Головне меню

5.7. МИТНІ ТА ПОДАТКОВІ ІМУНІТЕТИ

Міжнародне право - Дипломатичне і консульське право: Підручник
90

5.7. МИТНІ ТА ПОДАТКОВІ ІМУНІТЕТИ

До прийняття Віденської конвенції 1961 р. митний іму­нітет дипломатів подавався згідно з нормами міжнародного звичаєвого права. Він включає три основні елементи: свобо­ду ввезення та вивезення предметів, призначених для осо­бистого користування; звільнення цих предметів від мит­них зборів; звільнення у вигляді загального правила особи­стого багажу дипломатів від митного огляду.

Відповідно до п. 1 ст. 36 Конвенції, держава перебуван­ня, згідно з прийнятими нею законами і правилами, дозво­ляє ввозити "предмети, призначені для особистого користу­вання дипломатичного агента або членів його сім'ї, які жи­вуть разом з ним, включаючи предмети, призначені для його улаштування". Але, як випливає зі змісту цієї статті, вка­зана свобода не є абсолютною, оскільки приймаюча держа­ва має право вводити необхідні обмеження і регулювати порядок ввезення та вивезення тих чи інших товарів. Отже, приймаюча держава, керуючись положеннями Віденської конвенції, конкретизує свої вимоги щодо певної групи това­рів і вводить обмеження. Такі обмеження здебільшого сто­суються автомобілів, алкоголю, цигарок тощо.

Згідно зі ст. 287 Митного кодексу України, глава дип­ломатичного представництва іноземної держави та члени дипломатичного персоналу представництва, а також члени їхніх сімей, які проживають разом з ними, за умови, що вони не є громадянами України та не проживають в Украї­ні постійно, можуть ввозити в Україну товари, призначені для особистого користування, включаючи предмети почат­кового облаштування, та вивозити з України товари, при­значені для особистого користування, включаючи придбані на митній території України, з дотриманням встановленого порядку їх переміщення через митний кордон України. Такі товари звільняються від сплати платежів, за винятком мит­ного збору за зберігання на складах митних органів, а та

­кож плати за їх митне оформлення, якщо воно здійснюєть­ся поза місцем розташування митних органів або поза робо­чим часом, встановленим для митних органів.

Особистий багаж глави дипломатичного представництва іноземної держави, членів дипломатичного персоналу пред­ставництва, членів їхніх сімей, які проживають разом з ним, звільняється від митного огляду, якщо немає достатніх підстав вважати, що він містить товари, не призначені для особистого користування, або товари, ввезення (вивезення) яких заборонене законодавством України чи регулюється карантинними та іншими спеціальними правилами.

Огляд повинен здійснюватися тільки в присутності на­званих у ст. 287 Митного кодексу України осіб або їх упов­новажених представників та за письмовим розпорядженням керівника чи заступника керівника відповідного митного органу. Згідно із законодавством України, на митному по­сту допускається також проведення огляду за письмовим розпорядженням начальника посту або його заступника.

Члени адміністративно-технічного персоналу представ­ництва і члени їх сімей, які проживають разом з ними, якщо вони не є громадянами держави перебування або не прожи­вають в ній постійно, користуються привілеями, зазначе­ними у п. 1 ст. 36 Конвенції щодо предметів початкового облаштування. Співробітники адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва іноземної дер­жави та члени їхніх сімей, які проживають разом з ними, якщо ці співробітники та члени їхніх сімей не є громадяна­ми України та не проживають в Україні постійно, можуть ввозити в Україну товари, призначені для початкового об­лаштування, зі звільненням від сплати податків і зборів за винятком плати за їх митне оформлення, якщо воно здій­снюється поза місцями розташування митних органів або поза робочим часом, встановленим для митних органів (ст. 288 Митного кодексу України). Норми Конвенції про дипломатичні зносини не передбачають звільнення від мит­них платежів товарів, придбаних у державі перебування, і вивозяться за кордон. Законодавством багатьох країн пе­редбачена сплата мита стосовно окремих категорій товарів. Зазвичай, передбачається стягнення мита під час продажу дипломатами раніше встановленого терміну ввезених без мита автомобілів.

У п. 2 ст. 36 Конвенції передбачено, що "особистий ба­гаж дипломатичного агента звільняється від огляду, якщо немає серйозних підстав припускати, що він містить пред­мети, на які не поширюються винятки, згадані в п. 1 статті, або предмети, ввезення і вивезення яких заборонено зако­ном чи регулюється карантинними правилами держави пе­ребування. Такий огляд повинен проводитись лише в при­сутності дипломатичного агента або його уповноваженого представника".

Дипломатична практика засвідчує, що інколи особи, які користуються митними пільгами, серед них і дипломатичні агенти, зловживають наданими їм привілеями та імуніте­тами у митних справах і займаються контрабандним прове-зенням товарів і цінностей, ввезення і вивезення яких рег­ламентується митним законодавством. А тому багато дер­жав вважають за можливе і необхідне закріплювати у своєму законодавстві заходи, спрямовані на дотримання встанов­леного порядку їх пропускання через кордон. Це стосуєть­ся, насамперед, творів мистецтва, що мають високу худож­ню та історичну цінність, предметів контрабанди, зброї, нар­котичних засобів і навіть домашніх тварин, що вивозяться без належного дозволу. Але дипломат не підлягає особисто­му огляду.

Згідно зі ст. 34 Віденської конвенції 1961 р., на членів дипломатичного представництва не поширюється дія подат­кового законодавства приймаючої держави. Це звільнення стосується всіх податків, зборів і мит (особистих і майнових, державних, районних і муніципальних). Таке звільнення підтверджується внутрішнім законодавством держави пе­ребування. Водночас Конвенція передбачає деякі винятки, які стосуються непрямих податків, включених у ціну то­варів або обслуговування, зборів і податків на приватне нерухоме майно, що є на території держави перебування, якщо дипломатичний регент не володіє ним від імені акре­дитуючої держави для потреб представництва. Це стосуєть­ся також податків на спадщину й оплат на успадкування, що стягуються державою перебування, з винятками, перед­баченими в п. 4 ст. 39, згідно з якими, в разі смерті співро­бітника представництва, який не був громадянином держа­ви перебування або не проживав у ній постійно, або члена його сім'ї, який проживав разом із ним, держава перебу­вання повинна дозволити вивезення рухомого майна помер­лого, за винятком майна, придбаного у цій країні, вивезен­ня якого було заборонене на час його смерті. Крім цього, Конвенція встановлює, що податок на спадщину і мито на успадкування не стягуються з рухомого майна, знаходжен­ня якого в державі перебування зумовлене винятково пере­буванням тут померлого як співробітника представництва або члена сім'ї співробітника представництва.

Незважаючи на те, що ст. 34 Конвенції не звільняє членів персоналу дипломатичного представництва від сплати не­прямих податків, згідно з практикою держав, у яких ці податки передбачені, їх зазвичай повертають на принципах взаємності залежно від визначеної суми закуплених товарів. В угоді між державами визначається коло осіб, які кори­стуються цим правом.

До винятків із правил звільнення члена дипломатично­го представництва від різного роду фіскальних платежів належать збори і податки на приватний дохід, джерело якого міститься в державі перебування, та податки на ка­піталовкладення у комерційні підприємства в державі пе­ребування, а також збори, що стягуються за конкретні види обслуговування (плата за воду, вивезення сміття, освітлен­ня, газ тощо).

Члени дипломатичного представництва не звільняються також від оплати за реєстрацію транспортних засобів, за номерні знаки, а в деяких державах — від оплати за доро­ги, мости тощо. Наприклад, коли 1985 р. Швейцарія ввела оплату за користування автострадами, французькі, австрій­ські та люксембурзькі дипломати, керуючись інструкція­ми своїх урядів, відмовились від неї. Це стало не лише при­чиною непорозумінь між країнами, але й, фактично, в усьо­му дипломатичному корпусі у Швейцарії.

Згідно зі звичаями та міжнародною практикою члени дипломатичного представництва користуються також інши­ми податковими пільгами на підставі внутрішнього права держав.

Контрольні запитання

Хто має право ставити питання про звільнення від юрисдикційного імунітету?

Забезпечення привілеїв та імунітетів для диплома­тичного представництва іноземної держави — це право чи обов'язок приймаючої держави?

Які підрозділи силових структур держави перебуван­ня мають забезпечувати недоторканність приміщень дип­ломатичних представництв?

Якими нормами, права регулюється порядок набут­тя земельної ділянки і будівель для дипломатичного пред­ставництва?

Що включає спеціальний обов'язок держави перебу­вання забезпечити захист дипломатичного представництва акредитуючої держави?

У чому відмінність між дипломатичним і політичним притулком?

 

< Попередня   Наступна >