76

---

7.5. ПРИВІЛЕЇ ТА ІМУНІТЕТИ

Як і у випадку функціонування постійних дипломатич­них представництв, існує також необхідність гарантування для міжнародних організацій відповідного спеціального правового статусу, який би забезпечував реалізацію постав­лених перед ними завдань і виключав негативний вплив державних органів, особливо держави місцезнаходження штаб-квартири організації, на внутрішні та зовнішні спра­ви міжнародної організації. Гарантією такого статусу є си­стема привілеїв та імунітетів. Таким чином, якість міжна­родної правосуб'єктності міжнародних організацій вияв­ляється, зокрема, у праві як самих організацій, так і їх посадових осіб на привілеї та імунітети.

Перш ніж перейти до аналізу системи привілеїв та іму­нітетів в інституті дипломатичного права міжнародних організацій, треба зазначити, що це питання варто розгля­дати у таких двох аспектах: привілеї та імунітети міжна­родних організацій і їх посадових осіб; привілеї та імуніте­ти представників держав, що беруть участь у діяльності міжнародних організацій і конференцій. Лише при такому підході до цього питання можна стверджувати наявність окремого інституту в праві зовнішніх зносин — дипломатич­ного права міжнародних організацій. Тут не йдеться про теоретичне обґрунтування такого підходу, оскільки воно не є визначальним. Але факт збереження такого підходу дасть змогу розглянути це питання в дещо іншому ракурсі порів­няно з тим, який існував у міжнародно-правовій літературі другої половини XX ст.

Безумовно, виділені групи привілеїв та імунітетів мають свої особливості, правову природу та сферу застосування. Єдине, що їх об'єднує і зближує, — це наявність функці­онування міжнародної організації як вторинного суб'єкта міжнародного права і створення відповідного правового режиму, що найбільшою мірою сприяє її діяльності.

А.Привілеї т

а імунітети міжнародних організацій та їх посадових осіб. Невід'ємне право володіти ними закріплене в установчих актах більшості міжнародних організацій. Зокрема, у ст. 105 Статуту ООН констатується:

"Організація Об'єднаних Націй користується на тери­торії кожного зі своїх членів такими привілеями та імуні­тетами, які потрібні для досягнення її мети.

Представники членів Організації та її посадові особи також користуються привілеями та імунітетами, які по­трібні для самостійного виконання ними своїх функцій, що пов'язані з діяльністю Організації".

У статутах спеціалізованих організацій також містить­ся положення про привілеї та імунітети як організацій, так і їх посадових осіб (наприклад, ст. XII Статуту ЮНЕСКО, ст. 67 Статуту ВООЗ). Але при цьому треба підкреслити, що статути міжнародних організацій закріплюють лише прин­цип надання привілеїв та імунітетів і не розкривають їх конкретний зміст порівняно з іншими міжнародно-право­вими актами, які спеціально укладені з цього приводу. До цих актів належать: 1) Конвенція про привілеї та імунітети Організації Об'єднаних Націй 1946 р.; 2) Конвенція про при­вілеї та імунітети спеціалізованих установ 1947 р.; 3) Кон­венція про правовий статус, привілеї та імунітети міждер­жавних економічних організацій, які діють у певних сфе­рах співробітництва, 1980 р.; 4) Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи; 5) Угоди міжнародних організацій з країнами перебування тощо. Як приклад мож­на навести угоди Швейцарії з міжнародними організація­ми, що розташовані на її території: МОП, ВООЗ, ВМО.

Привілеї та імунітети міжнародних організацій і їх поса­дових осіб мають функціональний характер, тобто вони надаються для досягнення організацією своєї мети і для безперешкодного виконання її посадовими особами своїх функцій. На практиці це означає, що вони діють тоді, коли посадова особа перебуває при виконанні службових обо­в'язків. А тому вони значною мірою відрізняються від дип­ломатичних привілеїв та імунітетів. Ця відмінність поля­гає в тому, що обсяг вказаних привілеїв та імунітетів у міжнародних організаціях і їх посадових осіб вужчий, ніж обсяг привілеїв та імунітетів як самого дипломатичного представництва, так і його співробітників. Винятком із за­гального правила є категорія вищих посадових осіб: гене­ральний секретар організації і його заступники, а також члени Міжнародного суду ООН, які користуються дипло­матичними привілеями та імунітетами.

Штаб-квартири міжнародних організацій, як головна, так і інших її органів, недоторканні. З одного боку, це озна­чає, що представники будь-якої влади держави, на тери­торії якої вони перебувають, не можуть заходити на їхню територію з метою виконання своїх службових обов'язків, хіба що за згодою керівника органу міжнародної організації. З іншого боку, ця держава зобов'язана забезпечити зовніш­ню охорону цих приміщень від нападу на них, від порушен­ня встановленого порядку діяльності організацій чи по­рушення їх символіки. Недоторканними є архівні та інші документи організації, незалежно від того, де вони зберіга­ються. Міжнародні організації, їх майно і кошти користу­ються імунітетом від юрисдикції, за винятком випадків, ко­ли організація чітко відмовиться від нього.

Фінансова діяльність міжнародної організації також не підлягає жодному контролю чи регламентації з боку органів влади приймаючої держави. Вона може мати рахунки у будь-якій валюті, а також без перешкод переводити свої кошти з однієї держави в іншу, робити обмін на іншу валюту. Міжнародна організація, її кошти, доходи та інше майно звільняються від усяких прямих податків. Вони звільняють­ся від будь-якого мита, а також обмежень на ввезення чи вивезення, якщо йдеться про предмети ввозу чи вивозу ор­ганізації на її власні службові потреби. Ці предмети не мо­жуть бути продані в державі, до якої вони були ввезені, за винятком, якщо на це буде дозвіл приймаючої держави. Урядова кореспонденція організації не підлягає цензурі.

Головну рису міжнародно-правового статусу персоналу міжнародних організацій визначає надання йому привілеїв та імунітетів, необхідних для самостійного виконання функцій, що зумовлені діяльністю організацій (ст. 105 Ста­туту ООН, ст. XII Статуту ЮНЕСКО, ст. 27 Статуту ВМО, ст. XV Статуту МАГ ATE, ст. 16, 18, 19 Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи).

Сьогодні у більшості міжнародних організацій спостері­гається тенденція до розширення функціонального підходу з приводу привілеїв та імунітетів, головним чином, через їх вищих посадових осіб. Обсяг і зміст цих привілеїв та імуні­тетів деталізуються в таких актах, як спеціальні конвенції, угоди організацій з державами її місцеперебування. Ці акти містять норми, що гарантують безпеку і недоторканність персоналу, а також імунітет від юрисдикції, фіскальний іму­нітет, митні привілеї, пільги при в'їзді, проживання в краї­ні, право на спеціальні паспорти і перепустки.

Будь-яке посягання на особу, свободу і гідність службов­ця міжнародних організацій розглядається всіма держава­ми згідно з їх внутрішнім законодавством як злочин з ура­хуванням важкості їх характеру. Держава встановлює свою юрисдикцію над такими злочинами, якщо вони вчинені на її території, якщо цей злочинець є її громадянином, а та­кож якщо злочин вчинений проти громадянина, що кори­стується міжнародним захистом з огляду на функції, які він виконує від імені цієї держави.

Службовці ООН, як і службовці спеціалізованих уста­нов, не підлягають судовій відповідальності за висловлене і написане ними, а також за всі дії, вчинені ними під час виконання як службовими особами.

Доходи і винагороди, що виплачуються персоналу органі­зацій, повністю звільняються від справляння державних та місцевих податків. У деяких спеціалізованих установах, порівняно з ООН, від податків звільняються будь-які інші доходи персоналу, зокрема із пенсійного фонду та інших суспільних фондів, незалежно від їх джерел (ст. 10 Угоди між ВМО і Швейцарією). На службовців спеціалізованих установ ООН не поширюються національні норми та обме­ження щодо імміграції. Вони звільняються від виконання правил стосовно реєстрації іноземців.

У всіх державах-членах ООН та її організаціях прохан­ня про видачу віз для службових поїздок розглядаються в найкоротший термін, і особам, які здійснюють поїздку, на­даються пільги для швидкого пересування. Зокрема, для службовців ООН необхідна віза для здійснення поїздок, проживання у зв'язку зі службою, в'їзду та виїзду з тери­торії США. В інших організаціях встановлений безвізовий порядок переміщення службовців у справах Організації. Згідно зі ст. 9 Угоди між ЮНЕСКО і Францією, компетентні французькі органи зобов'язуються надавати дозвіл на в'їзд і виїзд таких осіб без перешкод і без оформлення віз.

Очевидно, не підлягає сумніву твердження про те, що міжнародний статус службовців міжнародних організацій, як і дипломатичних представників держав, має однакову основу — угоду суб'єктів міжнародного права. Безумовно, привілеї та імунітети надаються службовцям міжнародних організацій, як і дипломатичним представникам держав, для безперешкодного здійснення ними своїх обов'язків. Однак, імунітети і привілеї службовців міжнародних органі­зацій — це наслідок не еволюції та кількісних змін диплома­тичних привілеїв та імунітетів, а якісно нове явище в між­народному праві та міжнародних відносинах.

В установчих актах спеціалізованих установ ООН, як і в Статуті ООН, докладно урегульовані питання діяльності головних адміністративних посадових осіб організацій, ге­неральних директорів тощо.

Головна адміністративна особа має право й обов'язок відмовитись без шкоди для інтересів організації від імуні­тету, який надається будь-якій посадовій особі, якщо він є перешкодою для здійснення правосуддя. Стосовно Генераль­ного секретаря ООН право відмовитися від імунітету нале­жить Раді Безпеки. Аналогічним чином можна керуватися при відмові від імунітету щодо посадових осіб Канцелярії та Голови Міжнародного суду. Щодо секретаря Міжнарод­ного суду цю функцію реалізує Суд.

За ст. 19 Угоди між ЮНЕСКО і Францією, генеральний директор організації і його заступники під час перебування у Франції мають статус, який надається главам іноземних дипломатичних місій, акредитованих у державі, а директо­ри відділів, глави служб і бюро та службовці, які визначені у додатку (Б) до угоди, та їх сім'ї користуються привілеями та імунітетами, що надаються членам іноземних диплома­тичних представництв у Франції, причому ці особи мають бути внесені у спеціальні списки, що подаються французь­кому урядові (ст. 20 Угоди між ЮНЕСКО і Францією).

Надання привілеїв та імунітетів у найбільш повному обсязі виступає найважливішою особливістю міжнародно-правового статусу Генерального секретаря ООН і головних адміністративних осіб спеціалізованих установ. Але тут не можна говорити про юридичну рівність цих осіб і представ­ників держав, які наділені таким же обсягом привілеїв та імунітетів. Це пояснюється тим, що повний обсяг привілеїв та імунітетів, використовуваних вищими посадовими осо­бами міжнародних організацій (особливо системи ООН), визначений, по-перше, кількісним фактором, тобто надзви­чайно широким колом їх повноважень і обов'язків в управ­лінні великим адміністративним механізмом, і, по-друге, якісним фактором, тобто політичною значущістю і харак­тером діяльності цих осіб.

Б. Привілеї та імунітети представників держав, що бе­руть участь у діяльності міжнародних організацій і конфе­ренцій. Оскільки питання про дипломатичні привілеї та імунітети досить докладно проаналізовані в розділі 5, оче­видно, варто зупинитися лише на деяких нових основних положеннях, внесених у теорію і практику надання при­вілеїв та імунітетів представникам держав за кордоном згідно з Конвенцією 1975 р.

Як і в першій половині цього питання, привілеї та іму­нітети поділяють на дві групи, а саме: привілеї та імунітети органів зовнішніх зносин за кордоном і особисті привілеї та імунітети співробітників цих органів. До першої належать: недоторканність приміщень представництва і делегацій в ор­ганах і на конференціях, недоторканність їх архівів і до­кументів, податкові пільги і вилучення, митні привілеї, право користуватися прапором та емблемою (гербом) акре­дитуючої держави на приміщеннях представництва і деле­гацій. До другої входять: особиста недоторканність; недо­торканність резиденції і майна, документів і кореспонденції; імунітет від юрисдикції, звільнення від зборів і податків; звільнення від митних зборів і огляду тощо.

З огляду на тристоронню правову природу відносин щодо функціонування постійних представництв держав при міжнародних організаціях та їх участі як делегацій на кон­ференціях Конвенція 1975 р. дотримується виваженого під­ходу, який враховує права і законні інтереси всіх зацікав­лених сторін.

У першій групі привілеїв та імунітетів, очевидно, цен­тральне місце посідає питання про недоторканність при­міщень постійних представництв, постійної місії спостері­гача, делегації в органі міжнародної організації чи між­народної конференції, делегації спостерігача в органі чи конференції. Згідно зі ст. 23 Конвенції, приміщення пред­ставництва недоторканні. Це означає, що відповідні владні органи держави перебування не можуть заходити в ці при­міщення інакше, як за згодою глави представництва. На державу перебування покладається спеціальний обов'язок вживати всіх належних заходів щодо захисту цих при­міщень від будь-якого проникнення або завдання шкоди і для запобігання будь-якому порушенню спокою представ­ництва або образи його гідності. У випадку зазіхання на приміщення представництва держава перебування вживає всіх необхідних заходів аж до порушення судового пере­слідування і покарання осіб, винних у вчиненні такого за­зіхання.

Приміщення представництва, предмети обстановки та інше майно, що є в них, а також засоби пересування кори­стуються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту або виконавчих дій. Щодо архівів і документів представницт­ва, Конвенція повторює режим, передбачений Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р. для при­міщень дипломатичних представництв (ст. 21—25). Свободі зносин присвячена ст. 27, в якій забезпечуються безпереш­кодні зносини представництва шляхом відправлення офіцій­ної кореспонденції, пошти, за допомогою кур'єрів, а також через кур'єрів ad hoc.

Майже в такому ж обсязі, як і для посольств, надаються податкові та митні привілеї для постійних представництв, делегацій і спостерігачів.

Серед привілеїв та імунітетів другої групи виокремлюєть­ся особиста недоторканність глави і решти дипломатичного персоналу представництва і делегацій. Вони не підлягають арешту чи затриманню в будь-якій формі. Держава перебу­вання зобов'язана ставитись до них із належною повагою і вживати всіх необхідних заходів з метою запобігти будь-яким зазіханням на їхню особистість, свободу і гідність, а також переслідувати в судовому порядку і карати осіб, що вчинили такі зазіхання.

Крім цього, Конвенція вимагає недоторканності приват­них житлових приміщень і майна для глави делегації, ін­ших делегатів і членів дипломатичного персоналу (ст. 59, п. 1).

Надаючи імунітет від юрисдикції, зокрема від кримі­нальної, цивільної та адміністративної, стосовно всіх дій, вчинених під час виконання офіційних функцій, Конвенція не зобов'язує дипломатичних агентів давати свідчення як свідків. Водночас ці особи не звільняються від цивільної та адміністративної юрисдикції держави перебування стосовно позовів про відшкодування збитків, спричинених нещасним випадком за участю транспортного засобу, включаючи суд­но і літальний апарат, яким користується особа або який належить їй, якщо ці збитки не можуть бути відшкодовані страхувальником.

Як і у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 p., у цій Конвенції передбачена відмова від імунітету, яка має бути чітко виражена.

Якщо йдеться про термін дії привілеїв та імунітетів, ст. 38 Конвенції встановлює, що кожна особа, яка має правона них, користується ними з моменту вступу її на терито­рію держави перебування з метою обійняти посаду або, якщо вона вже перебуває на цій території, з того моменту, коли про її призначення повідомляється державі перебування організацією або державою, що відряджає.

Якщо функції особи, що користується привілеями та імунітетами, завершуються, її привілеї та імунітети припи­няються з того моменту, коли вона покидає територію дер­жави перебування або після закінчення прийнятного тер­міну для того, щоб це зробити. Проте щодо дій, вчинених такою особою під час виконання функцій співробітника представництва, імунітет продовжує існувати.

У той час, як персонал дипломатичних представництв дер­жав користується привілеями та імунітетами згідно з між­народними звичаями та кодифікованим міжнародним пра­вом, "міжнародні" дипломатичні агенти (міжнародних орга­нізацій) володіють привілеями та імунітетами відповідно до укладених угод.

На завершення цього розділу пропонується таблиця, яка ілюструє режим привілеїв та імунітетів, що діють на тери­торії Швейцарії у сфері багатосторонньої дипломатії.

У 1995 р. Федеративний департамент закордонних справ Швейцарії впровадив новий вид посвідчення (пластикові, у форматі кредитних карток). Для міжурядових організа­цій, які діють у Швейцарії, розрізняють такі категорії:

Члени вищого керівного органу (посвідчення БЕАЕ рожевого кольору, типу В);

Вищі дипломатичні службовці (посвідчення БЕАЕ рожевого кольору, типу С);

Службовці професійної категорії (посвідчення БЕАЕ коричневого кольору, типу Б);

Службовці обслуговуючого персоналу (посвідчення фіолетового кольору, типу Е);

Члени приватного персоналу, причетні до найвищого управління (посвідчення ПЕАЕ фіолетового кольору, типу Е);

Члени приватного персоналу міжнародних службовців (посвідчення БЕЛЕ жовтого кольору, типу Е).

Члени міжнародних організацій

До 1995 р. була введена квота, згідно з якою лише 12 /о загальної кількості працівників міжнародної організації могли мати статус дипломата в Женеві. Ця система була змі­нена рішенням Федеративної Ради Швейцарії від 01.06.1995 р>., відповідно до якого працівники міжнародних організацій (починаючи з рангу Р-5 та вищі ранги) володіють привілея­ми та імунітетами, як і дипломатичні агенти.

Контрольні запитання

1.Якими нормами міжнародного права регулювався правовий статус постійних представництв при міжна­родних організаціях до прийняття Конвенції 1975 р.?

2.На кого із суб'єктів міжнародного права поширюють­ся норми Конвенції 1975 р.?

3.Які існують спільні та відмінні риси між постійни­ми дипломатичними представництвами держави і постій­ними представництвами при міжнародних організаціях?

4.У чому полягає відмінність між делегацією держав в органах міжнародних організацій і спеціальною місією?

 

< Попередня   Наступна >