111

---

6.4. ПРИВІЛЕЇ ТА ІМУНІТЕТИ СПЕЦІАЛЬНИХ МІСІЙ

У преамбулі Конвенції про спеціальні місії зазначаєть­ся, що спеціальним місіям завжди надавався особливий режим, відповідно привілеї та імунітети, що стосуються спе­ціальних місій, надаються не для вигоди окремих осіб, а для забезпечення ефективного виконання функцій спеціальних місій як місій, що за своїм характером представляють дер­жаву.

Загальні переваги, які надаються спеціальній місії, за­кріплені у ст. 22 Конвенції, яка констатує, що приймаюча держава повинна надавати спеціальній місії можливості, необхідні для виконання її функцій, беручи до уваги харак­тер і завдання спеціальної місії. Головна особливість поля­гає в тому, що надання таких можливостей, привілеїв та імунітетів є тепер не питанням ввічливості чи доцільності, відданим на розсуд держави, а її правовим обов'язком.

У разі прохання з боку спеціальної місії приймаюча дер­жава зобов'язана сприяти їй в одержанні потрібних при­міщень, а також у створенні належних житлових умов для її членів. Це стосується, передусім, орендованих приміщень. Принагідно зазначимо, що ст. 23 Конвенції не покладає на приймаючу державу обов'язок брати участь у витратах на оплату членами місії житлових приміщень, оскільки спеці­альна місія не звільняється від сплати податків, зборів і мита, що являють собою оплату за конкретні види обслу­говування.

Приміщення, в яких розташовується спеціальна місія, недоторканні. Це означає, що представники приймаючої держави не можуть увійти туди інакше, як за згодою глави спеціальної місії, або, у відповідних випадках, за згодою глави постійного дипломатичного представництва відряд­жаючої держави, акредитованого в приймаючій державі. Така згода може передбачатися у випадку пожежі або іншо­го стихійного лиха, що становить серйозну загрозу гро­мадській безпеці, лише в т

ому разі, якщо немає змоги отри­мати безпосередню згоду глави спеціальної місії або, у від­повідних випадках, глави дипломатичного представництва. Гадаємо, що це положення ст. 25 п. 1 суперечить загаль­ноприйнятій дипломатичній практиці, тому що воно ство­рює можливості для зловживань з боку властей держави перебування.

На приймаючу державу покладено спеціальний обов'я­зок вживати всіх належних заходів для захисту приміщень і спеціальної місії від будь-якого вторгнення або завдання шкоди та для відвернення будь-якого порушення спокою місії або ображання її гідності. Приміщення спеціальної місії, предмети облаштування та інше майно, що викори­стовується для роботи, а також транспортні засоби корис­туються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту та вико­навчих дій.

Архіви і документи спеціальної місії недоторканні в будь-який час та незалежно від їх місцезнаходження.

Оскільки це не суперечить законам і правилам про зони, в'їзд у які забороняється або регулюється з міркувань дер­жавної безпеки, приймаюча держава повинна забезпечувати всім членам спеціальних місій свободу пересування і поїз­док її територією тією мірою, якою це необхідно для вико­нання функцій спеціальної місії. При цьому варто наго­лосити на праві членів спеціальної місії вільно контактува­ти із постійним представництвом у державі перебування незалежно від місця знаходження спеціальної місії.

Безумовно, однією з найнеобхідніших умов успішного функціонування спеціальної місії є свобода зносин. За ст. 28 Конвенції, приймаюча держава повинна дозволяти й охоро­няти вільні зносини спеціальної місії для всіх офіційних цілей. При зносинах із урядом акредитуючої держави, її дипломатичними представництвами, консульськими уста­новами та іншими спеціальними місіями або з окремими групами тієї ж місії, де б вони не перебували, спеціальна місія може користуватися всіма прийнятними засобами, включаючи кур'єрів та закодовані або зашифровані депеші. Але встановлювати й експлуатувати радіопередавач вона може лише за згодою приймаючої держави.

Офіційна кореспонденція спеціальної місії, вся кореспон­денція, що стосується спеціальної місії та її функцій, недо­торканна.

Пошта спеціальної місії прирівнюється до дипломатич­ної пошти і не підлягає ні розкриттю, ні затриманню. Всі місця, зайняті поштою спеціальної місії, мусять мати ви­димі зовнішні знаки, які вказують на їх характер, і можуть містити тільки документи та предмети, призначені для офіційного користування спеціальною місією. Місія може використовувати дипломатичних кур'єрів ad hoc. їх право­вий статус такий самий, як у кур'єра, якого використову­ють постійні дипломатичні представництва згідно зі ст. 27 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 p., хоча і в першому, і в другому випадку цього явно недостат­ньо. А тому зараз у Комісії міжнародного права ООН на стадії завершення перебуває проект Конвенції про дипло­матичних кур'єрів.

Щодо особистих привілеїв та імунітетів глави і членів спеціальної місії, потрібно, насамперед, виокремити прин­цип особистої недоторканності глави і членів дипломатич­ного персоналу спеціальної місії. Вони не підлягають ареш­ту або затриманню у будь-якій формі. Для цього приймаю­ча держава має вжити всіх заходів, щоб запобігти будь-яким посяганням на їх особу, свободу або гідність.

Особисті приміщення представників акредитуючої дер­жави в спеціальній місії та членів її дипломатичного персо­налу користуються такими ж недоторканністю і захистом, що й приміщення спеціальної місії.

Представники акредитуючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу користуються імуні­тетом від кримінальної юрисдикції приймаючої держави. Вони користуються також імунітетом від цивільної та адмі­ністративної юрисдикції приймаючої держави, крім ви­падків:

а) майнових позовів, що стосуються приватного нерухомого майна на території приймаючої держави, якщо тільки особа не володіє ним від імені акредитуючої держави, для потреб місії;

б) позовів, що стосуються спадкування, щодо яких особа виступає як виконавець заповіту, опікун над спадковим майном, спадкоємець, відмовник від спадкоємства як приватна особа, а не від імені акредитуючої держави;

в) позовів, що стосуються будь-якої професійної або комерційної діяльності, здійснюваної особою в приймаючій державі за межами її офіційних функцій;

г) позовів про відшкодування збитків, завданих унаслідок випадку, що стався за участю транспортного засобу, використовуваного за межами офіційних функцій особи.

Винятки, передбачені у п. 2 ст. 31, вичерпні та не підля­гають розширеному тлумаченню.

Крім цього, представники акредитуючої держави в спеці­альній місії та члени її дипломатичного персоналу не зобо­в'язані давати свідчення як свідки. Принагідно зазначимо, що імунітет від юрисдикції представників спеціальної місії і членів дипломатичного персоналу в державі перебування не звільняє їх від юрисдикції акредитуючої держави.

Глава і члени дипломатичного персоналу спеціальної місії звільняються від усіх прямих податків, зборів та мита (особистих і майнових, державних, районних і муніципаль­них), за винятком непрямих податків, зазвичай включених у ціну товарів або обслуговування, зборів і податків на при­ватне нерухоме майно, що перебуває на території приймаю­чої держави, якщо особа не володіє ним від імені акредиту­ючої держави для потреб місії. Однаковою мірою це стосу­ється податків на спадщину та мито, які стягує приймаюча держава, зборів і податків на приватний дохід, джерело якого є у приймаючій державі, та на капіталовкладення в комерційні підприємства у приймаючій державі (ст. 33). У цьому випадку їм можуть бути висунуті цивільні позови, вони не можуть посилатися на свій імунітет стосовно подат­ків на спадщину та мито, які стягують відповідні органи приймаючої держави.

Приймаюча держава не має права примушувати пред­ставників акредитуючої держави в спеціальній місії до ви­конання ними різних трудових та державних обов'язків, не­залежно від їх характеру, а також до таких військових обо­в'язків, як реквізиція, контрибуція та військовий постій.

Згідно з Конвенцією, приймаюча держава, у межах прий­нятих нею законів і правил, дозволяє ввозити предмети, призначені для офіційного користування спеціальною мі­сією, для особистого користування представниками акре­дитуючої держави в спеціальній місії та членами її дипло­матичного персоналу і членами їх сімей, які живуть з ними, і звільняє від усіх митних зборів, податків і пов'язаних з цим зборів, за винятком складських зборів, зборів на перевезен­ня та подвійного роду послуги.

Особистий багаж члена спеціальної місії звільняється від огляду, якщо немає серйозних підстав припускати, що він містить предмети, на які не поширюються винятки, викла­дені вище, або предмети, ввезення і вивезення яких заборо­нене законом чи регулюється карантинними правилами приймаючої держави. Такий огляд проводять лише у при­сутності особи або її уповноваженого представника.

Поширена практика, коли член дипломатичного персо­налу і глава спеціальної місії на території країни перебу­вання можуть перебувати разом із дружиною та іншими членами сім'ї. Члени сім'ї глави і члени дипломатичного персоналу спеціальної місії, що перебувають разом з ним, користуються, якщо вони не є громадянами держави пере­бування, такими ж привілеями та імунітетами, як і член дипломатичного персоналу спеціальної місії (п. 1 ст. 39).

Приймаюча держава не може обмежувати в'їзд членів сім'ї спеціальних місій. Такі обмеження можуть застосову­ватись лише щодо певних спеціальних зон, які є предметом особливої турботи держави з приводу її безпеки, забезпе­чення правопорядку тощо.

Конвенція встановлює також відповідні привілеї та іму­нітети для адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу (ст. 36—-37). Інші члени спеціальної місії та чле­ни приватного обслуговуючого персоналу, які є громадянами приймаючої держави і постійно в ній проживають, кори­стуються ними у тому обсязі, в якому це допускає прийма­юча держава. Остання зобов'язана здійснювати свою юрис­дикцію над цими особами так, щоб не втручатися у здій­снення функцій спеціальної місії.

Позаяк члени спеціальної місії є представниками акре­дитуючої держави як суб'єкта міжнародного права, відпо­відно лише вона може відмовитися від імунітету та юрис­дикції, причому ця відмова має бути завжди належним чином виражена. Відмова від імунітету та юрисдикції щодо цивільної або адміністративної справи не означає відмову від імунітету щодо виконання рішення, для чого вимагаєть­ся спеціальна відмова. Якщо хтось із членів спеціальної місії подасть позов із названої категорії справ, — це позбавляє його права посилатися на імунітет від юрисдикції щодо зу­стрічних позовів, безпосередньо пов'язаних з основним по­зовом (ст. 41).

Конвенція не виключає можливість укладення держа­вами на основі принципу взаємності угоди про надання привілеїв та імунітетів адміністративно-технічному та об­слуговуючому персоналу спеціальної місії, аналогічної на­даним дипломатичному персоналу.

Важливим теоретичним і практичним питанням є визна­чення часових рамок, у межах яких члени спеціальних місій мають право користуватися привілеями та імунітетами. Згідно з п. 1 ст. 43 Конвенції, кожен член спеціальної місії користується ними з моменту вступу на територію прийма­ючої держави з метою здійснення своїх функцій у спеці­альній місії або якщо вони вже перебувають на цій тери­торії з того моменту, коли про їх призначення повідомляєть­ся Міністерству закордонних справ або іншому органу приймаючої держави, щодо якого є домовленість.

Якщо функції членів спеціальної місії вичерпуються, їх привілеї та імунітети припиняються у той момент, коли вони залишають територію приймаючої держави або після закінчення розумного строку, встановленого для цієї мети, але продовжують тривати до цього часу навіть при збройно­му конфлікті. У випадку смерті члена спеціальної місії члени його сім'ї продовжують користуватися привілеями та імунітетами, на які вони мають право, до закінчення ро­зумного строку для залишення території приймаючої дер­жави.

Треба зазначити, що навіть під час збройного конфлікту приймаюча держава повинна надавати сприяння, необхід­не для якомога швидшого виїзду осіб, що користуються привілеями та імунітетами і не є громадянами приймаючої держави, та членів сімей таких осіб незалежно від їх грома­дянства. У разі потреби вона зобов'язана надавати в їх роз­порядження транспортні засоби для них самих та їх майна.

Крім цього, приймаюча держава має забезпечити вивезен­ня зі своєї території архівів спеціальної місії.

За відсутності або при розірванні дипломатичних чи консульських відносин між акредитуючою і приймаючою державами та якщо функції спеціальної місії припинили­ся, акредитуюча держава може, навіть у випадку збройного конфлікту, довірити охорону її майна й архівів третій дер­жаві, прийнятній для приймаючої держави.

Важливим моментом у Конвенції є положення про те, що без шкоди для своїх привілеїв та імунітетів особи зобо­в'язані поважати закони і постанови приймаючої держави. Вони не мають права втручатися у внутрішні справи цієї держави. Представники акредитуючої держави в спеці­альній місії та члени її дипломатичного персоналу не повин­ні займатися у приймаючій державі професійною або комер­ційною діяльністю з метою особистої вигоди.

Принципове значення мають положення ст. 49 Кон­венції, що стосуються недопущення дискримінації між дер­жавами. Однак не вважається дискримінацією, якщо дер­жава застосовує будь-які положення Конвенції обмежуваль­но через аналогічне застосування цього положення до її спеціальної місії в акредитуючій державі або якщо держа­ви за звичаєм або угодою між собою змінили обсяг переваг, привілеїв та імунітетів для своїх місій. Така зміна не засто­совується щодо держав за умови, що вона не буде несумісна з об'єктом і метою цієї Конвенції та не впливає на здійснен­ня третіми державами своїх прав або на виконання ними своїх зобов'язань.

На завершення розгляду питання про привілеї та імуні­тети, а також аналізу Конвенції про спеціальні місії варто зазначити, що вона відкрита для підписання всіма держа-вами-членами ООН або будь-якої зі спеціалізованих уста­нов (Міжнародного агентства з атомної енергії чи учасників Міжнародного суду), а також будь-якою іншою державою, запрошеною Генеральною Асамблеєю ООН стати учасницею цієї Конвенції. З огляду на те, що сьогодні майже всі дер­жави є членами ООН, не існує жодних дискримінаційних норм щодо її підписання.

Безумовно, Конвенція має певні недоліки, однак вона стала значним кроком до подальшого розвитку сучасного дипломатичного права.

Контрольні запитання

Норми якої Конвенції поширюються на делегації та делегатів міжнародних конференцій і конгресів?

Які норми договірного права, крім Конвенції 1969 р., регулюють правовий статус спеціальних місій?

Чим відрізняється спеціальна місія від представниц­тва при міжнародних організаціях?

Які зобов'язання виникають у третьої держави щодо спеціальної місії, що здійснює транзитний проїзд через її територію?

Хто має право відмовитись від імунітету?

 

< Попередня   Наступна >