46

---

РОЗДІЛ 2

Внутрішньодержавна організація дипломатичної діяльності

Держава як суб'єкт міжнародного права практично не могла б виконувати свої функції без встановлення і розвит­ку міжнародних відносин з іншими суб'єктами міжнарод­ного права. Однак для того, щоб реально здійснювати ці від­носини, особливо у зовнішній сфері, потрібна система відпо­відних органів, діяльність яких регламентується нормами не лише внутрішньодержавного, але й міжнародного пра­ва. Як зазначає відомий юрист-міжнародник К. К. Сандров-ський, "у зовнішніх зносинах держава виступає як цілісний, єдиний соціальний організм, який згідно з суверенітетом наділений міжнародною правосуб'єктністю, яка, як і сам суверенітет, не може розщеплюватись на складові частини у вигляді правосуб'єктності на міжнародній арені окремих органів держави, що діють на її території, громадських організацій, узагалі юридичних і фізичних осіб" [11, с. 56]. Отже, держава у зовнішніх відносинах виступає як певна цілісність.

Вищі державні органи, наділені відповідною компетен­цією у сфері міжнародних відносин, умовно можна поділи­ти на два види:

органи, що виражають волю і принципи зовнішньої політики держави (сюди належить, передусім, парламент);

органи, покликані реалізовувати цю волю та принци­пи, що закріплюються у відповідних правових нормах (гла­ва держави, глава уряду, міністр закордонних справ).

Оскільки всі органи зовнішніх відносин виступають пред­ставниками держави у міжнародному спілкуванні, вони, відповідно, діють від імені держави на підставі певних пов­новажень, хоча ці повноваження мають неоднакову право­ву природу. Значною мірою це залежить від місця органу в структурі апарату держави і відповідного правового офор­млення. В одних випадках ці права випливають безпосеред­ньо з конституційних норм і мають, так

им чином, вищу юридичну силу, в інших випадках ці повноваження закріп­лені в нормативних актах і мають бути підтверджені у між­народних відносинах шляхом видачі та пред'явлення особ­ливих актів і документів (вірчі грамоти).

Крім цього, органи, наділені компетенцією у сфері зовнішніх відносин, поділяють на внутрішньодержавні та закордонні. З точки зору міжнародного права доцільність цих органів розглядається як вираження волі держави. Атому будь-які рішення, що приймають органи з питань зовнішньополітичної діяльності, покладають на державу відповідні обов'язки перед іншими державами та міжнарод­ними організаціями.

Правовою основою діяльності внутрішньодержавних органів у сфері зовнішніх зносин в Україні є Конституція держави, закони та підзаконні нормативні акти. Це, зокре­ма, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів, ін­струкції Міністерства закордонних справ.

Діяльність і структура закордонних органів базуються на традиціях, звичаях і міжнародно-правових нормах, ви­роблених упродовж багатьох століть. їх кількісний склад, а також внутрішня організаційна структура залежать, знач­ною мірою, від волі, існуючих традицій та інтересів держа­ви. Важливою обставиною при цьому є фінансові можли­вості держави. Крім цього, кількісний склад закордонних органів залежить від характеру їх діяльності, від обсягу завдань, що ставляться перед ними. Треба враховувати і ту обставину, що вони функціонують і як тимчасові, і як постійні.

До постійних закордонних органів належать: посольства, постійні місії при міжнародних організаціях, консульства та інші постійні представництва і місії. Тимчасові органи функціонують здебільшого у вигляді певних місій ad hoc і мають дипломатичний характер. До них належать, напри­клад, делегація, що бере участь у міжнародних конферен­ціях, міжнародних організаціях, представництва держав у різних міжнародних комісіях, а також інших спеціаль­них місіях.

Як тимчасові органи, що представляють державу, ви­ступають глава держави, глава уряду, міністр закордонних справ та інші міністри під час їх тимчасового візиту за кор­дон зі спеціальною місією.

 

< Попередня   Наступна >