46

---

РОЗДІЛ 4

ДИПЛОМАТИЧНІ ФУНКЦІЇ І ЗАСОБИ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

4.1. ЕВОЛЮЦІЯ ДИПЛОМАТИЧНИХ ФУНКЦІЙ

Сьогодні діяльність дипломатичних представництв уре­гульована на міжнародному рівні Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 p., яка ввібрала все те раціо­нальне, що містилось у документах, які їй передували і ре­гулювали відносини між державами в минулому, а також правила і звичаї, що утвердились у міжнародній взаємодії як результат багатовікової дипломатичної практики.

Функції дипломатичних представництв формувалися історично під впливом багатьох чинників, які виражали потреби держав та їх підданих. Цей процес був досить три­валий, оскільки супроводжувався більшою мірою проти­стояннями, ніж компромісами.

Відомий англійський учений-теоретик міжнародного права Л. Оппенгейм зазначив, що діяльність кожного по­сольства (місії) тримається на "трьох китах" — "перегово­рах, спостереженні та захисті". Власне функція ведення переговорів була однією з перших, коли дипломатія ще не мала постійного характеру, а виконувалась у формі тимча­сових представництв, або дипломатичних місій ad hoc. Зде­більшого це були переговори з питань війни і миру, торгівлі, територій тощо.

Водночас дипломатичні представництва певною мірою виконували і функцію спостереження. Вона стосувалась економічного та політичного життя держави перебування, її намірів у відносинах з третіми державами, можливостей її використання як потенційного партнера у питаннях вій­ськового союзу тощо.

Ідея політичної рівноваги, яка була у центрі уваги дип­ломатичних переговорів, конгресів та війн, що відбувались упродовж XVII—XVIII ст., наочно підтвердила, що держа­ви відчували невідкладну потребу в забезпеченні міжнарод­ного порядку,

який би зміг гарантувати національну неза­лежність і їх законні права та інтереси. У цьому ж напрямі простежується спроба захищати свою власність, державну територію та своїх підданих на міжнародному рівні. Отже, функція захисту з великими труднощами торує собі шлях поряд з іншими функціями дипломатичних представництв.

Функція захисту ніколи не була відірвана від переліче­них вище функцій, тому що формувалась одночасно з ними, але вона, за своєю природою, не могла їх випереджувати. Це пояснюється тим, що функція захисту в діяльності дип­ломатичних представництв може бути реалізована передусім через переговори та за наявності достовірної інформації про реальний стан справ. А така інформація може бути досто­вірна і переконлива лише при належному спостереженні за політичними, економічними, соціальними та іншими про­цесами, які відбуваються у державі перебування.

У XX ст. на передньому плані опиняється представниць­ка функція, якій відводиться основна роль у діяльності постійних дипломатичних представництв і місій. Одночас­но змінюється її головний зміст, зумовлений значним роз­ширенням суб'єктного складу дипломатичного процесу, важ­ливістю завдань дипломатичних представництв і їх персо­налу.

Таким чином, можна стверджувати, що історичний роз­виток суспільства загалом знаходив адекватне відображен­ня у дипломатії та її основних функціях. Причому змінюва­лися не лише відносини реалізації цих функцій, але й знач­но розширювалася їх сфера застосування. Серед основних факторів, що вплинули на ці зміни, варто виділити такі:

по-перше, середина й, особливо, друга половина XX ст. характеризується бурхливим розвитком науково-технічного прогресу, передусім у галузі зв'язку, інформації тощо;

по-друге, після Другої світової війни кількість суве­ренних держав у світі збільшилась майже втричі порівняно з початком століття;

по-третє, поступово відбувається демократизація міжнародних відносин, створення нових форм, методів і спо­собів дипломатії, на цій основі формується т. зв. народна дипломатія.

Нова дипломатія звільнилася від "старої" дипломатії, яка приділяла головну увагу церемоніально-протокольній функції, аристократизму. Сьогодні дипломатія вже не ви­значається як мистецтво проведення інтриг, шпигунства, як діяльність, у якій дозволені всі способи для досягнення мети.

Сучасна дипломатія як певна сукупність засобів і методів реалізації зовнішньої політики концентрує досить практич­ні і часто важкі та складні завдання, які віддзеркалюють динамічний розвиток відносин між державами у сфері дво­сторонніх і багатосторонніх відносин. Ця обставина зумов­лена поступовим демократизмом і всебічним розвитком від­носин, а отже, змінами як мети, так і способів реалізації зовнішньої політики.

Особливого значення набуває функція дружніх відносин між акредитуючою державою та державою перебування згідно з метою і принципами Статуту ООН щодо суверенної рівності держав, підтримання міжнародного миру і безпеки та сприяння розвиткові дружніх відносин між державами. А тому більш вагомою, порівняно з минулим, є функція під­тримки розвитку торговельних, економічних, культурних і наукових відносин, а також взаємного інформування дер­жав про їх внутрішнє становище і зовнішню політику, про досягнення та існуючі проблеми, про можливість подаль­шого розширення співробітництва між ними тощо. Напри­клад, раніше дипломатичні представництва зазвичай не зай­малися торговельно-економічними питаннями, тому що для цього не було належних економічних та політичних перед­умов (насамперед, у країнах, які сповідували соціалістич­ний спосіб розвитку).

Сьогодні діяльність у цьому напрямі є пріоритетною. Значно зросли оперативність та ефективність діяльності дипломатичного представництва. У сучасних державах гла­ва дипломатичного представництва наділений правом без­посередньо розв'язувати питання, що раніше належали до компетенції вищих посадових осіб держави (глави уряду, міністра закордонних справ).

Постійне збільшення обсягу функцій та завдань, які стоять перед державами, а також поглиблення процесу спе­ціалізації міжнародного життя та існуючих проблем вима­гають присутності спеціалістів із різних галузей та залу­чення фахівців з інших державних органів та установ (зок­рема, науковців) з метою формування відповідного складу делегації для ведення переговорів, для участі в конференці­ях та інших міжнародних зустрічах. Прикладом є залучен­ня до переговорного процесу між Україною і Румунією по­сла України з окремих доручень проф. В. А. Василенка для розв'язання проблеми щодо острова Зміїного. Власне його наукові публікації, які ґрунтуються на сучасній доктрині української науки міжнародного права, були переконливи­ми не лише для дипломатичних представників, але й для широкої громадськості обох держав.

Поряд з такими традиційними функціями, як функція представництва і ведення переговорів, які й надалі зберіга­ють свою актуальність, з'явилися нові, що виражають рі­вень співробітництва між державами. Такий розвиток зу­мовив певні зміни в організаційній структурі дипломатично­го представництва та самого відомства закордонних справ. Існуючі структурні підрозділи більш спеціалізовані для виконання конкретних функцій і завдань у сфері міжна­родних відносин і одночасно виражають інтереси акредито­ваних держав.

Залежно від характеру цих інтересів сьогодні в органі­заційній структурі дипломатичних представництв та міністерств закордонних справ більшу увагу звернено на розширення господарських, торговельних, консульських, науково-технічних та інших відносин. Привертає увагу і ба­гатостороння дипломатія, яка потребує відповідних нових форм і методів її реалізації, що в кінцевому підсумку впли­ває на розширення існуючих функцій дипломатичних пред­ставництв.

Треба також виокремити факт створення такої форми дипломатії як колективна, що виражає спільні інтереси окремих груп держав, об'єднаних у військово-політичних, економічних союзах, регіональних організаціях тощо.

Таким чином, дипломатичні функції являють собою пев­ну категорію, яка постійно розвивається і враховує всі зміни та реалії міжнародного життя.

 

< Попередня   Наступна >