49

---

ПЕРЕДМОВА

Дипломатичне і консульське право — одна з найдавні­ших галузей права. її основи були закладені ще на початку людської цивілізації, але розквіт припав на етап формуван­ня централізованих держав як основних суб'єктів міжна­родного права.

Дипломатичне і консульське право — один із головних інструментів реалізації зовнішньої політики держави. За­лежно від існуючих міжнародних відносин змінювалися форми, методи і характер прояву: від застосування сили та заповнення прогалин у міжнародно-правовому регулюванні, нерівноправних відносин між високорозвиненими і слабо-розвиненими державами до принципів мирного розв'язан­ня спорів, поваги, суверенної рівності й незалежності дер­жав, відмови від застосування сили, широкого використан­ня дипломатичних методів.

Сьогодні зросла не лише спрямованість зовнішньої полі­тики держав, але й складність міжнародних проблем, що вимагають безпосередньої участі в дипломатичному процесі глав держав, глав урядів і міністрів закордонних справ. Сучасна дипломатія потребує належної міжнародно-право­вої регламентації, яка б враховувала інтереси всіх держав, незалежно від їх економічного, військового і політичного потенціалу та місця в системі міжнародного співтовариства.

Широкого застосування набула багатостороння конвен­ційна дипломатія. З'явились організаційні форми дипло­матії, зокрема постійні представництва держав при міжна­родних організаціях. Значно зросла роль дипломатії ad hoc, спеціальної місії, "народної дипломатії".

Відповідні зміни відбулися в консульській службі. Роз­ширилась географія розташування консульських установ, збільшилась кількість почесних консулів, невпинно зростає чисельність двосторонніх консульських конвенцій тощо. Значну увагу в сучасній дипломатичній і консульській ді­яльності приділяють торговельно-е

кономічним та науково-технічним питанням.

Важливу роль у колективній дипломатії відіграють між­народні організації, серед яких чільне місце посідає ООН. Реалізація багатосторонньої дипломатії передбачає широкі можливості для розв'язання найважливіших питань сього­дення.

Усе це вимагає особливої правової регламентації. Роз­робці міжнародно-правових норм, які відповідають сучас­ному обсягу міжнародної взаємодії, присвячена ціла низка спеціальних конвенцій. Зокрема, Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. охоплює май­же всі аспекти діяльності дипломатичних представництв: їх класифікацію, функції, порядок акредитування, права, привілеї, імунітети, а також деякі протокольні норми. її прийняття заклало надійну основу процесу кодифікації дип­ломатичного і консульського права та прогресивного розвит­ку цієї галузі. Беручи до уваги існуючі тенденції стосовно інтеґрації закордонної служби держав, автор намагається показати тісний зв'язок між дипломатичним і консульським правом та розкрити механізм реалізації їх норм. У підручнику ви­світлено процес подальшого розвитку кодифікації дипло­матичного права як на універсальному, так і на регіональ­ному рівні, а також удосконалення вітчизняного законодав­ства, норми якого покликані забезпечити виконання норм міжнародного права.

Значну увагу приділено аналізу дипломатичних приві­леїв та імунітетів, правовій природі й теоретичному обґрун­туванню їх виникнення.

Розкриваючи зміст дипломатичної діяльності, яку реа­лізують через спеціальні місії та представництва при міжна­родних організаціях, автор наголошує на тому, що останні є формами прояву дипломатії.

У розділі, присвяченому консульському праву, викори­стано нове законодавство України й показано практику його застосування.

Особливу увагу приділено міжнародному праву як особ­ливому кодексу правових норм, дотримання яких забезпе­чує мирний і взаємовигідний характер розвитку відносин між державами та їх плідне співробітництво.

Кожен розділ завершує перелік питань, що дають змогу студентові провести відповідну самоперевірку після опра­цювання матеріалу.

 

< Попередня   Наступна >