133

---

8.6. ФУНКЦІЇ КОНСУЛЬСЬКИХ УСТАНОВ І ЗАСОБИ ЇХ ЗДІЙСНЕННЯ

У міру розвитку і вдосконалення міжнародних відносин невпинно змінюється і функціональна діяльність консуль­ських установ. На думку відомих дослідників цієї пробле­матики Н. Грената і Б. Сена, немає вичерпної кількості кон­сульських функцій і дуже важко визначити їх перелік, ос­кільки вони не містяться в єдиному міжнародно-правовому акті, а випливають також зі звичаєвого права, договірного права, внутрішньодержавного права та консульських ін­струкцій.

Предметна компетенція консула не є постійною, оскіль­ки сфера його обов'язків невпинно зростає під впливом і зі зміною потреб міжнародного життя. Консульська служба виконує також важливі завдання реалізації зовнішньої полі­тики держави. Відповідно в майбутньому її роль буде зро­стати, зокрема у розвитку міжнародної торгівлі та збіль­шенні міграції робочої сили. Тому консульські функції бу­дуть враховувати цю еволюцію і належним чином реагувати на процеси.

Особливого розвитку набуває функція захисту фізичних осіб акредитуючої держави у приймаючій державі. Розви­ток туризму, прикордонного співробітництва, а також тру­дової міграції щораз більше знаходять закріплення у дво­сторонніх консульських конвенціях.

До найважливіших консульських функцій належить сприяння розвитку культурних і наукових зносин між акре­дитуючою і приймаючою державами. Зокрема в Україні ця функція охоплює опіку над культурним надбанням народу, над пам'ятниками, що стосуються історії становлення і роз­витку державності та з певних причин перебувають на те­риторії інших держав (захоронення визначних діячів укра­їнської державності на території Росії, Польщі тощо).

Беручи до уваги ту обставину, що консульська діяльність надзвичайно різноманітна, доцільно провести певну класи­фікацію

консульських функцій. Варто поділити їх на два види: консульські функції загального характеру і кон­сульські функції спеціального характеру.

Функції загального характеру закріплені у консульських конвенціях. Перша група цих функцій спрямована на спри­яння розвитку економічних і культурних відносин між заці­кавленими державами. Водночас, у кінцевому підсумку, вони сприяють розвитку політичних, торгових, наукових, освітніх і мистецьких, туристичних і спортивних відносин між державами. Друга група має на меті захист прав та інте­ресів акредитуючої держави та її юридичних і фізичних осіб. Третя група — це консульські функції, що сприяють роз­витку дружніх відносин між акредитуючою і приймаючою державами. Четверта група функцій включає питання за­хисту громадян акредитуючої держави. Безумовно, такий поділ функцій дещо умовний, але він дає змогу докладніше розглянути основні напрями консульської діяльності.

З огляду на організаційно-політичний, правовий та ор­ганізаційно-правовий характер спеціальних консульських функцій, закріплених у Віденській конвенції 1963 р., виді­ляємо такі групи функцій:

повноваження, які мають адміністративно-правовий характер і стосуються видачі паспортів, віз та інших доку­ментів громадянам акредитуючої держави, а також відповід­них документів для осіб, яких направляють до цієї держави;

повноваження, що випливають із норм цивільного, цивільно-процесуального та кримінально-процесуального права;

повноваження, що стосуються морського і повітряно­го транспорту, до яких належить виконання консулом на­гляду та контролю над морськими і повітряними суднами акредитуючої держави та надання їм відповідної допомоги.

Треба зазначити, що перелік консульських функцій, за Віденською конвенцією 1963 р., не є вичерпним і з її поло­жень випливає, що консул може виконувати також інші функції, покладені на нього акредитуючою державою. А то­му більш докладно консульські функції закріплені в кон­сульських статутах держав.

У науці міжнародного права немає єдиного критерію щодо класифікації консульських функцій, оскільки кожен автор пропонує своє бачення цього питання (А. Фердрос, Л. Ерліх, К. Лібера та ін.). На думку І. Бліщенка, кон­сульські функції поділяють на: інформаційні, консульта­тивні (адміністративні) та юрисдикційні.

У межах реалізації першої функції консул інформує уряд своєї держави про економічне, торговельне, культурне і по­літичне становище в його консульському окрузі.

Щодо другої функції консул є консультантом фізичних осіб, який уповноважений представляти їхні інтереси пе­ред органами держави перебування, а також консультан­том капітанів торгових і військових суден. У разі потреби він виступає посередником у їх зносинах з владою порту приймаючої держави.

Відповідно до третьої функції консул виконує обов'язки посадової особи громадянського стану (реєструє народжен­ня дитини, шлюб), є нотаріусом з питань засвідчення доку­ментів та їх легалізації, може зберігати заповіти і виступа­ти в суді зі спадкових питань.

Зупинимося на таких трьох групах спеціальних кон­сульських функцій: 1) адміністративні, 2) судові й 3) пов'я­зані з морським і повітряним транспортом.

Однією з найважливіших функцій консульської устано­ви, що має адміністративний характер, є функція, пов'язана з питаннями громадянства та юридичних осіб. Зокрема проб­леми громадянства є одним із обов'язкових елементів вну­трішньої і зовнішньої політики держави.

Для України ці проблеми мають особливе значення, по-заяк вона порівняно недавно існує як самостійна, суверен­на держава, як повноправний суб'єкт міжнародного права. На розв'язання проблем громадянства в Україні впливає ре­ально існуюча ситуація, що характеризується такими фак­торами, як:

проживання за межами України сотень тисяч укра­їнців та україномовних громадян, які відчувають проблему адаптації до нових держав;

регіональні конфлікти і міжнаціональне протистоян­ня, що призвело до появи значної кількості біженців і ви­мушених переселенців;

відносно відкриті кордони, вільний в'їзд та виїзд тощо.

У консульському праві питання громадянства осіб акре­дитуючої держави врегульоване по-різному. Однак ця від­мінність має здебільшого редакційний, а не змістовий ха­рактер. Згідно зі ст. 20 Консульського статуту України, кон­сул зобов'язаний вживати заходів для того, щоб юридичні особи та громадяни України в повному обсязі користували­ся всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування, і міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, а також міжнародними звичаями.

Для забезпечення виконання цієї функції консул зобов'я­заний вживати заходів для відновлення порушених прав юридичних осіб і громадян України. Якщо після звернення консула до владних структур держави перебування не бу­дуть відновлені права юридичних осіб і громадян України, консул зобов'язаний повідомити про це Міністерство закор­донних справ України та главу дипломатичного представ­ництва України в державі перебування.

Треба зазначити, що консул зобов'язаний приймати як письмові, так і усні звернення юридичних осіб і громадян України. Під час здійснення цієї функції консул послуго­вується відповідним законодавством своєї держави.

Згідно з Законом України "Про громадянство України", консульські установи уповноважені приймати заяви від осіб, які постійно проживають за кордоном, разом з необхід­ними документами щодо прийняття до громадянства Укра­їни та виходу з громадянства України, перевіряти правиль­ність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також під­став, за наявності яких не допускається вихід з громадян­ства України, і разом зі своїм висновком надсилають їх на розгляд Комісії при Президентові України з питань грома­дянства. Вони готують також подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають їх на розгляд цієї Комісії.

Консульські установи видають особам, які набули гро­мадянство України, паспорти громадянина України, тим­часові паспорти громадянина України, проїзні документи дитини, документи про припинення громадянства України.

Консул веде облік громадян України, які постійно про­живають або тимчасово перебувають у його консульському окрузі. Він реєструє громадян акредитуючої держави, які мають постійне місце проживання в консульському окрузі, хоча це й не виключає можливості реєстрації осіб, які при­були на незначний термін.

Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р. прямо не передбачає, що консульська посадова особа має право реєструвати громадян акредитуючої держави, але така можливість випливає щонайменше із двох пунктів ст. 5 Конвенції. У першому випадку йдеться про ту частину нор­ми, яка стверджує, що консульськими функціями є "вико­нання деяких функцій адміністративного характеру, за умови, що в цьому випадку ніщо не суперечить законам і правилам держави перебування". У другому випадку йдеться про частину ст. 5 Конвенції, яка встановлює, що акредитуюча держава може довірити "виконання інших функцій, покладених на консульську установу акредитую­чої держави, які не забороняються законами і правилами держави перебування або проти виконання яких держава перебування не має заперечень, або які передбачені чинни­ми міжнародними договорами між акредитуючою держа­вою і державою перебування". Однак ця стаття Конвенції підтверджує, що така реєстрація громадян своєї держави можлива в межах консульського округу і не повинна супе­речити законодавству приймаючої держави.

Консул сприяє проведенню загальноукраїнського рефе­рендуму, виборів Президента України, народних депутатів України відповідно до законодавства України та країни перебування.

Консул надає значну допомогу у виконанні службових обов'язків членам державних делегацій України, народним депутатам України, представникам міністерств, відомств та інших органів державної виконавчої влади України, органів місцевого та регіонального самоврядування, а також керів­никам державних підприємств і наукових установ, які тим­часово перебувають у межах його консульського округу. Ця ділянка роботи вимагає від консула відповідних знань та ерудиції в різних сферах державного, економічного та соці­ального життя.

Крім цього, консул інформує громадян України, які тим­часово перебувають у його консульському окрузі, про чин­не законодавство держави перебування, а також про прак­тику його застосування та про місцеві звичаї.

Розпорядження консула, видані ним у межах його пов­новажень з питань, що стосуються перебування громадян України за кордоном, мають для них обов'язкову силу.

Консул уповноважений без окремого доручення пред­ставляти в установах держави перебування громадян своєї держави, якщо вони відсутні та не довірили ведення спра­ви якійсь особі або не можуть захищати свої інтереси з ін­ших причин. Така форма представництва може тривати до­ти, доки особи, яких представляють, не призначать своїх уповноважених або не візьмуть на себе захист своїх прав та інтересів.

Відповідно до законодавства України консул веде вій­ськовий облік громадян України, які тимчасово прожива­ють за кордоном, і вживає заходів для забезпечення при­буття громадян України чоловічої статі, які досягли 18-річ-ного віку, у військові комісаріати за місцем їх постійного проживання для призову на дійсну військову службу.

Серед важливих консульських функцій адміністратив­ного характеру доцільно виділити видачу паспортів та віз або інших документів, необхідних для перетину кордону та здійснення міжнародних поїздок. Зокрема, згідно зі ст. 40 Консульського статуту України, консул має право видава­ти, продовжувати паспорти громадянам України і вносити зміни до паспортів громадян України. У випадку втрати пас­порта громадянином України консульська посадова особа має оформити йому відповідний документ на в'їзд (повер­нення) в Україну. Втрата закордонного паспорта за будь-яких обставин є неординарною подією, оскільки його мож­на використати з різною метою як на території держави пе­ребування, так і під час перетину кордону незаконними мігрантами, що в кінцевому підсумку може завдати шкоди інтересам України та іноземних держав. Зауважимо, що існує відповідний порядок оформлення документа для по­вернення в Україну. Громадянин України, який втратив паспорт, заповнює заяву встановленого зразка у присутності консульської посадової особи. Крім цього, він повинен по­дати протокол (довідку) органів внутрішніх справ країни перебування про підтвердження факту його звернення з при­воду втрати паспорта, а також дві фотографії. Отримавши відповідь на запит до органів внутрішніх справ України, йому видають документ про повернення.

При поданні заявником документів, які підтверджують його особу, приналежність до громадянства та паспортні дані, свідоцтва на повернення можуть видаватися без запи­ту до органів внутрішніх справ України як виняток.

Відповідно до ст. 41 Консульського статуту України, кон­сул має право видавати, продовжувати, погашати візи на в'їзд в Україну, виїзд з України і транзитний проїзд через територію України, а також вносити зміни до виданих віз. Здебільшого це стосується вчинення таких дій щодо чужо­земців, а також громадян акредитуючої держави, які про­живають за кордоном.

При цьому виникає запитання, яке має практичне зна­чення і стосується надання віз у тих випадках, коли держа­ви не визнали одна одну, або визнали, але на їх територіях не відкриті дипломатичні та консульські представництва. Це питання можна розв'язати таким чином: по-перше, іно­земець може отримати таку візу в консульській установі, що міститься в третій державі; по-друге, коли консульська установа уповноважена надавати візи до третьої держави; по-третє, можна отримати візу на кордоні держави, до якої прямує зацікавлена особа.

Згідно зі ст. 25 Закону України "Про правовий статус іноземців", іноземці можуть в'їжджати за дійсними націо­нальними паспортами або документами, які їх замінюють. При цьому іноземці повинні одержати у встановленому по­рядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України. За загальним правилом таку візу видає консуль­ська установа або консульський відділ при дипломатично­му представництві. Крім цього, закон визначає випадки, коли в'їзд в Україну чужоземцеві не дозволяється, а саме:

в інтересах забезпечення безпеки України або охоро­ни громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо при порушенні клопотання про в'їзд в Україну він подав про себе явно неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо національний паспорт або документ, що його замінює, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають вста­новленому зразку або належать іншій особі;

якщо у пункті пропуску через державний кордон Укра­їни чужоземець порушив правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи прави­ла або не виконав законних вимог посадових осіб Прикор­донних військ України, митних та інших органів, що здійс­нюють контроль на державному кордоні;

якщо виявлено факти порушення ним законодавства України під час попереднього перебування в Україні.

Норми консульського права уповноважують консула вчиняти функції щодо укладення та розірвання шлюбу, усиновлення (удочеріння), встановлення батьківства, опі­ки та піклування, реєстрації актів громадянського стану.

Згідно з законодавством нашої держави, реєстрація актів громадянського стану громадян України, які проживають поза її межами, провадиться в консульських установах України. При реєстрації актів громадянського стану в кон­сульських установах України застосовується законодавство України, якщо зацікавлені особи є громадянами України. Якщо вони є громадянами різних держав або не встановле­но, громадянами якої держави вони є, то за їх згодою засто­совується законодавство однієї з держав, а в разі незгоди — рішення консула, який реєструє акт громадянського стану.

Відповідальність за правильність реєстрації та якість складання записів, а також свідоцтв про реєстрації актів громадянського стану покладається на керівника консуль­ської установи.

При цьому треба наголосити, що консул не має права проводити реєстрацію актів громадянського стану стосовно себе, своєї дружини, її та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда та баби, рідних братів та сестер). У таких ви­падках реєстрацію здійснює інша консульська посадова особа.

У діяльності консула найчастіше трапляється вчинення актів громадянського стану, які зумовлені народженням, укладанням шлюбу, фактом смерті, зміни прізвища.

Однією з найскладніших функцій у консульській діяль­ності є функція, яка має судовий характер. Передусім, по­трібно виділити функцію консула щодо громадян України, які перебувають під арештом, затримані чи позбавлені волі в іншій формі, відбувають покарання або пропали безвісти.

Норми консульського права покладають на відповідні владні органи приймаючої держави обов'язок інформувати консульську установу акредитуючої держави про кожен випадок арешту, затримання або позбавлення волі в іншій формі. Існуючі відмінності в консульській практиці держ;ав з цього приводу стосуються переважно терміну, впродовж якого відповідні органи мають повідомити консульську уста­нову про такі факти.

Існує два різновиди двосторонніх конвенцій. Перший не передбачає конкретного терміну повідомлення консульської установи акредитуючої держави про арешт їх громадян. На практиці ця обставина обмежує, а інколи й унеможливлює надання правової допомоги. Другий різновид двосторонніх конвенцій характерний тим, що органи влади держави пе­ребування зобов'язані повідомляти консульську установу про кожен випадок арешту чи затримання громадянина акредитуючої держави в коротко визначені строки. Деякі конвенції передбачають, що таке повідомлення має надійти негайно або не пізніше 48 годин з часу затримання чи ареш­ту. Зокрема Консульська конвенція між Україною і Турець­кою Республікою від 21 травня 1998 р. встановлює, що "компетентні органи держави перебування невідкладно, але не пізніше 3 днів, сповіщають відповідну консульську уста­нову акредитуючої держави про затримання, арешт або будь-яке інше обмеження свободи громадянина акредитую­чої держави" (ст. 12). За цією Конвенцією вказані органи невідкладно, але не пізніше ніж за 5 днів після затриман­ня, арешту або будь-якого іншого обмеження свободи гро­мадянина акредитуючої держави, забезпечують реалізацію права консульської посадової особи відвідати його, зокрема для надання йому необхідної правової допомоги.

Консульські посадові особи мають право відвідувати гро­мадянина акредитуючої держави, який перебуває у в'яз­ниці, під вартою або затриманий, для розмови з ним, а та­кож листуватися з ним та вживати заходів для забезпечен­ня йому юридичного представництва. Вони мають право відвідувати будь-якого громадянина акредитуючої держа­ви, який перебуває у в'язниці, під вартою або затриманий в їх окрузі до виконання судового рішення. Ця норма знач­ною мірою перегукується із пунктом 44 Європейських в'яз­ничних правил від 1987 р.: "в'язнів — громадян іноземних держав негайно інформують про їхнє право на позав'язничні контакти і їм забезпечується розумна можливість спілку­вання з дипломатичним або консульськими представника­ми держави, громадянами якої вони є". При цьому адмі­ністрація в'язниці повною мірою співпрацює з такими представниками в інтересах іноземних громадян, які пе­ребувають у в'язниці та можуть мати особливі потреби.

Консул зобов'язаний стежити, щоб таких громадян три­мали в умовах, що відповідають санітарно-гігієнічним ви­могам, і щоб вони не зазнавали жорстокого поводження, що принижує людську гідність.

Однією з найважливіших і найскладніших у цій групі є функція представництва або забезпечення належного пред­ставництва громадян акредитуючої держави в судових та інших установах держави перебування з метою одержання, відповідно до законів і правил держави перебування, розпо­ряджень про попередні заходи, що обмежують права та інте­реси цих громадян, якщо через відсутність або з інших при­чин такі громадяни не можуть своєчасно здійснити захист своїх прав та інтересів. Означену функцію консул виконує без спеціальних на це повноважень, тобто згідно зі своїм правовим статусом. Свої представницькі функції консул ви­конує перед усіма судовими органами та органами виконавчої влади і самоврядування, розташованими на території кон­сульського округу. А тому фахова підготовка консульських працівників з юридичних питань має надзвичайно важливе значення.

Значний обсяг у діяльності консульських посадових осіб займають нотаріальні функції. На універсальному рівні во­ни закріплені у Віденській конвенції 1963 р. та конкретизу­ються у двосторонніх конвенціях і внутрішньому законодав­стві акредитуючої держави. Зокрема ст. 44 Консульського статуту України вміщує докладний перелік нотаріальних дій, які вчиняються консулом:

посвідчує угоди (договори, заповіти, довіреності та інше), крім договорів про відчуження і заставу житлових будинків, що знаходяться в Україні;

вживає заходів до охорони спадкового майна;

видає свідоцтво про право на спадщину;

видає свідоцтво про право власності на частку у спіль­ному майні подружжя;

засвідчує вірність копій документів і виписок з них;

засвідчує правдивість підпису на документах;

засвідчує вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;

посвідчує факт, що громадянин є в живих;

посвідчує факт перебування громадянина в певному місці;

посвідчує тотожність громадянина з особою, зображе­ною на фотографічній картці;

посвідчує час пред'явлення документів;

приймає в депозит грошові суми і цінні папери;

приймає на зберігання документи;

забезпечує докази;

вчинює морські протести;

вчинює виконавчі написи.

Хоча цей перелік не є вичерпний, оскільки консул може вчинювати інші нотаріальні дії, передбачені законодавством України.

Порядок вчинення нотаріальних дій консулом визна­чається законодавством України про державний нотаріат, Консульським Статутом та іншими законодавчими актами України. Положення про порядок вчинення нотаріальних дій консулом затверджують Міністерство юстиції України та Міністерство закордонних справ України.

Нотаріальні дії виконуються у приміщенні консульської установи. В окремих випадках вони можуть бути вчинені поза зазначеною установою. При цьому консул, який вчи­няє нотаріальні дії, зобов'язаний зберігати таємницю вчи­нюваних дій.

Якщо вчинення нотаріальної дії суперечить законодав­ству України, консул відмовляє у вчиненні такої дії.

Для вчинення нотаріальних дій консул не приймає до­кументи, якщо вони не відповідають вимогам законодав­ства України або можуть за своїм змістом завдати шкоди інтересам України чи містять відомості, що ганьблять честь і гідність громадян.

При вчиненні нотаріальних дій відповідно до законодав­ства України, міжнародних договорів, у яких беруть участь країна і держава перебування, застосовуються норми іно­земного права.

Консул легалізує документи й акти, укладені за участю владних структур консульського округу, або такі, що над­ходять від цих властей. Консульська легалізація — це на­дання законної сили (чинності), засвідчення консулом своїм підписом і печаткою дійсності підписів на будь-якому акті або документі, що укладений у межах його консульського округу і затверджений місцевими органами держави пере­бування. Вона вчиняється як для громадян своєї країни, так і для іноземців.

Під легалізацією розуміють юридичну процедуру, що ви­конується консульськими установами країни, на території якої документ має бути поданий для засвідчення дійсності підпису та повноважень особи, що підписала документ, і оригіналу печатки чи штампа, якими скріплений цей до­кумент. Метою консульської легалізації є забезпечення га­рантії органам країни, в котрій документ має діяти, в тому, що документ є оригіналом і належно оформлений. Консул не відповідає за зміст документа, який він легалізує.

Згідно з міжнародною практикою і звичаями не вима­гається легалізація паспортів і документів, що їх заміню­ють, а також документів, що прямо стосуються комерцій­них або митних операцій (рахунки, документи про перемі­щення товарів через кордон, угоди про поставку товарів та надання послуг, митні декларації тощо).

Певну частку в діяльності консульських посадових осіб становить функція опіки та піклування. Якщо компетентні органи держави перебування мають відповідну інформацію, вони зобов'язані:

а) у випадку смерті громадянина акредитуючої держави невідкладно повідомити про це консульську установу, в окрузі якої сталася смерть;

б) невідкладно повідомити компетентну консульську установу про будь-який випадок, коли призначення опікуна або піклувальника не відповідає інтересам неповнолітньої або іншої особи, яка не є повністю дієздатною і є громадянином акредитуючої держави (ст. 37 Віденської конвенції 1963 р.).

Ця функція ще більш деталізована у двосторонніх кон­сульських конвенціях. Зокрема, згідно зі ст. 15 Консуль­ської конвенції між Україною і Литовською Республікою, "консульська посадова особа має право захищати, згідно із законами і правилами держави перебування, права та інте­реси громадянина акредитуючої держави, який недієздат­ний або має обмежену дієздатність, щоб діяти від свого імені і, при потребі, рекомендувати або призначати опікуна або піклувальника такої особи і спостерігати за діями, що сто­суються опіки та піклування".

Третю групу формують функції консула щодо морських і повітряних суден. Компетенція консула стосовно морських суден належить до найдавніших і найважливіших його функцій. Найдокладніше ці функції закріплені у двосто­ронніх конвенціях держав і в розділах IV—V Консульсько­го статуту України 1994 р. Відповідно до ст. 58 Консульсько­го статуту, консул зобов'язаний всіляко сприяти україн­ським військовим кораблям і військово-допоміжних суднам, які перебувають у портах, територіальних і внутрішніх водах держави перебування в межах його консульського округу, в питаннях зв'язку з берегом, взаємовідносин з міс­цевою владою, матеріально-технічного забезпечення тощо.

За відсутності у державі перебування військово-мор­ських (військових) аташе України консул бере участь у роз­в'язанні всіх питань, що стосуються заходу кораблів у пор­ти, розташовані в межах консульського округу.

Одержавши відомості про прибуття кораблів у порт, роз­ташований у межах консульського округу, для заходу в який потрібен лоцман, консул вживає заходів для того, щоб лоц­ман своєчасно прибув на корабель. Після прибуття корабля консул негайно надає капітанові корабля відомості, потрібні під час співпраці з місцевою владою, зокрема, про санітар­ний стан місцевості, правила порту, місцеві закони і зви­чаї, виконання яких є обов'язковим або якими варто керу­ватися капітанові корабля і членам екіпажу.

Згідно з нормами консульського договірного та звичає­вого права торговельні судна мають мати при собі відповідні документи, що засвідчують їх приналежність до тієї чи іншої держави, власника, про характер вантажу та їх мету. До них належать також офіційний сертифікат про реєстра­цію, правила судна та список команди. Значна кількість морських держав, включаючи Німеччину, Нідерланди та Швецію, вимагають від капітанів віддавати на зберігання в порту корабельні документи. Ці документи містять інфор­мацію, що допомагає консулу співпрацювати із керівниц­твом порту та у дотриманні законів. Приналежність торго­вельного судна до певної держави визначається реєстрацій­ним сертифікатом і прапором.

Консул зобов'язаний при першій нагоді особисто відвіда­ти корабель чи загін кораблів, що прибув. Згідно зі ст. 18 Консульської конвенції між Україною і Литовською Респуб­лікою, консульська посадова особа має право в межах свого консульського округу надавати допомогу суднам акредиту­ючої держави, які перебувають у внутрішніх водах або те­риторіальному морі держави перебування, капітанам та членам екіпажів цих суден, а також:

підніматися на борт судна, опитувати капітана та будь-якого члена екіпажу, отримувати інформацію про діяльність судна, плавання та його вантаж;

розслідувати будь-який нещасний випадок, що став­ся під час плавання, за умови, що це не завдає шкоди пра­вам органів влади держави перебування;

розв'язувати спори між капітаном та членами екіпа­жу, включаючи спори щодо заробітної плати і зобов'язань, що випливають з договору найму, а також вживати заходів щодо безпеки на борту судна;

вживати заходів для забезпечення капітанові судна і будь-якому членові екіпажу медичної допомоги або репат­ріації;

приймати, розглядати, складати, підписувати або за­свідчувати документи, що стосуються судна;

розв'язувати також інші проблеми, що стосуються судна за дорученням акредитуючої держави.

У випадку, якщо суди або інші компетентні органи дер­жави перебування мають намір вжити якихось примусових заходів або довірити провести розслідування на борту судна акредитуючої держави, то вони завчасно повідомляють кон­сульську установу для того, щоб консульська посадова осо­ба або її представник був присутній при здійсненні цих захо­дів. Якщо через терміновість неможливе завчасне повідом­лення, консульська установа має бути негайно інформована про вжиті компетентними органами держави перебування заходи, а на прохання консульської посадової особи — про результати вжитих заходів.

Відповідно до ст. 67 Консульського статуту України, кон­сул стежить за тим, щоб у портах, територіальних і вну­трішніх водах держави перебування в межах його консуль­ського округу суднам надавалися у повному обсязі права та імунітети відповідно до законодавства держави перебуван­ня і міжнародних договорів, учасниками яких є Україна і держава перебування.

Якщо судно, що перебуває у плаванні під прапором ак­редитуючої держави, зазнає катастрофи або аварії, сяде на мілину або з будь-яких причин не зможе самостійно про­довжувати плавання, компетентні органи держави перебу­вання негайно повідомляють консульську установу про вжиті заходи щодо порятунку людей, які є на борту судна, вантажу або іншого майна.

У разі аварії, зіткнень кораблів та інших морських подій консул вживає всіх залежних від нього заходів, дозволених місцевим законодавством, щодо захисту вантажу та судна, його інвентаризації та збереження.

Згідно з Консульським статутом України, консул прий­має від капітана заяву про загибель або пошкодження суд­на чи вантажу або про допущене пошкодження іншого суд­на і вантажу, а також складає на прохання капітана судна акт про морський протест. Акт про морський протест скла­дається на підставі заяви капітана, даних суднового журна­лу, а також опитування капітана і, якщо це можливо, не менше двох свідків з-поміж осіб командного складу судна і двох свідків із суднової команди. Консул засвідчує акт про морський протест своїм підписом і гербовою печаткою.

Якщо відбувалися рятувальні роботи, то місцевий суд, за­звичай, дозволяє консулу отримати врятоване майно після оплати цих робіт.

При укладанні двосторонньої Конвенції сторони, як пра­вило, передбачають, що консульська посадова особа має пра­во бути присутня під час з'ясування компетентними орга­нами держави перебування причин аварії судна, посадки його на мілину або якщо воно не може самостійно продов­жувати плавання.

У разі придбання судна за кордоном консул видає тим­часове свідоцтво на право плавання під державним прапо­ром України.

Якщо за наявними у консула відомостями захід судна в якийсь порт може бути небезпечний, небажаний чи не­можливий, консул зобов'язаний попередити про це капіта­на судна, що відпливає.

Що стосується функції консула щодо цивільних повітря­них суден, він має надавати допомогу командирові екіпажу і пасажирам цивільного повітряного судна своєї держави у зносинах з властями держави перебування, а також вжи­вати всіх заходів для повернення у разі потреби повітряно­го судна, його екіпажу і пасажирів у власну державу або ж для продовження польоту.

Треба зазначити, що положення Віденської конвенції 1963 р. та двосторонніх консульських конвенцій не розкри­вають, по суті, зміст цієї функції в широкому обсязі. Але оскільки це питання зачіпає інтереси багатьох держав, воно більш детально закріплене в їх консульських статутах. Так, згідно зі ст. 84 Консульського статуту України, консул має право:

а) сприяти прибуттю повітряного судна в аеропорт, вильоту з нього і перебуванню повітряного судна в аеропорту;

б) з'ясувати обставини подій, які відбулися на повітряному судні, опитувати командира судна і членів екіпажу;

в) у разі потреби вживати заходів для забезпечення лікування і відправлення в Україну членів екіпажу і пасажирів повітряного судна;

г) одержувати, складати або засвідчувати будь-яку декларацію чи інший документ щодо повітряних суден, передбачені законодавством України або міжнародними договорами України.

У разі вчинення злочинів на борту повітряного судна консул надає командирові повітряного судна допомогу у ви­конанні обов'язків, що випливають із законодавства Украї­ни і міжнародних договорів України.

Під час виконання консульських функцій щодо засобів автомобільного, залізничного транспорту і суден річкового флоту консул керується положеннями, що стосуються ви­конання ним функцій щодо морських та повітряних суден.

 

< Попередня   Наступна >