135

---

§ 2 Дипломатичні зносини та дипломатичні представництва

Виникнення й існування дипломатичних зносин пов’я­зане з необхідністю підтримки мирних відносин між державами. До дипломатії ж звертаються у пошуках миру дер­жави, що воюють1.

Дипломатія як специфічна форма діяльності держав відо­ма з найдавніших часів2. Відтоді відбувалося становлення міжнародно-правових норм про дипломатичні зносини – дип­ломатичного права. Протягом тисячоліть ці норми залиша­лися винятково звичаєво-правовими. З ХІХ ст. держави по­чали робити спроби їх договірно-правового закріплення. Зок­рема, Віденським (1815) й Аахенським (1818) протоколами були закріплені ранги дипломатичних представників. Ста­тус дипломатичних агентів був закріплений Гаванською кон­венцією про дипломатичних чиновників 1928 р. З укладен­ням у 1961 р. Віденської конвенції про дипломатичні зноси­ни дипломатичне право стало однією з найповніше кодифікованих галузей міжнародного права3. Норми дипло­матичного права містяться також у договорах про встанов­лення дипломатичних відносин між державами.

Найважливішим органом здійснення дипломатичних зносин є дипломатичне представництво. Держави мають право засновувати свої дипломатичні представництва в інших країнах і приймати іноземні дипломатичні представ­ництва в себе. У сучасному світі дипломатичні представниц­тва діють як постійні органи.

Установлення дипломатичного представництва відбу­вається, як правило, після визнання de jure і за взаємною згодою держав установити дипломатичні стосунки й обміня­тися дипломатичними представниками. Однак на практиці обмін дипломатичними представництвами може відбувати­ся не відразу після встановлення дипломатичних відносин і затягуватися на десятиліття4. Іноді держави хоча і прийма­ють рішення про обмін дипломатичними представництвами, в інтересах економії їх не ст

ворюють, а використовують для цих цілей своє представництво в іншій державі1. Якщо ж дипломатичні відносини за якихось причини не встанов­лені, але держави мають взаємні інтереси, іноді можуть бути створені «групи зв’язку», «відділи інтересів» і подібні їм органи, що є сурогатами дипломатичних представництв2.

Обмін дипломатичними представництвами між держа­вами можливий у вигляді посольств чи дипломатичних місій. Міжнародне право не проводить між ними різниці в області прав, привілеїв й імунітетів, але встановлює розход­ження в рангах голів дипломатичних представництв. Відпо­відно до ст. 14 Віденської конвенції про дипломатичні зно­сини голови представництв підрозділяють на три класи: клас послів і нунціїв, клас посланників й інтернунціїв, клас повірених у справах.

Кожна держава самостійно встановлює обсяг повноважень своїх дипломатичних представництв у межах функцій, ви­значених у ст. 3 Віденської конвенції про дипломатичні зно­сини. У свою чергу країна перебування не вправі перешкод­жати діяльності іноземного дипломатичного представництва в межах функцій, зазначених у Конвенції.

 

1 Див. Розділ 1.

2 Терміни «дипломатія» і «дипломат» з’явилися значно пізніше, за деякими оцінками у XVIII–XIX століттях.

3 Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буроменського. – С. 126–133.

4 Один із найбільш показових прикладів – дипломатичні відносини між колишнім СРСР і Саудівською Аравією: встановлені у 1926 р., а обмін дипломатичними представниками відбувся у 1985 р.

< Попередня   Наступна >