132

---

8.7. ОСНОВНІ ІМУНІТЕТИ ТА ПРИВІЛЕЇ КОНСУЛЬСЬКИХ УСТАНОВ

У повсякденному житті, а також в актах міжнародного і національного права, вживаються терміни "привілеї" та "імунітети" для визначення певної частини правового яви­ща, в якому означена особа перебуває у зв'язку з виконан­ням відповідних функцій від імені держави на території держави перебування.

Історія розвитку консульського права значною мірою по­яснює існування певної різниці між консульськими і дипло­матичними імунітетами та привілеями. Відомо, що диплома­тичне представництво діє як на функціональній, так і на представницькій основі. У теорії міжнародного права запе­речується представницький характер щодо консульських установ, а тому прийнято вважати, що вони діють лише на функціональній основі. Тож ця обставина відбивається на особливостях консульських імунітетів та привілеїв і на їх відмінностях від дипломатичних.

Консульський імунітет — це вилучення з-під юрисдикції держави перебування або звільнення від іноземної юрис­дикції. В його основі лежить принцип суверенної рівності держав і невтручання у внутрішні справи одна одної. Оскіль­ки за суверенітетом одна держава не може застосовувати свою владу стосовно інших держав, то консульський імуні­тет поширюється на іноземні держави, належне їм майно та осіб, які представляють державу, що їх скерувала.

Консульські привілеї — це додаткові пільги та перева­ги, якими наділяються консульства та їх співробітники порівняно з громадянами та юридичними особами держави перебування.

У вступній частині Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р. підкреслюється, що такі привілеї та імуні­тети надаються "не для вигод окремих осіб, а для забезпе­чення ефективного здійснення консульськими установами функцій від імені їх держав". Ідентичне формулювання

міститься також у вступі до Віденської конвенції про дип­ломатичні зносини 1961 р.

Згідно з Віденською конвенцією, консульські привілеї та імунітети поділяються на дві групи.

До імунітетів належать: недоторканність приміщень кон­сульської установи; недоторканність консульських архівів, документів та офіційного листування; свобода зносин і пере­сування; фіскальний імунітет, право консульства користу­ватися гербом і прапором своєї держави; митні привілеї.

Недоторканність службових приміщень є найважливі­шим імунітетом, що забезпечує нормальне функціонування консульської установи. Вона забезпечується шляхом вико­нання державами перебування двох основних обов'язків: забезпечення ефективної зовнішньої охорони приміщень (будівель і земельної ділянки); обмеження доступу владних органів країни перебування у приміщення консульства. Під владними органами треба мати на увазі службових осіб, які мають право вчиняти примусові дії (слідчі, контролери, по­жежна охорона, судові виконавці, поліція). Недоторкан­ність приміщення консульської установи продовжує збері­гатись навіть у випадку розірвання дипломатичних і кон­сульських зносин.

Недоторканність консульських приміщень має свої особ­ливості. Згідно з п. 2 ст. 31 Віденської конвенції 1963 р., представники влади держави перебування можуть заходи­ти в ту частину консульських приміщень, що використову­ється винятково для роботи консульської установи, лише за згодою глави консульської установи або глави дипло­матичного представництва. Це положення підтверджене

у двосторонніх консульських конвенціях, які уклала наша держава. Згідно зі ст. 29 Консульської конвенції між Украї­ною і Литовською Республікою, "консульські приміщення і житлові приміщення консульських посадових осіб є недо­торканними. Органи влади держави перебування не можуть входити в консульські приміщення і житлові приміщення консульських посадових осіб без згоди на це глави кон­сульської установи або глави дипломатичного представниц­тва акредитуючої держави у державі перебування або осо­би, призначеної одним із них". При цьому держава пере­бування зобов'язана вживати всіх заходів для захисту консульських приміщень та житлових приміщень кон­сульських посадових осіб від усякого вторгнення або запо­діяння шкоди та для запобігання порушенню спокою кон­сульської установи або образи її гідності. Якщо глава консульської установи відсутній і не може дати згоду на входження у приміщення консульської установи, відповід­но таку згоду може дати лише консульська посадова особа, призначена главою консульства виконувати його обов'язки на період його відсутності.

Згода, яку дав будь-який із правників консульської уста­нови, не має юридичної сили. А тому входження представ­ників місцевої влади у приміщення консульської установи на прохання членів персоналу, а не глави представництва (консульського чи дипломатичного) може бути причиною непорозумінь і конфліктів.

У разі відмови глави консульської установи дати таку згоду місцеві органи влади позбавляються правової можли­вості заходити у службові приміщення консульства. Згідно з п. 2 ст. 31 Конвенції, у випадку форс-мажорних обставин (пожежа, стихійне лихо, землетрус тощо), що вимагають невідкладних заходів захисту, згода глави консульської установи може не передбачатися.

З імунітетом недоторканності консульських приміщень пов'язане питання щодо можливості надання притулку в та­ких приміщеннях. Віденська конвенція 1963 р., а також більшість двосторонніх консульських конвенцій вказують на заборону використовувати консульські приміщення для потреб, несумісних з виконанням консульських функцій.

Водночас держава перебування зобов'язана вживати всіх необхідних заходів для захисту консульських приміщень від будь-якого вторгнення чи заподіяння шкоди та з метою запобігання будь-якому порушенню спокою консульської установи або образи її гідності.

У ст. 33 Віденської конвенції 1963 р. наголошується, що консульські архіви та документи є недоторканні в будь-який час і незалежно від їх місцезнаходження. Під консуль­ськими архівами треба мати на увазі всі папери, докумен­ти, кореспонденцію, книжки, фільми, реєстри консульської установи з шифрами і кодами, картотеками і будь-якими предметами облаштування, що застосовуються для зберіган­ня. Консульські архіви користуються недоторканністю не­залежно від недоторканності консульських приміщень. Архіви та документи, що потрапили внаслідок їх втрати, крадіжки винними особами або будь-яким іншим способом у розпорядження місцевої влади, мають бути негайно по­вернені консульській установі. Місцева влада не має права використовувати їх під час судового або адміністративного провадження.

Свобода зносин консульської установи з акредитуючою державою — особливо важлива умова забезпечення нор­мальної діяльності консульства. Це питання належно вре­гульоване ст. 35 Віденської конвенції про консульські зно­сини, яка встановлює, що "держава перебування повинна дозволяти й охороняти свободу зносин консульської уста­нови для всіх офіційних цілей. При зносинах з урядом, дип­ломатичними представництвами та іншими консульськими установами акредитуючої держави, де б вони не перебува­ли, консульська установа може користуватися будь-якими прийнятними засобами, включаючи дипломатичних та кон­сульських кур'єрів, дипломатичні та консульські валізи та закодовані або зашифровані депеші".

Однак потрібно зазначити, що практична можливість користуватися зв'язком реалізується через наділення імуні­тетом недоторканності пошти, архівів та документів кон­сульської установи.

Офіційна кореспонденція консульської установи є недо­торканною. Під офіційною кореспонденцією треба мати на увазі будь-яку кореспонденцію, що стосується консульської установи та її функцій. Поняття "недоторканність" у цьому випадку означає, що місцеві органи виконавчої влади не мають права розпаковувати або затримувати кореспонден­цію, а також використовувати її з будь-якою офіційною метою.

Певні труднощі становить питання про консульську ва­лізу і пошту.

Ст. 35 п. З—4 Конвенції зазначає, що консульська валі­за є недоторканною, не підлягає ні розпакуванню, ні затри­манню; всі місця, що складають консульську валізу, му­сять мати видимі знаки, які свідчать про характер і можуть містити лише офіційну кореспонденцію та документи або предмети, призначені винятково для офіційного користу­вання. У випадках, коли компетентні органи держави пе­ребування мають вагомі підстави, що у валізі міститься щось інше, крім кореспонденції, документів або предметів, при­значених винятково для офіційного користування, вони можуть вимагати, щоб валіза була розпакована в їх присут­ності уповноваженим представником акредитуючої держа­ви. Якщо останні відмовляються виконати вимогу — валіза може бути повернена за місцем відправлення.

Використання консульських кур'єрів є надійним кана­лом зв'язку консульств. Тут варто підкреслити, що незва­жаючи на те, що консульські кур'єри перебувають на службі в МЗС акредитуючої держави, за загальним правилом вони не мають консульських рангів і не входять до складу персо­налу консульства. Зазвичай, їх права регулюються двосто­ронніми консульськими конвенціями між державами на основі принципу взаємності. Згідно зі ст. 33 Консульської конвенції між Україною і Литовською Республікою, "кон­сульський кур'єр має бути громадянином акредитуючої держави, але не особою, що постійно проживає в державі перебування. Він користується тими ж пільгами, привілея­ми та імунітетами в державі перебування, що й диплома­тичний кур'єр".

Намагання держав забезпечити дотримання імунітетів консульської пошти призвело до широкого застосування практики відправлення й одержання пошти безпосередньо в аеропортах, морських і річкових портах, на станціях кон­сульських установ посадовими особами. Конкретний поря­док доступу співробітників консульських установ до літаків, кораблів тощо встановлює держава перебування.

Консульські приміщення, предмети їх облаштування, майно консульської установи користуються імунітетом від будь-яких форм реквізиції.

До привілеїв можна віднести такі:

Акредитуюча держава має право користуватися своїм державним прапором і гербом у державі перебування. Згідно зі ст. 27 Українсько-турецької консульської конвенції, "кон­сульська установа має право встановлювати на приміщен­нях консульської установи державний герб і напис з назвою консульської установи мовою акредитуючої держави і мо­вою держави перебування". Крім цього, вона "має право вивішувати державний прапор акредитуючої держави на консульських приміщеннях, резиденції глави консульської установи та на засобах пересування, що використовуються під час виконання офіційних функцій". Порушення або не­повага до герба чи прапора визнається як неповага до акре­дитуючої держави незалежно від того, хто і яким чином це вчинив.

Консульські приміщення і резиденція штатного гла­ви консульської установи, власником або наймачем яких є акредитуюча держава або будь-яка особа, яка діє від її імені, звільняється від будь-яких державних, районних і муніци­пальних податків, зборів і мита, за винятком тих, що є опла­тою за конкретні види обслуговування. Але ці винятки не поширюються на збори, мито та податки, якими за законо­давством держави перебування обкладаються особи, які уклали договір з акредитуючою державою або з особою, яка діє від її імені.

3. Згідно з чинним законодавством та іншими норматив­ними актами, держава перебування дозволяє ввіз та вивіз, звільняє від мита, податків і зборів (за винятком зборів завантаження, перевезення, зберігання і розвантаження):

предмети, призначені для службового користування консульської установи;

предмети, включаючи транспортні засоби, призначені для особистого користування працівників консульської установи та членів їх сімей, зокрема предмети, призначені для облаштування.

Отже, йдеться про звільнення від мита, але від митного огляду майно, призначене для консульських установ, не звільняється.

 

< Попередня   Наступна >