46

---

Розділ 1

ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ПРО ДИПЛОМАТІЮ І ДИПЛОМАТИЧНЕ ПРАВО

1.1. ДИПЛОМАТІЯ І МІЖНАРОДНЕ ПРАВО

Функціонування та розвиток будь-якої держави як суб'єк­та міжнародного права і міжнародних відносин не може відбуватись без зовнішніх зв'язків з іншими суб'єктами міжнародного права. Це об'єктивна необхідність існуючого суспільного розвитку. А тому наявність зовнішніх зв'язків вимагає відповідної організації апарату для забезпечення цих зв'язків та їх регулювання за допомогою норм міжна­родного права. Таким чином, дипломатія і міжнародне пра­во є невід'ємною складовою забезпечення рівноправних відносин між суб'єктами сучасного міжнародного права.

У повсякденному житті термін "дипломатія" вживаєть­ся в політологічному, правовому, філологічному та інших значеннях. Відповідно його зміст і призначення розкрива­ються різними авторами неоднозначно.

Слово "дипломат" походить від старогрецького "diplo­ma", що означало "лист", "документ" (зокрема, вживаючи сучасну термінологію, такі поняття, як посвідчення, ін­струкція, вірчі грамоти).

Історія походження цього терміна пояснюється тим, що в Стародавній Греції посли, яких скеровували для ведення переговорів, отримували відповідні інструкції, грамоти, що засвідчували їх повноваження. Ці документи, дощечки, що складалися вдвоє, вручали посадовій особі міста, яка віда­ла дипломатичними справами. їх називали "diploma". Звідси й виник термін "дипломатія" [4, с. 36]. Хоча при цьому варто зазначити, що на практиці термін "диплома­тія" стали вживати пізніше — на початку XVII ст. Напри­клад, в Англії перший випадок вживання поняття "дипло­матія" належить до 1645 р. [12, с. 12]. Однак через деякий час цей термін, отримавши широке застосування у міжна­родних відносинах, втрачає пе

рвинне значення і набуває нового змісту.

У міжнародно-правовій літературі з цього приводу існу­ють різні визначення, які використовували впродовж ос­танніх півтора століть. У деяких випадках термін "дипло­матія" ототожнювали з міжнародним правом загалом або із зовнішньою політикою. Деякі автори розглядали диплома­тію як певний засіб застосування особистих здібностей дип­ломатів. Інші ж не вбачали різниці між дипломатією і нау­кою про зовнішні відносини. Така різноманітність визна­чень цього терміна дає змогу всебічно охопити його зміст.

Інколи слово "дипломатія" вживають на позначення зов­нішньої політики держави. Цілком слушним є зауваження одного з дипломатів про те, що цим словом користуються безпідставно, а тому його часто вживають для характери­стики дуже різних, інколи суперечливих, понять, які не ма­ють нічого спільного зі справжньою дипломатією.

У розмовній мові слово "дипломатія" вживають для ви­значення цілої низки понять, зокрема, для пояснення зов­нішньої політики, коли, наприклад, кажуть: "Українська дипломатія щодо Чорного моря була недостатньо твердою". В інших випадках йдеться про переговори, наприклад: "Це питання може бути розв'язане дипломатично". Крім цього, ним часто називають процедуру й апарат, за допомогою яких проводять переговори. Його також вживають для позначен­ня закордонної частини відомства закордонних справ. І на­решті, це слово нерідко розуміють як особливу здатність, що виявляється у спритності (у хорошому розумінні), у під­ступності, лукавстві (у поганому розумінні) під час ведення міжнародних переговорів.

На зміст поняття "дипломатія" впливають три значен­ня, які, будучи разом узятими, в основному розкривають усі найважливіші аспекти цього терміна.

У першому, основному, значенні "дипломатія" виступає як офіційна діяльність державних органів з компетенцією у сфері міжнародних відносин, що є головними дипломатич­ними представниками, які реалізують зовнішню функцію держави зі встановлення і підтримки міжнародних відно­син між державами, забезпечують охорону прав та інтересів держави, її юридичних і фізичних осіб за кордоном.

У другому значенні, "дипломатія" — це сукупність нау­ково обґрунтованих засобів і методів, а також мистецтво досягнення мети держави у сфері зовнішньої політики, вста­новлення і підтримання відносин між державами і, особли­во, ведення переговорів та укладання договорів.

Роль дипломатії як знаряддя зовнішньої політики дер­жави завжди була винятково важлива. Як і зовнішня по­літика, вона була зумовлена безпосередньо інтересами дер­жави. У різні періоди історичного розвитку дипломатія значною мірою впливала на долі держав, а при вмілому користуванні цим знаряддям відповідні держави досягали високих результатів. Багато міжнародних конфліктів, війн і протистоянь супроводжувались невмілою, невиваженою і навіть поганою, з різних причин, дипломатією.

"Дипломатія, — за визначенням Ернеста Сатоу, — це застосування розуму і такту у веденні офіційних відносин між урядами різних незалежних держав, а ще коротше — ведення справ між державами за допомогою мирних засобів" [12, с. 11]. Необхідність розуму для всіх очевидна, але не менш потрібним є такт, який досить часто не береться до уваги у міжнародних відносинах, що в кінцевому підсумку призводить до непередбачуваних наслідків.

У третьому значенні термін "дипломатія" охоплює пев­ну категорію кваліфікованих осіб (дипломатична та кон­сульська служба), а також відповідний організаційний апа­рат (Міністерство закордонних справ, постійні і тимчасові (ad hoc) дипломатичні місії), які реалізують мету і завдан­ня зовнішньої політики держави та утворюють окрему дер­жавну службу, що є складовою частиною апарату органів центральної виконавчої влади.

Дипломатія як головний інструмент реалізації зовніш­ньої політики держави є дещо вужчим поняттям від зовніш­ньої політики як напряму діяльності держави у сфері її зов­нішньої функції. Зовнішня політика і дипломатія перебу­вають у такому ж взаємозв'язку, як стратегія і тактика. Через дипломатію реалізують зовнішню функцію держави, охорону інтересів держави та її громадян на основі загаль­новизнаних норм міжнародного права, особливо диплома­тичного і консульського. Виступаючи головним інструмен­том реалізації зовнішньої політики держави й одночасно продовженням її внутрішньої політики, дипломатію, як і зовнішню політику, здійснюють не лише через міністра закордонних справ і його виконавчий апарат, але й через парламент, президента, прем'єр-міністра та уряд.

Дипломатію потрібно розглядати у широкому і вузько­му розумінні слова.

У широкому розумінні дипломатію можна охарактери­зувати як офіційну діяльність органів зовнішніх відносин з метою представництва суб'єкта міжнародного права, захи­сту мирним шляхом прав та інтересів суб'єкта міжнародно­го права і реалізації зовнішньополітичних функцій держа­ви. У специфічній формі здійснюють дипломатичну діяль­ність міжнародні організації. Таке визначення охоплює діяльність будь-якого органу зовнішніх відносин як суб'єкта міжнародного права. Сюди входять: дипломатичне пред­ставництво, консульська установа, торгове представництво тощо.

У вузькому розумінні, дипломатія — це мистецтво ве­дення переговорів та укладення договорів, що ґрунтується на вивченні міжнародних відносин, історії держав, міжна­родного права, існуючих традицій, конституційного права окремих держав.

В основі реалізації дипломатії лежать зовнішні функції держави, що залежать від розвитку економіки і суспільства загалом.

Зовнішні функції визначають зміст зовнішньої політи­ки держави. А тому міжнародні відносини розвиваються під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів.

Ця обставина повною мірою стосується як дипломатії, так і міжнародного права. Тобто об'єктивні та суб'єктивні фактори є своєрідними регуляторами міжнародних відно­син стосовно економічних потреб держави і виступають формою вираження її внутрішньої та зовнішньої політики. Однак міра вираження інтересів і потреб держави (суспіль­ства) у цьому випадку неповна, оскільки вона обмежена рамками узгодження волі різних держав. Таке узгодження неминуче, оскільки передбачає взаємні поступки, компро­міси (у розумних межах) у сфері зовнішньої політики дер­жав.

Важливо зазначити, що дипломатія відіграє вирішаль­ну роль у процесі створення норм міжнародного права, при­чому це стосується формування норм як договірного, так і звичаєвого права.

Процес утворення норм міжнародного права шляхом договору, незалежно від того, які питання цей договір за­кріплює, є, по суті, результатом дипломатичного процесу. Він починається з переговорів між державами, в органах міжнародних організацій, на конференціях тощо. Саме під час переговорів щодо укладення міжнародного договору, у процесі дипломатичної діяльності, зумовленої такими пе­реговорами, узгоджують взаємні компроміси та позиції різних держав і їх волі. Таке узгодження виражається в нор­мах міжнародного договору.

Отже, дипломатична діяльність — це форма здійснення зовнішніх функцій держави, яка визначає їх зміст, один з напрямів зовнішньої політики держави.

За допомогою дипломатії встановлюють і підтримують нормальні відносини між державами, а за допомогою між­народного права ці відносини регулюють відповідною систе­мою його норм та інститутів.

Визначення дипломатії, подане відомим французьким юристом Ш. Дюпюї на початку 20-х років XX ст., на нашу думку, актуальне і сьогодні. Зокрема, він підкреслює, що "дипломатія діє в межах міжнародного права, але вона може переступити через ці межі та розірвати їх. Вона чинить ве­ликий і часто вирішальний вплив на формування, розви­ток, прогрес та регрес, на здійснення і порушення міжна­родного права... Дипломатія чинить вплив радше політич­ний, ніж юридичний, оскільки покликана регулювати передусім політичні питання. Політика може розвиватися в рамках позитивного права..." [16, с. 304].

Водночас варто зазначити, що міжнародне право, незва­жаючи на його функції регулятора існуючих міжнародних відносин, також є результатом їх розвитку. Для цього треба коротко згадати історію зародження таких інститутів між­народного права, як посольське, морське, повітряне та кос­мічне.

Отже, відображаючи процеси, які характеризують сьо­годнішній стан міжнародних відносин, міжнародне право чинить на них зворотний, регулятивний вплив. Цей вплив здійснюється через нормативне регулювання поведінки суб'єктів міжнародного права. Існуючі принципи і норми міжнародного права визначають права й обов'язки держав та інших суб'єктів міжнародного права. Відповідно можна простежити два види зв'язків між зовнішньою політикою і дипломатією та міжнародним правом:

у площині зобов'язань держав міжнародне право ви­ступає як обмежувальний засіб стосовно зовнішньої політи­ки і дипломатії;

у площині прав воно, навпаки, є засобом реалізації зовнішньої політики і дипломатії.

При цьому, очевидно, варто застерегти, що таке проти­стояння не є абсолютним, оскільки елемент обмеження сто­сується не лише обов'язків, але й відповідних прав.

Розміри і характер впливу міжнародного права на від­носини між державами, а також на зовнішню політику окремих держав, на їх дипломатію, визначаються особли­вістю міжнародного права на конкретному етапі суспільно­го розвитку.

Закономірності розвитку міжнародного права загалом відповідають закономірностям міжнародних відносин. А то­му, будучи сформульованим під впливом міжнародних відносин, міжнародне право безпосередньо чинить на них активний вплив. Воно визначає рамки дипломатичної діяль­ності держав.

Дипломатія і міжнародне право часто збігаються у по­нятійному значенні, але, водночас, між ними існує суттєва відмінність: міжнародне право функціонує як цілісна си­стема з притаманними йому ознаками, тоді як єдиної дип­ломатії не існує. Є лише дипломатія кожної країни, і тут єдиних стандартів бути не може.

Норми дипломатичного права регламентують офіційну діяльність суб'єктів міжнародного права у сфері зовнішніх відносин. Зокрема, вони визначають форму представництв держав за кордоном, питання організації дипломатичної служби, дипломатичного протоколу, підготовки та створен­ня дипломатичних актів.

Чітке дотримання державами норм міжнародного права у сфері зовнішніх відносин, потреба визначити відповідні форми взаємовідносин для кожного окремого суб'єкта між­народного права зумовили появу у внутрішньодержавному праві комплексу норм, що регулюють дипломатичні та кон­сульські відносини, організацію органів зовнішніх відносин.

Аналізуючи поняття "дипломатія", його нерідко плута­ють з терміном "зовнішня політика". А відтак між ними існують суттєві відмінності, які полягають у тому, що дип­ломатія є одним із найважливіших засобів зовнішньої полі­тики, але не єдиним, оскільки у розпорядженні держави в процесі здійснення нею зовнішньої політики є ще такі ва­желі, як збройні сили, контррозвідка, економічні та куль­турні зв'язки. Водночас практика сучасних міжнародних відносин засвідчує, що недооцінка міжнародного права, тобто ігнорування обмежень, передбачених міжнародним правом для зовнішньої політики і дипломатії, була прита­манна лише тим державам, які дотримувалися політики "з позиції сили", що в кінцевому підсумку призводило до загострення міжнародної ситуації, а подекуди й до виник­нення збройних конфліктів.

Дипломатія має такі характерні риси:

по-перше, вона завжди має офіційний характер у ді­яльності держави (публічність, гласність здійснюються від імені держави);

по-друге, дипломатична діяльність держави здій­снюється не будь-якими органами, а лише спеціально ство­реними для цього органами зовнішніх відносин;

по-третє, в усіх випадках дипломатія має здійснюва­тись винятково мирними засобами.

Відомо, що сучасне міжнародне право закріпило своїми нормами все те прогресивне, що створило людство впродовж свого історичного розвитку. Норми міжнародного права є результатом угоди між державами, а тому жодна держава не має права змінювати їх на свій розсуд.

Відповідно і зовнішньополітична, і дипломатична ді­яльність держави також набуває сьогодні нових рис. Основ­ною з них є та, що дипломатія щораз більше наближається до існуючих загальновизнаних принципів і норм міжнарод­ного публічного права.

Головне завдання при цьому полягає у тому, щоб дипло­матична діяльність держав здійснювалась з урахуванням загальновизнаних норм міжнародного права і не виходила за рамки, врегульовані цим правом. Це означає, що дії, які суперечать змісту норм міжнародного права, не можуть бути виправдані у процесі здійснення дипломатичної діяльності. Отже, тут не може бути розриву між дипломатією і міжна­родним правом. Зокрема, забороні агресивних війн, згідно з нормами міжнародного права, має передувати заборона проведення агресивних за своєю спрямованістю диплома­тичних акцій, пов'язаних із виявленням неправомірного тиску або з погрозою силою. Негативним прикладом цього є пакт Молотова — Ріббентропа.

У міжнародному праві відображається не вся зовнішня політика держав, а лише результат угоди їх різних зовніш­ньополітичних напрямів, підсумок узгодження волі держав, виражений відповідними нормами міжнародного права. А тому цей результат не завжди повністю виражає міжна­родно-правову позицію держав на міжнародній арені. Це зумовлено тим, що значну частину зовнішньополітичних на­прямів змінюють через взаємні компроміси та поступки.

Однак не лише політика чинить відповідний вплив на право, але й право, у свою чергу, впливає на визначення меж і форм реалізації зовнішньої політики. Воно забезпе­чує її стабільність і передбачуваність. Таким чином, міжна­родне право, не визначаючи конкретних рішень держав, встановлює рамки можливих або належних рішень шляхом надання прав і обов'язків державам.

Дипломатію як одну із зовнішньополітичних функцій держави реалізують у відповідних формах. Форми дипло­матії — це відповідні державно-правові та міжнародно-пра­вові інститути, за допомогою яких реалізують дипломатію. Вони визначають організаційно-правові рамки, в яких здій­снюють дипломатію, а також ті зовнішні канали, в яких вона виявляється.

До основних форм реалізації дипломатії треба зараху­вати:

Дипломатичні конференції, наради, конгреси, які періодично проводять на двосторонній та багатосторонній основі на рівні глав держав, глав урядів, міністрів закор­донних справ та спеціальних уповноважених.

Безпосередній контакт, розмова tete-a-tete створює спри­ятливі умови для розв'язання досить складних міжнарод­них проблем, обходячи давно встановлені для цього канали дипломатичного зв'язку (пошта, кур'єри, посли з особли­вих доручень тощо).

Дипломатичне листування у формі заяв, листів, нот, меморандумів, декларацій тощо.

Підготовка й укладення міжнародних договорів та угод з різних питань міжнародного співробітництва.

Постійне представництво держави за кордоном, яке здійснюють посольства і місії.

Участь представників держави у діяльності міжнарод­них організацій та установ.

Висвітлення у пресі позиції держави та уряду, Мі­ністерства закордонних справ з приводу подій міжнародно­го життя.

Офіційне видання міжнародних актів і документів, згідно з якими держава взяла на себе відповідні зобов'я­зання.

Методи реалізації дипломатії треба розуміти як певні способи впливу на уряди, дипломатичних представників та знаних осіб іноземних держав, що використовуються дип­ломатією тієї чи іншої держави для досягнення поставле­них перед нею завдань.

На відміну від форм, немає і не може бути чітко визна­чених методів дипломатії, оскільки кожна держава ство­рює власне мистецтво дипломатії. Вони залежать від рівня підготовки кадрів, їх уміння орієнтуватися в усіх трудно­щах переговорного процесу, їх гнучкості, толерантності тощо. Методи дипломатії формують упродовж тривалого історичного розвитку, доповнюють і змінюють залежно від ситуації, яка складається в кожному конкретному випадку.

Зазначимо, що єдиного "стандарту" при здійсненні дип­ломатичної діяльності від імені держави немає і, очевидно, не може бути, оскільки вона виступає своєрідним мистец­твом ведення переговорів держави, правила якого форму­люються на основі науки і практики. Однак не на основі якоїсь однієї навчальної дисципліни, а на широкому спектрі знань, які акумулюють досягнення історії, психології, філо­софії, права тощо.

 

< Попередня   Наступна >