закон визначає, що податок на додану вартість становить 20 відсотків від бази оподаткування і додаєть­ся до ціни товарів (робіт, послуг), тобто до бази оподаткуван­ня, а не включається до їхньої ціни, як було встановлено Декретом.

Із введенням у дію Закону втратили чинність всі піль­ги, встановлені іншими законодавчими актами. Напри­клад, Законами України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України з питань пільго­вого оподаткування підприємств і організацій, всеукраїн­ських та міжнародних об'єднань громадян, які постраж­дали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 10 липня 1996 р,, «Про внесення змін і доповнень до деяких зако­нодавчих актів України» від 1 липня 1993 р., «Про вне­сення змін і доповнень до декретів Кабінету Міністрів України про податок на добавлену вартість» від 19 лис­топада 1993 р. від оподаткування звільнялися:

— реалізація сільськогосподарської продукції в ра­хунок держконтракту та держзамовлення;

— товари, що імпортувалися всеукраїнськими та між­народними об'єднаннями громадян, які постраждали вна­слідок Чорнобильської катастрофи;

— вартість робіт з будівництва об'єктів соціальної сфе­ри і житла, а також будівельно-монтажних робіт із спору­дження об'єктів виробничого призначення сільськогос­подарських підприємств;

— роботи з благоустрою (озеленення, зовнішнє освіт­лення, експлуатація міських доріг) та ін.

Законом України «Про податок на додану вартість» таких пільг не передбачено.

Втратили пільги також деякі підприємства, що займа­ються специфічною діяльністю. Зокрема, підприємство з виготовлення пам'ятників з мармурового кришива та природного каменя до прийняття Закону вважалось та­ким, що надає ритуальні послуги. Після введення в дію Закону підприємство вже не може користуватись пільгою на податок на додану вартість.

У Законі України «Про податок на додану вартість» (із врахуванням змін) є тільки два підпункти щодо ді­яльності такого виду підприємств.

1. Згідно з підпунктом 5.1.14 Закону звільняються від оподаткування операції з надання культових послуг та продажу предметів культового призначення релігій­ним організаціям за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів Украї­ни від 12 вересня 1997 р. № 1010).

2. Згідно з підпунктом 5.1.15 Закону звільняються від оподаткування операції з надання послуг з похован­ня будь-яким платником податків. Причому .Законом не передбачено створення будь-якого переліку послуг з поховання. З введенням у дію цього Закону пільга нада­ється тільки тим підприємствам, які безпосередньо на­дають послуги з поховання. Ці підприємства складають калькуляцію вартості послуг. До калькуляції можуть включатися як складові частини, так і вартість вінків, копання могил, замовлених автобусів, послуг супроводжую­чого та ін. Саме вартість такої калькуляції не оподатко­вується податком на додану вартість. Але можуть бути випадки, коли організація застосовує допомогу інших підприємств. Наприклад, купує вінки в іншої організації, замовляє автобуси в автопарку, придбаває надгробні пам'ятники. В такому разі підприємство, яке надає по­слуги з поховання, сплачує підприємству-постачальнику ПДВ на загальних засадах і після відповідних змін у

Законі України «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» від 22 травня 1997 р. сума сплаченого податку на додану вартість відноситься до валових витрат вироб­ництва.

Підприємства, які реалізують такому підприємству, наприклад вінки, надгробні пам'ятники, надають авто­буси, сплачують податок на додану вартість на загаль­них підставах, оскільки вони не надають безпосередньо самих послуг з поховання.

Закон «Про податок на додану вартість» визначає платників податку, об'єкти, базу та ставки оподаткуван­ня, перелік неоподатковуваних та звільнених від опо­даткування операцій, особливості оподаткування експор­тних та імпортних операцій, поняття податкової наклад­ної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Так, платником податку на додану вартість є як суб'єкт, так і не суб'єкт підприємницької діяльності (юри­дичні та фізичні особи) за умови, що обсяг їхніх оподат­ковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти ка­лендарних місяців перевищував 3600 неоподатковува­них мінімумів доходів громадян. Зміни внесені Зако­ном України "Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" від 14 вересня 2000 р. В Україні, як і в більшості країн, до числа платників податку на додану вартість входять як окремі особи, так і компанії, які здійснюють виробничу і комерційну ді­яльність на території держави, а також займаються вве­зенням на її територію товарів та послуг.

У деяких країнах закони про ПДВ вимагають обо­в'язкової реєстрації платників спеціально з метою сплати цього податку (Бельгія, Великобританія, Німеччина, Данія, Італія, після введення в дію Закону — Україна). В інших країнах такої вимоги немає.

Другим елементом податку на додану вартість є об'єкт оподаткування. Перед кожною з країн, які вводили ПДВ, поставало питання, на які товари, послуги, види діяльності  має поширюватися цей податок. Чи має він охоплювати тільки товари, чи також і послуги; чи має він поширюва­тися лише на процес виготовлення товару і його вироб­ництво, чи включати також і торгівлю. Кожна держава по-своєму вирішувала цю проблему. В більшості країн ПДВ застосовується і до сфери виробництва, і до надання послуг, і до сфери торгівлі. В ряді країн об'єктом опо­даткування є не тільки надання товарів та послуг, але й будівництво (Франція)1. Є країни, в яких ПДВ поширю­ється практично на всі товари та послуги.

В Україні відповідно до статті 3 Закону об'єктом, оподаткування є операції платників податку:

— із продажу товарів (робіт, послуг) на митній терито­рії України, в тому числі операції з оплати вартості по­слуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та опера­ції з передачі права власності на об'єкти застави пози­чальникові (кредиторові) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

— із ввезення (пересилання) товарів на митну терито­рію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для використання або споживання їх на митній території України, в тому числі операції з ввезен­ня (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;

— з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для споживання їх за межами митної території України.

Не вважаються об'єктом оподаткування операції:

— з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу за кошти цінних паперів, що ви­пущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи приватизаційні та ком­пенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні бони та деривативи; обміну зазначених цінних паперів на інші цінні папери; розра­хунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної ді­яльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами. Зміни внесено Законами України "Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності" від 15 липня 1999 р. та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування" від 29 листопа­да 2001 р.;

— з передачі майна орендодавця (лізингодавця), що є резидентом, у користування орендареві (лізингоотримувачу) згідно з умовами договору оренди (лізингу) та його повернення орендодавцеві (лізингодавцеві) після закінчен­ня дії такого договору;

— із сплати орендних (лізингових) платежів за умова­ми договору фінансової оренди (лізингу) або за умовами договору оренди житлового фонду, що є основним місцем проживання орендаря;

— із передачі майна в заставу позикодавцеві (креди­торові) згідно з договором позики та його повернення заставодавцеві після закінчення дії такого договору;

— з передачі кредитором, що є резидентом, об'єкта іпотечного кредиту у власність або використання пози­чальником;

— з грошових виплат основної суми та процентів згід­но з умовами іпотечного кредиту;

— з надання послуг із страхування та перестраху­вання, передбачених Законом України «Про страхуван­ня», із соціального та пенсійного страхування;

— з обігу валютних цінностей (у тому числі націо­нальної та іноземної валюти), монетарних металів, банк­нотів та монет Національного банку України, за винят­ком тих, що реалізуються для нумізматичних цілей; з випуску, обігу та погашення державних лотерейних білетів, випущених в обіг за дозволом Міністерства фі­нансів України; з виплати грошових виграшів, грошо­вих призів та грошових винагород; з продажу негашених поштових марок України, конвертів та листівок з неї шеними поштовими марками України, крім колекцій них марок, листівок та конвертів для філателіста потреб;

- з надання послуг з інкасації, розрахунково-касо: го обслуговування, залучення, розміщення та поверненя грошових коштів за договорами позики, депозиту, вкладу, страхування або доручення; з надання, управлін ня і переуступки фінансових кредитів, кредитних гаран­тій та банківських поручительств особою, котра надала такі кредити, гарантії або поручительства; з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов”язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових в та факторингу (факторних операцій);

— з оплати вартості державних платних послуг, які надаються фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади і місцевого самоврядування та обов яз ковість отримання (надання) яких встановлюється за. конодавством, включаючи плату за реєстрацію, отримай ня ліцензії (дозволу), сертифікатів у вигляді зборів, дер­жавного мита тощо;

— з виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, суб­сидій, дотацій, інших грошових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів або соціальних чи страхових фондів у порядку, встановленому законом; з виплат дивідендів у грошовій формі або у формі цінних паперів (корпоративних прав), з надання брокерських дилерських послуг з укладання договорів (контракті на торгівлю цінними паперами та деривативами на фон­дових і товарних біржах, створених у порядку, передба­ченому законами України «Про цінні папери І фондову біржу» та «Про товарну біржу»;

- з передачі основних фондів як внеску до статут­них фондів юридичних осіб для формування їхнього цілісного майнового комплексу в обмін на їхні корпора­тивні права; з продажу за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартос гудвілу) іншому платникові податку.

Законом України "Про внесення змін до деяких за­конів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності" від 15 липня 1999 р. виключено підпункт з таким текстом "... з оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних та дослідницько-конструк­торських робіт, що здійснюються за рахунок Державно­го бюджету України".

База оподаткування операцій з продажу товарів (ро­біт, послуг) визначається з їхньої договірної (контракт­ної) вартості» визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввіз­ного мита, інших податків та зборів (обов'язкових плате­жів), за винятком податку на додану вартість, що вклю­чаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми кош­тів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Ставки податку

Податкова ставка може виражатися в абсолютній сумі або у відсотках. Податок на додану вартість належить до тих податків, одиницею оподаткування яких є відсот­кова ставка. При встановленні ставок застосовуються різні варіанти.

Приблизно в третині держав, де стягується ПДВ, встановлено єдину податкову ставку (Аргентина, Бра­зилія, Великобританія, Данія, Нова Зеландія, Фінляндія, Японія та ін.). Розмір єдиної ставки коливається від 3 до 28 %. Найнижча з єдиних ставок застосовується в Японії (3,6 %), Панамі (5 %), у ряді інших країн Латинської Америки (6—7 %). Найвищі — в Чехії та Словаччині (23 %), в Данії (22 %), Болгарії (20 %). Високі єдині ставки було встановлено при введенні податку в деяких країнах СНД — у Білорусі, Казахстані, Росії (28 %). У середньому ж по всіх країнах, які мають єдині ставки, її розмір становить 17—18 % (Бразилія, Великобританія, Фінляндія, Канада та ін.)1.

Однак більшість країн встановлюють декілька ста­вок податку на додану вартість — від двох (Німеччина, Норвегія, Україна) до п'яти (Ірландія, Марокко, Туреччи­на, Франція) і навіть шести (Бельгія). Багато країн ма­ють три ставки (Ізраїль, Нідерланди, Португалія) або чо­тири (Греція, Італія, Румунія).

Одна із ставок е головною, її називають стандарт­ною, або нормальною. Вона коливається від 7—10 до 22—25 % (інколи вище). Найвищі із стандартних ста­вок при введенні ПДВ було встановлено в деяких краї­нах Східної Європи (в Угорщині — 25 %). Найнижча із стандартних ставок діє в Німеччині (7 %). У середньому ж стандартна ставка дорівнює 17—18 % (Греція, Нідер­ланди, Португалія, Франція). Винятком із загального пра­вила є Малаві, де встановлено надзвичайно високу стан­дартну ставку — 35 %.

Поряд із стандартною ставкою встановлюються одна або декілька знижених ставок. Зазвичай вони застосо­вуються до товарів першої необхідності. Розміри зни­жених ставок можуть коливатися від 1—2 до 10 % (дуже рідко — вище). Найнижча із скорочених ставок застосо­вується в Бельгії (1 %). Поряд з нею діють дві інші зни­жені ставки (6 та 7 %). У Франції скороченими є три ставки (2,1; 4; 5,5 %). Найвища із скорочених ставок при введенні податку була встановлена Угорщиною (15 %).

Щодо деяких товарів, навпаки, встановлюються за­вищені ставки. Розмір їх коливається в середньому від ЗО до 50 %, а інколи і значно вище. Завищені ставки стосуються предметів розкошу, до яких можуть належа­ти коштовні вироби, автомашини, косметика, електропри­лади тощо. У Норвегії завищена ставка може сягати 125 %, у Кенії — 270 %.

Як можна бачити, амплітуда коливань ставок доволі значна. В Італії, де встановлено три ставки, стандартна ставка дорівнює 19 % , знижена — 4,9, завищена — 38 %. Греція встановила традиційний європейський ПДВ з місцевими поправками на ставки: стандартна ставка до­рівнює 18 %, завищена — 36, знижена — 3 % (газети, журнали, книги) і 8 % (предмети першої необхідності).

Особливістю ПДВ є так звана нульова ставка. Вона встановлена у Великобританії, Греції, Ірландії, Нідерландах, Португалії, у 1997 році встановлена в Україні. Нульова ставка і звільнення від оподаткування — не одне й те ж. Нульова ставка — це ставка податку, який, у принципі, стягується, але за ставкою 0 відсотків. У цьому розумінні нульова ставка має такі ж наслідки, як і звільнення від податку. Однак підприємець, котрий сплачує додаток за нульовою ставкою, отримує право на повернення всієї суми ПДВ, що входить у вартість товарів та послуг, які придбаваються ним у процесі виробництва товарів. Подібна пільга ставить його в більш вигідні умови порівняно з тими під­приємцями, котрих просто звільнено від сплати податку.

У деяких країнах коло товарів, до яких застосовуєть­ся нульова ставка, дуже широке; в інших — дуже обме­жене. У Великобританії, наприклад, за допомогою нульо­вої ставки фактично звільнено від сплати податку май­же всі продовольчі товари (за винятком шоколаду, кон­дитерських виробів, алкогольних напоїв). За нульовою ставкою оподатковуються також такі послуги, як кана­лізація та водопостачання (якщо вони не для промисло­вих цілей). Нульова ставка застосовується до книг, пе­ріодичних видань, перевезення пасажирів тощо.

В Україні відповідно до Закону «Про податок на добав­лену вартість» від 20 грудня 1991 р. сплата податку на додану вартість провадилася за ставкою в розмірі 28 від­сотків; при реалізації товарів (робіт, послуг) за регульо­ваними цінами і тарифами, що включають податок, засто­совувалась ставка в розмірі 22 відсотків.

З 1993 року обчислення ПДВ проводилося за став­кою 21,875 відсотка до оподатковуваного обороту та ставкою 16,67 відсотка до оподатковуваного обороту з реалізації товарів (робіт, послуг) у валютах країн СНД.

Згідно із законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. всі об'єкти оподаткуван­ня, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, опо­датковуються за ставкою 20 відсотків.

За нульовою ставкою оподатковуються операції:

1) з продажу товарів, які було вивезено (експортова­но) платником податку за межі митної території Украї­ни. У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції:

— з поставки для заправки або постачання морських (океанських) суден, що:

використовуються для навігаційної діяльності, пере­везення пасажирів або вантажів за плату, іншої комер­ційної» промислової або риболовецької діяльності, здій­снюваної за межами територіальних вод України;

використовуються для рятування або подання допомо­ги у нейтральних або територіальних водах інших країн;

входять до складу військово-морських сил України та відправляються за межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки;

— з поставки для заправки або постачання повітря­них суден, що:

виконують міжнародні рейси для навігаційної діяль­ності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату;

входять до складу військово-повітряних сил Украї­ни та відправляються за межі повітряного кордону Украї­ни, у тому числі в місця тимчасового базування;

— з поставки для заправки (дозаправки) та поста­чання космічних кораблів, а також супутників. Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, якщо вивезення їх (експортування) засвідчено належно оформ­леною митною вантажною декларацією;

2) з продажу робіт (послуг), призначених для викори­стання та споживання за межами митної території України. У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції:

— з надання нерезидентам в оренду, чартер, фрахт морських або повітряних суден, що використовуються на міжнародних маршрутах або лініях, а також косміч­них кораблів або супутників чи їхніх частин або окремих функцій;

— з надання послуг персоналові з обслуговування мор­ських, повітряних та космічних об'єктів;

— з надання послуг з передачі авторських прав, ліцензій, патентів, прав на використання торгових марок та інших юридичних та економічних знань, а також з об­робки даних та інформатики для нерезидентів;

— з надання послуг з організації реклами і публіч­них зв'язків за межами України; із забезпечення персо­налом нерезидентів України; з культурної, спортивної, освітньої діяльності за межами України;

— з надання послуг із туризму на території України в разі продажу їх за межами України безпосередньо або при посередництві нерезидентів із застосуванням безго­тівкових розрахунків;

3) з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, розташованих на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах), відпо­відно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Продаж товарів (робіт, послуг) безмитними магази­нами без нарахування податку на додану вартість може здійснюватися виключно фізичним особам, котрі виїжджа­ють за митний кордон України, або фізичним особам, котрі переміщуються транспортними засобами, що нале­жать резидентам та перебувають поза митними кордона­ми України, Порядок контролю за дотриманням норм цього підпункту встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порушення їх тягне за собою відповідальність, встановлену законодавством.

Товари, придбані в безмитних магазинах без сплати податку на додану вартість, у разі зворотного ввезення  таких товарів на митну територію України підлягають оподаткуванню в порядку, передбаченому для оподатку­вання операцій із ввезення (пересилання) товарів на мит­ну територію України;

4) з надання транспортних послуг із перевезення па­сажирів та вантажів за межами митного кордону Украї­ни, а саме — від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з випус­ку пасажирів або вантажів з-під митного контролю на митну територію України (включаючи внутрішні митни­ці); від пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону Украї­ни (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза ме­жами державного кордону України; між пунктами поза межами митного кордону України.

5) з продажу вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торфових брикетів; з продажу електроенергії.

Крім перелічених, за нульовою ставкою оподаткову­ються операції з:

— продажу переробним підприємствам молока та м'я­са живою вагою сільськогосподарськими товаровиробни­ками всіх форм власності й господарювання;

— продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підак­цизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів під­приємствами та організаціями громадських організацій інвалідів.

Разом з тим, відповідно до Закону України "Про вне­сення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 грудня 1999 року за нульовою ставкою не оподатковуються операції з продажу вугілля та про­дуктів його збагачення, вугільних і торфових брикетів; продажу електроенергії.

Податкові періоди

Відповідно до пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» для платників податку, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу това­рів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян, податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю.

Платники податку, котрі мають обсяг операцій з прода­жу товарів (робіт, послуг) менший, ніж 7200 неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян, можуть застосовува­ти за своїм вибором податковий період, що дорівнює кален­дарному місяцю або кварталу. Заяву про своє рішення з цього питання платник податку подає податковому орга­ну за один місяць до початку календарного року.

Протягом календарного року дозволяється заміна квартального податкового періоду на місячний з почат­ку будь-якого кварталу поточного року. Заява про таку заміну надається платником податку до податкового ор­гану за один місяць до початку кварталу. Зворотні зміни в одному календарному році не дозволяються.

Таким чином, платники податків, котрі мають обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, по­слуг) із врахуванням податку на додану вартість менш ніж 7200 неоподатковуваних мінімумів, повинні подати в податкову адміністрацію заяву про встановлення вибра­ного ним податкового періоду (місяць чи квартал) за один місяць до початку календарного року.

На виконання Закону України «Про податок на дода­ну вартість* наказом Державної податкової адміністра­ції України затверджено форми та порядок ведення подат­кового обліку, обумовленого вимогами статті 7 Закону. А саме, розроблено та затверджено форму і порядок запов­нення: ч

— податкової накладної;

—- розрахунку коригування кількісних і вартісних показників;

— книги обліку продажу товарів (робіт, послуг);

— книги обліку придбання товарів (робіт, послуг). Ці документи складаються виключно особами, котрі зареєстровані в податковому органі як платники подат­ку на додану вартість та яким присвоєно індивідуальний податковий номер платника. Якщо особа, котра не підпадає під визначення як платник податку, у зв'язку з обся­гами оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг), меншими ніж 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вважає за доцільне зареєструватись як платник податку, то реєстрація здійснюється за її заявою. Податкова накладна є важливим документом, оскіль­ки одночасно виконує функції звітного податкового і роз­рахункового документа, який підтверджує факт продажу чи придбання товарів (робіт, послуг), що тягне за собою виникнення права на податковий кредит та податкове зобов'язання. Вона складається у двох примірниках на момент виникнення податкових зобов'язань продавця, тобто з відвантаження або з оплати, залежно від того, яка з операцій здійснилась раніше, відповідно до вимог пункту 7.3 «Дата виникнення податкових зобов'язань* статті 7 Закону, і зберігається в продавця. Платник подат­ку зобов'язаний надати покупцеві податкову накладну, що має містити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник по­датку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як плат­ник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та кіль­кість їх (обсяг, об'єм);

є) повну назву отримувача;

ж) ціну продажу без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у циф­ровому значенні;

й) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з ураху­ванням податку.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених Законом, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний підпункт статті Закону.

Якщо операції звільнено від оподаткування, склада­ються окремі податкові накладні.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів за­значається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним податковим органом Украї­ни, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Для фізичних осіб, не зареєстрованих як суб'єкти під­приємницької діяльності, котрі ввозять (пересилають) товари (предмети) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законодавством України, оформлення митної декларації прирівнюється до подання податкової накладної.

 

< Попередня   Наступна >